Князі Острозькі – «тверді православні»?

11 02 2011 |

Історія

Тетяна Шевченко

 

Париж вартий меси!

Генріх ІV

Костянтин Василь Острозький – «некоронований король Русі», знакова фігура руського православ’я. Історики досі бачать його винятково «об’єктом місіонерських зусиль» єзуїтів та культурно-церковним діячем місцевого масштабу. Але сучасники та єзуїти вбачали в князі зовсім іншу особу.

Кінець ХVI - початок XVII. Реформація – Контрреформація. Кінець істинно руської православної аристократії. Вона постає перед нами з підручників та праць істориків ХІХ-ХХ віків. Політика робиться не лише на полі бою, в сеймі чи судах. Вона починає творитися за шкільною партою.

Ікона святого благовірного князя Костянтина Острозького,

канонізованого у 2008 році Київським Патріархатом

І. Костянтин Василь Острозький - „стовп православ’я” та один з ініціаторів унії з католиками є однією з найконтроверсійніших постатей свого часу. Батьки Острозького – Костянтин Іванович, великий литовський гетьман, та мати Олександра з князів Олельковичів-Слуцьких – були православні. Відповідно, Костянтин Василь, народжений 12 лютого 1526 року, за новим стилем, був вихований у православній вірі. Залишившись у віці 5-6 років без батька, дитинство князь провів під опікою матері у Турові, на Волині.

 

Там він не здобув ґрунтовної освіти, пройшовши лише її початковий етап – навчання у домі. Вдома князь, можливо, вивчав грецьку мову та напевно латину, виразами з якої він послуговувався у листах досить рідко, що – з огляду на тодішню моду – було явним знаком її недосконалого знання. Його пізніші промови в сенаті були недовгі і дуже конкретні, без нескінчених латинізмів i розлогих цитат. Отже, освіта Острозького не вписувалась в ренесансний ідеал освіченого польського аристократа XVI ст., бо ідеал цей поширився на руських землях Великого князівства Литовського дещо пізніше, під впливом протестантських гімназій (від середини XVI ст..) і єзуїтських колегій (від останньої чверті століття), тобто коли Костянтин Василь мав понад 30 років.

 

Відповідно, перспектива подальшого навчання, наприклад, у найближчому університеті – у Кракові (переважна більшість польських світських сенаторів того часу були слухачами одного чи навіть кількох університетів: насамперед Краківського, потім – великих протестантських німецьких університетів, наближених до Польщі географічно, а також італійських) – не бралась опікунами Острозького до уваги не через католицький характер закладу, але насамперед через специфічне розуміння освіти литовськими і руськими магнатами, які бачили найпевніший засіб у здобутті владних позицій насамперед у воєнному ремеслі. Прикладом для Костянтина Василя тут могла слугувати кар’єра батька Костянтина Івановича, великого литовського гетьмана, віленського каштеляна і троцького воєводи, який був одним із п’яти найзаможніших магнатів ВКЛ. Величезні маєтності, які зібрав Костянтин Іванович Острозький, походили переважно з надань за військові успіхи та винагороду за понесені під час воєн витрати. Більше того, сам факт надання православному князеві урядів великого литовського гетьмана (1497), віленського каштеляна (1511) і троцького воєводи (1522) був явним і прямим порушенням Городельського привілею 1413 р., який надавав право на отримання земських урядів, у тому числі і каштеляній, лише католикам. Другим винятком була зміна заради Костянтина Івановича Сигізмундом І Августом порядку місць у сенаті, коли троцький воєвода став першим серед світських сенаторів.

 

Як і батько, князь Костянтин Василь, став одним із небагатьох руських магнатів, які отримали найвищі уряди у Великому князівстві Литовському. Тому не дивно, що князь Костянтин Василь успадкував ставлення до освіти виключно з точки зору її практичної користі в політичних та маєткових справах. Так, він не відправив жодного з трьох своїх синів – Януша (народився в 1554 р.), Костянтина (народився бл. 1555 р.) та Олександра (народився в 1570 р.) – до жодного університету, обмежившись домашнім вихованням. Хоча двоє старших синів у 15-ти та 14-річному віці були відправлені на Габсбурзький двір у Відні.

 

Відправляння синів із місцевих політично впливових шляхетських родин на двори європейських володарів хоч і практикувалось у ті часи, але – в порівнянні з подорожами до закордонних університетів - не було так поширене, насамперед з огляду на непомірні кошти. Можна припустити, що Острозький тут діяв за прикладом свого тестя-католика, великого коронного гетьмана Яна Тарновського, який відправив свого сина на імператорський двір у Відні.