Демографія

Карта Єрусалиму часів хрестоносців.

У 13ому сторлітті Джон Ібелін склав перелік феодальних маєтків і кількість лицарів, що належали кожному з них. На жаль, цей перелік ймовірно відображає королівство 13го століття, а не 12го, і не надає ніякої вказівки на розмір неблагородного, нелатинського населення. Спочатку королівство було фактично позбавлене лояльного підвладного населення і мало лише небагатьох лицарів-службовців, які б стежили за виконанням законів та наказів королівства. Проте, оскільки до королівства активно прибували представники європейських торгових підприємств і лицарі військових орденів, справи королівства швидко покращилися. Подальша імміграція продовжувалася протягом якогось часу та збільшила франкське населення королівства до приблизно 25-35 % у 1180-х. Багато мусульман, що втекли одразу після завоювання, також повернулися до королівства, зі сходу прибували й інші іммігранти.

Хоча мусульмани, євреї та православні фактично не мали ніяких прав у сільській місцевості, де вони були, теоретично, власністю лорда-хрестоносця, який володів землею, толерантність до іншої віри була загалом вища, ніж у будь-якому іншому місці на Близькому сході. Греки, сирійці та євреї продовжували жити, як вони жили до того, під владою своїх власних законів і судів, просто їхні колишні мусульманські повелителі були замінені хрестоносцями, а мусульмани приєдналися до найнижчих рангів суспільства. Раїс, лідер мусульманського або сирійського суспільства, був свого роду васалом для дворянина, який володів землею, але оскільки лорд-хрестоносець часто був відсутнім, раїси та їх суспільства мали певну автономію. У містах мусульмани і правослані були вільні, хоча мусульманам не дозволялося жити безпосередньо в Єрусалимі. Проте, вони були громадянами «другого сорту» і не грали ніякої ролі в політиці або законотворчій діяльності, їх також не брали до військової служби. Так само не несли ніяких повинностей й італійці, що мешкали в портових містах.

У Королівстві також завжди була певна кількість мусульманських рабів. Християни, як католики, так і православні, не могли бути рабами згідно з законом, але ця доля була звичайною для мусульманських військовополонених, оскільки те ж саме робилося з християнськими полоненими, захопленими мусульманами. Втеча була, ймовірно, не важкою, і раби-утікачі завжди були проблемою, але єдиним законним засобом звільнення було навернення до християнства.

Було багато спроб привернути поселенців з Європи, які б економічно звільнили Королівство від залежності від арабського, сирійського і грецького населення, але значна імміграція і колонізація були за межами можливостей середньовічної Європи. Тому, хоча франкське сільське населення і зростало, воно залишалося відносно малим, і армії хрестоносців також були малими, набраними з франкського населення міст. Це означало, що меншина уродженців заходу повинні були управляти великим та нелояльним населенням арабів, греків та сирійців.

Після втрати Єрусалиму в 1187 році, фактично все населення Франків та італійців втекло назад до Європи. Повторне захоплення середземноморського узбережжя протягом Третього Походу дозволило відновити франкське населення берегових міст. Міста, що залишилися, мали більш однорідне західне католицьке населення, і залишки населення Королівства були переважно франкським та італійським.