Кассандра Клэр Город потерянных душ

Страта І. Сулими, відзначеного Папою Римським Павлом V золотою медаллю за морські походи проти турків і кримських татар та визволення християнських бранців, "очищення" реєстру Війська Запорізького від бунтівників та його скорочення до 7 тис. осіб викликали масове обурення та стали приводом до нового повстання, яке очолили П. Бут (Павлюк), Я. Острянин (Остряниця), Д. Гуня. На першому його етапі керівником став полковник реєстровців Павло Бут — учасник зруйнування Кодацької фортеці. У червні 1637р. він разом із загоном запорожців і реєстровців захопиву Корсуні артилерію реєстрового війська і перевіз її на Січ. Обраний там гетьманом, П. Бут звернувся до українського народу з універсалом, яким закликав усіх вступати до козацтва і в серпні на чолі козацького війська вирушив із Запоріжжя на волость. Невдовзі повстанський рух поширився на все Подніпров'я, особливо на Лівобережжі. Його підтримала частина реєстровців. Відбувалося масове "покозачення" населення, яке почало громити панські маєтки, розправлятися з орендарями. Навіть польний гетьман М. Потоцький мусив визнати, що в Україні "всі до останнього покозачились... тут кожний хлоп — козак ". Перелякана шляхта тікала зі своїх маєтків до Польщі.

16 грудня 1637 р. під Кумейками, поблизу Черкас, зійшлися 15-тисячне польське військо під проводом М. Потоцького і повстанці, яких було бл. 10 тис. чол. Бій був запеклим. Козаки успішно відбили три штурми, виявивши неабияку мужність, а ті, у кого не було зброї, "били жовнірів голоблями та дишлями". Навіть після того, як полякам під час четвертого штурму вдалося підпалити козацькі вози з порохом, що вибухнули з надзвичайною силою, козаки утримували свої позиції. Тільки пізньої ночі бій почав згасати, а на світанку повстанці, які зазнали значних втрат, почали відступати. Вони дійшли до м. Воровиці, південніше Черкас, де й закріпилися. Почалася облога, безперервні обстріли й штурми містечка. Старшина умовила П. Бута погодитися на переговори з М. Потоцьким, підчас яких козацький гетьман був підступно схоплений. Його та ще кількох старшин згодом стратили у Варшаві. Повстанці, залишившись без керівництва і 24 грудня капітулювали.

Після цього М. Потоцький розпорошив решту повстанських загонів і надзвичайно жорстоко приборкав селянський рух на Лівобережжі. Однак Запоріжжя лишалося нескореним. Сюди, як і раніше, стікалися великі маси народу. Спроба І. Караїмовича, що став старшим над реєстровими козаками, розгромити Січ на поч. 1638 р. наштовхнулася на рішучу протидію реєстровців, які не хотіли воювати з січовиками. Запорізьким гетьманом було обрано Яцька Острянина, котрий звернувся до народу із закликом до повстання проти соціального, національного та релігійного гніту. Навесні знову розпочалися бойові дії. Повсталі, кількість яких зросла до 12 тис, захопили Чигирин, Кременчук, а потім вдало відбили ворожий наступ під Гол твою, знищивши до 3, б тис. вояків і змусивши неприятеля відступати. Але на підмогу полякам прийшов зі свіжими силами Я. Вишневецький. У запеклому бою під Жо впином (недалеко від в падіння Сули в Дніпро) коронному війську пощастило в кількох місцях прорвати козацький табір, захопити 8 гармат і багато пороху. Вважаючи подальший опір марним, Я. Острянин з частиною війська прорвався на Слобожанщину.

Ті ж повстанці, що залишилися, обрали гетьманом Дмитра Гуню і під його керівництвом зуміли дати відсіч полякам, а потім відійшли до самого Дніпра, де під шаленим обстрілом заклали новий добре укріплений табір. Зважаючи, що його важко буде взяти штурмом, поляки вирішили заволодіти ним за допомогою облоги, яка тривала протягом другої половини червня — початку серпня. Крім того, щоб деморалізувати козаків і прискорити їхню капітуляцію, М. Потоцький наказав мордувати та знищувати в околицях мирне населення. Одночасно він запропонував повстанцям переговори на умовах збереження реєстру в дотеперішній кількості. Козаки на цю пропозицію відповіли, що піднялися на боротьбу не за здобуття привілеїв кільком тисячам реєстровців, а за визволення всього українського народу від польського ярма. Тоді М. Потоцький наказав вести штурм безперервно: вдень і вночі. Потерпаючи від нестатків їжі й боєприпасів, повстанці мужньо захищалися, надіючись на успішну місію козацького полковника Філоненка, який пробивався до них із двотисячним загоном та запасами харчів і боєприпасів. Але до табору зуміли дістатися лише кількасот козаків, а запасів харчів ледве вистачило на два дні. Втративши останню надію на допомогу, частина повстанців 7 серпня погодилася почати переговори з польським гетьманом. Ті, хто не бажав компромісу з ворогом, на чолі з Гунею і Філоненком покинули табір і подалися на Запоріжжя.

Після укладення договору козаки, покладаючись на польські обіцянки, почали невеликими групами розходитися по домівках. Проте пани й на цей раз не дотримали слова, винищивши більшу їх частину. По всій Україні почався жахливий терор, жертвами якого стали сотні й тисячі безвинних людей, незважаючи на стать і вік. Уцілілі змушені були визнати ухвалу польського сейму — т. зв. Ординацію Війська Запорізького реєстрового, за якою: 1) скасовувалася виборність старшини, козацький суд і посада гетьмана, замість якого призначався обраний сеймом із числа шляхти комісар. Військові осавули й полковники теж призначалися з відданих Речі Посполитій шляхтичів; 2) козацький реєстр зменшувався до 6 тис. осіб, а всі "виписники" мали повернутися у підданство до своїх панів; 3) реєстрові козаки могли проживати лише в Черкаському, Канівському та Корсунському староствах; 4) міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося вступати у козаки і навіть віддавати своїх доньок заміж за козаків; 5) для контролю Запорізької Січі тут постійно мали перебувати два полки реєстровців. На Запоріжжя можна було переходити тільки за окремим дозволом, порушники каралися смертю.

Здавалося, що цього разу козацтво було зламане остаточно. Поляки відбудували Кодак, щоб тримати в шорах січовиків. Запанувала глуха реакція. Період козацької активності змінився десятиліттям т. зв. золотого спокою. Проте це був спокій перед бурею. Україна нагромаджувала сили для рішучої боротьби за волю і чекала для цього слушної нагоди.

Кассандра Клэр Город потерянных душ