Всебічність розвитку особистості

Людина народжується на світ з генетично закладени­ми в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля — це «чиста дошка» (tabula rasa) на якій під впливом соціуму «пишуть­ся» ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні власти­вості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіо­логічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовле­ну належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилеж­не поняттю особини тварини [16, с. 374].

Особистість — це індивід із соціально зумовленою системою вищих психіч­них якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда із суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість— це об'єкт і суб'єкт історич­ного процесу і власного життя.В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної дійсності й самого себе [16, с. 376].

Особистість цілісна, її фізичні, розумові, трудові, моральні й естетичні якості взаємозв’язані. Вона характеризується рисами, спільними для всіх людей, рисами, що виражають сутність кожної людини як члена нашого суспільства. Водночас у неї завжди є щось особливе, що відрізняє її від інших людей, щось індивідуальне. Індивідуальна своєрідність особистості неповторна. Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в доміную­чих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гіднос­ті, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпе­раменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю [16, с. 382].

Необхідно також підкреслити три найважливіші характеристики особистості. По-перше, це стійкість властивостей особистості. За всієї пластичності, мінливості психічних проявів особистості все-таки виразно виступає відносна сталість її психічного складу, що, зокрема, дає змогу передбачити поведінку особистості в певній ситуації. По-друге, це єдність особистості як тісний зв'язок і взаємозалежність психічних процесів, психічного стану і психічних властивостей особистості. Особистість становить єдине ціле, де кожна риса нерозривно пов’язана з іншими, і тому кожна риса набуває свого значення, часто цілковито відмінного, залежно від її співвідношення з іншими рисами особистості. Тому особистість формується, виховується не «частинами» - формується, виховується особистість завжди в цілому. По-третє, це активність особи, яка відбивається в багатогранній і багатосторонній діяльності, скерованій на зміну, перетворення довколишнього світу, на зміну своєї власної природи, свого психічного стану [16, с. 385].

Розвиток людської особистості –це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Кількісні зміни, тобто збільшення одних і зменшення інших її ознак, зумовлюють виникнення якісно нових і знищення старих психічних властивостей. Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу.

Всебічність розвитку не означає його однаковості у різних індивідів. Люди різняться і будуть різнитися за розвитком своїх здібностей та інших властивостей, але в тому вони будуть рівні, що всі вони матимуть однакові об’єктивні можливості вияву і розвитку своїх сил. Всебічність розвитку особистості є основою його гармонійності. За однобокого, потворного розвитку особистості не може бути в ній гармонії. Але остання має свою специфіку, що виявляється в розмірності розвитку фізичних і духовних сил людини, у внутрішній єдності теоретичних знань і практичних умінь, моральної свідомості і поведінки, у відсутності розходжень, розладів між її думками і почуттями, словами і ділами, між тим, що людина думає, говорить про себе і якою вона є насправді [4, с. 202].

Розвиток особистості проходить ряд стадій, кожна з яких характеризується певним способом її життя, відповідною йому структурою психічної діяльності, певним рівнем розвитку її змістової, мотиваційної і операційної сторін. Послідовна зміна цих стадій відбувається за властивими розвитку своїми законами, вона являє собою внутрішньо необхідний рух особистості, від нижчих до вищих ступенів її життя. Особистість проходить ці стадії по-різному залежно від суспільних умов життя, але за всяких умов попередня стадія підготовляє наступну, старий стан особистості перетворюється в новий, причому ці перетворення мають необоротний характер. Школяр, наприклад, не може повернутися до способу життя дошкільника, бо він його вже пережив і всією своєю істотою прагне до нових форм взаємовідносин із суспільним середовищем відповідно до своїх зрослих фізичних і психічних можливостей [4, с. 204].

Рушійною силою цих переходів особистості, як і всякої системи, від нижчих до вищих ступенів розвитку є внутрішні суперечності, що виникають в її житті. Вони стають джерелом активності, намагань усунути ці суперечності, виробити нові способи поведінки, досконаліші дії і зв’язані з ними властивості. Однією з основних внутрішніх суперечностей, які по-своєму виявляються на різних етапах індивідуального розвитку особистості, є розходження між новими потребами, прагненнями, запитами, ідеалами, що виникають у неї, і досягненим нею рівнем розвитку її операційних можливостей. Мотиваційна сторона, як правило, випереджає операційну в розвитку особистості, і це розходження між ними спонукає її до руху вперед, зокрема, воно породжує прагнення особистості до самовдосконалення, яке закономірно виникає на певному ступені її розвитку.

В ході історичного розвитку людства виникла нова, соці­альна форма зв'язку між попередніми і наступними поколін­нями. Старші покоління передають молодому поколінню свої матеріальні і духовні багатства, втілені в них «людські сут­тєві сили». Молоде покоління оволодіває ними, засвоює їх, здійснюючи відповідну їм практичну і пізна­вальну діяльність [4, с. 206].

Таким чином, істотні зрушення в житті суспільства відбиваються на формуванні ціннісних орієнтацій сучасних підлітків. Сьогодні в їх свідомості відбуваються складні процеси, йде болісний пошук дороги до нового суспільства. Різка зміна оцінок (з позитивної на негативну і навпаки), з одного боку, свідчить про те, що свідомість ще не звільнилася від стереотипного мислення, а з іншого - йде непроста переоцінка цінностей, які довгий час більшістю молоді сприймалися цілком однозначно в руслі офіційної ідеології.

Порівняно з попередніми десятиріччями молодь стає більш розкутою та самостійною, починає орієнтуватися в сучасному суспільстві. Але не завжди самостійність позитивне явище, адже стикаючись з доволі сумними реаліями життя підлітки стають цинічними та байдужими до навколишнього світу, погіршуються їх взаємини з батьками. Звісно, що зараз змінилися й життєві цінності нового покоління, якщо років 10– 20 назад головним було навчання, ставлення до оточуючих людей, то зараз молодь не дуже цікавить думка їхніх батьків та друзів, більш помітними стали егоїстичні спрямування молоді. Важливе місце посідає робота, матеріальне забезпечення та фізичний розвиток. На які ж цінності орієнтуються сьогоденні підлітки, з кого вони мають брати приклад? Досить складно дати відповідь сьогодні на це запитання [4, с. 209].