Формування психологічного портрету особистості

 

Що служить основою для формування психологічного портрету особистості? Для визначення психологічного портрету особистості, а також для виявлення різноманітних нахилів та намірів зручно використовувати метод психозонду, за допомогою якого можна визначити різні морально-психологічні якості людини: надійність та лояльність, відношення до оточуючих, схильність до шкідливих звичок, деструктивні мотиви, ціннісні орієнтації [29, с. 98].

Академік Ананьєв, який створив ленінградську школу психологів, обгрунтував твердження, що кожна людина наділена яскравою індивідуальністю, яка поєднує її природні та характерні лише для неї особливості. Через індивідуальність відкривається своєрідність особливості, її здібності, бажана сфера діяльності. В індивідуальності виділяють базові та програмуючі властивості. До базових відносяться темперамент, характер, здібності людини. Саме через базові властивості розкриваються динамічні особливості психіки (емоційність, темп реакцій, активність, пластичність, чуттєвість) та формується певний стиль поведінки та діяльності людини. Базові якості - сплав вроджених та набутих в процесі виховання та соціалізації характеристик особистості [29, с. 109].

Головною рушійною силою розвитку індивідуальності являються її програмуючі якості - направленість, інтелект і самосвідомість. Індивідуальність має власний внутрішній світ, самосвідомість та саморегуляцію поведінки, які формуються та діють як організатори діяльності "Я". Б.Г.Ананьєв уявляв індивідуальність як єдність і взаємозв'язок якостей людини як індивіда, суб'єкта діяльності та особистості.

На основі оцінки якостей особистості можна скласти її психологічний портрет, який вміщатиме наступні компоненти:

1. Темперамент.

2. Характер.

3. Здібності.

4. Направленість.

5. Інтелектуальність.

6. Емоційність.

7. Вольові якості.

8. Вміння спілкуватись.

9. Самооцінка.

10. Рівень самоконтролю.

11. Здатність до колективної діяльності.

Розвиток індивідуальності продовжується все життя. З віком змінюється лише позиція людини - з об'єкта виховання в родині, школі, вузі він перетворюється на суб'єкт виховання і має активно займатись самовихованням [11, с. 56].

Розглянемо основні компоненти, які характеризують психологічний портрет особистості.

Спостерігаючи за іншими людьми, за тим, як вони працюють, вчаться, спілкуються, переживають радість і горе, ми, безсумнівно, звертаємо увагу на розбіжності в їхній поведінці. Одні - швидкі, поривисті, рухливі, схильні до бурхливих реакцій, другі - повільні, спокійні, незворушні, з непомітно вираженими почуттями і т.д. Причина подібних відмінностей криється в темпераменті людини, який властивий їй з самого народження.

Темперамент являється біологічним фундаментом нашої особистості, він заснований на особливостях нервової системи людини та залежить від будови тіла людини, обміну речовин в організмі. Особливості темпераменту являються спадковими, тому надзвичайно погано піддаються зміні. Темперамент визначає стиль поведінки людини, способи, яким людина користується для організації своєї діяльності. Тому при вивченні характеристик темпераменту зусилля мають бути направлені не на їх зміни, а на пізнання особливостей темпераменту для визначення типу діяльності людини [7, с. 198].

Типи темпераментів:

1. Сангвінік — це власник сильного типу нервової системи (тобто, нервові процеси мають силу і тривалість), врівноваженого, рухомого (збудження легко змінюється гальмуванням і навпаки). "Довіряй, але перевіряй". Це підходить до сангвініка, який має такі плюси: життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість - і мінуси: схильність до зазнайства, легковажність, поверховість, підвищену товариськість, ненадійність. Мила людина-сангвінік завжди обіцяє, щоб не образити іншого, але далеко не завжди виконує обіцянки, тому необхідно контролювати, чи виконав він свою обіцянку.

2. Холерик — це власник неврівноваженого типу темпераменту нервової системи (з переважанням збудження над гальмуванням). "Ні хвилини спокою". Такий принцип підходу до холерика. Принцип спирається на на використання його плюсів: енергійності, захопленні, пристрасності, рухомості, ціленаправленості - і нейтралізацію мінусів: запальності, агресивності, нестримності, нетерпимості, конфліктності.

3. Флегматик — із сильним, врівноваженим, але інертним, нерухомим типом нервової системи. «Не підганяй». Таким має бути підхід до флегматика, який має такі плюси: стійкість, постійність, активність, терплячість, самоконтроль, надійність - і мінуси: повільність, байдужість, "товстошкірість", сухість.

4. Меланхолік — із слабким неврівноваженим типом нервової системи. "Не нашкодь". Це девіз меланхоліка, який має наступні плюси: висока чуттєвість, м'якість, людяність, доброзичливість, здатність співчувати, - звичайно мінуси: низька працездатність, сором'язливість, замкнутість, вразливість.

Слід пам’ятати, що поділ людей на чотири види темпераменту дуже умовний. Існують перехідні, мішані, проміжні види темпераменту. «Чисті» темпераменти трапляються відносно рідко.

Знання темпераменту, знання особливостей природної організації нервової системи, яка справляє вплив на перебіг психічної діяльності людини, необхідне вчителеві в його навчальній та виховній роботі. [7, с. 206].

 

Характер (грец. — "відбиток") являється сукупністю стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і проявляються в діяльності та спілкуванні, які обумовлені типовими для неї способами поведінки. Ті особливості особистості, які відносяться до характеру, називають рисами характеру. Риси характеру - це не випадкові прояви особистості, а стійкі особливості поведінки людини, які стали властивостями самої особистості. У характері виражаються не випадкові, а найбільш типові, суттєві особливості людини [7, с. 223].

У структурі характеру виділяють 4 групи рис, що виражають ставлення особистості до виду діяльності:

• до праці (наприклад, працьовитість, схильність до творчості, сумлінність у роботі, відповідальність, ініціативність, наполегливість і протилежні їм риси - лінь, схильність до рутинної роботи, безвідповідальність, пасивність);

• до інших людей, колективу, суспільства (наприклад, товариськість, чуйність, повага, колективізм і протилежні їм - замкнутість, черствість, бездушність, грубість, презирство, індивідуалізм);

• до самого себе (наприклад, почуття власної гідності, правильно зрозуміта гордість і пов'язана з нею самокритичність, скромність і протилежні їм - зарозумілість, іноді переходить в марнославство, образливість, егоцентризм, егоїзм);

• до речей (наприклад, акуратність, ощадливість, щедрість або, навпаки, скупість і т. п.).

Стрижнем сформованого характеру є морально-вольові якості особистості. Людина з сильною волею відрізняється визначеністю намірів і вчинків, більшою самостійністю. Він рішучий і наполегливий у досягненні поставлених цілей. Безвольність людини зазвичай ототожнюється зі слабохарактерністю. Навіть при багатстві знань і різноманітності здібностей слабохарактерна людина не може реалізувати всіх своїх можливостей.

Характер не успадковується і не є природженою властивістю особистості, а також не є постійною і незмінною властивістю. Характер формується і розвивається під впливом довколишнього середовища, життєвого досвіду людини, її виховання. Впливи ці мають, по-перше, суспільно-історичний характер (кожна людина живе в умовах певного суспільно-історичного ладу, певного соціального середовища й складається як особистість під їх впливом) і, по-друге, індивідуально-своєрідний характер (умови життя і діяльності кожної людини, її життєвий шлях своєрідні і неповторні). Тому характер кожної людини визначається як її суспільним буттям, так і її індивідуальним буттям [7, с. 227].

Що дає підставу говорити про наявність у людини здібностей до якої-небудь діяльності? Підставою служать два показники: швидкість опанування діяльності і якість досягнень. Людину вважають здібною, якщо вона, по-перше, швидко й успішно опановує яку-небудь діяльність, легко порівняно з іншими людьми набуває відповідних умінь та навичок і, по-друге, добивається успіхів, які значно перевищують середній рівень.

Здібності –це індивідуальні особливості, тобто те, що відрізняє одну людину від іншої. До здібностей належать, наприклад, музичний слух і почуття ритму, необхідні для успішних занять музикою; швидкість рухових реакцій, необхідна при заняттях деякими видами спорту; тонкість розрізнення кольорів – для художника-живописця [40, с. 108].

Здібності не тільки проявляються, а й розвиваються у відповідній діяльності. Людина не народжується здібною до тієї чи іншої діяльності, її здібності формуються, складаються, розвиваються в правильно організованій діяльності.

Здібності поділяються на загальні та спеціальні. Загальні здібності можуть зумовлювати схильність до досить широкого спектру діяльності, вони формуються розвитком інтелекту і властивостей особистості. До загальних здібностей належать:

• готовність до праці, потреба трудитися, працьовитість і висока працездатність;

• розвиток творчого мислення, гнучкість розуму, вміння орієнтуватися в складних ситуаціях, адаптивність, висока продуктивність розумової діяльності.

Загальна здібність виступає як соціально-психологічна основа розвитку спеціальних здібностей до певного виду діяльності: музичної, дослідницької, викладацької та ін [4, с. 56].

В основі спрямованості особистості лежить мотивація її діяльності, поведінка, задоволення потреб. Спрямованість буває на виконання задачі, на спілкування, на себе. Одну людину може влаштувати задоволення тільки фізіологічних потреб і забезпечення безпеки існування. Іншим, крім цих потреб, вельми важливе задоволення соціальних потреб і потреб у самовираженні, реалізації творчих здібностей.

Інтелект - це система психічних процесів, що забезпечують реалізацію здатності людини оцінювати ситуацію, приймати рішення і відповідно до цього регулювати свою поведінку. Інтелект особливо важливий в нестандартних ситуаціях - як символ навчання людини всьому новому.

Французький психолог Ж. Піаже вважав однією з найважливіших функцій інтелекту взаємодію з навколишнім середовищем через адаптацію до неї, тобто вміння орієнтуватися в умовах і відповідно будувати свою поведінку. Адаптація може бути двох видів: асиміляція - пристосування ситуації через зміну умов до людини, її індивідуальному стилю розумової діяльності, і акомодація - пристосування людини до мінливих ситуації через перебудову стилю мислення [11, с. 98].

Структура інтелекту залежить від цілого ряду чинників: віку, рівня освіти, специфіки професійної діяльності та індивідуальних особливостей. Крім пізнавального, існує інтелект професійний і соціальний (уміння вирішувати проблеми міжособистісних відносин, знаходити раціональний вихід із ситуації, що створилася). Слід пам'ятати, що інтелект - це пізнання плюс дія. Тому потрібно не тільки розвивати всі види інтелекту, але і вміти реалізовувати раціональні рішення, показувати свій інтелект і на словах, і в справі, оскільки тільки результат, конкретні дії визначають рівень інтелекту особистості.

З часів Платона все психічне життя ділиться на три відносно самостійні сутності: розум, воля і почуття, або емоції. Розум і воля в якійсь мірі підкоряються нам, емоції ж завжди виникають і діють поза нашою волею і бажання. Вони відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у вигляді переживань. У цьому суб'єктивність і мимовільність емоцій [45, с. 89].

Під умінням управляти емоціями найчастіше мається на увазі вміння приховувати їх. Соромно, але робиться вигляд, що байдуже; боляче, але це приховується; прикро, але зовні тільки роздратування чи гнів. Керувати своїми емоціями просто необхідно.

Всі емоційні явища діляться на афекти, власне емоції, почуття, настрої і стресові стани. Найбільш потужна емоційна реакція - афект. Він захоплює людину цілком і підпорядковує її думки та дії. Афект завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно нетривалий. Він настає внаслідок якогось сильного (об'єктивного чи суб'єктивного) потрясіння.

Власне емоція - це більш тривала реакція, яка виникає не тільки як реакція на доконані події, але головним чином на передбачувані або згадувати. Емоції відображають подію у формі узагальненої суб'єктивної оцінки.

Почуття - стійкі емоційні стани, що мають чітко виражений предметний характер. Це відносини до конкретних подій або людей.

Настрої - тривалі емоційні стани. Це той фон, на якому протікають всі інші психічні процеси. Настрій відображає загальну установку прийняття або неприйняття світу. Превалювання у даної людини конкретного настрою, можливо, пов'язане з його темпераментом. [45, с. 109].

 

Спілкування - це надзвичайно тонкий і делікатний процес взаємодії людей. У спілкуванні найбільш різноманітно розкриваються індивідуальні особливості всіх учасників цього процесу. Спілкування має свої функції, засоби, види, типи, канали, фази.

Найбільш очевидною функцією спілкування є передача якихось відомостей, якогось змісту і сенсу. Це семантична (смислова) сторона спілкування. Ця передача впливає на поведінку людини, дії і вчинки, стан і організованість її внутрішнього світу [30, с. 67].

На основі самопізнання у людини виробляється певне емоційно-ціннісне ставлення до себе, яке виражається в самооцінці. Самооцінка припускає оцінку своїх здібностей, психологічних якостей і вчинків, своїх життєвих цілей і можливостей їх досягнення, а також свого місця серед інших людей. Самооцінка може бути заниженою, завищеною і адекватною (нормальною).

Отже, всі люди володіють своїм характером, темпераментом і навіть набором шкідливих звичок. Від того, наскільки ви вмієте розгледіти в людині його особливості, залежить, чи легко ви зможете з ним спілкуватися, працювати і знайти спільну мову. Уміння визначити темперамент, спрямованість особистості, характер, ставлення до різних ситуацій і цілей в житті, допоможе визначити поведінку людини в напруженій обстановці і спрогнозувати міжособистісні відносини, виявити її якості.

Психологічний портрет особистості, немов мозаїка, складається з величезної кількості складових, які складаються в загальну картину, що дозволяє набагато глибше зрозуміти людину [30, с. 69].