Розвиток системи ЗМК в Україні

Інформаційні сегменти, займані різними типами ЗМК в Україні, динамічно змінюють свою «вагу» і охоплення аудиторії. На це суттєво впливають як власне трансформація суспільства, перехід з радянською на українську систему ЗМК, так і розвиток світу технологій, що спричинило за собою зміни не тільки в Україні, але і в іншому світі.

У радянську епоху існування ЗМК проходило за «завісою», при зміні «режиму» незалежно від бажання редакторських складів почалася інтеграція зі світовим інформаційним простором. Відповідно, відбувся перехід від вертикальної і партійної системи до горизонтальної та комерційної. Пішла в минуле КПРС, визначала основні параметри радянській пресі, і разом з нею зникло переважна більшість партійних видань, на базі яких виникли незалежні газети журналістських колективів. У зв’язку з новим державним устроєм, отримала свій розвиток горизонтальна система ЗМК, яка більше відповідала новій реальності. Організації ЗМК функціонували і взаємодіяли відносно незалежно і самостійно.

Засоби масової комунікації є одним з найпотужніших інструментів формування громадської думки. Структура повсякденних уявлень багато в чому задається саме мас-медіа, хоча інформація, одержувана з їх допомогою, так само швидкоплинна і примарна, як примарні образи, що проступають на екрані. Тим не менше, подібна інформація доповнює безпосередній життєвий досвід людей. Сьогодні, коли якість інформаційних технологій і їхнього використання в більшому ступені визначають характер життя суспільства, питання про взаємовідносини суспільства і ЗМК набуває особливого значення.

З розвитком інформатизації українського суспільства засоби масової комунікації починають надавати все більш відчутний вплив на різні сфери життя соціуму, зокрема, на політичну свідомість і поведінку населення.

Засоби масової комунікації відіграють у політичному житті суспільства істотну роль, маючи саме безпосереднє відношення до його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну тобто відображають політику через радіо, телебачення і пресу, і креативну тобто утворюючу функції. Проникнення ЗМК в політичне життя суспільства надзвичайно багатоаспектне.

Засоби масової комунікації, узяті як ціле, грають різні соціально-політичні ролі, ті чи інші з яких в залежності від певного числа типових соціально політичних ситуацій набувають особливу суспільну значимість. Це може бути роль організатора, об’єднувача суспільства, його просвітителя. Також вони можуть грати і дезінтегруючу, роз’єднувальну роль [11].

За останні 20 років відбулася повна трансформація радянської медіасистеми в нову, українську. Трансформація проходила в 4 етапи, кожен з яких характеризувався певним поєднанням ролі та функцій інституту ЗМК в українську суспільстві.

Перший – з квітня 1985 по липень 1990 року, прийняття закону СРСР про ЗМК – період можна умовно назвати періодом політизації масмедіа. Після квітневого пленуму ЦК КПРС 1985 роль ЗМК в політичному житті радянського суспільства різко змінилася, їм була дарована певна свобода. ЗМК використовувалися для підтримки реформістських починань М. Горбачова і нейтралізації консервативно налаштованої частини радянської еліти. Медіа-спільнота отримала спочатку незначну свободу, яка, посилюючись з часом, дала йому можливість вести «політичну гру» з, образно кажучи, владою, часто підпорядковуючи її своїй волі і даючи переваги тим угрупованням, які орієнтувалися на підтримку ЗМК. Але тоді, в середині 1980-их років, ця тенденція тільки починала проглядатися.

Існує думка, що за останнє десятиліття в Україні склався новий суспільний інститут – медіасистеми. Він є новим інститутом, що використовує символічні способи передачі цінностей і установок; особливим симбіозом інформаційного ресурсу ЗМК та адміністративного ресурсу, мобілізованих владою для формування громадської думки [39]. Якщо міркувати в руслі цієї точки зору, то умовно можна виділити кілька рівнів медіасистеми:

Перший рівень – друковані та електронні ЗМК все українського, міжрегіонального та регіонального охоплення, що ставлять себе «поза політикою». Такими ЗМК є комерційні видання, телевізійні та радіокомпанії. Як правило, ці ЗМК орієнтовані на отримання прибутку, однак вони бувають втягнутими в локальні разові політичні кампанії чи брати в них участь опосередковано в найбільших загальнонаціональних політичних проектах, будучи «резонаторами» або «глушниками» тієї чи іншої інформаційної кампанії.

Другий рівень – регіональні електронні або друковані ЗМК, часто збиткові і контрольовані регіональною адміністрацією, зазвичай вирішальні вузько направлені політичні інтереси своїх інвесторів, як правило, під час/або в ім’я виборчих кампаній.

Третій рівень – інтернет.

Бурхливий розвиток українського сегменту інтернету припадає на 2001 рік. В Україні кількість користувачів українського сегменту мережі інтернет на початок 2001 року становила, за різними оцінками, від 320 до 370 тис. постійних користувачів, це менше 1% дорослого населення України і близько 300 тис. чоловік, які користувалися послугами інтернету час від часу. Значно зріс і обсяг інформаційних ресурсів, доступних у мережі інтернет. Якщо на початку 1999 року такі ресурси розміщалися на 1,4 тис. веб-серверів, то на початку 2001-го – на 9400 веб-серверах. Різноманітнішими стали веб-сайти. За кількістю хостів, під’єднаних до інтернету, Україна посідає 28-ме місце в Європі і 45-те у світі. Станом на середину 2002 року, доступ користувачам до послуг інтернету надавали більш ніж 300 провайдерів інтернет-послуг [48].

Можливості інтернету по достоїнству оцінені всім спектром політично активних громадян. Одні, не маючи впливу на «класичні» інформаційні потоки, використовують його як аналог радянського самвидаву, інші частіше використовують інтернет як засіб «відмивання інформації» – спочатку у загальнодержавних, а потім в регіональних інформаційних кампаніях.

Існують і позасистемні ЗМК, такі як представництва іноземних радіостанцій, що віщають українською мовою наприклад «Радіо Свобода». Представляється можливим порівняти деякі аспекти роботи ЗМК в умовах радянського і пострадянського періодів. Очевидно, що засоби масової комунікації, до яких відносять пресу, радіо, телебачення, а нині ще й інтернет, це найпотужніше знаряддя впливу на уми громадян і випробуваний метод формування суспільної свідомості.

Розглядаючи не настільки далеко стоять один від одного за часом доби: радянську і українську, – ми можемо спостерігати, наскільки кардинально змінилася економічна і політична ситуація, а разом з нею і ЗМК.

У СРСР основним завданням засобів масової комунікації було доносити до мас позицію влади у вигляді єдино можливою і правильною, інтерпретувати будь-які факти в потрібному ракурсі, гудити ідеологічних противників і надихати соратників на боротьбу із зовнішніми і внутрішніми ворогами. Оскільки ЗМК фінансувалися виключно з держбюджету і були повністю підпорядковані державі, досить дивно було б чекати від них «неузгодженого» вільнодумства. Радянська людина могла бути абсолютно упевнена: громадянська позиція журналіста з газети «Правда» до коми співпаде з авторитетною думкою його колеги з «Московського комсомольця». І навіть оглядач з «Советского спорта», періодично відволікаючись від легкоатлетичних досягнень країни переможного соціалізму, безпомилково донесе до вдумливого читача політику партії.

Та ж ситуація спостерігалася на радіо і телебаченні. Центральних каналів, які транслювалися по всій країні, було два: Перша і Друга програма центрального телебачення відповідно. У середині 1960-х з’являється третій канал, який близько 20-ти років виконує функцію освітнього, а в 1982 році перейменовується в Московську програму. У 1967 році з’являється Четверта програма. П’ятим каналом є Ленінградська програма. Всі передачі та кінофільми ідеологічно вивірені, диктори інформаційних програм рапортують про звершення трудового народу, а відеоряд рясніє щасливими доярками і трактористами, які прагнуть до перемоги комунізму в усьому світі.

Коли змінився суспільний устрій країни, фінансування переважної більшості видань і телевізійних каналів зі звичного джерела припинилося, з’явилися нові. Число телевізійних каналів різко зростає. Зараз кількість різноманітних каналів ТБ, включаючи інтернет-телебачення, величезне. Це канали інформаційні і кримінальні, музичні та анімаційні, чоловічі та жіночі, футбольні і тенісні, для дітей або тільки для дорослих, для рибалок і автомобілістів і інше, і інше.

З’явилися різні політичні партії. І кожна з них повинна була мати власний друкований орган, завдяки якому можна озвучувати свою платформу і вести діалог з електоратом.

Характеризуючи на тлі безумовного зростання кількісних показників якісний склад учасників інформаційних відносин, залучених до відбуваються трансформаційні процеси, необхідно відзначити їхню початкову різнорідність. Природу появи капіталу у вітчизняній медіасфері часто визначало ставлення до засобів масової комунікації лише як до інструменту вирішення політичних або комерційних проблем – незважаючи на певні зміни, що відбулися в суспільстві. Великі промислові чи комерційні підприємства входили в засновники утворюються друкованих видань або телерадіокомпаній лише з метою мати інструмент політичного впливу на ситуацію в районі, місті чи області.

Однак, внаслідок вжитих на державному рівні кроків по впровадженню ринкових принципів функціонування національної економіки, розвитку приватного бізнесу, а також наявності товарної пропозиції і необхідності активізації попиту в Україні починає формуватися сфера рекламних послуг. ЗМК швидко стають невід’ємною частиною об’єктивно присутнього в суспільстві сплетення економічних інтересів [30]. Поглиблення комерціалізації ЗМК, загострення конкуренції логічно привели до потреби концентрації інформаційного капіталу і фінансових можливостей: акумулюючи наявні у них конкурентні переваги, проводячи агресивну маркетингову політику, створювані медіагрупи і холдинги прагнуть до збільшення своїх часток в різних аудиторних сегментах. Так, медіагрупа UA Іnter Medіa Group, окрім безпосередньо Інтера технічне покриття якого – 99,7%, об’єднала канали НТН, К1, К2, «Ентер-Фільм», «Мега», «ZOOM», «Піксель»; медіагрупа StarLіghtMedіa об’єднує ІCTV – 95%, СТБ, Новий, QTV, М1 і М2; «Студія 1 + 1» – власне 1 + 1 – 95%, 1 + 1 Іnternatіonal, ТЕТ, 2 + 2, «Плюсплюс»; телекомпанія «Україна», крім однойменного каналу-лідера, запустила тематичний «Футбол», регіональні – «Донбас», «Сигма ТВ», «Сфера ТВ», «34», молодіжний «НЛО ТБ». В радіосегменті, аналогічно процесам на ТБ, ґрунтуючись на бажанні охопити максимальну цільову аудиторію і прагненні продати» її рекламодавцям на одній і тій же «ефірній» території [22] медіагрупи в ході розвитку регіональних проектів стали об’єднувати під своїм початком від трьох і більше різноформатних мовних станцій.

Значний вплив на процес їх становлення надали ринкова орієнтація розвитку економіки країни, законодавче забезпечення функціонування підприємницького сегменту, динамічний розвиток рекламної складової і поглиблення комерціалізації мас-медіа в цілому.