Студопедия — За законодавством України
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

За законодавством України






Перш ніж перейти до аналізу поняття та видів НПФ за законодавством України, їх місця в системі суб’єктів цивільних правовідносин, зупинімося на з’ясуванні поняття „фонд”, яке є родовим поняттям і основою для розкриття правових ознак НПФ.

„Великий тлумачний словник української мови” подає чотири значення терміна „фонд”, три з яких слід згадати у контексті цього дослідження. Згідно з першим визначенням фондом є „ресурси, запаси, нагромадження держави, підприємства тощо”. Відповідно до другого визначення фонд — це „кошти або матеріальні цінності, що мають цільове призначення, використовуються з певною метою”. І нарешті, фондом можуть бути „цінні папери, що дають прибуток у вигляді точно встановленого процента”[36]. Попри дещо різне формулювання цих визначень, їхньою спільною ознакою є розуміння під словом „фонд” певної сукупності майна, без надання цій сукупності статусу юридичної особи.

У „Юридичній енциклопедії” також виділяється три значення слова „фонд”, два з яких є визначальними для цієї роботи. З одного боку, фонд — це „кошти або інші матеріальні цінності, що нагромаджуються з певною метою (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, відтворення зайнятості населення тощо) і використання за цільовим призначенням у порядку, встановленому законодавством”[37]. Це тлумачення є схожим до попередніх визначень. Водночас, фонд може виступати як „некомерційна (неприбуткова організація) чи установа з правами юридичної особи, що утворюється у встановленому законодавством порядку для обслуговування відповідного фонду, сприяння і підтримки певних видів діяльності або окремих соціальних груп”[38].

„Тлумачний словник з цивільного права” надає лише одне значення терміна „фонд” — це „акумуляція і розподіл грошових та матеріальних цінностей, призначених для забезпечення певного роду діяльності та досягнення певної мети. Фонд не має права юридичної особи”[39]. За такого підходу „фонд” визначається як певні дії з грошовими та матеріальними цінностями.

Однозначної дефініції поняття „фонд” законодавство України не містить, але існує значна кількість законодавчих актів України, що регулюють порядок діяльності фондів. Наприклад, ст. 2 Закону України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19 червня 2003 року подає визначення фонду операцій з нерухомістю як кошти, отримані управителем цього фонду в управління, а також нерухомість і інше майно, майнові права та доходи, набуті від управління цими коштами, в тому числі майнові права та права вимоги, набуті за договорами про участь у фонді фінансування будівництва. Фонд фінансування будівництва — це також кошти, передані управителю цього фонду в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах правил фонду чи договорів про участь у фонді. Дещо подібним є визначення фонду банківського управління у п. 1.41 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року: це кошти учасників фонду та інші активи, що знаходяться в довірчому управлінні уповноваженого банку відповідно до закону. Продовжуючи аналіз законодавства, слід згадати й поняття пайового інвестиційного фонду, який являє собою активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності (ст. 22 Закону України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року). Концептуальною основою цих визначень є представлення фонду не як юридичної особи, а як сукупності грошових коштів (у деяких випадках — також іншого майна), що для певних цілей знаходяться в управлінні юридичної особи.

Інша група визначень конструює фонд як юридичну особу. Вже згадуваний нами Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” у ст. 7 подає поняття корпоративного інвестиційного фонду як різновиду інституту спільного інвестування, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування. Тобто, корпоративний інвестиційний фонд є підприємницьким товариством.

Кучеренко І.М. звертає увагу на те, що в багатьох із нормативно-правових актах України поняття „фонд” ототожнюється із поняттям установи[40]. Наприклад, п. 1 Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 30 серпня 2002 року № 1301/268, визначає цей фонд як державну спеціалізовану установу, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки. Учасники Фонду беруть участь у формуванні майна фонду, однак фактично не беруть участі в управлінні фондом. Кошти Фонду використовуються тільки за цільовим призначенням — для відшкодування втрат, інвестування в державні цінні папери, вкладення на депозитні рахунки Національного банку, забезпечення виконання функцій Фонду.

Правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідає визначенню установи, що міститься в ч. 3 ст. 83 ЦК України. Відповідно до цієї статті установа — це організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Більш правильним у цьому випадку, на нашу думку, було б застосування в законодавстві терміна „установа”.

Наведені вище значення слова „фонд”, дають підстави для визначення фондів залежно від правової форми, у якій вони створюються:

1) створені без статусу юридичної особи: являють собою накопичення грошових коштів та (або) матеріальних цінностей, які повинні використовуватися згідно з цільовим призначенням;

2) створені зі статусом юридичної особи: являють собою юридичні особи, що вчиняють правочини із накопиченими грошовими коштами та (або) матеріальними цінностями, які повинні використовуватися згідно з цільовим призначенням і для забезпечення певного виду діяльності.

Що стосується безпосередньо НПФ, то нерідко пенсійний фонд визначають як різновид інституційного трасту, який формується за рахунок акумулювання внесків фізичних та юридичних осіб з метою взаємного інвестування і збереження. Під трастом у практиці фінансових установ розуміють довірчі відносини між сторонами, одна з яких за трастовим договором бере на себе відповідальність за розпорядження власністю (майном, грошима, майновими та іншими правами) на користь певної особи[41]. Саме в такому значенні поняття „траст” буде використовуватися в подальшому дослідженні.

Пенсійний фонд у формі трасту являє собою фінансовий інститут договірного (контрактного) типу, адже засновується і здійснює свою діяльність на основі трастового договору (контракту), сторонами якого є засновник фонду і фідуціарії[42]. Характерною рисою пенсійних фондів як трастів є особливість формування траст-фонду. Сформований за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб траст-фонд підлягає інвестуванню в різні об’єкти цивільних прав[43].

Визначення пенсійного фонду як трасту можна пояснити тим, що створення перших пенсійних фондів пов’язане з появою самої ідеї корпоративного, інституційного принципу управління активами і відбувалося у формі пенсійних корпоративних трастів у США на початку ХІХ століття. Тоді А. Гамільтон запропонував створити спеціальну корпорацію, яка б стала розпоряджатися майном пенсійного фонду моряків, створеного за заповітом заможного капітана Р. Рендела. Така корпорація, яка була по суті довірчим власником, що виконує волю власника з управління капіталом, була зареєстрована у 1806 році[44].

Дійсно, особливо у країнах англо-американської правової сім’ї, пенсійні фонди є однією з найбільш поширених форм інституту контрактних накопичень, при якому активно використовується конструкція довірчої власності (трасту). Але визначення пенсійного фонду як трасту приховує небезпеку звуження поняття НПФ до однієї з форм, у якій НПФ може створюватися та існувати в зарубіжній практиці. Інколи пенсійний фонд розглядають як дещо середнє між страховою компанією, банком і трастовою установою[45], що є надто загальним твердженням, яке, до речі, ще раз підкреслює поверхневе тлумачення поняття „недержавний пенсійний фонд”.

Достатньо зрозуміле визначення пенсійного фонду пропонує Р.А. Майданик — це „фінансовий інститут, що займається різноплановою діяльністю, яка полягає в акумулюванні фінансових активів з метою їх використання для виплат пенсій його учасникам”[46]. Якщо не брати до уваги неможливість згідно із законодавством більшості держав застосування до НПФ терміна „різнопланова діяльність”, це визначення влучно відображає сутність НПФ.

Формулювання єдиної дефініції НПФ, яка б ураховувала істотні ознаки НПФ без співвіднесення із законодавством певної країни, вбачається неможливим, тому що сутність НПФ значною мірою залежить від моделі недержавного пенсійного забезпечення, що обрана в тій чи іншій країні. Визначення НПФ можуть різнитися залежно від таких факторів, що характеризують систему недержавного пенсійного забезпечення певної країни, як: 1) структури системи недержавного пенсійного забезпечення; 2) правової форми, у тому числі організаційно-правової форми, у якій створюється НПФ; 3) правового режиму пенсійних коштів; 4) реалізації правосуб’єктності НПФ; 5) особливостей управління НПФ.

На нашу думку, ґрунтуючись на запропонованих вище визначеннях фонду, більш аргументованими є такі підходи до визначення НПФ:

1) сукупність активів, що являють собою грошові кошти учасників, залучені у вигляді внесків на пенсійні рахунки, та які інвестуються для збільшення вартості активів з метою виплат пенсій учасникам;

2) юридична особа, що здійснює збирання та інвестування грошових коштів, призначених для виплати пенсій учасникам фонду, які досягли пенсійного віку.

Незважаючи на те, що поняття „недержавний пенсійний фонд” не є абсолютно новим для українських реалій, у науковій правовій літературі дефініції НПФ відсутні. Визначення, які пропонуються у статтях, матеріалах конференцій, є дуже різноманітними та не достатньо чіткими.

У праві соціального забезпечення НПФ визначають як „юридичну особу, створену роботодавцем з метою акумулювання коштів для пенсійного забезпечення працівників”[47]. Це визначення більше відповідає суті корпоративного пенсійного фонду і не враховує особливості фондів інших видів.

НПФ також визначають як „своєрідний різновид інституту спільного інвестування, діяльність якого полягає в реалізації пенсійних програм, що зводяться до накопичення заощаджень громадян під час їх трудової діяльності з метою забезпечення пенсійних виплат в період після її припинення і одержання пов’язаних з нею доходів”[48]. Інвестиційні фонди та компанії, а також НПФ часто відносять до інститутів спільного (колективного) інвестування. Інститут спільного інвестування є узагальнюючим терміном для позначення юридичних осіб, які здійснюють діяльність з об’єднання коштів фізичних та юридичних осіб з метою подальшого їх інвестування у визначені законодавством об’єкти цивільних прав.

З теоретичної точки зору, засади діяльності НПФ в Україні є подібними до засад функціонування інститутів спільного інвестування. Зокрема, в основі правового регулювання недержавного пенсійного забезпечення лежать принципи спільного інвестування, такі як: 1) розподіл прав, обов’язків і відповідальності між суб’єктами, що здійснюють адміністративне та фінансове управління, зберігання активів; 2) встановлення норм щодо обмежень і заборони здійснення певних видів діяльності пов’язаними особами, які здійснюють управління активами фондів і можуть впливати на правочини з його активами з метою спрямування у вигідному для себе напрямі; 3) визначення вимог щодо диверсифікації активів та основних засад інвестиційної діяльності, вимог до організацій, що здійснюють адміністративне й фінансове управління фондами. Зокрема, В.В. Посполітак зазначає, що з погляду ринку цінних паперів НПФ здійснюють діяльність, подібну до інститутів спільного інвестування — об’єднують (залучають) гроші (грошові кошти) з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість (інвестування), акумулювання цього прибутку на персоніфікованих пенсійних рахунках своїх учасників, з подальшою виплатою отриманих грошей (грошових коштів) цим учасникам за умови настання підстави для отримання пенсії[49].

На рівні законодавства спільність НПФ та інститутів спільного інвестування полягає в тому, що відповідно до ст. 2 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 року та Концепції розвитку фондового ринку, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 року № 342/95-ВР, цих суб’єктів віднесено до групи інституційних інвесторів, тобто інвесторів, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством,— також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Попри належність НПФ та інститутів спільного інвестування до групи інституційних інвесторів, Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року дає підстави стверджувати, що НПФ не є різновидом інститутів спільного інвестування, до яких відносяться пайові та корпоративні інвестиційні фонди.

Визначення НПФ можна знайти в поодиноких працях в основному економічної тематики, наприклад: „Недержавний пенсійний фонд — це юридична особа, що має статус організації соціального забезпечення, яка створюється і функціонує винятково з метою накопичення пенсійних внесків учасників фонду (з наступним управлінням і розміщенням пенсійних активів через довірених осіб в інтересах одержання інвестиційного доходу), а також здійснює виплати учасникам фонду при виникненні у них пенсійних підстав, на умовах і в розмірах, визначених пенсійними контрактами”[50]. Наведене визначення з правової точки зору є не зовсім коректним, оскільки потребує: по-перше, роз’яснення поняття „організація соціального забезпечення”; по-друге, обґрунтування розмежування понять „управління пенсійними активами” та „розміщення пенсійних активів” (на наш погляд, розміщення пенсійних активів є складовою частиною управління ними).

Вирішення питання про те, які ознаки повинні бути відображені у визначенні НПФ, залежить насамперед від галузевої приналежності інституту недержавного пенсійного забезпечення, з приводу чого у літературі висловлювалися різні думки. Зокрема, зазначається, що оскільки виключним видом діяльності НПФ є недержавне пенсійне забезпечення учасників конкретного фонду на підставі договору недержавного пенсійного забезпечення з вкладником, то ці відносини є цивільно-правовими і такими, що не стосуються права соціального забезпечення[51].

Подібна точка зору висловлювалася і в українській науковій літературі. Зазначалося, що відносини щодо здійснення права власності на пенсійні активи в накопичувальній пенсійній системі відповідають ознакам цивільно-правових і мають охоплюватися предметом цивільного права. Також говориться про те, що недержавне пенсійне забезпечення має виключно приватноправову природу, оскільки базується на принципах еквівалентності страхових внесків і виплат, що вносять і одержують конкретні особи, а також добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних виплат, на умовах і в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення[52].

Стичинський Б.С. обґрунтовує точку зору про те, що відносини з недержавного пенсійного забезпечення, попри наявність у них майнових елементів, відносяться до права соціального забезпечення, а НПФ виступають суб’єктами права соціального забезпечення[53].

Варто погодитися із думкою, що як суб’єкт правовідносин НПФ можна розглядати водночас у кількох ракурсах: як юридичну особу, що є учасником цивільних правовідносин, має статус непідприємницького товариства та функціонує, не переслідуючи мети отримання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками; як фінансову установу, що автоматично залучає НПФ до суб’єктів фінансового права; як суб’єкта інвестиційної діяльності; як важливу складову ланку системи соціального забезпечення та учасника правовідносин соціального забезпечення[54].

Проте насамперед НПФ є юридичною особою, а юридична особа, як підкреслює Є.А. Суханов, є категорією цивільного права, створеною для задоволення певних реальних потреб майнового (цивільного) обігу[55]. Дійсно, суспільне утворення стає учасником адміністративних, фінансових та інших відносин лише постільки, поскільки воно визнається суб’єктом цивільного права — юридичною особою. Варто погодитися із Н.В. Козловою, яка зазначає, що можливість певної організації бути суб’єктом інших відносин похідна від її цивільної правосуб’єктності[56]. До цього додамо, що вагому частину в недержавному пенсійному забезпечення займають майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, а тому НПФ є в першу чергу суб’єктами цивільного права.

Статтею 1 Закону України про НПЗ вперше в Україні на законодавчому рівні визначено НПФ. Це юридична особа, створена відповідно до Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку.

Варто звернути увагу на два термінологічні моменти. По-перше, очевидно через те, що ЦК України і ГК України оперують різними термінами на позначення товариства, яке не має на меті отримання прибутку (у ЦК України — це непідприємницьке товариство, у ГК України — це неприбуткова організація), до визначення НПФ було введено обидві категорії. Вважаємо, що зазначення про НПФ як неприбуткову організацію є зайвим, оскільки визначення непідприємницького товариства уже передбачає неприбутковий статус такої юридичної особи.

По-друге, поняття „учасник” у ЦК України має інше значення, ніж у Законі України про НПЗ. У розумінні згаданого Закону учасниками є не особи, які об’єдналися для створення товариства (ч. 2 ст. 83 ЦК України), а фізичні особи, на користь яких сплачуються внески до НПФ (ч. 37 ст. 1 Закону України про НПЗ). Для позначення учасників у значенні ЦК України використовується термін „засновники”, що можемо бачити із самого визначення НПФ. Враховуючи те, що особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств можуть визначатися законом (ч. 2 ст. 85 ЦК України), інший зміст категорії „учасники” є цілком допустимим.

За різновидом правової форми фонду НПФ за законодавством України є юридичною особою, що здійснює збирання та інвестування грошових коштів, призначених для виплати пенсій учасникам фонду, що досягли пенсійного віку. Висновок про те, що НПФ є юридичною особою, випливає з ч. 15 ст. 1 Закону України про НПЗ.

НПФ створюється в організаційно-правовій формі непідприємницького товариства, що також випливає з ч. 15 ст. 1 Закону України про НПЗ. НПФ не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками (ч. 1 ст. 6 Закону України про НПЗ). Метою діяльності НПФ є накопичення пенсійних активів та здійснення пенсійних виплат учасникам НПФ на підставах і в порядку, встановлених законом.

Якщо визначати НПФ, які існують в Україні, за правовим режимом пенсійних коштів, то відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України про НПЗ накопичені пенсійні кошти в сумі розміру пенсійних внесків, що сплачені на користь учасника, та розподіленого на його користь прибутку (збитку) пенсійного фонду, належать учаснику на праві власності. У контексті класифікаційної структури НПФ в зарубіжному законодавстві, запропонованої у пункті 1.2 цієї роботи, НПФ за законодавством України є автономними інституційними фондами, створеними в корпоративній формі. Про необґрунтованість конструкції права власності учасників на пенсійні кошти мова буде йти далі.

Важливо визначити, які цивільні права та обов’язки виконують пенсійні фонди на сьогодні самостійно, тобто через органи управління, адже перелік цих цивільних прав та обов’язків змінювався з розвитком законодавства. До прийняття Закону України про НПЗ НПФ в Україні утворювалися у вигляді однорівневої (унітарної) фінансової установи, в рамках якої НПФ володів самостійною цивільною дієздатністю щодо: 1) укладання пенсійних договорів (контрактів); 2) відкриття пенсійних рахунків; 3) ведення внутрішнього персоніфікованого обліку учасників та вкладників, їхніх внесків і прибутків; 4) приймання і розподілу по рахунках пенсійних внесків; 5) акумулювання й розміщення пенсійних активів; 6) розподілу по рахунках інвестиційного доходу, отриманого від розміщення пенсійних активів; 7) нарахування та виплати пенсій учасникам[57].

З набранням чинності у 2004 році Закону України про НПЗ наша держава перейшла до складної системи недержавного пенсійного забезпечення. У цій системі чільне місце займають особи, які надають послуги НПФ, а у відносинах із третіми особами реалізують та забезпечують реалізацію правосуб’єктності пенсійного фонду.

Враховуючи вищезазначене, НПФ можна визначити як юридичну особу, створену в організаційно-правовій формі непідприємницького товариства виключно з метою накопичення пенсійних активів і здійснення учасникам пенсійних виплат на підставах і в порядку, встановлених законом, та зобов’язану забезпечувати адміністрування, управління пенсійними активами та обслуговування пенсійних активів зберігачем. Відтак, пропонуємо у ст. 1 Закону України про НПЗ викласти визначення НПФ у наведеній редакції.

Що стосується видів НПФ за законодавством України, то єдиним критерієм, за яким можна провести розподіл, є природа участі в НПФ. За іншими критеріями, що наводяться в зарубіжній літературі, НПФ за законодавством України не розрізняються, а тому за правовою формою вони є автономними інституційними фондами; за правовим режимом пенсійних коштів — створеними у корпоративній формі; за особливостями реалізації правосуб’єктності належать до змішаної моделі; за видами пенсійних схем — є пенсійними фондами із визначеними пенсійними внесками.Що ж до класифікації за критерієм участі, то НПФ за законодавством України різняться не лише за категоріями учасників, але й засновників і вкладників, та поділяються на відкриті, корпоративні та професійні. Відкритий НПФ — це НПФ, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи. Засновниками пенсійного фонду можуть бути одна чи декілька юридичних осіб. Корпоративний НПФ — це НПФ, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники (з урахуванням обмежень, встановлених для бюджетних організацій). Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду. Професійний НПФ — це НПФ, засновником (засновниками) якого можуть бути об’єднання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об’єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.Певні особливості встановлені ч. 11 ст. 6 Закону України про НПЗ для юридичних осіб, діяльність яких фінансується за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів. Ці юридичні особи: не мають права виступати засновниками відкритих пенсійних фондів; мають право виступати засновниками корпоративних або професійних фондів лише у випадках, коли створення таких фондів передбачено законами України або рішеннями відповідних місцевих рад; мають право виступати вкладниками вже створених пенсійних фондів будь-якого виду лише у випадках, коли здійснення пенсійних внесків до таких фондів передбачено законами України або рішеннями відповідних місцевих рад.Класифікація НПФ має значення при визначенні особливостей функціонування НПФ як юридичних осіб. Пенсійним фондам забороняється змінювати свій вид та найменування, що зазначені у статуті пенсійного фонду, після реєстрації Держфінпослуг (ч. 4 ст. 6 Закону України про НПЗ). Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України про НПЗ юридична особа може бути одночасно засновником не більш як одного корпоративного чи одного професійного пенсійних фондів і засновником одного або більше відкритих пенсійних фондів. На законодавчому рівні заборонено: приєднання та злиття пенсійних фондів різних видів; реорганізацію пенсійних фондів шляхом поділу чи виділення (ч. 5 ст. 6 Закону України про НПЗ).






Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 496. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Схема рефлекторной дуги условного слюноотделительного рефлекса При неоднократном сочетании действия предупреждающего сигнала и безусловного пищевого раздражителя формируются...

Уравнение волны. Уравнение плоской гармонической волны. Волновое уравнение. Уравнение сферической волны Уравнением упругой волны называют функцию , которая определяет смещение любой частицы среды с координатами относительно своего положения равновесия в произвольный момент времени t...

Медицинская документация родильного дома Учетные формы родильного дома № 111/у Индивидуальная карта беременной и родильницы № 113/у Обменная карта родильного дома...

Тема 5. Анализ количественного и качественного состава персонала Персонал является одним из важнейших факторов в организации. Его состояние и эффективное использование прямо влияет на конечные результаты хозяйственной деятельности организации.

Билет №7 (1 вопрос) Язык как средство общения и форма существования национальной культуры. Русский литературный язык как нормированная и обработанная форма общенародного языка Важнейшая функция языка - коммуникативная функция, т.е. функция общения Язык представлен в двух своих разновидностях...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия