Забезпечення реалізації правосуб’єктності зберігачемЗавершальною ланкою юридичних осіб, які займають істотне місце в механізмі реалізації правосуб’єктності НПФ, є зберігач НПФ. Зберігач НПФ — це банк, що веде рахунки НПФ та зберігає активи пенсійного фонду у формі цінних паперів і документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи фонду в інших формах. У літературі висловлюються критичні зауваження щодо найменування зберігача. Зазначається, що визначення „банк-зберігач” по відношенню до пенсійних активів є не зовсім точним перекладом поняття „банк-кастодіан”, точніше — „банк-опікун”, який веде облік розміщення пенсійних активів у вигляді грошей чи цінних паперів, а зовсім не зберігає пенсійні активи як банк-накопичувач реальних грошових коштів. Банк-зберігач фактично ніяких коштів не зберігає тільки тому, що кошти, що надійшли на поточний рахунок НПФ у банку, повинні в подальшому інвестуватися для отримання можливого інвестиційного прибутку на користь учасників НПФ[143]. Хоча послуги банка-зберігача зовсім не обмежуються зберіганням, на нашу думку, термін „зберігач” з поміж українських відповідників іноземного терміна „банк-кастодіан” є найбільш прийнятним. У зарубіжній практиці обслуговування НПФ зберігачем може здійснюватися юридичною особою, яка управляє пенсійним фондом, або незалежним зберігачем. Якщо для обслуговування НПФ призначається незалежний зберігач, то активи пенсійного фонду повинні бути відокремленими від активів зберігача. Обрання зберігачем особи, відмінної від особи, що здійснює управління активами, є одним із засобів забезпечення фізичної та юридичної цілісності активів пенсійного фонду, а також нагляду за діями особи, що здійснює управління активами. Враховуючи те, що учасники НПФ в Україні не представлені в органах управління НПФ, зберігачі відіграють ключову роль у забезпеченні дотримання законодавства, інвестиційної декларації, пенсійної схеми особою, що здійснює управління активами. В Україні, а також у таких країнах як Італія, Мексика, Польща, Іспанія зберігачі проводять моніторинг діяльності особи, що здійснює управління активами[144].Зберігачем пенсійного фонду за законодавством України може бути тільки банк, який відповідає вимогам, вказаним у ст. 44 Закону України про НПЗ: має ліцензію ДКЦПФР на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів — депозитарної діяльності зберігача цінних паперів; не є пов’язаною особою пенсійного фонду, з радою якого укладено договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, адміністратора, осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого фонду та їх пов’язаних осіб; не здійснює управління активами створеного ним корпоративного пенсійного фонду; не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, з яким зберігачем укладено договір про обслуговування пенсійного фонду. Правовідносини між НПФ та зберігачем є необхідною умовою забезпечення реалізації правосуб’єктності НПФ через адміністратора та особу, що здійснює управління активами. З ч. 2 ст. 44 Закону України про НПЗ випливає, що всі банківські правочини щодо пенсійних активів за відповідним розпорядженням особи, що здійснює управління активами, або у визначених законом випадках — адміністратора, здійснює виключно зберігач. У разі відсутності між НПФ та зберігачем відповідних зобов’язальних правовідносин адміністратор та особа, що здійснює управління активами, не матимуть змоги реалізувати правосуб’єктність НПФ. Очевидно, такий механізм забезпечення зберігачем реалізації правосуб’єктності НПФ спрямований на захист активів пенсійного фонду, а відтак, прав учасників на отримання відповідних виплат. З іншого боку, унікальність реалізації правосуб’єктності НПФ полягає в тому, що зберігач має право здійснювати банківські правочини (відкривати рахунки НПФ, здійснювати банківські операції по цих рахунках) виключно за розпорядженнями юридичних осіб, що реалізують правосуб’єктність НПФ — особи, що здійснює управління активами, й адміністратора у визначених законом випадках. Сам НПФ, як це випливає з комплексного аналізу норм Закону України про НПЗ, розпоряджатися своїми рахунками не вправі. Правовідносини між НПФ та зберігачем є зобов’язальними, оскільки їхнім об’єктом є відповідні дії зберігача, та виникають на підставі договору про надання послуг — договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем.Послуги зберігача є банківськими послугами. Розрізняють поняття банківської послуги в широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні надання банківських послуг — це підприємницька діяльність банківської установи, що спрямована на задоволення потреб споживачів з метою отримання прибутку. У вузькому розумінні банківська послуга — це комплекс правомірних дій банка з фінансовими активами, в процесі здійснення яких задовольняються вимоги споживача[145]. Від банківської послуги необхідно відрізняти банківський правочин і банківську операцію. Банківський правочин слід розглядати як правомірну дію, що є результатом дієздатності банківської установи, та проявляється через волю органів управління останньої і зовнішнього її прояву (банківської операції, формуляру тощо), спрямованого на досягнення суб’єктивного мотиву (causa). Банківська операція являє собою певну дію або комплекс послідовних арифметичних, механічних, технічних та інших дій персоналу банку щодо грошових коштів, цінних паперів та інших активів[146]. З цих визначень можна зробити висновок, що банківська послуга є комплексом банківських правочинів, а банківські операції є одним зі способів зовнішнього вияву банківських правочинів. Основною послугою зберігача в іноземних системах недержавного пенсійного забезпечення вважається забезпечення руху цінних паперів та контроль за ним. Зберігачі часто надають додаткові послуги, як-от: виконання операцій із грошовими коштами, облік активів, звітування[147]. Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 44 Закону України про НПЗ, послуги зберігача можна умовно поділити на такі групи: 1) розрахункові послуги щодо безготівкових грошових коштів, що входять до складу пенсійних активів; 2) послуги у сфері обігу цінних паперів, що входять до складу пенсійних активів; 3) зберігання документів, які підтверджують право власності НПФ на пенсійні активи, документів по формуванню і розміщенню пенсійних активів, зберігання інших цінностей НПФ; 4) перевірка розрахунку чистої вартості пенсійних активів та чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором і особою, що здійснює управління активами; 5) контроль за діяльністю особи, що здійснює управління активами.Будучи суб’єктом розрахункових правовідносин, зберігач від свого імені вчиняє певні правочини, що спрямовані на виконання грошових зобов’язань НПФ шляхом зарахування певної грошової суми в безготівковій формі на визначений особою, що здійснює управління активами, а в певних випадках — адміністратором, рахунок. Банківські правочини, пов’язані з обігом цінних паперів, спрямовані на забезпечення виконання зобов’язань НПФ перед іншими особами або зобов’язань інших осіб перед НПФ щодо цінних паперів. Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України про НПЗ пенсійний фонд може обслуговуватися тільки одним зберігачем. З точки зору правосуб’єктності це означає, що одночасно тільки один зберігач може забезпечувати реалізацію правосуб’єктності НПФ. Законодавством передбачені певні обмеження щодо вчинення банківських правочинів із пенсійними активами. Зокрема, зберігач не може вчиняти такі банківські правочини у власних інтересах, наприклад, використовувати пенсійні активи як кредитні ресурси. Таким чином, обслуговування НПФ зберігачем можна визначити як зобов’язальні правовідносини між НПФ та зберігачем, що полягають у наданні зберігачем за плату комплексу банківських послуг: розрахункових послуг; послуг у сфері обігу цінних паперів, що входять до складу пенсійних активів; зберігання цінних паперів та документів, які підтверджують право власності НПФ на пенсійні активи в інших формах, документів по формуванню і розміщенню пенсійних активів, та інших цінностей НПФ; перевірки розрахунку чистої вартості пенсійних активів та чистої вартості одиниці пенсійних внесків, проведеного адміністратором і особою, що здійснює управління активами; контролю за діяльністю особи, що здійснює управління активами. Зберігач займає істотне місце у механізмі реалізації правосуб’єктності НПФ через адміністратора та особу, що здійснює управління активами. Зобов’язальні правовідносини між НПФ та зберігачем є необхідною умовою забезпечення реалізації правосуб’єктності НПФ. Відповідальність зберігача як одного з основних суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення не є детально врегульована законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України про НПЗ зберігач несе відповідальність за збитки, завдані ним пенсійному фонду та його учасникам внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, відшкодовує їх відповідно до умов цього договору та у порядку, встановленому законодавством. З огляду на те, що зберігач забезпечує реалізацію правосуб’єктності НПФ, хибним є встановлення договірної відповідальності зберігача перед учасниками НПФ. Ще більше негативне ставлення викликає ч. 2 ст. 46 цього Закону, згідно з якою зберігач не несе відповідальності за зобов’язаннями пенсійного фонду перед його учасниками, за зобов’язаннями осіб, що здійснюють управління активами, та адміністратора перед пенсійним фондом, крім випадків, передбачених законом. Фактично, йдеться про субсидіарну відповідальність зберігача за зобов’язаннями інших суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення, хоча випадки субсидіарної відповідальності зберігача законом не встановлені. Тобто, окрім того, що випадків такої відповідальності взагалі не встановлено, норма щодо субсидіарної відповідальності зберігача є нічим не виправданою. Враховуючи викладене, пропонуємо ст. 46 Закону України про НПЗ сформулювати в редакції: „Зберігач несе відповідальність за збитки, завдані ним пенсійному фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання законодавства чи умов договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, та відшкодовує їх відповідно до умов цього договору та у порядку, встановленому законодавством.” Очевидно, при визначенні відповідальності за порушення банком-зберігачем своїх обов’язків, можна скористатися загальними нормами, які містяться у ст. 1073 ЦК України, Законах України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року та „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 5 квітня 2001 року. З аналізу норм, що стосуються відповідальності банківської установи, випливає, що банк відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Окрім відшкодування збитків, способами захисту прав НПФ можуть бути: виконання зобов’язання в натурі (наприклад, зарахування чи перерахування коштів банком-зберігачем після виявлення порушення); сплата неустойки (наприклад, пені в розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення). Відшкодування банком завданих збитків внаслідок неналежного виконання операцій за рахунками здійснюється відповідно до правил, передбачених ст. 624 ЦК України[148]. ВИСНОВКИ: - НПФ властива спеціальна правоздатність, сутність якої полягає в тому, що НПФ може мати лише ті цивільні права, що відповідають передбаченій законом меті створення (накопичення пенсійних активів та здійснення пенсійних виплат учасникам НПФ на підставах і в порядку, встановлених законом) й виду діяльності (недержавне пенсійне забезпечення), і нести лише пов’язані з цією метою й видом діяльності цивільні обов’язки. Дієздатність НПФ означає можливість НПФ набувати, здійснювати лише ті цивільні права та обов’язки, що відповідають передбаченим законом меті й виду діяльності НПФ, а також нести відповідальність за цивільні правопорушення, що ним вчинені; - для усунення непорозумінь і запобігання вчинення правочинів, які б виходили за межі правоздатності непідприємницьких товариств, у ЦК України необхідно закріпити норму, яка б дозволяла наділяти непідприємницькі товариства спеціальною (цільовою) правосуб’єктністю на підставі норм закону або установчих документів цих юридичних осіб; - способи реалізації правосуб’єктності НПФ є унікальними порівняно з традиційною доктриною реалізації правосуб’єктності юридичної особи, адже окрім набуття і здійснення цивільних прав та обов’язків через органи управління або через представників-фізичних осіб, правосуб’єктність НПФ на підставі договорів реалізується представниками-юридичними особами (адміністратором та особою, що здійснює управління активами). Відтак, зміщуються акценти з реалізації правосуб’єктності через органи управління юридичної особи на реалізацію правосуб’єктності через автономні юридичні особи. Істотне місце в механізмі реалізації правосуб’єктності НПФ займає зберігач, який шляхом вчинення банківських правочинів забезпечує реалізацію правосуб’єктності НПФ через адміністратора та особу, що здійснює управління активами; - під „адмініструванням НПФ” слід розуміти зобов’язальні правовідносини між НПФ та адміністратором, що полягають у наданні адміністратором за плату комплексу послуг із прийняття пенсійних внесків, здійснення пенсійних виплат, ведення персоніфікованого обліку, організаційно-технічного і матеріального забезпечення діяльності ради і зборів засновників фонду, а також рекламних, агентських, бухгалтерських, інформаційних та роз’яснювальних послуг; - „управління активами пенсійного фонду” можна визначити як зобов’язальні правовідносини між НПФ та особою, що здійснює управління активами, щодо надання такою особою за плату послуг з інвестування пенсійних активів у дозволені законодавством об’єкти цивільних прав, в інтересах учасників НПФ, з метою збереження реальної вартості пенсійних активів і отримання прибутку на користь учасників; - „обслуговування НПФ зберігачем” можна визначити як зобов’язальні правовідносини між НПФ та зберігачем, що полягають у наданні зберігачем за плату комплексу банківських послуг: розрахункових послуг; послуг у сфері обігу цінних паперів, що входять до складу пенсійних активів; зберігання цінних паперів та документів, які підтверджують право власності НПФ на пенсійні активи в інших формах, документів по формуванню і розміщенню пенсійних активів, та інших цінностей НПФ; перевірки розрахунку чистої вартості пенсійних активів та чистої вартості одиниці пенсійних внесків, проведеного адміністратором і особою, що здійснює управління активами; контролю за діяльністю особи, що здійснює управління активами.
|
