Пенсійний контрактРозмежування договорів, у яких реалізується правосуб’єктність НПФ як суб’єкта недержавного пенсійного забезпечення, має місце на основі виокремлення різних категорій учасників НПФ. Теоретично можна виділити дві категорії учасників: а) особи, які ще не досягли пенсійного віку та перебувають у пенсійному фонді на етапі накопичення активів; б) особи, які вже досягли пенсійного віку, отримують із пенсійного фонду виплати та вправі додатково сплачувати внески на власну користь[232]. Відповідно, на першому етапі правовідносини між НПФ і вкладником існують у формі пенсійного контракту, тоді як на другому етапі правовідносини між НПФ і учасником (отримувачем пенсії) існують у формі договору про виплату пенсії на визначений строк та додатково — у разі продовження сплати пенсійних внесків — у формі пенсійного контракту. Основним договором, який визначає відносини НПФ і вкладника, є пенсійний контракт. Відповідно до статей 1 та 55 Закону України про НПЗ пенсійний контракт — це договір між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду. Порівняльний аналіз пенсійного контракту з іншими договорами, на підставі яких відповідно до Закону України про НПЗ може здійснюватися недержавне пенсійне забезпечення банками і страховиками, дозволяє зробити висновок про відмінність пенсійного контракту від інших цивільно-правових договорів, у тому числі від договорів про надання фінансових послуг. За договором банківського вкладу банк здійснює розпорядження грошовими коштами, внесеними як банківський вклад, за власним розсудом; норми параграфу 3 „Банківський вклад” глави 71 ЦК України не передбачають обов’язку банку дотримуватися тих чи інших обмежень щодо розпорядження коштами, внесеними у вигляді банківського вкладу. Водночас, за пенсійним контрактом НПФ, від імені якого діє особа, що здійснює управління активами, зобов’язаний дотримуватися встановлених законодавством і договором про управління активами численних обмежень щодо розпорядження пенсійними активами. Крім того, за договором банківського вкладу ризик від можливих збитків при розміщенні коштів вкладника несе сам банк, і в договорі визначається фіксований процент, який отримає депонент[233]. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов’язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. За пенсійним контрактом ризики неотримання чи отримання інвестиційного прибутку в меншому розмірі в кінцевому результаті несе учасник, тому що цей прибуток не є заздалегідь визначеним і залежить від ефективності дій особи, що здійснює управління активами. Як правило, договір банківського вкладу укладається на короткі строки, тоді як пенсійний контракт є довгостроковим договором. Після закінчення строку дії договору банківського вкладу згідно зі ст. 1058 ЦК України вкладникові повертаються внесені ним кошти, тоді як під час дії пенсійного контракту при настанні визначених законом підстав учасник може отримати кошти лише у вигляді одноразової пенсійної виплати, а після припинення пенсійного контракту й на підставі договору про виплату пенсії на визначений строк — лише у вигляді пенсії на визначений строк. Тобто, пенсійний контракт має чітко визначене цільове призначення — накопичення пенсійних активів для подальшого здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Пенсійний контракт відмінний і від договору позики. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві суму позики, тобто обов’язок повернення коштів при позиці є безумовним. Пенсійні виплати здійснюються лише при настанні правових підстав, визначених ч. 1 ст. 61 Закону України про НПЗ (досягнення учасником фонду пенсійного віку; визнання учасника фонду інвалідом; медично підтверджений критичний стан здоров’я учасника фонду; виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України; смерть учасника фонду). Крім того, за договором позики сума, що підлягає поверненню, може бути визначена заздалегідь, нехай навіть із процентами з дотриманням вимог ст. 1048 ЦК України, тоді як точно передбачити, яку суму пенсійної виплати (пенсійних виплат) отримає учасник НПФ, неможливо.Досить часто пенсійний контракт називають страховим договором або формою страхового договору, що не відповідає суті цих договорів. У юридичній літературі ведуться дискусії про характерні ознаки страхового договору (його мету, характер події, передбаченої договором), про юридичну природу особистого страхування, у тому числі пенсійного страхування. Хоча між різними видами страхування й існує певна різниця, усі вони мають одну мету — відшкодування страхувальнику тієї шкоди, яку він поніс відповідно до передбаченого договором випадку. Йоффе О.С. єдність договору страхування вбачав у тому, що „всі види страхування слугують єдиній меті: відшкодуванню майнових втрат, що раптово виникають, шляхом їх розподілу між якомога більшим колом суб’єктів”[234]. Договір страхування відноситься до алеаторних (ризикових) договорів. Згідно з теорією цивільного права специфіка алеаторних договорів полягає в тому, що залежно від настання чи ненастання встановленої обставини виграє одна сторона, а програє інша[235]. У наукових працях зі страхового права зазначається, що „зобов’язання зі страхування є неможливим без страхового ризику, який є необхідною умовою. Умова про страховий ризик не встановлюється сторонами зобов’язання, а визначається імперативними нормами закону, внаслідок чого страховий ризик набуває значення обов’язкового елемента будь-якого зобов’язання зі страхування. Елемент ризику, який бере на себе кожна зі сторін у ризиковому договорі, полягає у вірогідності того, що чи один чи другий контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано”[236]. Пенсійне страхування з точки зору цивільного права досліджувалося Р.А Майдаником. Під договором пенсійного страхування необхідно розуміти вид особистого страхування, що передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті страхувальника (застрахованої особи), а також якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. За договором страхування пенсії страховик зобов’язується проводити довічні, строкові або одноразові пенсійні виплати за умови досягнення застрахованою особою визначеного пенсійного віку, визнання її інвалідом або за іншими підставами, визначеними договором і законом[237]. Науковець зазначає, що предметом страхування стає ризик, притаманний життю людини. Це примушує страховика піддавати аналізу ймовірність дожиття страхувальника (або застрахованого) до віку або строку, встановленого в договорі страхування. Довгостроковий прогноз очікуваної тривалості життя страхувальника становить основу страхового тарифу і визначає особливості формування страхових резервів з страхування життя, які формуються протягом строку чинності конкретного договору страхування[238].Також у літературі звертається увага на те, що для договорів страхування досить характерним є втручання публічного начала, при цьому на різних етапах розвитку відповідних відносин — від укладання договору і до виконання зобов’язання основною фігурою — страховиком. У всьому цьому проявляється особливий інтерес з боку держави до страхових відносин, що тягне за собою досить жорстке їх регулювання[239]. Беручи до уваги зазначену вище характеристику договору страхування й договору пенсійного страхування зокрема, можна виділити такі спільні ознаки договору пенсійного страхування й пенсійного контракту: 1) послуги, що надаються в рамках цих договорів, є фінансовими послугами; 2) поєднання приватноправових і публічно-правових начал у правовому регулюванні цих договорів; 3) обов’язком страховика та НПФ є сплата строкових або одноразових виплат відповідно страхувальнику (або застрахованому) і учаснику НПФ; 4) цільове призначення — забезпечення страхувальника (або застрахованого) та учасника додатковою пенсією при настанні певних підстав.Однак ці ознаки не можуть бути визначальними для ототожнення договору страхування й пенсійного контракту, свідченням чого є істотні відмінності між цими договорами: 1) пенсійний контракт є договором, на підставі якого в НПФ виникає обов’язок за наявності певних підстав здійснити лише одноразову пенсійну виплату; пенсійні виплати на визначений строк здійснюються згідно з окремо укладеним між НПФ та учасником договором про виплату пенсії на визначений строк; водночас, усі види страхових виплат заздалегідь обумовлюються сторонами в договорі страхування;2) неможливість сплати НПФ довічних виплат, а лише пенсії на визначений строк (на підставі договору про виплату пенсії на визначений строк) або одноразової пенсійної виплати, тоді як за договором страхування страхові виплати можуть носити довічний характер; 3) виключний перелік підстав для здійснення пенсійних виплат передбачений законом, і сторони пенсійного контракту не мають права встановити їх на власний розсуд; зміст страхового випадку, що слугуватиме підставою для здійснення страхових виплат, обумовлюється сторонами в договорі страхування; 4) підставам для виплати пенсії на визначений строк не властивий страховий характер, вони так чи інакше настануть; страховий випадок характеризується ймовірністю факту і дати його настання; 5) відсутність заздалегідь визначеного загального розміру пенсійних внесків та розміру пенсійних виплат за пенсійним контрактом, які залежатимуть виключно від суми сплачених вкладником пенсійних внесків і накопиченого інвестиційного прибутку (збитку); за договором страхування пенсії страхова сума і страхові виплати обумовлюються сторонами при укладенні договору; 6) на стороні НПФ відсутній ризик нестачі грошових коштів для пенсійних виплат, оскільки всі ризики, пов’язані з неотриманням чи отриманням у меншому розмірі пенсійних виплат, несуть учасники НПФ, тому в НПФ відсутній обов’язок формувати резерви; обумовленість розміру страхових виплат ймовірністю настання страхового випадку покладає ризики на страховика, а відтак передбачає його обов’язок формувати відповідні страхові резерви.Усе вищезазначене дозволяє зробити висновок про те, що відносини, які виникають із пенсійного контракту, не можна розглядати як відносини особистого (пенсійного) страхування. Пенсійний контракт є самостійним цивільно-правовим договором, що породжує властиві лише йому цивільні правовідносини. У зв’язку із самостійністю пенсійного контракту постає питання про те, які норми ЦК України можуть застосовуватися до цього договору. Безумовно, пенсійний контракт слід розглядати як пойменований не ЦК України, а спеціальним законом. Більше того, пенсійний контракт не підпадає під регулювання жодної іншої договірної моделі (типу чи виду договорів), передбаченої ЦК України, тобто є окремим різновидом договору. Оскільки пенсійний контракт не вкладається в жодний передбачений ЦК України договірний тип (вид), до пенсійного контракту можуть застосовуватися норми розділу 1 книги 5 „Загальні положення про зобов’язання” та розділу 2 книги 5 „Загальні положення про договір” у частині, що не суперечать Закону України про НПЗ. Також при регулюванні правовідносин, що виникають із пенсійного контракту, може застосовуватися аналогія права відповідно до ч. 2 ст. 8 ЦК України.Можна назвати усталеним у цивільному праві поглядом, що основним предметом цивільно-правового договірного регулювання є зобов’язальні, а не речові правовідносини. Підпорядкованість зобов’язальних відносин договірному регулюванню зумовлена їхньою природою і, головним чином, їхніми властивостями як відносних правовідносин[240]. Традиційно прийнято вважати, що речові правовідносини, на відміну від зобов’язальних, регулюються тільки законом і не можуть визначатися договором.На певну відносність поділу правовідносин на речові та зобов’язальні як такі, що породжуються договором, вказували М.І. Брагінський та В.В. Вітрянський. Автори акцентували увагу на прикладах поєднання в договорах елементів цих правовідносин і зауважували, що певного поширення набули договори, які самим фактом своєї появи породжують у контрагента речове право, насамперед право власності. У таких випадках передача речі відбувається на стадії виникнення договору, а не його виконання[241].Більш розгорнутий аналіз речових правовідносин як предмету договірного регулювання провів М.Ф. Казанцев. Автор прийшов до висновку, що як і зобов’язальні правовідносини, речові є підвладними договірному регулюванню. Однак у порівнянні із зобов’язальними, речові правовідносини зазнають незначного, обмеженого регулювального впливу договору. Науковцем виокремлено два найбільш поширених види відносних речових правовідносин, що є предметом договірного регулювання: 1) відносні речові правовідносини між учасниками спільної власності — співвласниками; 2) відносні речові правовідносини по переходу від однієї особи до іншої права власності, інших (а саме обмежених) абсолютних речових прав чи окремих правомочностей, що складають абсолютні речові права[242].Проілюструвати переплетення речових і зобов’язальних елементів можна на прикладі пенсійного контракту. Законодавче визначення пенсійного контракту, наведене у ст. 1 та 55 Закону України про НПЗ, не містить вказівки на передачу вкладником грошових коштів у власність. Однак, як це було доведено нами в пункті 3.3 монографії, факт переходу права власності на грошові кошти від вкладника до зберігача НПФ не викликає сумнівів. Грошові кошти у вигляді пенсійних внесків передаються у власність зберігачу шляхом зарахування їх на банківський рахунок НПФ у зберігача. Крім цього, укладення пенсійного контракту породжує ще дві групи прав: речові та (або) зобов’язальні права НПФ та зобов’язальні права вкладників і учасників. НПФ належать зобов’язальні права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку у зберігача, а також право власності на пенсійні активи, що перебувають у формі інших об’єктів цивільних прав, аніж грошові кошти. Вкладник та учасник отримують відповідні зобов’язальні права в частині пенсійних коштів, що обліковуються на їхніх індивідуальних пенсійних рахунках: право вимагати забезпечення адміністрування пенсійного фонду, управління пенсійними активами та обслуговування пенсійного фонду зберігачем; право вимагати одноразової пенсійної виплати в разі настання підстав, передбачених законом, а також право вимагати укладення договору про виплату пенсії на визначений строк у разі досягнення учасником визначеного ним пенсійного віку.Таким чином, пенсійним контрактом регулюється правовідношення, ускладнене поєднанням речових і зобов’язальних елементів, що проявляються в характері прав суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення. Однією стороною пенсійного контракту є НПФ, від імені якого укладає пенсійний контракт адміністратор, іншою — вкладник, яким може бути як фізична, так і юридична особа. Залежно від того, яка особа відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 7 Закону України про НПЗ є вкладником фонду, можна виділити дві різні конструкції пенсійного контракту:а) вкладник може співпадати з учасником, якщо вкладник сплачує пенсійні внески на власну користь і зазначений у пенсійному контракті як учасник, тобто як особа, яка при настанні відповідних підстав матиме право на отримання одноразової пенсійної виплати або укладення договору про виплату пенсії на визначений строк;б) вкладник і учасник можуть бути різними особами, тоді вкладник сплачує пенсійні внески на користь іншої особи — учасника — який при настанні відповідних підстав матиме право на отримання одноразової пенсійної виплати або укладення договору про виплату пенсії на визначений строк.З точки зору цивільного права, пенсійний контракт, укладений згідно з другою конструкцією, можна назвати договором на користь третьої особи, що передбачений ЦК України. У науці цивільного права участь третіх осіб у цивільних правовідносинах поділяють на два види. Перший — це пряма участь у правочинах, коли третя особа вступає у правовідносини фактично на стороні кредитора чи боржника. Другий вид — непряма участь, при якій третя особа є представником чи посередником сторін у правочинах[243].Правовий статус третіх осіб, які є прямими учасниками правовідносин, врегульований як ст. 636 глави 52 ЦК України під назвою „Поняття та умови договору”, так і нормами, що регулюють окремі види зобов’язань (глава 67 „Страхування”, параграф 3 глави 71 „Банківський вклад” та інші). Таке багатоступеневе правове регулювання договорів за участю третіх осіб дає підстави для додаткового вивчення цього питання в контексті недержавного пенсійного забезпечення. Насамперед необхідно розглянути основні елементи й ознаки договору на користь третьої особи, щоб адаптувати до цієї конструкції інститут третіх осіб, який існує у недержавному пенсійному забезпеченні, і усунути питання, що виникають на практиці відносно прав та обов’язків осіб, на користь яких укладається пенсійний контракт.Аналізуючи ст. 636 ЦК України, можна зазначити, що основною ознакою конструкції договору на користь третьої особи є те, що виконання договору зобов’язаною особою (боржником) повинне бути здійснене не особі, яка є другою стороною в договорі (кредитором), а сторонній по відношенню до правочину особі, яка іменується третьою особою. Іншими словами, вигоду за цим договором повинна отримати третя особа. У ч. 1 ст. 636 ЦК України зазначено, що третя особа може бути встановлена або не встановлена в договорі. Очевидно, мається на увазі, що у певних випадках третя особа може бути встановлена не в договорі, а на рівні закону, або в договорі можуть бути встановлені лише критерії для визначення цієї особи. Правовий статус третьої особи посилюється ще й тим, що з моменту укладення договору його виконання, окрім кредитора, може вимагати і третя особа, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. Але кредитор не вибуває із сторін договору і в разі відмови третьою особою від права, яке було надане їй на підставі договору, кредитор може сам скористатися цим правом, щоправда, у ЦК України зроблено застереження: якщо із суті договору випливає інше, це правило не застосовується. Тобто, у даній конструкції правовому статусу третьої особи притаманна диспозитивність у частині отримання вигоди від договору. З одного боку, третя особа вправі вимагати виконання договору на свою користь, з іншого боку, вона може відмовитися від цього виконання. Крім того, суттєвою ознакою договору на користь третьої особи є можливість кредитора самостійно призначати третіх осіб в якості вигодонабувачів.І нарешті, в конструкції, що розглядається, є ще одна достатньо важлива ознака, що характеризує правовий статус третіх осіб на стадії фактичного вступу їх у правочин для отримання вигоди. Суть цієї ознаки полягає в тому, що з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом кредитор і боржник не мають права розірвати або змінити договір без згоди третьої особи. Отже, вираження третьою особою волі скористатися своїм правом тягне певні обмеження для сторін договору щодо його зміни чи розірвання. Однак ця норма є диспозитивною і допускає, що інше може бути встановлене договором або законом. Проведений аналіз правової конструкції договору на користь третьої особи дозволяє вказати на особливості участі третіх осіб у недержавному пенсійному забезпеченні. У разі, коли вкладником та учасником за пенсійним контрактом виступають різні особи, пенсійний контракт є договором на користь третьої особи, але з певними особливостями, що випливають із Закону України про НПЗ і суті відносин між сторонами. Треті особи, на користь яких укладається пенсійний контракт, виступають учасниками НПФ. За суб’єктним складом третіми особами за пенсійним контрактом можуть бути лише фізичні особи. Слід мати на увазі, що не будь-яка особа може стати вигодонабувачем за пенсійним контрактом: ця особа повинна бути пов’язана із вкладником певними родинними або трудовими відносинами, або відносинами членства. По відношенню до вкладника учасниками (третіми особами) можуть бути: подружжя, діти, батьки, працівники або члени професійного об’єднання, якщо вкладником є професійне об’єднання (ч. 2 ст. 7 Закону України про НПЗ).Встановлення учасників НПФ у пенсійному контракті відбувається в обов’язковому порядку; відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 56 Закону України про НПЗ засобами ідентифікації учасника є його паспортні дані та ідентифікаційний номер. Кількісний і персональний склад учасників визначається самим вкладником.Виконання пенсійного контракту з боку НПФ може вимагати і вкладник, і учасник. Наприклад, вкладник може вимагати надання йому певної інформації, здійснення пенсійних виплат учасникам. Учасник при настанні пенсійного віку може вимагати здійснення пенсійним фондом пенсійних виплат, що є обов’язком фонду за пенсійним контрактом. Крім того, учасник може вимагати виконання інших обов’язків НПФ: ведення персоніфікованого обліку учасника, надання інформації про стан його індивідуального рахунку, надання іншої інформації згідно із законодавством і пенсійним контрактом.Сторони, тобто НПФ і вкладник, можуть розірвати або змінити договір без згоди учасника (учасників), навіть якщо учасник у тій чи іншій формі виявив намір скористатися правом на отримання пенсійної виплати, що надається йому за пенсійним контрактом. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України про НПЗ вкладник може прийняти рішення про заміну пенсійного фонду, що згідно з п. 6 ч. 2 ст. 58 Закону тягне за собою закінчення дії пенсійного контракту. Законом не встановлено обов’язку вкладника отримувати згоду учасника на припинення пенсійного контракту. Зрештою, це є недоцільним і спричинило б гальмування розвитку недержавного пенсійного забезпечення, адже більшість вкладників НПФ є юридичними особами, які добровільно за власні кошти сплачують внески на користь працівників. Крім того, за вкладником повинне залишатися право замінювати вигодонабувачів, наприклад, у зв’язку з припиненням їх родинних, трудових відносин чи відносин членства стосовно вкладника. Для уникнення непорозумінь зазначимо, що зміна чи розірвання пенсійного контракту вкладником не змінює і не припиняє прав вимоги учасника до НПФ, наприклад, права на отримання пенсійних виплат за рахунок коштів, що вже накопичені в НПФ на користь учасника.Право вигодонабувача за пенсійним контрактом не носить секундарного характеру, тобто вигодонабувач не повинен висловлювати свою волю для того, щоб право за пенсійним контрактом перетворилося на його суб’єктивне, здатне до захисту право. Вкладник не виступатиме носієм права учасника, навіть якщо останній відмовився від свого права, адже право учасника на недержавне пенсійне забезпечення нерозривно пов’язане з особою учасника, і ним не може скористатися вкладник, яким може бути не тільки фізична, але й юридична особа. У випадку смерті учасника правом на отримання пенсійної виплати можуть скористатися виключно його спадкоємці (ч. 2 ст. 66 Закону України про НПЗ).Продовжуючи цивільно-правову характеристику пенсійного контракту, зазначимо, що він є двостороннім договором, адже права та обов’язки мають обидві сторони договору. Обов’язкам кожної із сторін відповідають права іншої сторони. Відповідно до укладеного між НПФ і вкладником пенсійного контракту вкладник зобов’язується: сплачувати на користь учасника (учасників) фонду пенсійні внески у порядку, встановленому законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом; вчасно надавати інформацію про себе й учасників, на користь яких сплачуються внески. Пенсійний фонд зобов’язується: при настанні підстав, передбачених законом, укласти з учасником договір про виплату пенсії на визначений строк або провести одноразову пенсійну виплату, а додатково — забезпечувати адміністрування; забезпечувати управління активами пенсійного фонду; забезпечувати обслуговування пенсійних активів зберігачем. Слід зауважити, що згідно з укладеним пенсійним контрактом у НПФ виникає лише один вид грошового зобов’язання — здійснення одноразової пенсійної виплати. Зі ст. 63, 64 Закону України про НПЗ випливає, що виплата пенсії на визначений строк здійснюється на підставі окремого договору про виплату пенсії на визначений строк, що укладається між НПФ та учасником (отримувачем пенсії). Обов’язок здійснити одноразову пенсійну виплату учаснику НПФ несе в силу закону, але з урахуванням того, що саме пенсійний контракт є тим правочином, на підставі якого особа набуває статусу учасника. Зазвичай під відплатним договором розуміють договір, який передбачає отримання кожною із сторін від її контрагента зустрічної компенсації, заради якої укладається договір[244]. НПФ за пенсійним контрактом отримує компенсацію у вигляді пенсійних внесків, що дозволяє пенсійному фонду досягати мети, заради якої його було створено — накопичення пенсійних активів і здійснення пенсійних виплат учасникам. У свою чергу, вкладник та учасник (учасники) набувають права вимагати від фонду забезпечення адміністрування, управління пенсійними активами й обслуговування пенсійних активів зберігачем, а крім того, учасник (учасники) — також права за наявності підстав, передбачених законодавством, вимагати від фонду укладення договору про виплату пенсії на визначений строк чи здійснення одноразової пенсійної виплати.Як це випливає з ч. 1 ст. 58 Закону України про НПЗ, пенсійний контракт є консенсуальним договором, тому що момент досягнення згоди за всіма істотними умовами співпадає із моментом виникнення правовідносин між НПФ і вкладником. Зобов’язання між сторонами за пенсійним контрактом виникає з моменту підписання пенсійного контракту. Це означає, що з цього моменту кожна із сторін має право вимагати виконання обов’язків іншою стороною, зокрема НПФ має право вимагати сплати пенсійних внесків вкладником у порядку і на умовах, встановлених пенсійним контрактом.Стаття 56 Закону України про НПЗ визначає істотні умови пенсійного контракту, а саме: паспортні дані вкладника фонду та його ідентифікаційний номер державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів (якщо вкладником є фізична особа) або повне найменування, місцезнаходження (юридична адреса) постійно діючого органу управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника фонду (якщо вкладником є юридична особа); паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів; посилання на обрану вкладником фонду пенсійну схему; строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання; порядок розрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі дострокового розірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного фонду; права, обов’язки, відповідальність сторін та порядок розв’язання спорів; розмір пенсійних внесків та умови його зміни. Істотними визнаються ті умови договору, які потребують узгодження, оскільки при відсутності згоди хоча б з приводу однієї з них договір вважається неукладеним, тобто неіснуючим[245]. Брагінський М.М. та Вітрянський В.В. розглядають істотні умови договору як умови, необхідні і достатні для того, щоб договір вважався укладеним і тим самим породжував права й обов’язки у його сторін[246]. Вважаємо, що є абсолютно неприпустимим внесення до істотних умов пенсійного контракту, тобто умов, з приводу яких повинна бути досягнута згода сторін, таких даних: паспортні дані вкладника фонду та його ідентифікаційний номер державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів (якщо вкладником є фізична особа) або повне найменування, місцезнаходження (юридична адреса) постійно діючого органу управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника фонду (якщо вкладником є юридична особа); паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів; посилання на обрану вкладником фонду пенсійну схему. Ці умови можуть бути обов’язковими положеннями (реквізитами) пенсійного контракту, але не істотними умовами, оскільки з приводу цих положень досягнення згоди сторін у принципі є неможливим. Очевидно, що будь-яка згода передбачає певний вибір із можливих варіантів[247]. Предметом згоди не може бути те, з приводу чого заздалегідь погоджуватися не тільки не потрібно, але й безцільно, як-от: паспортні дані, ідентифікаційний номер, банківські реквізити тощо. Зважаючи на це, перелічені вище умови пропонується виключити з переліку істотних умов, що вміщений у ст. 56 Закону України про НПЗ. Пенсійний контракт є строковим договором. Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права й виконати свої обов’язки відповідно до договору. Строк пенсійного контракту характеризується завершеним у часі періодом, що визначається однією з подій, яка сталася пізніше: або датою завершення сплати вкладником пенсійних внесків чи дострокового розірвання пенсійного контракту, або датою здійснення учаснику (учасникам) одноразової пенсійної виплати, або датою укладення з учасником (учасниками) договору про виплату пенсії на визначений строк. Відповідно до ст. 56 Закону України про НПЗ строк пенсійного контракту є його істотною умовою. На нашу думку, строк пенсійного контракту як істотна умова є правовою категорією, позбавленою правового змісту, оскільки вкладник може здійснити свої права й обов’язки протягом строку сплати пенсійних внесків, який також є істотною умовою пенсійного контракту, а визначення строку здійснення всіх прав та обов’язків НПФ на момент укладення договору виглядає неможливим, оскільки строк здійснення деяких обов’язків НПФ пов’язаний із обставинами, що не залежать від волі НПФ (настання підстав для здійснення одноразової пенсійної виплати, обрання учасником НПФ пенсійного віку). Більш юридично правильним було б виключення строку пенсійного контракту з істотних умов цього договору. У ч. 2 ст. 58 Закону України про НПЗ зазначено підстави припинення дії пенсійного контракту: після повного виконання вкладником фонду своїх зобов’язань за пенсійним контрактом та укладення учасником (учасниками) фонду договору про виплату пенсії на визначений строк з пенсійним фондом; після передачі пенсійних коштів учасника фонду страховику відповідно до укладеного учасником фонду договору страхування довічної пенсії; після передачі пенсійних коштів учасника фонду банку відповідно до укладеного учасником фонду договору про відкриття пенсійного депозитного рахунку; у разі смерті учасника фонду та виконання передбачених у зв’язку з цим умов; у разі ліквідації пенсійного фонду; у разі заміни вкладником фонду пенсійного фонду; у разі ліквідації вкладника фонду-юридичної особи, без визначення його правонаступника; у разі дострокового розірвання контракту в порядку, передбаченому Законом України про НПЗ; в інших випадках, передбачених пенсійним контрактом. Якщо проаналізувати підстави припинення пенсійного контракту, неважко помітити, що почасти підстави припинення договору не розмежовані з наслідками такого припинення. Так, заміна вкладником пенсійного фонду є підставою, а передача прав учасника фонду в сумі пенсійних коштів, що обліковуються на його індивідуальному пенсійному рахунку, до іншої фінансової установи являє собою наслідок припинення пенсійного контракту. Необґрунтованим є виокремлення дострокового розірвання договору як самостійної підстави поряд із заміною пенсійного фонду, адже заміна пенсійного фонду є однією з причин дострокового розірвання. Враховуючи зазначене, більш доцільним є викладення в ч. 2 ст. 58 Закону України про НПЗ такого переліку підстав припинення пенсійного контракту: 1) повне виконання вкладником фонду своїх обов’язків за пенсійним контрактом та здійснення учаснику (учасникам) одноразової пенсійної виплати або укладення з учасниками (учасниками) договору (договорів) про виплату пенсії на визначений строк; 2) дострокове розірвання пенсійного контракту з ініціативи вкладника та здійснення учаснику (учасникам) одноразової пенсійної виплати або укладення з учасниками (учасниками) договору (договорів) про виплату пенсії на визначений строк; 3) смерть учасника фонду та виконання передбачених у зв’язку з цим умов; 4) ліквідація пенсійного фонду; 5) ліквідація вкладника фонду-юридичної особи або смерть вкладника-фізичної особи. Слід передбачити, що дострокове розірвання пенсійного контракту з ініціативи вкладника можливе у випадках: обґрунтованої відмови вкладника від сплати пенсійних внесків; заміни вкладником пенсійного фонду; в інших випадках, передбачених пенсійним контрактом. Підсумовуючи викладене вище, пенсійний контракт є договором, за яким вкладник сплачує на користь учасника (учасників) пенсійні внески до НПФ, учасник (учасники) набувають права на отримання одноразової пенсійної виплати в разі настання підстав, передбачених законом, чи права на укладення договору про виплату пенсії на визначений строк при настанні пенсійного віку за законодавством про недержавне пенсійне забезпечення, а НПФ зобов’язується забезпечувати адміністрування, управління пенсійними активами та обслуговування пенсійних активів зберігачем. Концепція самостійності пенсійного контракту зумовлена як, власне, правовою природою пенсійного контракту, так і цілим рядом обставин, що вказують на поєднання речово-правових і зобов’язально-правових елементів у відносинах, що регулюються пенсійним контрактом, і специфіку їх правового регулювання.
|
