Договір про виплату пенсії на визначений строкДоговором, який опосередковує відносини з учасником на етапі пенсійних виплат, є договір про виплату пенсії на визначений строк. Власне, ним регулюються взаємовідносини НПФ і учасника щодо одного із виду пенсійних виплат — пенсії на визначений строк, тому що одноразова пенсійна виплата не потребує укладення вказаного договору. За визначенням, пенсія на визначений строк — це пенсійні виплати, що здійснюються періодично протягом визначеного строку у порядку та у випадках, визначених Законом України про НПЗ (ст. 1 Закону). У зв’язку із вищезазначеним не можемо погодитися із висловленим у літературі поглядом, що у сфері недержавного пенсійного забезпечення можуть застосовуватися лише три види пенсійних договорів: 1) пенсійні контракти НПФ; 2) договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті; 3) договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків[248]. Фактично, автор у якості пенсійного договору, що укладається НПФ, наводить лише пенсійний контракт. Такий підхід значно звужує коло договорів, що укладаються НПФ, адже саме договір про виплату пенсії на визначений строк юридичною підставою, що дозволяє НПФ виплачувати пенсію на визначений строк, а відтак, реалізувати важливу складову мети його створення. Закон України про НПЗ визначає умови укладення НПФ та учасником договору про виплату пенсії на визначений строк. Основною умовою є досягнення учасником НПФ пенсійного віку за законодавством про недержавне пенсійне забезпечення (п. 1 ч. 1 ст. 61 Закону). Можна виділити три підходи до визначення пенсійного віку: 1) пенсійний вік визначається пенсійним контрактом відповідно до закону, що встановлює обов’язковість відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих категорій громадян (абзац 1 ч. 2 ст. 61 Закону); 2) пенсійний вік визначається будь-якою датою після набуття учасником фонду права на отримання пенсії по інвалідності за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, і визначається заявою учасника фонду (ч. 3 ст. 61 Закону); 3) пенсійний вік може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років, якщо інше не встановлено законом, і визначається заявою учасника фонду (абзац 2 ч. 2 ст. 61 Закону). Якщо в учасника відсутнє право визначити свій пенсійний вік за одним із перших двох підходів, він вправі визначити свій пенсійний вік згідно із третім підходом. У першому випадку пенсійний вік учасника визначається пенсійним контрактом, отже, укладенню договору про виплату пенсії на визначений строк не передує вчинення учасником інших правочинів. У другому випадку учасник після набуття права на отримання пенсії по інвалідності за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням повинен вчинити односторонній правочин, визначивши письмовою заявою свій пенсійний вік (ч. 3 ст. 61 Закону). Так само в третьому випадку учасник повинен вчинити односторонній правочин і шляхом подання заяви визначити свій пенсійний вік (ч. 2 ст. 61 Закону). Законом України про НПЗ визначено ще одну необхідну для укладення договору про виплату пенсії на визначений строк умову, що повинна мати місце незалежно від підходу до визначення пенсійного віку, а саме: сума пенсійних коштів, права на які належать учаснику фонду, на дату настання пенсійного віку учасника фонду повинна досягати мінімального розміру суми пенсійних накопичень, встановленого Держфінпослуг (п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону). В іншому випадку учасник матиме право на отримання одноразової пенсійної виплати, а не пенсії на визначений строк. Враховуючи вищезазначене, необхідними й достатніми умовами для укладення договору про виплату пенсії на визначений строк є: 1) визначення пенсійного віку пенсійним контрактом відповідно до закону, що встановлює обов’язковість відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих категорій громадян, або вчинення учасником одностороннього правочину з визначення свого пенсійного віку; 2) досягнення сумою пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, на дату настання пенсійного віку учасника мінімального розміру пенсійних накопичень, встановленого Держфінпослуг. Якщо ці умови не виконано, сторони не мають права укладати договір про виплату пенсії на визначений строк. Якщо має місце лише перша із зазначених умов або якщо виникли інші підстави, передбачені ч. 1 ст. 65 Закону України про НПЗ, НПФ несе обов’язок здійснити одноразову пенсійну виплату в сумі пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника на дату здійснення такої виплати. Сторонами договору про виплату пенсії на визначений строк, на відміну від пенсійного контракту, є НПФ і учасник, який набуває статусу отримувача пенсії. Проводячи цивільно-правову характеристику договору про виплату пенсії на визначений строк, слід зазначити, що він є одностороннім. Односторонній договір передбачає наявність в однієї сторони тільки прав, а в іншої — лише обов’язків[249]. Поділ договорів на односторонні та двосторонні запроваджений ЦК України, відповідно до ч. 2 ст. 626 якого договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок, перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. За договором про виплату пенсії на визначений строк НПФ виступає боржником, а отримувач пенсії — кредитором, оскільки НПФ притаманні обов’язки, а отримувачу пенсії — права, що кореспондують цим обов’язкам. Основним обов’язком НПФ, що породжується договором, є виплата пенсії на визначений строк. На відміну від пенсійного контракту, за яким НПФ несе обов’язки і перед вкладником, і перед учасником, на підставі договору про виплату пенсії на визначений строк НПФ несе обов’язки виключно перед учасником (отримувачем пенсії). Зобов’язання за договором про виплату пенсії є грошовим зобов’язанням. Розмір такого зобов’язання перед кожним отримувачем пенсії визначається сумою пенсійних коштів, що обліковуються на його індивідуальному пенсійному рахунку. Здійснення пенсійних виплат виключно у грошовій формі (ч. 3 ст. 60 Закону України про НПЗ) призводять до часткового або повного виконання грошового зобов’язання. Таким чином, обов’язок сплачувати пенсію на визначений строк являє собою обов’язок зі сплати пенсії протягом певного строку, зі встановленою періодичністю та в межах пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку отримувача пенсії. Обов’язку НПФ відповідає право учасника вимагати сплати йому такої пенсії. За договором про виплату пенсії на визначений строк НПФ виступає носієм також інших обов’язків перед отримувачем пенсії, аналогічних як і перед учасником відповідно до пенсійного контракту: забезпечувати адміністрування, управління пенсійними активами; обслуговування пенсійних активів зберігачем. Наявність цих обов’язків пояснюється тим, що як і в накопичувальний період, так і в період пенсійних виплат пенсійні активи НПФ, еквівалентом яких є пенсійні кошти, що обліковуються на індивідуальних пенсійних рахунках отримувачів пенсії, інвестуються в дозволені законодавством об’єкти цивільних прав, ведуться індивідуальні пенсійні рахунки отримувачів пенсії, надаються інші послуги з адміністрування та обслуговування пенсійного фонду зберігачем. Відповідним чином, отримувачу пенсії належить право вимагати від НПФ виконання цих обов’язків. Що стосується природи правовідносин, які регулюються договором про виплату пенсії на визначений строк, то зазначене вище дозволяє зробити висновок про виключно зобов’язальний характер цих правовідносин. Предметом договору про виплату пенсії на визначений строк є дії зобов’язаної особи (НПФ), спрямовані на виконання обов’язків з виплати пенсії на визначений строк та виконання інших обов’язків, вимагати яких має право уповноважена особа (отримувач пенсії). Доволі дискусійним виглядає питання про відплатність чи безвідплатність договору про виплату пенсії на визначений строк, тобто питання про наявність чи відсутність зустрічної компенсації в НПФ за цим договором[250]. Розмежування договорів на відплатні та безвідплатні підтверджується нормами ЦК України (ч. 4 ст. 12, ч. 5 ст. 626 ЦК України), який однак не дає законодавчої дефініції відплатного чи безвідплатного договору. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Таким чином, безвідплатність договору є швидше винятком із загального правила, і повинна бути передбачена договором, законом або випливати із суті договору. Законодавчі норми, що стосуються договору про виплату пенсії на визначений строк, не дають чіткої відповіді на питання про відплатність чи безвідплатність договору про виплату пенсії на визначений строк. На нашу думку, наявність у НПФ певної зустрічної компенсації за цим договором, майнового чи немайнового характеру, виглядає сумнівною, що свідчить про безвідплатність цього договору. Оскільки у ст. 64 Закону України про НПЗ наведений перелік істотних умов договору про виплату пенсії на визначений строк, можна говорити про набуття чинності цим договором з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами, а отже, договір про виплату пенсії на визначений строк є консенсуальним. Істотними умовами договору про виплату пенсії на визначений строк згідно зі ст. 64 Закону України про НПЗ є: повне найменування пенсійного фонду та адміністратора, який здійснюватиме виплату пенсії, адреса, банківські реквізити, дата і номер свідоцтва про державну реєстрацію; паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів; тарифи адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням зобов’язань за таким договором; обраний пенсійний вік учасника фонду; умови, періодичність та тривалість виплати пенсії на визначений строк; права і обов’язки сторін договору; відповідальність сторін договору за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок зміни та розірвання договору; порядок розрахунку залишку суми пенсійних коштів, права на які належать учаснику фонду у разі зміни або розірвання договору; порядок надання інформації. Керуючись аргументами щодо правової природи і призначення істотних умов договору, наведеними в попередній главі цього дослідження, пропонується виключити з переліку істотних умов договору про виплату пенсії на визначений строк, що міститься у ст. 64 Закону України про НПЗ, положення, щодо яких неможливим є пошук згоди сторін: повне найменування пенсійного фонду та адміністратора, який здійснюватиме виплату пенсії, адреса, банківські реквізити, дата і номер свідоцтва про державну реєстрацію; паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів; обраний пенсійний вік учасника фонду. Договір про виплату пенсії на визначений строк є строковим договором, і хоча строк цього договору не визначений Законом України про НПЗ як його істотна умова, насправді строк договору про виплату пенсії на визначений строк визначається тривалістю виплати пенсії, щодо якої сторони досягнули домовленості. Закон України про НПЗ не передбачає підстав припинення договору про виплату пенсії на визначений строк. З огляду на проаналізовану нами правову природу цього договору, вважаємо, що такими підставами доцільно визначити: 1) повне виконання НПФ обов’язків з виплати пенсії на визначений строк перед отримувачем пенсії або, у випадках, передбачених законом, обов’язку зі здійснення одноразової пенсійної виплати; 2) дострокове розірвання договору про виплату пенсії на визначений строк; 3) смерть отримувача пенсії та виконання передбачених у зв’язку з цим умов; 4) ліквідація пенсійного фонду. Як випадок дострокового розірвання договору про виплату пенсії на визначений строк слід передбачити виключно переведення прав на пенсійні кошти за бажанням отримувача пенсії до іншої фінансової установи. Разом із тим, доцільно заборонити сторонам встановлювати в самому договорі інші підстави дострокового розірвання договору про виплату пенсії на визначений строк. Таким чином, за договором про виплату пенсії на визначений строк НПФ зобов’язується виплачувати отримувачу пенсію на визначений строк, забезпечувати адміністрування, управління пенсійними активами та обслуговування пенсійних активів зберігачем, а отримувач пенсії має право вимагати від НПФ виконання ним цих обов’язків. Договір про виплату пенсії на визначений строк, як і пенсійний контракт, пойменований не ЦК України, а спеціальним законом — Законом України про НПЗ. Окрім цього, в ЦК України відсутнім є навіть подібний тип (вид) договору, внаслідок чого договір про виплату пенсії на визначений строк постає як своєрідний вид договору. До договору про виплату пенсії на визначений строк, як і до пенсійного контракту, можуть застосовуватися норми розділу 1 книги 5 „Загальні положення про зобов’язання” та розділу 2 книги 5 „Загальні положення про договір” у частині, що не суперечать Закону України про НПЗ. До правовідносин, що виникають із договору про виплату пенсії на визначений строк, може застосовуватися аналогія права відповідно до ч. 2 ст. 8 ЦК України.ВИСНОВКИ: - пенсійний контракт є договором, за яким вкладник сплачує на користь учасника (учасників) пенсійні внески до НПФ, учасник (учасники) набувають права на отримання одноразової пенсійної виплати в разі настання підстав, передбачених законом, чи права на укладення договору про виплату пенсії на визначений строк при настанні пенсійного віку за законодавством про недержавне пенсійне забезпечення, а НПФ зобов’язується забезпечувати адміністрування, управління пенсійними активами та обслуговування пенсійних активів зберігачем; - за договором про виплату пенсії на визначений строк НПФ зобов’язується виплачувати отримувачу пенсію на визначений строк, забезпечувати адміністрування, управління пенсійними активами та обслуговування пенсійних активів зберігачем, а отримувач пенсії має право вимагати від НПФ виконання ним цих обов’язків. - концепція самостійності пенсійного контракту й договору про виплату пенсії на визначений строк обумовлена як відмінністю цих договорів від інших цивільно-правових договорів, у тому числі договорів про надання фінансових послуг, так і відсутністю в ЦК України договірних моделей подібного типу (виду). Зазначені договори можуть регулюватися загальними нормами зобов’язального (договірного) права в частині, що не суперечить спеціальному закону, а також аналогією права; - можна виділити такі цивілістичні ознаки пенсійного контракту й договору про виплату пенсії на визначений строк, які підкреслюють їхню спрямованість на реалізацію різних компонентів мети створення НПФ: 1) суб’єкти, перед якими НПФ виступає носієм обов’язків (вкладники й учасники за пенсійним контрактом та отримувачі пенсії за договором про виплату пенсії на визначений строк); 2) наявність обов’язків на стороні контрагента НПФ (пенсійний контракт конструюється як двосторонній, а договір про виплату пенсії на визначений строк — як односторонній); 3) зміст основних обов’язків НПФ (забезпечення адміністрування, управління пенсійними активами та обслуговування пенсійних активів зберігачем за пенсійним контрактом та виплата пенсії на визначений строк за договором про виплату пенсії на визначений строк); 4) характер грошових зобов’язань, що породжуються договорами (виплата одноразової пенсії за пенсійним контрактом та виплата одноразової пенсії і пенсії на визначений строк за договором про виплату пенсії на визначений строк); 5) наявність у НПФ зустрічної компенсації за договорами (пенсійний контракт передбачено як відплатний, а договір про виплату пенсії на визначений строк — як безвідплатний); - доцільно розмежувати підстави припинення пенсійного контракту із наслідками такого припинення, а також закріпити підстави припинення і дострокового розірвання договору про виплату пенсії на визначений строк, із внесенням відповідних змін до Закону України про НПЗ.
|
