V. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Про судову практику в справах про обман покупців: постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 березня 1973р. № 2 із змінами від 25 січня 1974р., 11 червня 1975р., 26 грудня 1975р., 23 грудня 1983р., 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р. //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Львів: юридичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, 1998 (далі – Збірник....). – С. 153-157.

(витяг)

5. Обман покупців може бути вчинено як одним із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 155* КК способів, так і кількома способами одночасно. Ця обставина не впливає на кваліфікацію вчиненого злочину.

Під іншим обманом покупців, про що зазначається у диспозиції ч. 1 ст. 155 КК, слід розуміти такі дії, як обраховування покупців, продаж фальсифікованих товарів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, продаж знижених в ціні товарів за цінами, які існували до їх уцінки, продаж неповного комплекту товарів, передача покупцеві одного предмета під виглядом іншого тощо.

10. Особа, яка продає продукцію за дорученням колективного сільськогосподарського підприємства або іншої колективної організації, за обмірювання, обважування, обрахування та інший обман покупця несе відповідальність за ст. 155 КК.

Дії представника колективного сільськогосподарського підприємства, який реалізує на ринку продукцію по ціні, більш високій проти встановленої цим підприємством, та привласнює різницю між гаданою і фактично одержаною виручкою, повинні кваліфікуватися як розкрадання колективного майна.

12. Питання про наявність в діях винного ознак обману покупців у великому розмірі має вирішуватися залежно від конкретних обставин справи, з урахуванням загальної суми, на яку його вчинено.

 

Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки: постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 1976р. № 4 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 березня 2000р. //Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 2.

(витяг)

2. Знищення державного або колективного майна – це приведення його у повну непридатність до використання за цільовим призначенням. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність. Знищення лісового масиву означає, що він втратив своє господарське, кліматичне або культурно-естетичне значення.

Пошкодженням майна визнаються погіршення якості, зменшення цінності речі або приведення її на якийсь час у не придатний до використання за цільовим призначенням стан. Під істотним пошкодженням лісового масиву слід розуміти заподіяння йому такої шкоди, яка значно погіршує його якість, зменшує його цінність.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, судам необхідно призначати відповідну експертизу.

Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися залежно від спрямованості умислу як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу.

7. Поняття "шкода здоров’ю людей" (ч. 1 ст. 220¹* КК) охоплює заподіяння одній особі середньої тяжкості тілесного ушкодження або одній чи декільком - легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності.

Поняття "людські жертви" (ч. 3 ст. 89** і ч. 2 ст. 220¹ КК) передбачає загибель однієї або декількох осіб.

8. Питання про те, що слід визнавати майновою шкодою у великому розмірі (ч. 1 ст. 220¹ КК), особливо великою шкодою (ч. 3 ст. 89 КК), майновою шкодою в особливо великому розмірі та іншими тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 220¹ КК), має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Суди повинні зазначати у вироку точний розмір шкоди та мотиви, з яких її визнано великою або особливо великою.

Зокрема, особливо велика шкода та майнова шкода в особливо великому розмірі, заподіяна внаслідок знищення або пошкодження державного чи колективного майна, може полягати, наприклад, у виведенні з ладу повністю або на тривалий час виробничих підприємств (окремих цехів, дільниць) та інших важливих споруд (гребель, систем водо- та енергопостачання, зв'язку тощо), загибелі великої кількості худоби, спаленні або пошкодженні лісових масивів на значних площах, спричиненні інших особливо великих матеріальних збитків.

Іншими тяжкими наслідками можуть визнаватися заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або декільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень - двом і більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, тривалі припинення або дезорганізація роботи підприємства, установи, організації тощо.

При вирішенні питання про те, чи є великими або особливо великими матеріальні збитки від знищення чи пошкодження пожежею майна державних або колективних підприємств, установ, організацій, слід враховувати не тільки вартість, розмір знищеного чи пошкодженого майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість предметів), а і його значимість. При визначенні розміру збитків, завданих пожежею громадянам, належить виходити з вартості знищеного або пошкодженого майна, його кількості й значимості для потерпілого, а також із майнового стану останнього, зокрема наявності у нього утриманців, тощо. У разі необхідності для визначення розміру завданих пожежею збитків потрібно призначати експертизу відповідно до вимог ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК).

 

Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна: постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981р. № 7 із змінами від 23 грудня 1983р., 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 82-86.

(витяг)

2. Судам слід мати на увазі, що розкрадання може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата ввіреного або такого, що було у віданні, державного чи колективного майна у випадках, коли винний відповідно до службових обов'язків, договірних відносин або спеціального доручення державного чи колективного підприємства, установи, організації, наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню викраденого майна. Тому при розгляді справ належить ретельно з'ясовувати вказані обставини.

3. Роз'яснити судам, що розкрадання державного чи колективного майна, вчинене особою, яка одержала майно за документом (експедитором, шофером, їздовим та ін.), на підставі якого ця особа наділена відносно довіреного їй майна певною правомочністю, слід кваліфікувати як привласнення або розтрату за ст. 84* КК.

Розкрадання державного чи колективного майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 81** КК.

4. Кошти, одержані від фізичних чи юридичних осіб особами, уповноваженими державним чи колективним підприємством, установою, організацією на одержання таких коштів як плату за надані послуги чи перевезення пасажирів, чи багажу транспортом, слід розглядати як державне або колективне майно. Тому їх розкрадання такими особами належить кваліфікувати як привласнення чи розтрату.

Працівники транспорту, що не мають зазначених повноважень, які одержали від фізичних чи юридичних осіб та обернули на свою користь гроші за безквитковий проїзд або незаконне, без оформлення документів, перевезення багажу, за наявності необхідних ознак повинні нести відповідальність за ст. 87* КК.

5. Враховуючи, що прийняті до перевезення від громадян транспортними підприємствами або організаціями вантажі та багаж перебувають під охороною зазначених підприємств й організацій і вони несуть перед власником відповідальність за їх збереження, заволодіння цими товарно-матеріальними цінностями має розглядатися як розкрадання державного чи колективного майна.

6. Судам слід усунути з практики недоліки, пов'язані з відмежуванням продовжуваного розкрадання від повторного, неправильною кваліфікацією закінченого розкрадання і замаху на нього, а також розкрадання, пов'язаного з умисним знищенням або пошкодженням іншого державного чи колективного майна. При цьому слід мати на увазі, що:

а) відмежовуючи закінчене розкрадання від замаху на нього, суди повинні виходити з конкретних обставин справи і з'ясовувати, чи мав винний реальну можливість розпоряджатися за своїм розсудом або користуватися вилученим майном;

б) продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення державного чи колективного майна, що складається з ряду тотожних злочинних дій, які мають загальну мету незаконного заволодіння майном, що охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин;

7. Вирішуючи питання про розмежування дрібного розкрадання і розкрадання у значних розмірах, суди, крім вартості, повинні враховувати також вагу, обсяг, кількість викраденого та значимість його для народного господарства, не допускаючи випадків кваліфікації розкрадань матеріальних цінностей у значних розмірах як дрібне розкрадання державного чи колективного майна.

8. При визначенні вартості викраденого майна та розміру матеріальних збитків судам слід керуватися нормами законодавства про ціни і ціноутворення та роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року N 3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна". Зокрема, розмір шкоди, заподіяної розкраданням, нестачею, умисним знищенням, умисним псуванням матеріальних цінностей, визначається відповідно до Закону України від 6 червня 1995р. "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996р. N 116 (зі змінами, внесеними постановами від 27 серпня 1996р. N 1009 та від 20 січня 1997р. N 34). При цьому слід мати на увазі, що роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими товари реалізуються.

Вартість викраденого майна визначається за роздрібними, закупівельними чи іншими цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування заподіяних злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на добавлену вартість, акцизний збір тощо.

 

Про судову практику в справах, пов’язаних із порушенням вимог законодавства про охорону праці: постанова Пленуму Верховного Суду України від 10 жовтня 1982р. № 6 із змінами від 3 жовтня 1986р., 12 жовтня 1989р., 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р., 3 березня 2000р. //Збірник.... – С. 119-123; Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 2.

(витяг)

7. Звернути увагу судів на недопустимість кваліфікації за ст. 135* КК України порушень спеціальних правил, що забезпечують безпеку гірничих, будівельних робіт або робіт на вибухонебезпечних підприємствах (у цехах), оскільки відповідальність за них передбачена статтями 218 - 220** КК України.

Посадові особи, які зобов'язані забезпечувати додержання вимоги законодавства про охорону праці на гірничих, будівельних роботах і роботах на вибухонебезпечних підприємствах (у цехах), можуть нести відповідальність за ст. 135 КК України лише у тому разі, коли ними порушені загальні правила техніки безпеки, промислової санітарії чи інші вимоги законодавства про охорону праці, які не є спеціальними для гірничого, будівельного або вибухонебезпечного виробництва.

9. Роз'яснити судам, що поняття "нещасні випадки з людьми", зазначене в ч. 2 ст. 135*** КК України, передбачає загибель однієї чи більше осіб, заподіяння одній або кільком особам тілесних ушкоджень тяжких, середньої тяжкості чи легких, які спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності. Відповідальність за ст. 135 КК України може наставати лише при нещасних випадках з особами, які мають постійний чи тимчасовий зв'язок з даним виробництвом, з тими, хто безпосередньо працює, прибув у відрядження, на практику або стажування й іншими особами, діяльність яких пов'язана з цим виробництвом.

11. Поняття "шкода здоров'ю людей", передбачене ч. 1 ст. 218* і ч. 1 ст. 219** КК України, охоплює заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження одній особі чи легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності одній чи кільком особам.

12. Під "іншими тяжкими наслідками", передбаченими статтями 218 - 220*** КК України, треба розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом чи більше особам, значних матеріальних збитків державній, громадській організації або громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць.

13. Звернути увагу судів на те, що відповідальність за ст. 219 КК України за порушення будівельних і санітарних правил, а також правил експлуатації будівельних механізмів настає при проведенні будівельних робіт у будь-якій галузі народного господарства.

До будівельних робіт належить комплекс робіт по спорудженню, ремонту та реконструкції будинків і будівель, а також розібранню і пересуванню раніше побудованих об'єктів, зокрема: загальнобудівельні (земляні, кам'яні, споруджувальні, монтаж будівельних конструкцій та ін.), спеціальні (монтаж систем водопостачання, технологічного устаткування тощо) і допоміжні (навантажувально-розвантажувальні, заготівельні й транспортні, які пов'язані з будівництвом об'єктів і виконуються в його межах).

14. Роз'яснити судам, що за ст. 219 КК України відповідальність за порушення правил експлуатації будівельних механізмів може наставати лише за умови, що їх допущено при будівельних, а не інших роботах.

У випадку порушення правил експлуатації будівельних механізмів не при виконанні будівельних робіт, винні особи несуть відповідальність залежно від обставин за статтями про злочини проти особи або транспортні злочини, а посадові особи – і за ст. 135**** КК України, або за статтями про службові злочини.

Випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних будівельних або сільськогосподарських машин, що використовуються як транспортні засоби, або інше грубе порушення правил їх експлуатації, які забезпечують безпеку руху, вчинене особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію цих засобів, за наявності підстав судам слід кваліфікувати за ст. 215²***** КК України, а не за статтями 135, 219 КК України.

15. Відповідальність за ст. 220* КК України може настати при вибухах речовин, що зумовили визнання підприємства (цеху) вибухонебезпечним. Належність підприємства (цеху) до вибухонебезпечних визначається не характером наслідків, що настали, а категорією і класом виробництва за вибухонебезпечністю, встановленими технологічним регламентом. Судам необхідно вимагати від слідчих органів приєднання до справ про злочини, передбачені ст. 220 КК України, копій нормативних актів (наказів, положень, регламентів та ін.) про віднесення підприємства (цеху) до певної категорії (класу) вибухонебезпечності.

 

Про практику застосування судами України законодавства в справах про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псування в системі державної торгівлі та споживчої кооперації: постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983р. № 3 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 86-90.

(витяг)

4. Дії особи (заготовлювач, експедитор, агент по постачанню та ін.), що одержала у підзвіт грошові кошти для закупки продукції сільського господарства або вчинення інших виробничих операцій і своєчасно не звітувала за одержані у підзвіт суми, можуть бути кваліфіковані як розкрадання шляхом привласнення або розтрати лише при доведеності умислу на неоплатне звернення цих коштів у свою власність або власність інших осіб.

5. Роз'яснити, що посадові особи, внаслідок халатності яких допущені розкрадання, втрата чи псування продовольчих товарів та інших матеріальних цінностей, коли ці діяння заподіяли істотну шкоду, повинні нести відповідальність за ст. 167** КК України.

10. При розгляді справ про розкрадання, нестачі, знищення, втрату чи псування матеріальних цінностей судам належить приділяти особливу увагу правильному визначенню розміру заподіяних матеріальних збитків.

У підприємствах громадського харчування (на виробництві і в буфетах), у комісійній торгівлі розмір шкоди визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Суди повинні мати на увазі, що при розкраданні, нестачі, умисному знищенні чи умисному псуванні матеріальних цінностей збитки визначаються за роздрібними цінами. Роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими товари реалізуються зазначеними підприємствами (організаціями).

Вартість викраденого майна, визначена у вказаному вище порядку, має враховуватися як при обчисленні розміру матеріальних збитків, так і при кваліфікації злочину.

 

Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду: постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1986р. № 3 із змінами від 4 червня 1993р., 26 жовтня 1995р. //Збірник.... – С. 190-193.

(витяг)

9. Роз'яснити судам, що під самовільним залишенням піднаглядним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду слід розуміти зміну ним без поважних причин і повідомлення працівників міліції, які здійснюють нагляд, місця проживання як у межах одного й того ж населеного пункту, так і виїзд без дозволу органу внутрішніх справ до іншого населеного пункту.

Для притягнення піднаглядного до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 196¹* КК України досить встановити факт вчинення ним зазначених дій з метою ухилення від нагляду. Попереднього притягнення до адміністративної відповідальності в цьому випадку не потрібно.

Такий же порядок притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 196¹ КК України передбачений і щодо осіб, які з метою ухилення від нагляду після звільнення з виправно-трудової установи не прибули до обраного ними місця проживання або прибули пізніше строку, визначеного в постанові про встановлення адміністративного нагляду.

Дії особи, яка самовільно залишила місце проживання, щоб ухилитися від нагляду після того, як до неї двічі протягом року застосовувалися заходи адміністративного стягнення за порушення правил нагляду, належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 196¹ КК України і додаткової кваліфікації за ч.1 цієї ж статті вони не потребують.

 

Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1987р. № 2 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 90-93.

(витяг)

3. Вирішуючи питання про кваліфікацію дій водіїв, трактористів, візників, які обернули в свою власність або на власність інших осіб сільськогосподарську продукцію при збиранні врожаю та його транспортуванні з поля на тік або у сховище, суди повинні мати на увазі, що вчинення таких дій щодо продукції, ввіреної для транспортування (доставки) на підставі товарно-транспортної накладної, талону або іншого внутрігосподарського документа із зазначенням кількості (ваги) продукції, слід кваліфікувати як привласнення або як розтрату державного чи колективного майна.

4. Безоплатне обернення посадовими особами тваринницьких комплексів (ферм) ввіреної їм худоби в свою власність або у власність інших осіб тягне кримінальну відповідальність за розкрадання державного та колективного майна шляхом привласнення або розтрати.

5. Дії осіб, які будучи уповноваженими на доставку продукції в торговельну мережу або для реалізації на ринку, продали або здали її за вищими порівняно з товарно-транспортними документами цінами і обернули різницю в свою власність або у власність інших осіб, треба кваліфікувати як розкрадання державного чи колективного майна.

6. Крадіжка у громадян худоби, одержаної для відгодівлі, якщо винний завідомо знав про її належність, тягне кримінальну відповідальність за розкрадання державного чи колективного майна. Якщо винний не знав про належність худоби державному або колективному сільськогосподарському підприємству, його дії слід кваліфікувати за ст. 140* КК України.

Дії посадових осіб, які занизили вагу або обсяг відпущених громадянам кормів для відгодівлі тварин з метою обернення в свою власність або у власність іншої особи, слід кваліфікувати як розкрадання державного чи колективного майна шляхом зловживання посадовим становищем. Такі ж дії непосадових осіб (вагарів, обліковців та ін.) - як шахрайство.

8. ….

….

….

Дрібне розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки з проникненням у приміщення чи інше сховище слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 81** КК, а якщо його було вчинено у такий самий спосіб особливо небезпечним рецидивістом - за ч. 4 цієї статті.

 

Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990р. № 1 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 1 листопада 1996р., 3 грудня 1997р., 27 листопада 1998р. //Збірник.... – С. 157-165; Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 4.

(витяг)

4. ….

….

6. Роз'яснити судам, що відповідальність за ч. 1 ст. 228¹*** КК за незаконний скид у море з метою захоронення речовин, шкідливих для здоров'я людей чи живих ресурсів моря, настає якщо розмір заподіяних збитків, розрахованих на основі відповідних нормативних актів, затверджених у встановленому порядку, перевищує п'ятсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Коли внаслідок незаконного скиду шкідливих речовин сталося забруднення морських вод понад гранично допустимі норми і розмір заподіяних збитків, розрахованих на основі відповідних нормативних актів, затверджених у встановленому порядку, перевищує тисячу мінімальних розмірів заробітної плати, винні особи мають нести відповідальність за ч. 2 ст. 228¹* КК.

У разі заподіяння внаслідок забруднення морських вод істотної шкоди здоров'ю людей чи живим ресурсам моря, зонам відпочинку або іншим законним видам використання моря, винні особи повинні нести відповідальність за ч. 3 ст. 228¹ КК.

Істотною шкодою слід вважати тяжке захворювання хоч би однієї людини, масову загибель риби чи інших морських істот, які населяють море. Крім того, суди в кожній конкретній справі мають враховувати розмір матеріальної шкоди, в тому числі й шкоду, пов'язану з витратами, необхідними для ліквідації наслідків забруднення морських вод.

10. При вирішенні питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконним рибним промислом, незаконним полюванням, незаконною порубкою лісу великою (значною), треба враховувати вартість, екологічну цінність, кількість добутого, пошкодженого чи знищеного, а також розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

11. Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водяних тварин, що вирощуються підприємствами і організаціями в спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими цими організаціями, або перебуваючими в розплідниках і вольєрах дикими тваринами і птицею, підлягають кваліфікації як розкрадання державного чи колективного майна.

У зв'язку з цим судам при розгляді справ слід з'ясовувати, в яких водоймах виловлено рибу або водних тварин, де вирощено диких тварин і птахів, і залежно від встановленого кваліфікувати дії винних.

Заволодіння заготовленим чи складованим лісом, а так само незаконна порубка в містах і селищах декоративних дерев з корисливою метою належить кваліфікувати як розкрадання державного або колективного майна.

14. Виходячи з того, що відповідно до статей 160 - 162** КК і ст. 81 КПК знаряддя злочину, належні винній особі, в тому числі мисливські рушниці, риболовні сітки, автомашини, мотоцикли, човни й інші транспортні та плавучі засоби, за допомогою яких вчинюються чи полегшуються вилов риби, відстріл звірів тощо, підлягають конфіскації, судам належить всебічно перевіряти, чи визнані вони в установленому порядку знаряддями злочину, чи прилучені до справи як речові докази.

Коли органи дізнання чи попереднього слідства не вирішили питання про визнання транспортних засобів та інших предметів, застосованих при браконьєрстві, знаряддями злочину, суд стосовно до п. 9 ст. 242 КПК може вжити заходів до вирішення питання про визнання їх знаряддями злочину.

15. Звернути увагу судів, що у справах, пов'язаних з порушенням законодавства про охорону природи, вони повинні ретельно з'ясовувати розмір матеріальної шкоди.

При вирішенні вимог про її відшкодування (в тому числі й при заподіянні шкоди злочинними посяганнями) необхідно керуватися нормами природоохоронного законодавства, а в питаннях, не врегульованих цим законодавством, відповідними правилами цивільного законодавства (наприклад, статтями 71, 73 - 82 ЦК про строки давності, статтями 441, 445 - 451, 454 ЦК - відповідальність за заподіяння шкоди). Коли природоохоронним законодавством визначено порядок вирахування даної шкоди, її розмір належить визначати в точній відповідності з установленими таксами, методикою. В тих випадках, коли природоохоронним законодавством, норми якого порушені, це питання не врегульоване, суд, вирішуючи вимоги про відшкодування шкоди, має керуватися загальними правилами даного законодавства про відшкодування заподіяної його порушенням шкоди і статтями 440, 453 ЦК.

16. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, заподіяної псуванням, забрудненням, самовільним використанням, несвоєчасним поверненням з тимчасового користування землі чи іншими порушеннями земельного законодавства, суди повинні визначати їх розмір на підставі ст. 117 Земельного кодексу, статей 203, 440, 453 Цивільного кодексу, враховуючи при цьому, зокрема, всі необхідні витрати по відновленню родючих чи інших, відповідаючих її призначенню, якостей землі і неодержані прибутки, які були б одержані землекористувачем за час до приведення цих земель у стан, придатний для використання за призначенням. Коли за час самовільного використання землі правопорушником одержано за це прибутки, які перевищують недоодержані землекористувачем, на користь останнього стягуються з правопорушника фактично одержані прибутки.

16¹. Відповідно до Закону України від 16 червня 1992 року "Про природно-заповідний фонд України" розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначається на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться згідно з цим законом, і такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням цього законодавства, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995 року N 239.

19. Роз'яснити, що відповідно до статей 36, 98, 100 Лісового кодексу України особи, винні в незаконному знищенні чи пошкодженні полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень на смугах відводу залізниць, захисних лісових насаджень на смугах відводу автомобільних доріг, несуть відповідальність, встановлену законодавством за знищення чи пошкодження лісів першої групи з підвищеною категорією захисності.

При знищенні, пошкодженні чи незаконній рубці окремих дерев чи їх груп, а також чагарників на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках, які не належать до лісового фонду, шкода визначається відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. N 1464 за таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами".

Для обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємствами, установами, організаціями та громадянами зеленим насадженням та іншим об'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів внаслідок знищення або пошкодження дерев і чагарників чи газонів і квітників, а також шкоди, заподіяної підприємствами, установами, організаціями та громадянами паркам, скверам, гідропаркам, іншим об'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів чи земельним ділянкам, відведеним для створення цих об'єктів, внаслідок самовільного їх використання, влаштування сміттєзвалищ, випалювання рослинності, випасання худоби та засмічення водоймищ на їх територіях застосовуються такси, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996р. N 676 "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням та іншим об'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів".

20. Судам слід мати на увазі, що відповідальність за шкоду, заподіяну незаконним полюванням, регулюється ст. 58 Закону України від 3 березня 1993 року "Про тваринний світ" і Положенням про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996р. N 780.

Визначаючи розмір шкоди, заподіяної незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), знищенням їх жител, біотехнічних споруд, слід виходити із такс, затверджених наказом Міністерства лісового господарства і Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 12 березня 1996р. При цьому необхідно враховувати, що для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об'єктам природно-заповідного фонду внаслідок незаконного добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їх жител, місць перебування і розмноження застосовуються такси, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995р. N 239 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996р. N 621.

21. При вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним добуванням або знищенням риби й водних тварин, судам залежно від обставин справи слід керуватися ст. 58 Закону України "Про тваринний світ", ст. 21 Закону України "Про виключну (морську) економічну зону України" і відповідними правилами рибальства, що встановлюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Залежно від характеру правопорушення розмір такої шкоди визначається, зокрема, за затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1994р. N 41 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996р. N 621) таксами для обчислення розмірів відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства цінних видів риб, водних безхребетних і водних рослин у рибогосподарських водоймах України, живих організмів "сидячих" видів, що є природним багатством континентального шельфу України, живих організмів виключної (морської) економічної зони України, а також анадромних видів риб, що утворюються в річках України, за межами цієї зони.

При застосуванні цих такс слід мати на увазі, що шкода, заподіяна незаконною заготівлею ікри осетрових і лососевих риб, відшкодовується у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за 1 кілограм цієї продукції, а шкода, заподіяна громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення риб та інших водних тварин на території природно-заповідного фонду чи незаконного добування (збирання) або знищення риб та інших водних тварин, занесених до Червоної книги України, за спеціальними таксами для відшкодування такої шкоди.

Обчислення шкоди, заподіяної рибному господарству в результаті скидання у рибогосподарські водойми стічних вод та інших відходів, а також спричинених внаслідок проведення будівельних та інших видів робіт, проводиться за відповідними методиками.

 

Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р. № 4 із змінами від 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 106-113.

(витяг)

6. За змістом ст. 117* КК під зґвалтуванням слід розуміти вчинення статевого акту із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої.

Дії особи, яка домоглася згоди потерпілої на статевий акт шляхом зловживання довір'ям, наприклад, обіцянки вступити в шлюб, не можуть розглядатися як зґвалтування, оскільки закон не передбачає такої ознаки цього злочину як застосування обману.

Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту. Закінчення насильником статевого акту в фізіологічному розумінні для визнання зґвалтування закінченим не вимагається.

8. Під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої.

В усякому разі погроза повинна сприйматись як реальна. Судам слід мати на увазі, що погроза може сприйматись потерпілою як реальна, виходячи з обстановки, що склалася (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо).

Погроза вбивством повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 117 КК, і додаткової кваліфікації за ст. 100** цього Кодексу не потребує.

9. Зґвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо) не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані.

10. Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин, не має значення, чи винний привів потерпілу до такого стану (наприклад, дав наркотик, снотворне тощо), чи вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій.

Для визначення, чи була потерпіла в безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, з'ясування механізму впливу котрих на організм людини вимагає спеціальних знань, слід призначати відповідну експертизу.

15. Особливо тяжкими наслідками, що дають підстави кваліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 117* КК, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органу чи його функцій