Студопедия — Активатор применяется для работы с ЭХИП номинальным напряжением 6 и 12 В.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Активатор применяется для работы с ЭХИП номинальным напряжением 6 и 12 В.

По всем вопросам пенсионного обеспечения следует обращаться в территориальные органы Пенсионного фонда России по месту пребывания.

Пресс-служба ОПФР по Брянской области

 

 

План.

 

1. Поняття і основні риси адміністративної відповідальності.

2. Законодавчі основи адміністративної відповідальності.

3. Адміністративне правопорушення, його склад.

4. Загальні правила і строки притягнення до адміністративної відповідальності.

5. Адміністративна відповідальність юридичних осіб.

6. Дисциплінарна відповідальність.

 

Література:

s КпАП України (із змінами і доповненнями). – К., 2006 р.

s Митний кодекс України. – К., 1999 р.

s Водний кодекс України., ВВР – 1995. - № 24. – ст. 274.

s Повітряний кодекс України., ВВР – 1993. – № 25. – ст. 274.

s Про державний кордон України: Закон України від 4.11.1991., ВВР. – 1991. - № 2. – ст. 5

s Про пожежну безпеку: закон України від 17.12.1993 р. ВВР. – 1994. № 5. – ст. 21.

s Адміністративна відповідальність України. Підручник за ред. Ю. П. Битяка. – Харків., 2000 р.

s Кононенко О. Адміністративна відповідальність за ЗУ «Про виконавче провадження», Право України. – 2001. - № 5. – ст. 103.

s Макаренко В. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю., Право України – 2001. – № 2. – ст. 114.

 

І

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки ос­танньої. Разом з тим адміністративна відповідальність є складовою ча­стиною адміністративного примусу і наділена всіма його ознаками. Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Притягнення до адміністративної відповідальності - обов'язок державних органів, які є суб'єктами виконавчої влади. Їх перелік наводиться у розділі III КпАП. Суб'єктами адміністративної юрис­дикції є також районні (міські) суди (судді). До винних у вчиненні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення, передбачені у ст. 24 КпАП. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності є спрощеним, що створює умови для його опера­тивного і економічного використання. Слід звернути увагу на те, що між правопорушником та органом (посадовою особою), який накла­дає стягнення, відсутні службові відносини, що є характерним для дисциплінарної відповідальності. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стяг­нень та органів, уповноважених їх застосовувати. До цього виду юридичної відповідальності притягаються порушники загальнообо­в'язкових правил (норм), встановлених повноважними суб'єктами. Суб'єктами правопорушень можуть бути фізичні особи - громадя­ни і посадові особи, а за деякі правопорушення - державні служ­бовці (Закон України «Про боротьбу з корупцією»).

 

ІІ

Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють пи­тання встановлення адміністративної відповідальності, становить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Адміністративна відповідальність регулюється багатьма норматив­ними актами, які в сукупності складають законодавство про адмініст­ративні правопорушення. До його системи входять законодавчі і підзаконні акти, норми, що включені до КпАП, і ті, що до нього не внесені. Важливим джерелом правоохоронних норм у свій час стали Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміні­стративні правопорушення, прийняті Верховною Радою СРСР 23 жовт­ня 1980 р. У них вперше були кодифіковані найважливіші матері­альні та процесуальні норми щодо адміністративної відповідаль­ності, визначені завдання та закріплена система законодавства про адміністративні правопорушення, встановлені поняття і структура адміністративного правопорушення, види адміністративних стяг­нень, загальні правила та строки їх накладення, закріплені система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні пра­вопорушення, порядок виконання, оскарження та опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

У регулюванні адміністративної відповідальності особлива роль належить КпАП, який прийнято 7 грудня 1984 р. (введений в дію з 1 червня 1995 p.). КпАП складається з п'яти розділів: І. Загальні положення; II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність; III. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; IV. Провадження в справах про адміністративні правопорушення; V. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Розділи містять 33 глави, а ос­танні - статті.

У КпАП кодифіковано законодавство України про адміністра­тивну відповідальність. Поряд з матеріальними нормами цей акт містить адміністративно-процесуальні норми, які регулюють провадження в справах про адміністративні правопорушення та порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Паралельно з КпАП діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але вони містяться у законодавчих міжга­лузевих актах (Повітряний, Митний кодекси, закони України «Про надзвичайний стан», «Про боротьбу з корупцією», «Про охорону державного кордону» та ін.).

До складу нормативних актів, що містять норми про адмініст­ративну відповідальність, належать закони, норми яких не включені до КпАП. Питання адміністративної відповідальності регулюються також указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України. Акти з адміністративними санкціями можуть видавати місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями. Обласні, Київська та Севасто­польська міські ради мають право встановлювати також правила благоустрою міст та інших населених пунктів, правила торгівлі на колгоспних ринках, правила додержання тиші у громадських місцях, які в КпАП не визначені, але у ньому за їх порушення передбачена адміністративна відповідальність. Тому вони також є нормативною основою адміністративної відповідальності.

Разом з наведеним слід підкреслити, що відповідно до ст. 92 Кон­ституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Законодавство про адміністративні правопорушення має завдан­ням охорону суспільного ладу України, власності, соціально-еконо­мічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, вста­новленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відпові­дальності перед суспільством. Велике значення надається поперед­женню адміністративних правопорушень.

Здійснення перелічених завдань залежить від правильного зас­тосування чинного законодавства про адміністративні правопору­шення, додержання законності.

Роль адміністративної відповідальності у боротьбі з правопору­шеннями постійно зростає, збільшується кількість складів адміністративних правопорушень, більш суворими стали санкції за проступ­ки. Встановлюється відповідальність за дії, які раніше взагалі не належали до правопорушень (неповага до суду, корупція, порушен­ня податкового законодавства, недобросовісна конкуренція та ін.).

Адміністративна відповідальність вводиться замість криміналь­ної (декриміналізація). Здійснювана в процесі реформи криміналь­ного права декриміналізація обумовлює подальше розширення сфе­ри використання засобів адміністративного впливу. Одночасно збіль­шується і кількість правопорушень, за які поряд з дисциплінарними і цивільно-правовими заходами застосовуються адміністративні стяг­нення (корупція, недобросовісна конкуренція та ін.).

Значна увага надається адміністративному примусу в боротьбі з пи­яцтвом, наркоманією, посяганням на власність, у забезпеченні нормаль­ної діяльності представників влади, виконання вимог посадових осіб, державних органів, правил громадської безпеки, охорони природи.

Важливим є питання про відмежування адміністративних пра­вопорушень від кримінальних, дисциплінарних та цивільно-право­вих. Законом передбачено і деякі конкретні ознаки, за якими кримі­нальне правопорушення відрізняється від адміністративного. У зв'язку з цим для правильної кваліфікації правопорушень необхід­но зіставити ст. 9 КпАП і ст. 7 Кримінального кодексу України, про­аналізувати їх зміст і тільки після цього (і у поєднанні з фактични­ми обставинами вчинення правопорушення, з урахуванням наслідків протиправних діянь) вирішити питання про притягнення винної осо­би до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплі­нарної тим, що суб'єкт адміністративного проступку не перебуває у службовій залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до адміністративної відповідальності. Дисциплінарний про­ступок, що є підставою для притягнення винної особи до дисцип­лінарної відповідальності, - це протиправне діяння (дія або без­діяльність) працівника, який порушує встановлений на підприємстві, в організації чи установі внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може виявитися в порушенні службової, у тому числі трудової, дисципліни і тягне за собою передбачену законодавством дис­циплінарну відповідальність, виражену в накладенні на винних дис­циплінарних стягнень.

Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов'язані зі служ­бовими, трудовими обов'язками винної особи. Проте не завжди ця умова є необхідною для віднесення проступку до дисциплінарних Наприклад, окремі дії працівників транспорту, вчинені при виконанні ними службових обов'язків, розглядаються як адміністративні пра­вопорушення (випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам).

При відмежуванні адміністративної відповідальності від цивіль­но-правової слід мати на увазі, що остання настає за порушення обо­в'язків, які випливають з цивільно-правових угод, тобто угод, що виникають між рівноправними сторонами, а адміністративна відпо­відальність, навпаки, передбачає нерівність сторін відносин.

 

ІІІ

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський по­рядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адмін­істративну відповідальність (ст. 9 КпАП).

У законі одночасно наводяться два терміни: «адміністративні правопорушення» і «адміністративний проступок», але останній не є особливим різновидом адміністративних правопорушень.

Адміністративне правопорушення (проступок) характеризується низкою ознак. Це передусім діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи бездіяльність, а також акт зовнішнього вияву ставлення особи до реаль­ної діяльності інших людей, суспільства, держави. Закону непідвладні переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього вияву.

Діяння визнається адміністративним правопорушенням за наяв­ності чотирьох ознак: суспільної шкідливості, протиправності, вини та адміністративної караності.

Суспільна шкідливість дії чи бездіяльності означає, що вона заподіює або створює загрозу заподіянням шкоди об'єктам адміністративно-правової охорони, які передбачені у ст. 9 КпАП.

Протиправність означає, що дію чи бездіяльність пря­мо заборонено адміністративно-правовими нормами. Ознака проти­правності вказує також на неприпустимість аналогії закону, що сприяє зміцненню законності, виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за діяння, не передбачені законо­давством про адміністративні правопорушення.

Адміністративним правопорушенням (проступком) може бути тільки винне діяння.

Вина полягає у психічному ставленні особи до діяння та його шкідливих наслідків і може бути умисною або необережною. Сту­пінь вини враховується при накладенні адміністративного стягнен­ня, при звільненні від адміністративної відповідальності чи передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд това­риського суду, громадської організації або трудового колективу.

Адміністративна караність свідчить, що адмініст­ративним проступком визнається лише таке протиправне, винне діян­ня, за яке законодавством передбачено застосування адміністратив­них стягнень. Реалізація адміністративного стягнення не завжди суп­роводжує адміністративний проступок, але можливість застосування стягнення становить його обов'язкову властивість.

Розглянуті ознаки є найбільш характерними й істотними, при­таманними будь-якому адміністративному правопорушенню (про­ступку), характеризують фактичну підставу адміністративної відпо­відальності і складають її матеріальне поняття. Останнє конкрети­зується в законодавстві про адміністративні правопорушення у формі конкретних складів проступку, в яких законом передбачено необхідні і специфічні ознаки того чи іншого конкретного діяння.

Адміністративні правопорушення (проступки) розрізняються за специфічними ознаками, які характеризують їх об'єктивну і суб'єк­тивну сторони.

Склад адміністративного правопорушен­ня - це сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктив­них ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопо­рушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, які характеризують об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони та суб'єкта правопорушення.

Об'єкт адміністративного правопорушен­ня - це те, на що воно посягає. Адміністративний проступок за­подіює шкоду або створює загрозу її заподіяння суспільним відно­синам, які і становлять об'єкт проступку. Залежно від ступеня уза­гальнення, рівня абстрактності розрізняють загальний, родовий та безпосередній об'єкти проступку.

Загальний об'єкт становить вся сукупність суспільних відно­син, які охороняються законодавством про адміністративні правопорушення.

Родовий об'єкт - це група однорідних або тотожних суспіль­них відносин, які охороняються комплексом адміністративно-право­вих норм. Адміністративно-правовими засобами охороняються сус­пільні відносини, які регулюються нормами різних галузей права: ад­міністративного, фінансового, цивільного, трудового, екологічного та ін. Тому родові об'єкти проступків можуть бути, наприклад, у ци­вільних, трудових та інших правопорушеннях, Залежно від родово­го об'єкта адміністративні правопорушення згруповано в главах Особливої частини розділу II КпАП.

Різновидом родового є видовий об'єкт, тобто відокремлена група суспільних відносин, спільних для деяких проступків. Так, приро­доохоронні відносини, які являють собою об'єкт екологічних право­порушень, включають до себе групи відносин, спрямованих на охо­рону земель, надр, вод, лісів, повітря, тваринного світу.

Під безпосереднім об'єктом маються на увазі ті конкретні сус­пільні відносини, поставлені під охорону закону, яким заподіюєть­ся шкода правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу проступку.

Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт. зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діян­нями і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засо­би вчинення проступку.

Основною і обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є протип­равне діяння, відсутність якого виключає склад будь-якого адмініст­ративного правопорушення. Всі інші ознаки мають факультативний характер. Так, шкідливі наслідки і причинний зв'язок обов'язкові лише в так званих матеріальних складах проступків (наприклад, дрібне роз­крадання, пошкодження телефонів-автоматів, потрава посівів тощо). Більшість же адміністративних правопорушень характеризується не­додержанням різноманітних правил, коли діяння становить собою склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків. Це формальні склади (наприклад, порушення правил санітарних, митних, торгівлі, охорони громадського порядку тощо). Ці склади формулю­ються в диспозиціях статей Особливої частини розділу II КпАП лише вказівкою на протиправну дію чи бездіяльність. В деяких випадках у диспозиціях вказується тільки на шкідливі наслідки («пошкодження», «знищення», «псування» тощо), діяння ж розуміється само по собі.

Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов'язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діяння визна­ються адміністративними правопорушеннями лише в разі вчинення їх у громадському місці, часто в диспозиціях вказується на спосіб вчинення проступку - грубе, злісне порушення, прихована передача тощо). В інших випадках вони можуть визнаватися обставинами, що пом'якшують або обтяжують відповідальність (наприклад, вчинен­ня правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзви­чайних обставин обтяжує адміністративну відповідальність).

Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов'язаний з його вчиненням психічний стан особи. До ознак, які характеризують суб'єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.

Вина - основна і обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності.

У загальних рисах поняття цих форм вини розкривається в ст. ст. 10 і 11 КпАП. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала про­типравний характер своєї дії (бездіяльності), передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала їх настання. Усвідомлен­ня протиправного характеру діяння і передбачення шкідливих нас­лідків становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідо­ме допущення наслідків - вольову ознаку.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необе­режності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), але легковаж­но розраховувана на їх відвернення (самовпевненість), або не перед­бачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла передбачити (недбалість). Якщо поняття умислу пов'язане з психічним ставленням особи до свого діяння і його наслідків, то при визначенні необережності до уваги береться ставлення лише до шкідливих наслідків.

Мотив і мета адміністративного правопорушення - факуль­тативні ознаки суб'єктивної сторони складу проступку. Під моти­вом розуміється усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керувалася при вчиненні проступку. Мета - це наслідок, результат, якого прагне досягти особа, вчиняючи адміністративне пра­вопорушення.

Суб'єктом адміністративного правопорушення визнається фізична особа, яка досягла на момент вчинен­ня адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. Ознаки, що характеризують суб'єкта проступку, поділяються на за­гальні і спеціальні. У наведеному визначенні названо ознаки за­гальні, тобто властиві будь-якому суб'єкту.

Суб'єктом проступку, по-перше, може бути фізична особа, лю­дина. По-друге, ним може бути не будь-яка фізична особа, а тільки осудна. У законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає із визначення нео­судності. Як вказано в ст. 20 КпАП, під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, нести за них відповідальність. По-третє, суб'єктом проступку може бути осо­ба, яка на момент вчинення адміністративного правопорушення до­сягла шістнадцятирічного віку.

Крім загальних ознак, у конкретних складах адміністративних правопорушень суб'єкт може характеризуватися ще й додатковими, специфічними властивостями. Такі суб'єкти називаються спеціаль­ними. До них можна віднести, наприклад, посадових осіб, водіїв, керівників, капітанів суден, батьків, військовозобов'язаних тощо. У деяких статтях КпАП спеціальний суб'єкт не називається, хоча мається на увазі.

Окремі властивості особи не входять до складу проступку, але є важливими для визначення характеру і меж відповідальності за вчинене правопорушення. Це неповнолітні; військовослужбовці та інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; іно­земні громадяни і особи без громадянства; особи, для яких полюван­ня є основним джерелом існування.

У ст.ст. 13-15 КпАП встановлено особливості адміністративної відповідальності деяких з перелічених осіб. Так, до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років за вчинення адміністратив­них правопорушень застосовуються заходи, передбачені ст. 241 КпАП окремих випадках неповнолітні згідно з ч. 2 ст. 13 КпАП можуть нести адміністративну відповідальність на загальних підставах (у разі вчинення дрібного розкрадання, дрібного хуліганства, порушення окремих правил дорожнього руху, стрільби з вогнепальної зброї в населених пунктах, злісної непокори тощо). Однак і у цих випадках не виключається застосування заходів, передбачених ст. 241 КпАП. Виняток становлять справи про злісну непокору (ст. 185 КпАП). До неповнолітніх не може бути застосовано адміністративний арешт.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за недодержання правил, забезпечення виконання яких входить до їх служ­бових обов'язків (ст. 14 КпАП), тобто вони підлягають відповідальності не стільки за порушення певних правил власними діями, скільки за нерозпорядливість, незабезпечення виконання цих правил іншими осо­бами, зокрема підлеглими. Посадові особи несуть підвищену адмініст­ративну відповідальність порівняно з громадянами, до яких застосову­ються лише два види стягнень - попередження і штраф.

Стаття 15 КпАП передбачає особливості відповідальності за адмі­ністративні правопорушення військовослужбовців і призваних на збо­ри військовозобов'язаних, а також осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ. Ці особи несуть відповідальність за адміністративні проступки за дисциплінарними статутами, тобто дис­циплінарну відповідальність. В окремих випадках їх може бути притяг­нено до адміністративної відповідальності - за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'я­заних з корупцією, неправомірне використання державного майна, не­вжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, Щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи по­дання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора і за контрабанду, але за ці проступки до них не можуть бути застосовані такі стягнення, як виправні роботи і адміністративний арешт.

При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань - військовослужбовцями строкової служби штрафи як адміністративне стягнення до них не застосовуються. До зазначених осіб як захід адміністративного стяг­нення застосовується попередження.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, якщо вони не мають дипломатичного імунітету, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. До них може бути застосовано і таке стягнення, як адміністративне видворення за межі України.

Законом «Про статус народних депутатів України» закріплені особливості адміністративної відповідальності народних депутатів України та депутатів місцевих рад. Так, ст. 27 цього Закону перед­бачає, що застосування до них заходів адміністративного впливу, які накладаються у судовому порядку, допускається лише за згодою Верховної Ради України. Однак ст. 80 Конституції України, яка гаран­тує депутатську недоторканність, говорить, що народні депутати Ук­раїни не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Ознаки, які характеризують об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони, суб'єкта адміністративного правопорушення, є основними. Крім них, встановлено додаткові ознаки, які підвищують ступінь суспільної шкідливості основного складу і називаються кваліфіку­ючими. До таких обставин належать, наприклад, повторне вчинен­ня однорідного правопорушення, наявність шкідливих наслідків, вчинення правопорушення певним суб'єктом, грубість або система­тичність порушення та ін. У нормах Особливої частини розділу II КпАП склади з кваліфікуючими обставинами сформульовано слідом за основними, причому основні ознаки в них, як правило, не назива­ються, а дається посилання на відповідну статтю або частину статті, в якій сформульовано основний склад. Наявність кваліфікуючих оз­нак підвищує відповідальність за адміністративні правопорушення.

Статті 18-20 КпАП встановлюють обставини, які виключають протиправність і суспільну шкідливість діяння (крайня необхідність і необхідна оборона) або винність (неосудність) особи. Тим самим виключається адміністративна відповідальність за його вчинення.

Вчиненою в стані крайньої необхідності визнається дія, спрямо­вана на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадсь­кому порядку, державній чи колективній власності, іншим об'єктам, що охороняються законом, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправних, засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Наприклад, у стані крайньої необхідності може бути вчинене порушення дорожнього руху водієм, який доставляє травмовану людину в лікарню.

На відміну від крайньої необхідності при необхідній обороні шкода заподіюється не сторонньому об'єкту, що охороняється зако­ном, а посягаючому на нього. При цьому захист повинен відповідати характеру і суспільній шкідливості посягання. Слід зазначити, що адміністративне правопорушення в стані необхідної оборони може бути вчинене дуже рідко. Закріпленням в законодавстві норми про необхідну оборону скоріше за все підкреслюється активна роль гро­мадян у боротьбі з правопорушеннями, зміцненні правопорядку.

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала в стані нео­судності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душев­ної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

 

ІV

Загальні правила накладення стягнення за адміністративні пра­вопорушення, закріплені в главі 4 КпАП, поглиблюють консти­туційні принципи верховенства права, законності, гуманізму, інди­відуалізації відповідальності та ін.

По-перше, виконання загальних правил при застосуванні адмі­ністративних стягнень виявляється в неухильному додержанні прин­ципів верховенства права і законності. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за вчинене правопору­шення, в точній відповідності з КпАП та іншими актами про адмі­ністративні правопорушення.

По-друге, оплатне вилучення і конфіскація предмета як до­даткові стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх за­стосування прямо передбачено законом. Не допускається незастосування додаткового стягнення, якщо санкція статті передбачає обо­в'язковість його накладення разом з основним стягненням.

По-третє, стягнення накладається в точно визначених законом межах. Не допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру.

По-четверте, при накладенні адміністративного стягнення слід додержуватися всіх інших вимог законодавства про адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків давності, недопустимості застосування деяких видів стягнень до певних категорій грома­дян (військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ та ін.).

З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч. 2 ст. 33 КпАП) вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу, при накладенні стягнення враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Про характер правопорушення свідчать його об'єкт, тобто сус­пільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, державний або громадський порядок, права і свободи громадян тощо), а також оз­наки, що характеризують об'єктивну сторону правопорушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб вчинення проступку тощо).

Деякі обставини, що свідчать про характер проступку, підвищують адміністративну відповідальність за його вчинення, тобто визнаються кваліфікуючими. Такими обставинами є, наприклад, повторне вчинен­ня правопорушення. В деяких випадках тільки грубе порушення пра­вил тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 108 КпАП).

Іноді правопорушенням визнається тільки злісне діяння. Часті­ше за все це бездіяльність - порушення порядку (ч. 1 ст. 194), злісна непокора (ст. 185), злісне ухилення (ст. 1854). Про злісність свідчить невиконання певних обов'язків, розпоряджень, вимог після неодно­разового, настійливого їх повторення.

Особу порушника характеризують передусім ознаки, властиві суб'єкту проступку (вік, стать, службове становище, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому), а також поведінка в трудовому ко­лективі і побуті, ставлення до сім'ї, колег по роботі, навчання тощо). Всі ці обставини повинні бути встановлені органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.

Ступінь вини правопорушника залежить від форми вини, з якою вчинено проступок, а також від мотиву і мети його вчинення. Зрозу­міло, що вчинення проступку умисно відрізняється від вчинення його з необережності. У першому випадку ступінь вини порушника вищий.

Майновий стан правопорушника також має бути враховано при застосуванні окремих адміністративних стягнень: штрафу, конфіс­кації, позбавлення спеціального права, виправних робіт.

Обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, перелічені відповідно в ст. ст. 34 і 35 КпАП.

Пом'якшуючими відповідальність обста­винами визнаються:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Цей перелік не вичерпний, відкритий. Орган (посадова особа), який розглядає справу, може визнати пом'якшуючими й обставини, не передбачені законом (наприклад, бездоганну трудову діяльність, похилий вік, наявність у порушника утриманців і т. ін.).

На відміну від пом'якшуючих в ст. 35 КпАП наведено повний перелік обставин, що обтяжують відповідаль­ність за адміністративне правопорушення. До таких обставин належать:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимо­гу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушен­ня, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Залежно від харак­теру адміністративного правопорушення орган (посадова особа), який накладає стягнення, може не визнати останню обставину обтяжливою (наприклад, для відповідальності за порушення правил користування електроенергією байдуже, в якому стані вчинено їх порушення).

При накладенні стягнення обставини, що пом'якшують і обтя­жують відповідальність, враховуються лише за умови, що вони пере­бувають за межами складу правопорушення, тобто не є його складо­вою частиною. Так, вчинення дрібного хуліганства в стані сп'яніння обтяжує відповідальність порушника, а керування ж транспортним засобом у стані сп'яніння не обтяжує, тому що ця ознака безпосеред­ньо входить до складу правопорушення.

До загальних належать також правила накладення адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. У ст. 36 КпАП передбачено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Такий порядок при­значення стягнень обумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї й тієї ж особи вирішують частіш за все різні; державні органи (посадові особи) в межах своєї підвідомчості.

Якщо справу про кілька адміністративних проступків розглядає і один орган (посадова особа), то в таких випадках накладається одне і основне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. При цьому до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

У разі заподіяння адміністративним правопорушенням майнової шкоди громадянинові, підприємству, установі або організації при накладенні адміністративного стягнення одночасно може бути вирішено питання про її відшкодування. Тим самим спрощено порядок стягнення очевидної і незначної шкоди. Разом з тим вирішення цього питання залежить від низки обставин і є правом, а не обов'язком відповідного органу. Відшкодування заподіяної шкоди мають право здійснювати лише деякі, перелічені в ст. 40 КпАП органи - адміністративна комі­сія, виконавчий орган селищної і сільської ради, а також суддя. Розмір, шкоди, що стягується цими органами,




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Переселенцам с территории Украины | ШКОЛА ЖИЗНИ

Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 392. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

Гальванического элемента При контакте двух любых фаз на границе их раздела возникает двойной электрический слой (ДЭС), состоящий из равных по величине, но противоположных по знаку электрических зарядов...

Сущность, виды и функции маркетинга персонала Перснал-маркетинг является новым понятием. В мировой практике маркетинга и управления персоналом он выделился в отдельное направление лишь в начале 90-х гг.XX века...

Разработка товарной и ценовой стратегии фирмы на российском рынке хлебопродуктов В начале 1994 г. английская фирма МОНО совместно с бельгийской ПЮРАТОС приняла решение о начале совместного проекта на российском рынке. Эти фирмы ведут деятельность в сопредельных сферах производства хлебопродуктов. МОНО – крупнейший в Великобритании...

СИНТАКСИЧЕСКАЯ РАБОТА В СИСТЕМЕ РАЗВИТИЯ РЕЧИ УЧАЩИХСЯ В языке различаются уровни — уровень слова (лексический), уровень словосочетания и предложения (синтаксический) и уровень Словосочетание в этом смысле может рассматриваться как переходное звено от лексического уровня к синтаксическому...

Плейотропное действие генов. Примеры. Плейотропное действие генов - это зависимость нескольких признаков от одного гена, то есть множественное действие одного гена...

Методика обучения письму и письменной речи на иностранном языке в средней школе. Различают письмо и письменную речь. Письмо – объект овладения графической и орфографической системами иностранного языка для фиксации языкового и речевого материала...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия