Неводные растворы

В загальному розумiннi моніторинг можна розглядати з двох позицій:

• по-перше, як спосіб дослідження реальності, що використовується в різних галузях;

• по-друге, як спосiб забезпечення сфери управління своєчасною та якісною iнформацiєю.

Моніторинг поточних можливостей підприємства можна визначити як систему постійного спостереження за реалiзацiєю внутрiшнiх бiзнес-процесiв i компетенцiй з метою виявлення вiдповiдностi результатів, що досягаються, результатам, що очкувались (планувалися).

Таке постійне спостереження передбачає збирання, обробку, зберігання та розповсюдження зацікавленими особами інформації про наявний сукупний потенціал, окремі його елементи та рівень його реалiзацiї

За умов правильної організації така система дозволяє оцінити стан об’єкта в будь-який момент часу та забезпечити необхiднi умови для прогнозування його розвитку.

Воснові органiзацiї моніторингу є декілька базових принципів, серед яких можна виділити такі ключові:

• цiлiснiсть;

• оперативнiсть;

• пріоритет управління;

• вiдповiднiсть цiлей монiторингу засобам його органiзації;

• нацiленнiсть на проноз;

• несуперечнiсть.

У зв’язку з тим, що основу визначення поточних можливостей пiдприємства становить оцiнка його потенціалу, то доцільно визначити тi особливостi потенцiалу, якi необхiдно враховувати в процесі органiзації системи монiторингу. Так, основними особливостями за даних умов можна вважати такi:

• динамiчнiсть, яка виявляється в постiйному розвитку його елементiв;

• складнiсть структури, яка має охопити всi його елементи та визначити їх iєрархiю;

• комплекснiсть, яка означає необхiднiсть вивченя елементiв потенцiалу через їх взаємозв’язок i взасмодiю;

• функцiональнiсть, яка виявляється в досягненнi того чи iншого рiвня реалiзації можливостей через виконання певних функцiй.

Данi особливостi визначають той факт, що органiзацiя монiторингу поточних можливостей пiдприємства є складним процесом, який має здiйснюватися з залученням програмних продуктiв, побудованих на основi адекватної системи критерiїв i показникiв. Така система повинна забезпечити не тiльки можливiсть порiвняння поточного стану iз запланованим, але й можливiсть визначення проблемних напрямкiв дiяльностi з метою запобiгання або мiнiмiзації можливого деструктивного розвитку подiй.

Процес органiзації монiторингу поточних можливостей складаеться з таких етапiв:

1. Визначення цiлей та завдань (наприклад, визначення динамiки та тенденцiй розвитку сукупного потенцiалу через взаемодiю окремих його елементiв, оцiнка рiвня реалiзацiї наявних можливостей, актуалiзацiя iнформацiї про реалiзацiю потенцiалу пiдприємства та iн.).

2. Визначення процесiв, якi найбiльш iстотно впливають на формування та реалiзацiю поточних можливостей (наприклад, для виробничого пiдприємства такими процесами можуть бути планування та забезпечення виробництва, безпосередньо виробництво, збут продукції, фiнансування, iнформацiйне забезпечення, робота з кадрами та iн.).

3. Визначення складу iнформацiї, яка адекватно характеризує ключовi процеси. Ця iнформацiя повинна охоплювати всi елементи потенцiалу, що взаємодiють в процесi реалiзацiї визначених бiзнес-процесiв (технiко-технологiчний, виробничий, фiнансовий, маркетинговий, кадровий потенцiал та iн.)

4.Побудова моделi потенцiалу пiдприємства та на її основi - моделi монiторингу.

Моделювання являє собою процес вивчення складних систем через конструювання поведiнки їхелементiв. Побудова моделi потенцiалу здiйснюється з дотриманням таких основних вимог:

• необхiднiстъ забезпечення чiткого визначення поточних реалiзованих i нералiзованих можливостей збуту, виробництва, постачання, фiнансування, динамiки їх реалiзацiї з урахуванням внутрiшнiх взаємозв’язкiв;

• обов’язкова наявнiсть критерiїв, що дозволяють вивчити якiсть реалiзованих можливостей вiдповiдно до ринкових вимог;

• забезпечення можливостей вивчення причин уповiлънення темпiв реалiзації потевцiалу та вiдставання вiд запланованого рiвня, рiвня кокурентiв;

• забезпечення можливостi вивчення характеру внутрiшнiх комунiкацiй;

• наявнiсть критерiiв рацiоналъностi функцiонування окремих елементiв потенцiалу та їх взаємодії.

Прикладом моделi потенцiалу, в основi якої лежить його оцiнка методами майнового пiдходу, є модель, вiдповiдно до якої величина потенцiалу пiдприємства визтначається як алгебраїчна сума вартостi його майна, витрат на заробiтну плату, матерiальне заохочування, навчання та пiдвищення квалiфiкацiї персоналу, витрат на розробку технологiй, iнновацiйних рiшень, скоректована на коефiцiєнт, що враховує вплив природного та iнфраструктурного факторiв, з урахуванням ймовiрностi виникнення тих чи iнших подiй.

Iншим прикладом моделi потенцiалу пiдприємства може бути модель, побудована iз застосуванням доходного пiдходу на основi представлення потоку власного капiталу через фактори, якi задiянi в його формуваннi (вартiснi фактори): операцiйний прибуток, амортизацiю, суму зобов’язань i процентiв за ними, процентну ставку, ставку податку на прибуток, величину iнвестицiй і т. iн. Причому будь-який з названих факторiв може бути деталiзований залежно вiд вимог до монiторингу (наприклад, операцiйний прибуток залежить вiд виручки вiд реалiзації продукції, собiвартостi продукції, витрат на збут, адмiнiстративних витрат, iнших операцiйних витрат; величина iнвестицiй залежить вiд розмiру капiталовкладень та величини iнвестицiй на поповнення оборотного капiталу i т. iн.).

Крiм побудови математичних моделей та органiзацiї на їх основi монiторингу поточних можливостей, доцiльним є конструювання графоаналiтичних моделей. Загальний вигляд такоi графоаналiтичноi моделi наведений на рис. 1, де кожний вектор вiдповiдає оцiнцi певного фактору (f₁, f₂, f₃, f₄, f₅, f₆) що описує потенцiал пiдприємства.

 

Рис. 1.Графоаналiтична модель потенцiалу пiдприємства

 

Графоаналiтичнi моделi мають перевагу наочностi результатiв i дозволяють шввдко отримати iнформацiю щодо проблемних елементiв потенцiалу. Разом з тим, побудова таких моделей ускладнюється зi збiльшенням кiлькостi факторiв, що впливають на формування та розвиток потенцiалу i залежать один вiд одного.

 

2. Спецiальнi випадки застосування оцiнки пiдприємства бiзнесу)

Спецiальнi випадки застосування оцiнки пiдприємства (бiзнесу) стосуються незвичайних господарських ситуацiй, якi мають мiсце в ринковiй економiцi, i деякi з них передбачаються законодавством.

Спецiальними випадками вважаються:

• викуп паїв (акцiй) закритих компанiй (товариств із обмеженою вiдповiдальнiстю та закритих акцiонерних товариств);

• емiсiя нових акцiй;

• пiдготовка до продажу пiдприємств, що приватизуються;

• обгрунтування варiантiв проведення санації дприємств-банкрутiв;

• перевiрка цiни пропозицiї по акцiях закритих акцiонерних товариств великими професiйними iнвесторами.

Порядок викупу паїв закритих компанiй визначається, як правило, установчими документами, а для оцiнки вартостi паю, що викупається, iснують такi можливi варiанти:

• компенсацiя за пай дорiвнює номiнальнiй вартостi початкового внеску;

• викуп товариством паю здiйснюєтъся за його номiнальною вартiстю, iндексованою на рiвень iнфляцiї, який склався за перiод володiння паєм;

• компенсацiя за пай дорiвнює його номiналънiй вартостi, збiльшенiй на капiталiзованi (не розподiленi ранiше) прибутки, пропорцiйнi величинi пайового внеску;

• вартiсть паю дорiвнює його ринковiй вартостi, що розраховується як пропорцiйна частка вiд загальної ринкової вартостi пiдприємства.

Найбiльш обгрунтованим для власника паю та привабливим для iнвесторiв є останнiй варiант. Оцiнка ринкової вартостi за таких умов здiйснюється з використанням загальноприйнятих в оцiннiй практицi пiдходiв iз подальшим узгодженням отриманих за допомогою рiзних методiв результатiв.

Аналогiчною є ситуацiя в закритих акцiонерних тонариствах, коли оцiнюється вартiсть пакету акцiй тих акцiонерiв, якi виходять зi складу його засновникiв.

Випуск нових акцiй є важливим засобом додаткового залучення капiталу в тому випадку, коли пiдприємство-емiтент спроможне реiнвестувати кошти, отриманi з фондового ринку, в проекти, ефективнiстъ яких доведена. На жаль, часто зустрiчаються ситуації, коли пiдприємства не спроможнi перспективно реiнвестувати кошти через необхiднiсть покриття своїх поточних збиткiв, пiдтримки наявних потужностей, поповнення власного оборотного капiталу, виплат за простроченими борговими зобов’язаннями.

Тому емiсiя нових акцiй можлива за умов виконання певних вимог пiдприємством-емiтентом, а саме:

• визначення спiввiдношення мiж балансовою оціночною (ринковою) вартiстю його власного капiталу;

• якщо оцiночна вартiсть власного капiталу бiльша за балансову, дозволяється емiсiя на величину виявленого вiдхилення;

• якщо оцiночна вартiсть власного капiталу менша за балансову, емiсiя не дозволяється, а балансова вартiсть власного капiталу зменшується на величину виявленого вiдхилення.

 

В процесi пiдготовки пiдприємств до приватизації враховують такi аспекти:

1. Цiна, за якою пiдприємство (або частки участi в ньому) пропонується до продажу, не повинна бути заниженою, щоб не завдати прямих майнових збиткiв державi (державному або мiсцевому бюджету) або завищеною, щоб строк експозицiї пiдприємства не перевищував максимально можливий через вiдсутнiсть покупцiв (iнвесторiв). Визначення такої цiни передбачає, перш за все, використання метдiв майнового пiдходу до оцiнки.

2. Якщо вiдомi потенцiйнi покупцi (iнвестори), то оцiнка пiдприємства, що приватизується, здiйснюється вiдповiдно до планiв розвитку, дiлових можливостей іiнформованостi покупцiв (iнвесторiв), тобто оцiнюється вже не ринкова вартiсть, а iнвестицiйна з урахуванням вимог конкретного iнвестора.

3. Якщо пiдприємство, що приватизується, знаходиться у станi банкрутства, то до його продажу можливе здiйснення комплексу заходiв з проведення санації, що впливатиме на величину вартостi такого пiдприємства.

Санацiя пiдпривмств-банкрутiв (офiцiйних або фактично збанкрутiлих) передбачає їх фiнансове оздоровлення, спрямоване на пiдвищення продажної цiни. Особливiстю оцiнки таких пiдприємств є прогнозування їх оцiночної вартостi пiсля виконання всього комплексу санацiйних заходiв, тобто прогнозування майбутньої обгрунтованої ринкової або iнвестицiйної вартостi.

Розрiзняють такi санацiйнi заходи, що впливають на оцiнку пiдприємства:

• санацiя в режимi економії;

• санацiя на основi нових iнвестицiйних проектiв з коротким строком окупностi (як правило, такi проекти базуються на iнновацiях);

• санацiя на основi продовження перспективних iнвестицiйних проектiв, якi були розпочатi ранiше, але на їх завершення пiдприємству не вистачило часу та коштiв.

Перевiрка цiни пропозицiї акцiй закритих акцiонерних товариств пов’язана з iснуванням можливостi завищення або заниження акцiонерами цiни своїх акцiй з цiлями, що суперечать цiлям розвитку товариства. Тому професiйнi iнвестори здiйснюють власну перевiрку адекватностi цiни, що пропонується, ринковим умовам з використанням всiх можливих прийомiв i методiв.

 

Неводные растворы

Кроме водных растворов, в технологии лекарственных средств широко используются спиртовые, глицериновые, масляные, силиконовые и другие неводные растворы. Неводные растворы представляют собой гомогенные дисперсные системы, структурными единицами в которых являются ионы и молекулы. Для приготовления таких растворов используются неводные раст ворители, что обусловлено главным образом тем, что многие лекарственные вещества не растворяются в воде. В большинстве случаев неводные растворы используют для наружного применения (например, для смазывания слизистых оболочек, кожных но кровов, примочек, ингаляций, полосканий, промываний, капе п. для носа и уха, втираний). Значительно реже они применяюся внутрь. Так же, как и к водным, к ним предъявляются определен ные требования. Неводные растворы должны соответствовать медицинскому назначению для достижения необходимого лечебного эффекта, не содержать механических включений, быть стабильными при хранении. В состав этой группы растворов входят различные лекарственные вещества, однако в основном антисептики, местные анестетики, противомикозные, антибактериальные, противовоспалительные и болеутоляющие средства. С технологической точки зрения неводные растворители делят на две группы: летучие растворители (спирт этиловый, хлороформ эфир, бензин, скипидар и др.) и нелетучие растворители (жирные масла, жидкий парафин, глицерин, димексид, полиэтиленоксиды эсилоны и др.). Помимо этого, в настоящее время применяют и комбинированные растворители (этанол с глицерином, глицерин с димексидом, водой и др.). Преимуществами их являются возможность сочетания в одной лекарственной форме нескольких действующих веществ с различной растворимостью, использование неводных растворителей одновременно в качестве лечебны средств. Неводные растворы просты в изготовлении, разнообразны по способам назначения, более стабильны при хранении, чем водные. Качество неводных растворов и выбор технологических приемов их изготовления зависят главным образом от физико-химических свойств растворителей. Неводные растворители отличаются друг от друга химической структурой, наличием и количеством функциональных групп, диэлектрической проницаемостью, различной растворяющей способностью по отношению к лекарственным веществам и, как следствие, различной стабильностью, степенью химической и фармакологической индифферентности. Несмотря на столь большое разнообразие, все они отвечают требоованиям, предъявляемым к растворителям лекарственных препаратов. В отличие от большинства водных, при приготовлении водных растворов во флакон помещают сначала растворяемое вещество (в случае, если вещество рыхлое и объемистое, то с этой целью используют сухую воронку), а затем растворитель. Процеживание неводных растворов производят лишь в самом крайнем случае через маленький ватный тампон при помощи воронки, прикрытой стеклянной пластинкой или часовым стеклом. Особенно нежелательно процеживание эфирных растворов, так как потери эфира особенно велики. В случае, если процеживание все таки необходимо, то после его осуществления раствор следует взвеситгь и восполнить убыль путем добавления чистого эфира. Тара должна быть обязательно сухой, так как вода плохо смешивается с органическими растворами (кроме спирта и глицерина), изменяя их растворяющую способность и часто ускоряет порчу большинства растворителей (эфира, хлороформа и др.).