Преступность Южного региона Украины (они же курортные: Одесса, Крым)

Надзвичайно високою є частка тяжких та особливо тяжких злочинів в Одеській обл. (41,8 % від загальної кількості зареєстрованих випадків у регіоні; більша на 6,4 % від середньоукраїнських показників); окрім того, від загальної кількості виявлених осіб, які вчинили злочини в регіоні, 13,4 % (значну частку) становлять жінки (на 0,2 % більша від середнього для України) і 8,2 % (надзвичайно високу) – неповнолітні (на 1,7 % більше порівняно з середніми даними для України).

Зазначимо, що частка тяжких та особливо тяжких злочинів у АР Крим є надзвичайно високою і становить 34,6 % від загальної кількості зареєстрованих випадків злочинів у регіоні (менша на 0,8%, порівняно із середніми даними для України); окрім того, від загальної кількості виявлених осіб, які вчинили злочини у регіоні, 11,7 % (середню частку) становлять жінки (менша на 1,5 % від середньоукраїнських даних) і 6,4 % (дуже високу) – неповнолітні (менша на 0,1 % порівняно з середніми даними для України). Для м. Севастополя значення показників цих суспільно небезпечних явищ є такими, відповідно: 37,9 (надзвичайно висока; більша на 2,5 % від середнього значення для України), 12,4 (середня частка; менша на 0,8 %) і 5,7 % (висока частка; менша на 0,8 % від середньоукраїнських даних). Отже, надзвичайно актуальною є проблема злочинності для багатьох міст і сіл цієї групи, оскільки рівень її за останні десятиріччя зріс як у містах, так і в селах області.

Частка тяжких та особливо тяжких злочинів для Херсонської (32,4) і Миколаївської

(32,3 %) областей є дуже високою; можна стверджувати про середню частку виявлених жінок, які вчинили злочини, в Миколаївській (11,8) області, а в Херсонській обл. значення частки цих показників є значними (13,0 %); окрім того, частка неповнолітніх, які вчинили злочини в регіоні, є значною у Миколаївській обл. (5,1) та дуже високою – у Херсонській обл. (6,9 %).

 

18. 22. Преступность промышленных регионов Украины (он же Східний)

Промислові регіони вважаються найбільш після Криму у кримінальному плані. Для цього регіону характерна дуже висока (1 135–947) частота виявлених та офіційно зареєстрованих суспільно небезпечних винних діянь. Загальна злочинність у цих регіонах сягає 124 845 випадків, що становить 32,5 % від загальної кількості виявлених та зареєстрованих злочинів в Україні, а частка тяжких та особливо тяжких злочинів – 32,9 % (44 855 випадків) від загальної кількості зареєстрованих випадків на території країни. Питома вага виявлених жінок у цій групі регіонів сягає 26,7 % (7 313 осіб) від загальноукраїнської кількості зареєстрованих жінок, які вчинили злочини, а неповнолітніх, відповідно, – 31,9 % (4 314 осіб). Проблема злочинності в межах цієї групи регіонів є також винятково актуальною. Зокрема, частка тяжких та особливо тяжких злочинів надзвичайно висока у Дніпропетровській обл. (39,7 % від загальної кількості зареєстрованих випадків у регіоні; більша на 4,3 % від середньоукраїнських показників); окрім того, від загальної кількості виявлених осіб, які вчинили злочини у регіоні, 12,0 % (середню частку) становлять жінки

(порівняно із середніми даними для України менша на 1,2 %) і 6,2 % (високу) – неповнолітні (порівняно із середніми даними для України менша на 0,3 %). Для Луганської і Донецької областей та Запорізької області значення показників цих суспільно небезпечних явищ є дещо меншими, зокрема: частка тяжких та особливо тяжких злочинів становить, відповідно, 34,4 та 35,1 % (дуже висока); виявлені жінки, які вчинили злочини, – 12,4, 10,4 і 12,5 % (середня частка) і неповнолітні, відповідно, 7,0 (дуже висока частка) та 6,3 % (висока частка). Отже, за останні десятиріччя рівень злочинності також різко зріс у містах і селах областей цієї групи. Ситуація є досить напруженою, а проблема – винятково актуальною. Рейтинг регіонів – від третього по шосте місця.

 

19. Злочинність у північних та центральних регіонах України (кому не нужно – центральные выкиньте, но мне лень редактировать уже)

Значна (757–569) частота виявлених та офіційно зареєстрованих суспільно небезпечних винних діянь – об’єднує дев’ять областей: Волинську (703), Кіровоградську (700), Сумську (690), Київську (672), Чернігівську (623), Вінницьку (618), Хмельницьку (560), Житомирську (598) і Черкаську (587). Загальна злочинність у цих регіонах становить 75 247 випадків, що сягає 19,6 % від загальної кількості виявлених та зареєстрованих злочинів в Україні, а частка тяжких та особливо тяжких злочинів – 20,1 % (27 369 випадків) від загальної кількості зареєстрованих на території країни. Питома вага виявлених жінок у цій групі регіонів становить 26,6 % (7 284 осіб) від загальноукраїнської кількості зареєстрованих жінок, які вчинили злочини, а неповнолітніх – 24,0 % (3 251 осіб). У регіонах цієї групи також складна ситуація із злочинністю. Зокрема, надзвичайно високу та дуже високу частку тяжких і особливо тяжких злочинів обчислено у всіх областях групи (див. таблицю); окрім того, частка виявлених жінок, які вчинили злочини, є надзвичайно і дуже високою у Вінницькій (21,9 %) та Житомирській (18,1) областях, високою і значною – у Чернігівській (17,0), Черкаській (16,0), Хмельницькій (14,4) і Кіровоградській (14,0), середньою – у Київській (12,2), Волинській (12,1) та Сумській (12,1 %) областях; надзвичайно і дуже високу частки неповнолітніх, які вчинили злочини, обчислено у Волинській (9,4 %), Кіровоградській (8,7), Житомирській (8,0), Київській (7,3), Вінницькій (7,1) і Сумській (7,0 %) областях, високу і значну – у решти областей.

 

20. Злочинність Західного регіону України

До цієї групи належить шість регіонів: Чернівецька (555), Львівська (527), Рівненська (503), Тернопільська (422), Закарпатська (404) та Івано-Франківська (380) області. Показники загальної злочинності становлять 39 182 випадків, або 10,2 % від загальної кількості виявлених та зареєстрованих злочинів в Україні, у тім числі частка тяжких та особливо тяжких злочинів – 10,9 % (14 793 випадків) від загальної кількості зареєстрованих на території країни, що характерно для середньої (568–380) частоти виявлених та офіційно зареєстрованих суспільно небезпечних винних діянь (злочинів). Крім того, частка виявлених жінок, які вчинили злочини, становить 13,1 % (3 596 осіб) від загальноукраїнської кількості зареєстрованих жінок, які вчинили суспільно небезпечні винні діяння, а неповнолітніх – 11,2 % (1 521 осіб). Отже, у регіонах цієї групи ситуація зі злочинністю є дещо ліпшою. Все ж таки частка тяжких та особливо тяжких злочинів в областях цієї групи є надзвичайно та дуже високою (див. таблицю); дуже високу і високу частки виявлених жінок, які вчинили злочини, обчислено у Тернопільській (18,3 %), Львівській (17,8), Закарпатській (16,2), Чернівецькій (15,5) і Рівненській (15,2) областях, а середню – в Івано-Франківській (12,3 %) обл.; окрім того, частка неповнолітніх, які вчинили злочини в регіоні, є надзвичайно і дуже високою у Закарпатській (9,1 %), Рівненській (7,9) та Івано-Франківській (6,4 %) областях, високою – у решти областей.

 

23. Сутність класичної школи кримінального права та кримінології

23. Термин «криминология» впервые появился на страницах печати в конце ХIХ в., и сначала под ним понимали проблемы этиологии (т. е. исследования причин) преступности. Примерно в то же время специалистами-правоведами был сформулирован ряд представлений о сущности и предмете криминологии, которые явились основой для создания классических криминологических школ, существующих и в настоящее время. В общем виде их можно свести к пяти основным направлениям.

Представители первого направления не выделяют криминологию в качестве самостоятельной научной дисциплины, а считают ее частью уголовного права, если его рассматривать в широком смысле слова. В настоящее время такие взгляды представляют лишь исторический интерес.

Представители второго направления включают в сферу криминологии изучение причин преступности, методов борьбы с нею, проблемы уголовной политики, пенологии и уголовного права. Эта концепция возникла в начале ХХ в. Ее основоположником стал австрийский юрист Ганс Гросс (1847–1915), который считал, что криминологическая наука включает в себя уголовную антропологию, уголовную социологию, криминалистику, криминальную психологию, уголовную политику, пенологию, уголовное право и ряд других отраслей науки.

Идея Гросса об объединении всех «вспомогательных по отношению к уголовному праву наук с включением науки о следствии и пенологии» в единую систему криминологии нашла отражение во взглядах ученых второй половины ХХ в.

Третье направление, создателем которого был известнейший представитель социологической школы уголовного права, австрийский юрист Франц фон Лист (1851–1919), рассматривает криминологию наряду с криминалистикой, уголовным правом и уголовной политикой как науку о преступности и ее причинах.

Следует заметить, что два последних из перечисленных выше направления объединяет одинаковое понимание содержания криминологии и криминалистики, что объясняется единой средой их возникновения. Обе они возникли в силу необходимости обеспечения потребностей практики познать причины такого опасного социального явления, как преступность, и разработать эффективные методы борьбы с нею. Причем в период своего возникновения они не имели определенной сферы исследования, что в значительной мере повлияло на последующий подход к проблеме связи между криминологией и криминалистикой.

Четвертое направление отражает современные тенденции развития криминологических исследований. Оно рассматривает криминологические проблемы в связи с проблемами пенитенциарными, т. е. в рамках данного направления большое внимание уделяется изучению личности преступника, в том числе лиц с девиантным (отклоняющимся) поведением, и применяемых к ним мер. Этот подход наиболее широко используется в США.

Последнее, пятое направление рассматривает криминологию как науку о преступности и ее причинах. Это направление характерно для европейской правовой школы.

 

24. Причини злочинності в світі класичної школи кримінального права та кримінології

Джерело злочинів Ч. Беккаріа вбачав у загальній боротьбі людських пристрастей, у зіткненні окремих інтересів. Злочинну активність людини вчений пояснював, звертаючись здебільшого до основних, на його думку, рушійних джерел, що спонукають людину до будь-яких дій: як корисних, так і шкідливих. Цими джерелами він вважав насолоду і страждання. Отже, у класичній праці Ч. Беккаріа відображено не лише діалектичне усвідомлення відтворення злочинності під впливом суспільних суперечностей, а й психологічне тлумачення механізму індивідуальної злочинної поведінки.

25 Сутність позитивістської школи кримінального права та кримінології

Основоположником позитивистской школы стал Чезаре Ломброзо, который в 1876 году опубликовал свою работу "Преступный человек". "Типичного преступника, - писал он, - можно определить по конкретным физическим характеристикам (например, крупный подбородок, скошенный лоб, складки лица, удлиненные или, наоборот, неразвитые мочки ушей, чрезмерная волосатость или облысение)". Основываясь на своих наблюдениях, Ломброзо разработал классификацию преступников, ставшую весьма популярной. Он выделял душевнобольных преступников; прирожденных преступников; преступников по страсти (например, политические маньяки); случайных преступников. Классификация Ломброзо не выдержала проверки временем. Чарльз Б. Горинг (1870 - 1919), врач королевской тюрьмы в Англии, провел исследование физических типов заключенных. В своей работе "Заключенные в Англии" он сделал выводы, которые были противоположны утверждениям Ломброзо. В результате ломброзианское учение о физических типах преступников было почти забыто, но вклад Ломброзо в развитие криминологии, а именно внесение в нее объективного научного метода исследования остается весьма важным, а его научные приемы и объективный подход направили на применение более строгих методов в криминологии. Причина, по Ломброзо, - это "цепь взаимосвязанных причин".

Отталкиваясь от идеи своего учителя Ломброзо о биологических основах причинности, в 1878 году Энрико Ферри опубликовал свою работу "Теория невменяемости и отрицание свободной воли", где раскрыл взаимосвязь социальных, экономических и политических факторов.

Позитивистская школа стремилась заменить отвлеченные рассуждения юридическими выводами и исследованиями, основанными на серьезных доказательствах. От концепции свободной воли классического направления позитивистская школа переходит к "причинности" преступления.

 

26. Причини злочинності в світлі позитивістської школи рим права и кримінології

27. Відмінності у поглядах Чезаре Ломброзо та Енріко Феррі на причини злочинності та індивідуальної злочинної поведінки (все в одном флаконе)

Методологічною основою кримінологічних учень позитивістського періоду була філософія позитивізму, що виникла в першій третині XIX ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства. Своєю назвою ця школа вказує на бажання замінити абстрактні та філософські роздуми юридичними висновками і спостереженнями, що ґрунтуються на серйозних доказах. Засновником позитивізму в кримінології взагалі та біологічному напрямку, зокрема, є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у 1876 р. надрукував свою працю "Злочинна людина". Ч. Ломброзо під час своїх спостережень дійшов висновку, що злочинна поведінка причиново зумовлена, що типового злочинця можна ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристиками, такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті чи, навпаки, нерозвинуті вуха, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі надбрівні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Він розробив класифікацію злочинців:природжені злочинці;душевнохворі злочинці;

злочинці за пристрастю, до яких належать і політичні маніяки;випадкові злочинці29.За Ч. Ломброзо, виходило, що одна третина засуджених - це особи, що володіють атавістичними ознаками, які зближують їх з дикунами чи тваринами, друга третина - це прикордонний біологічний вид, і остання третина - це випадкові правопорушники, котрі в майбутньому більше ніколи не скоять злочинів. Ще за життя Ч. Ломброзо висунуті ним теоретичні положення уточнили й доповнили його учні Е. Феррі й Р. Гарофало. Енріко Феррі (1856-1928), який надрукував свою працю "Теорія неосудності і заперечення вільної волі", заперечував вільну волю та підтримував теорію причиновості. Е. Феррі розрізняв три види факторів схильності до злочинів: антропологічні (фізична будова тіла, психічний стан, особливості статі, віку, сімейного становища, виховання, освіти); фізичні (клімат, особливості ґрунту, температуру повітря, сезонні коливання); соціальні (щільність населення, мораль, релігію, стан промисловості, політичний устрій тощо). Біологічні причини він поєднав із соціальними, економічними та політичними факторами. Вважав, що держава має стати тим основним інструментом, за допомогою якого можна досягти поліпшення умов життя людей.

 

28. Клінічна кримінологія

Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобігання злочинам. Першу працю в цьому напрямі "Критерії небезпечного стану" написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель. Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією. Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу. Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій.

 

29. Виникнення і розвиток концепції соціальної обумовленості злочинності

Існуюче розмаїття поглядів на причини злочинності залежно від того, як визначається пріоритетна причина злочинності, можна поділити на два основних напрями: соціологічний і біологічний (біопсихологічний).

Перший напрям — це соціологічні теорії, що ґрунтуються на кримінологічних школах і концепціях, які причину злочинності вбачають в умовах життя суспільства. Видатний кримінолог Т. Мор визначив причинну зумовленість (детермінованість) злочинності певними соціальними явищами. Такою причиною він вважав насамперед приватну власність, яка породжує глибокий антагонізм у суспільстві. Аналогічної точки зору дотримувались відомі вчені Т. Компанелла, Д. Верас і Ж. Мельє. Подальший розвиток ця теорія дістала у працях засновників марксизму.

Соціологічне пояснення природи злочинності запропоновано в теорії аномії, яку розробив Е. Дюркгейм у 1897 р. Явище аномії (розрегульованості) виникає під час криз і різких соціальних змін, коли загальноприйняті норми соціальної поведінки не відповідають очікуваним результатам.

Теорія аномії дістала значного поширення на Заході. Р. Мертон основною причиною девіації (відхилення поведінки) вважав наявність розриву між культурними цінностями суспільства і соціально схваленими засобами їх досягнення.

30. Теорія:аномії (Е. Дюркгейм, Р, Мертон) та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.

Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в залежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія. Еміль Дюркгейм (1858-1917) стверджував, що на індивіда впливають "соціальні фактори", до яких належать зовнішні щодо нього образи мислення, дій. Учений виходив з того, що колективні схильності не є сумою схильностей окремих індивідів, а становлять щось інше, ніж суму поглядів окремих людей. На його думку, суспільна мораль завжди суворіша й безкомпромісніша, ніж індивідуальна. Мораль суспільства диктує конкретним людям правила поведінки. Суспільству, що функціонує нормально, завжди притаманний високий рівень згуртованості. Він виявляється в тому, що більшість людей солідарні в ідеалах, уявленнях щодо позитивного й негативного. Періодично в разі порушення суспільної рівноваги, що може статись як через економічне лихо, так і через стрімке підвищення рівня достатку в державі, згуртованість людей послаблюється та суспільство дезорганізується. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюркгейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та суспільство на деякий час втрачає вплив на людину.Роберт Мертон у 1938 р. опублікував статтю під назвою „Соціальна структура та аномія", в якій доповнив вчення Е. Дюркгейма тезою про те, що причиною аномії може бути суперечність між цінностями, до яких прагне суспільство та можливостями окремих членів суспільства досягти їх за правилами, що встановлені в суспільстві. Це призводить до того, що особа, яка не має можливості отримати цілі блага за усталеними правилами, намагається їх отримати без правил. Так, пропаганді загальноприйнятим в американському суспільстві цілям досягнення особистого успіху й добробуту протистоїть обмеженість доступу до соціально схвалених каналів здобуття освіти, професії, багатства, майна, статусу. Для нижчих прошарків залишається тільки один шлях до успіху порушення правових норм. Особливо це стосується молоді, коли вона після "ідеального" виховання, потрапляє в "доросле" життя й зазнає розчарування.

 

31. Психологічні теорії причин злочинності.

Психиатрічні концепції причин злочинності. У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Безперечно, психологія озброїла кримінологію методикою, а також психодіагностичними та психометричними методами. Важливе значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, запровадженню індивідуальних заходів запобігання повторній злочинній поведінці. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходів поетапної корекції поведінки засуджених. Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобігання злочинам. Першу працю в цьому напрямі "Критерії небезпечного стану" написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель. Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією. Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу. Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій.