Сутність соціального управління

Соціальне управління є особливим видом діяльності, що спрямований на упорядкування, погодження колективних дій людей щодо досягнення мети, яка стоїть перед ними. Об’єктивна необхідність виникнення та розвитку управління в соціальній сфері обумовлена суспільним характером праці.

"Всіляка безпосередньо суспільна або сумісна праця, яка здійснюється в порівняно великому масштабі, – зазначав К. Маркс, – потребує в більшій чи меншій мірі управління, яке установлює погодженість між індивідуальними працями і виконує загальні функції, які виникають із руху всього виробничого організму на відміну від руху його самостійних органів. Окремий скрипаль сам керує собою, оркестр потребує диригента"‘.

Як відомо, є чимало різних видів, форм матеріальної та духовної колективної діяльності. В будь-якій з них завжди і обов’язково наявні дві сторони – управлінська та виконавська (предметна). Щодо останньої управління носить "вторинний" характер. Само по собі воно не створює ніяких духовних і матеріальних цінностей, а лише сприяє оптимізації відповідних зусиль окремих виконавців.

Управління притаманне кожній стадії розвитку суспільства. На ранніх етапах його існування управління безпосередньо входило в процес тієї діяльності, котру воно так чи інакше упорядковувало. У міру того, як відбувався все більший розподіл праці в суспільстві, управління набувало відносної самостійності. Його завдання знайшли свій концентрований вираз у функціях особливих соціальних інститутів – органів управління. Це висунуло вимогу виділення особливої групи людей, для яких управління стало професійним заняттям, різновидом праці.

Соціальне управління є об’єктивно необхідним різновидом праці, яке забезпечує погодженість та упорядкованість сумісної праці людей для досягнення суспільно значущих цілей і вирішення завдань, які при цьому виникають. Таке розуміння управління базується на аналізі змісту соціальної діяльності, об’єктивних законів функціонування суспільства.

У той же час при характеристиці соціального управління часто використовуються загальнотеоретичні положення кіберне-

‘ Маркс К., Знгельс Ф. - Соч. - Изд. 2-е. -Т. 23. - С. 342.

тики. Управління в рамках цієї науки розглядається як функції організованих систем, які забезпечують цілість їх структури, підтримання режиму функціонування згідно із закладеною програмою. Управління в такому розумінні є атрибутом певного класу систем (під системою розуміються безліч структурно розчленованих взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, які виконують певні функції і створюють деяку цілісну єдність, що володіє новими, інтегративними властивостями, котрі не зводяться до суми властивостей окремих елементів).

Із усієї безлічі систем кібернетика виділила такі, яким властиво зберігати свою цілісність і функціонувати в умовах змінюваного середовища. Вказана властивість забезпечується особливим механізмом, котрий називається управлінням. Таких систем налічується три види.

Насамперед слід виділити біологічні системи, тобто тваринний і рослинний світ. Внаслідок тривалої еволюції в них сформувався своєрідний механізм самоуправління на основі інстинктів та рефлексів. Він засновується на сприйнятті системою впливів зовнішнього середовища, переробці таких сигналів та відповідному реагуванні на зовнішні подразники. По суті справи, тут точніше було б казати про саморегулювання – особливу властивість вказаних систем, яка забезпечує їх функціонування.

До другого виду відносяться створені людьми технічні системи (машини, автомати, технічні процеси), програми доцільного функціонування яких (алгоритми) закладені в їх конструкцію людиною.

Специфічний вид організованих систем складають соціальні системи, тобто суспільні утворення. Процеси їх збереження, функціонування та розвитку є результатом свідомої діяльності людей. Принципову схему системи управління можна уявити собі таким чином:

 

 

Рис. 1.1. Принципова схема системи управління

У загальному вигляді, стосовно будь-яких систем, управління можна уявити як виявлення (шляхом передавання по каналах прямого зв’язку командної інформації) впливу управляючої підсистеми на керовану. Звідси по каналах зворотного зв’язку в управляючу підсистему надходить освідомча інформація. Крім того, ці підсистеми мають також інформаційні зв’язки з навколишнім середовищем. Управляюча та керована підсистеми, канали прямого та зворотного зв’язку, а також навколишнє середовище створюють систему управління.

Так виглядає універсальне уявлення про управління в біологічних, технічних (або механічних) і соціальних системах, яке засноване на абстрагуванні від їх фізичних, природних особливостей.