Принципи соціального управління

Принципи соціального управління – це основні положення, які відображають пізнані та засвоєні людиною об’єктивні закони та закономірності, котрими керуються органи управління в процесі створення і функціонування соціальних систем управління.

Вони виявляють вимоги до системи, структури, механізму процесу соціального управління. Принципи управління являють собою результат узагальнення людьми об’єктивно діючих законів та закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів та ознак, що стають загальним началом їхньої діяльності.

Таким чином, принципи соціального управління повинні:

– бути заснованими на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах, а також законах і закономірностях соціального управління;

– відповідати цілям соціального управління, відображати основні властивості, зв’язки та відносини управління;

– враховувати часові та територіальні аспекти процесі и соціального управління;

– мати правове оформлення, тобто мають бути закріплені в різних нормативних документах, оскільки кожний принцип соціального управління цілеспрямований: його використовують для вирішення конкретних організаційно-політичних та соціально-економічних завдань.

Щоб здобути більш повне уявлення про принципи управління, про їхню еволюцію, на нашу думку, доцільно познайомитись із трактуванням "загальних принципів адміністрування"; одним і.ч батьків наукового управління А. Файолем. Його 14 принципів управління існують до нашого часу. Різні автори по-різному перекладають назви багатьох із них принципів, тому є сенс познайомитись з їхнім змістом.

1. Розподіл праці. Мста його - виробляти більше і краще при одних і тих же витратах зусиль. Він веде до спеціалізації функцій і розподілу влади.

2. Авторитет. Відповідальність. У кожного начальника розрізняють авторитет "установлений" (авторитет влади), що залежить від виконуваних ним функцій, і авторитет "особистий" (влада авторитету), що є результатом інтелігентності, знань, досвіду, моральних достоїнств, органі заторських здібностей, виконуваної роботи і т.ін.

Щоб начальник був хороший, йому необхідно сповнювати особистим авторитетом той, яким він користується за своїм становищем. Не можна уявити собі "владу без відповідальності", тобто без відплати – нагороди чи покарання, що су проводжу ють користування владою. Відповідальність – ‘це необхідна умова влади.

Хороший начальник повинен сам володіти мужністю відповідальності і бути здатним передавати цю якість іншим.

3. Дисципліна. Дисципліна є повагою до умовностей, зміст яких - "слухняність, старанність, активність" і "зовнішнє виявлення поваги’. Вона обов’язкова як для вищих керівних осіб, так і для рядових функціонерів.

Поряд з формулою, що є у військових статутах: "Дисципліна становить найважливішу силу армії", Файоль охоче вмістив би ще й таку: "Дисципліна є те, на що її перетворює начальник".

4. Єдність розпорядництва. У будь-якій роботі будь-який функціонер не повинен одержувати розпоряджень більш ніж від одного начальника. Як тільки два начальники починають здійснювати владу однакового змісту над однією і тією ж людиною або на/і однією і тією ж службою, одразу ж відчувається нездужання. Якщо причина його зберігається, рівновага порушується ще більше, хвороба наступає ніби в живому організмі, який потурбували стороннім утручанням, і спостерігаються такі на-

слідки: або двоїстість припиняється завдяки зникненню чи усуненню одного з начальників і відроджується соціальне здоров’я, або організм продовжує вироджуватися. Люди не терплять двоїстості рознорядництва.

5. Єдність керівництва. Воно виявляється так: "Один керівник і єдиний план - для сукупності операцій, що мають спільну мету". Цс – необхідна умова єдності роботи, узгодження сил, об’єднання зусиль.

6. Підпорядкування особистого інтересу загальному. Цей принцип нагадує, що на підприємствах інтерес функціонера або групи функціонерів не новинсн превалювати над інтересом підприємства в цілому, що інтерес сім’ї повинен бути попереду інтересів одного з її членів, що інтерес держави повинен переважати над інтересами громадянина чи групи громадян.

Проте під час зіткнення цих інтересів прийнято їх прнми-иіовагп.

Повага до загального інтересу досягається твердістю і добрим прпк. чадом з боку самого начальника, справедливими умовами роботи і уважним спостереженням.

7. Винагородження праці. Винагорода є ціною наданих послуг. Вона має бути справедливою і, по можливості, задовольняти ііе|ісона;і і підприємство, службовця і наймача.

Ще не знай/ієно способу оплати, якніі нонністю відповідав би останній умові.

8. Централізація. Централізація не є сама по собі ні доброю, ні поганою системою адміністрування, яку можна було б прийняти або відкинути за бажанням керівників чи згідно з обставинами; попа.завжди існує тією чи ііііноіо мірою. Питання про централізацію і децентралізацію є простим питанням міри. Необхідно знати ступінь її, який найбільше відповідає підприємству.

9. Ієрархія";. Ієрархія становить собою ряд керівних посад, починаючи з вищої влади і закінчуючи її нижчими агентами. "Ієрархічна колія" є тим шляхом, яким ідуть, проходячи всі ступені ієрархії, а також повідомлення, що виходять від вищої влади або адресовані їй. Цей шлях визначається одночасно необхідністю "забезпеченої передачі" і єдністю розпорядництва, але він не завжди згубно тривалий.

Можна поєднати повагу до "ієрархічної колії" із зобов’язанням швидко досягти мети за допомогою певних "містків".

10. Порядок. Передається таким лапідарним правилом: "Певне місце для кожної особи і кожна особа – на своєму місці", "Псине місце для будь-якої речі і будь-яка річ на своєму місці".

11. Справедливість. Цс - поєднання доброзичливості з правосуддям, що дає змоі-у зменшувати суворість розіторядницт-

^;! В англомовних джерелах цей принцип частіше іменується "ска-лярниіі ланцюг".

ва, не викликаючи твердості, і стимулювати відданість та добру волю функціонерів.

І2. Сталість персоналу. Досвід уже давно довів, що начальник середнього достоїнства, який перебуває на своєму місці тривалий час, кращий, ніж кілька керівників вищого порядку, але які обіймають цю посаду мимохідь. На практиці – це питання міри.

13. Ініціатива. Це – можливість щось задумати і здійснити. Це – один із могутніх стимулів людської діяльності. Щоб розвинути ініціативу, корисно надавати функціонерам повну самостійність у виконанні обов’язків, пов’язаних з їхньою посадою, обмежуючись наглядом і спрямуванням їхньої роботи, заохоченням заслуг, навіть ціною деяких жертв з боку власного самолюбства.

14. Єдність персоналу – цс застосування приказки: "В єдності – сила".

Серед багатьох придатних для створення такої єдності засобів А. Файоль визначає один принцип, якого треба додержувати, і дві небезпеки, котрих необхідно уникати. Принцип, якого треба додержувати, це "єдність розпорядництва. Небезпеки, яких слід уникати, на думку Файоля, полягають: а) в поганому тлумаченні принципу "поділяй і владарюй"; б) у зловживанні письмовим зв’язком.

Такими, вважає А. Файоль, є принципи, до яких найчастіше звертаються, застосовуючи адміністративну доктрину’⁴.

Ознайомлення з названими принципами управління А. Файоля свідчить про їх сучасність, про глибину проникнення автора в проблему, а його висловлення з приводу принципів, яке наведене на початку цієї глави, на пашу думку, вказує лише на наукову скромність А. Файоля.

Не можна не сказати також про внесок в науку управління, який зробив у 1913 році виданням своєї праці "Дванадцять принципів ефективності’ американський вчений Емерсон Харринг-тон". Його називають "інженером щодо ефективності", він зробив ефективність справжньою філософією, що була викладена ним у вказаній праці. Це фундаментальні принципи, притаманні всім формам життя на землі, що вироблялися впродовж мільйонів років, і разюче дієві у порівнянні з граничною неефективністю діяльності людини, яка, на думку Емерсона, не перевищує 1% суку-

¹⁴ Переклад зроблено з видання: Файоль А. Учение об управлений. -,М., 1924.

‘•’’ Ця праця була перекладена російською в 1930 році як "Двеяад-цать принципов производительности". В подальшому ця назва закріпилася в російськомовних виданнях і відповідно в перекладах українською звучало: "Дванадцять принципів продуктивності", тим часом, як мовою оригіналу було: "ТЬе т\уєіує Ргіпсіріез ої Еіїісіепсу", тобто мова йде про "ефективність".

пного потенціалу, що дала їй природа. Тривале перебування Емерсона в Європі дозволило йому ознайомитися зі слабкими та міцними сторонами в організації праці в різних країнах, виявити особливості національних культур та господарчої діяльності – промислове лідерство Англії, яка визначила важливість і значущість мореплавства, інтелектуальний потенціал Німеччини, новаторство французів, геніальність окремих американців. Погляди Емерсона на ефективність зводяться до ідеї про те, що праця повинна бути благом, а не прокляттям. Найвища здатність людини полягає в тому, що вона може створити та налагодити організаційну структуру, принципом діяльності якої буде створення та досягнення ідеалів.

Емерсон називає такі принципи: 1) чітко поставлені ідеали або цілі; 2) здоровий глузд; 3) компетентна (експертна) порада;

4) дисципліна; 5) чесне ведення справи (справедливе ставлення до персоналу); 6) вірогідний, прямий, адекватний та постійний облік; 7) диспетчеризація; 8) стандарти та графіки (норми та розклади); 9) стандартні умови (нормалізація умов); 10) стандартизація (нормування) операцій; її) нормативні та практичні інструкції; 12) винагорода за ефективну працю¹⁶.

Вже сам цей перелік принципів дає деяке уявлення про їх зміст і навряд чи викликає у когось їх несприйняття. А їх роз’яснення та аргументація, яку дає в своїй праці Емерсон, цілком переконують в їх правильності та можливості використання. Однак наука не стоїть на місці, вона прямує до нових горизонтів, враховуючи зміни, які відбуваються в суспільстві.

Основні принципи управління сучасним суспільством в Україні закладені в Основному Законі країни – в її Конституції. Деякі принципи організації соціального управління відображені в правових актах, які регулюють різні його сторони та рівні. Закріплені в правовому відношенні, принципи стають важливими соціальними орієнтирами.

Універсальність та загальність основних принципів управління виражаються в тому, що вони поширюють свою дію на всі сфери суспільного життя – економіку, політику, культуру, на всіх суб ектів суспільних відносин. В науковій літературі виробився загальний підхід до поняття, змісту та системи принципів, однак зберігаються і деякі відмінності у визначенні їх складу та в назвах. Деякі системи принципів потребують і значного корегування в плані їх деідеологізації.

Систематизація принципів соціального управління ґрунтується на пізнанні його закономірностей. Принципи, по суті, і формуються для створення умов реалізації об’єктивних законів та

¹⁶ Більш докладно див.: Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. 1.0. Слєпов. – К.: Либідь, 1993. – С. 69–102, або: Змерсон Г. Двенадцать принципов производительности: Пер. с англ. – М.: Зкономика, 1972.

закономірностей суспільного розвитку. Згідно із цим розрізняють дві групи принципів. Перша включає принципи, які впливають на всі сфери суспільного управління. Назвемо їх загальними (раніш цю групу називали соціально-політичними, суспільно-політичними, організаційно-політичними або просто політичними) принципами. Друга група – спеціальні (організаційно-технологічні) принципи побудови систем управління і принципи здійснення процесу управління.