ВОЛОЦЮЗТВО

 

Мандрівне рільництво, полювання, рибальство не прив’язувало москвина до осідлого життя. Це зродило і за десятки поколінь розвинуло й закріпило у москвина світогляд і вдачу волоцюги. Татарська кров владно кличе його кочувати, волочитися, мандрувати світ за очі. Чому, задля чого, куди – москвин сам не знає. Він просто не має сили противитися цьому з молоком матері всотаному, вродженому потягу, звабі. В науці це називається „атавізм“, себто повернення до прапрадідівського. „Ми, москвини,– народ волоцюг“,– зізнається М. Горький, який сам волочився по всій імперії. „Ми, москвини, завжди були „бігунами“. Нам кортить бігти, бігти, бігти. Куди, чого – самі не знаємо“,– підтверджує Вяч. Іванов. „Мандрівність завжди була прикметною рисою не лише наших міщан, а й селян“,– каже С. Рождественський. „Всі ми, москвини, не можемо всидіти на одному місці; всі ми кочовики. У власних домах і у своєму місті ми начебто тимчасові гості і живемо як кочовики“,– пише П. Чаадаєв. Кинути свою хату і свою землю, йти світ за очі, волочитися і красти (бо ж працювати не хочеться) – такий ідеал і московського мужика, і московського інтелігента. І справді, серед десятків тисяч московських „босяків“, що тиняються по всій імперії (найбільше по Україні, по чорноморських портах) були сотні московських інтелігентів, навіть з вищою освітою³⁷. „Устал я жить в родном краю, в тоске по грозневым просторам, покину хижину мою; уйду бродягою и вором“,– співав С. Єсєнін.

Задля порівняння доречно пригадати, що навіть третє покоління українських поселенців у Сибіру мріяло про повернення в Україну. Сибірські українці вислали 1917 р. своє посольство (делегацію) до Києва розвідати такі можливості, а в Сибіру ж вони мали багаті господарства. Так само виселені Польщею з рідної землі лемки поверталися назад, хоч Лемківщина була спалена до голої землі, а Польща утискала і навіть убивала тих, хто повертався.

В. Ленін добре знав національну вдачу москвина і використав її на всі 100 %. Він порозсилав своїх „ребят“ по всій імперії на легкий хліб погоничів, жандармів, начальників немосковських народів. І москвин справді почувається всюди, як удома. В Києві, Тбілісі, Менську, Варшаві, Омську – всюди вищим за тубільців, і вважає своїм правом і обов’язком накидати всім свою мову, свої примітивні звичаї, світогляд, віру. Коли ж хтось починає сумніватися в його вищості, таку „темну“ голову москвин просвіщає кулею в потилицю, чи вивозить до Сибіру „прохладить национализм“. Десятки мільйонів таких вивезено за останні півстоліття.

Погляд московського народу на Україну прояснює (ліпше за грубу наукову книжку) така билиця: упросився зайда-москвин до українця переночувати. Українець пригостив його вечерею, постелив ліжко і почав молитися. Зайда слухає і раптом перебиває молитву: „А ты как молишься? Так нельзя молиться“. Обурений українець відказує, що він є господарем хати і має право молитися, як хоче. Москвин, показуючи на свої лапті, що висіли сушитися, питає: „А чьи это лапти?“ – „Ну, то твої“,– каже господар. „А как лапти мои, то я здесь хозяин“,– проголошує зайда. І москвин має для цього підстави. Коли 40-мільйонна нація, що її предків знало і боялося пів-Європи, дозволила дикій, малій Московщині сушити її лапті на престолі св. Софії у столиці, то цілковито справедливо прорік їй Бог жити на „нашій не своїй“ землі. Якщо московські культурні лапті сушаться на духовному престолі української столиці, то неухильний НАСЛІДОК – політичне, господарське, культурне рабство українського народу.

Рабом є лише той, кого НЕ печуть кайдани. Величезна московська імперія підбила під свою владу нечисленний черкеський народ (Московщині знадобилося для цього 60 років). Підбила, але ДУХОВНО не скорила. Навіть у ХХ ст. жодний московський зайда не наважувався зайти до черкеського села, бо знав, що живим звідти не вийде. Московські урядовці їздили туди лише під військовою охороною. За понад сто років Московщина не змогла купити жодного черкеського яничара. Ось чому московська могутня імперія не брала жодних податків з черкесів, ані їхніх синів – до імперського війська. А про якесь московщення черкесів Московщина навіть і не мріяла. Чому? Своїм бо інстинктом відчувала велику ДУХОВНУ СИЛУ черкесів. Оскільки москвини духовні раби до дна їхньої душі, то вони розуміють лише мову сили. Московські зайди в жаху тікали з України 1918 і 1941 року, коли український народ показав їм свою ДУХОВНУ СИЛУ.

 

http://moskovstvo.narod.ru/MOS/3.htm

 

IV. Ѕ≈«Ћј—Ќ≤—“№ ≤ «Ћќƒ≤…—“ќ ћќ—»Ќј

ћосковський народ не знав згубноњ р≥зниц≥ м≥ж ДтвоњмУ ≥ ДмоњмУ.

ё. —амар≥н

’то не бреше ≥ не краде, той не москвин.

ќлександр ≤;

 

” вс≥х народ≥в початок р≥льництва був початком творенн¤ цив≥л≥зац≥њ та культури. ќбробл¤ючи, поливаючи власним потом певний шмат земл≥ ≥ так вирощуючи добрий урожай, р≥льник навчивс¤ ц≥нувати той шмат земл≥, любити, вважати за —≤…, ≥ природно боронив в≥д загарбанн¤ сус≥дами. “ак народжувалас¤ ≥ зм≥цнювалас¤ св≥дом≥сть власност≥. «емлю успадковували в≥д прад≥д≥в правнуки. “ак народжувалас¤ ≥ через багато покол≥нь зм≥цнювалас¤ св≥дом≥сть свого роду, а з нењ Ц свого племен≥, дал≥ Ц свого народу, ≥ нарешт≥ св≥дом≥сть Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќј. “ак постала св≥дом≥сть ≥сторичного права на власну «≈ћЋё, а з того Ц св≥дом≥сть обовТ¤зку њњ боронити дл¤ нащадк≥в, тобто ѕј“–≤ќ“»«ћ. с≥ р≥льнич≥ народи Ц патр≥отичн≥, св≥дом≥ своЇњ г≥дност≥, мають приватновласницьку правосв≥дом≥сть ≥ понад усе волелюбн≥.

Ќе маючи ан≥ природного ≥нстинкту приватноњ власност≥, ан≥ виробленоњ житт¤м в≥дпов≥дноњ правосв≥домост≥, москвин, самозрозум≥ло, м≥г створити лише безвласницьку форму користуванн¤ землею. ≤ не лише землею, але й ус≥м ≥ншим, включно з особистою думкою. ≤ в≥н створив свою нац≥ональну форму Ц общину. ‘орму не лише господарського, а й громадського ладу та культури. ѕо 1917 роц≥ в≥н переназвав ту свою ДобщинуУ на ДколхозУ.

јж до XVIII ст. не було в ћосковщин≥ приватних власник≥в на землю. с¤ земл¤ (разом з людьми на н≥й) належала царев≥, в≥н ДжалувавУ (давав право користуватис¤) њњ своњм бо¤рам, двор¤нам за њхню службу. ÷е й в≥ддзеркалилос¤ в московськ≥й мов≥. с¤ка стала платн¤ (в≥д держави, громади чи особи) називаЇтьс¤ ДжалованиеУ, себто ласка. ÷е також в≥дбилос¤ в мов≥. ћосквини Ц аристократи ≥ мужики Ц називали себе Дцарскими людьмиУ до XVIII ст., а пот≥м Ц ДрусскимиУ. с≥ Ївропейц≥ свою народн≥сть висловлюють в ≥менников≥й форм≥ (’“ќ): украњнець, пол¤к, чех, серб, хорват, словак тощо. ћосквини ж уживають прикметникову форму ДрусскийУ, тобто „»…. ћосквин псих≥чно не м≥г сприйн¤ти ≥менниковоњ форми ДрусинУ.

Ѕезвласницька правосв≥дом≥сть природно поширилас¤ на все московське житт¤. ўоб≥льше, ув≥йшла в п≥дсв≥дом≥сть москвина, зробилас¤ складником його духовност≥. “им-то ≥ соц≥ал≥стичне безвласництво москвин сприйн¤в охоче, ¤к своЇ р≥дне, природне, зам≥нивши слово ДгосударьУ (цар) на ДгосударствоУ (соц≥ал≥стичне). «а старою ≥сторичною традиц≥Їю те ДгосударствоУ (¤к ≥ колись ДгосударьУ) в≥дбираЇ в —–—– приватне майно разом з житт¤м власник≥в.

ўе 1840 року неписьменний московський мужик ћаксим ѕопов пропов≥дував 100 %-ий марксизм.. ћаркс видав Д ап≥талУ 27 рок≥в п≥зн≥ше. √раф Ћев “олстой марксистом не був, а 1905 р. писав царев≥: Дћати землю на власн≥сть Ц це протиприродний злочин. “им-то московський народ бажаЇ не знищити нашу споконв≥чну комуну-общину, а навпаки Ц поширити њњ на все житт¤ державиУ. Ќовий цар олодимир ≤ задовольнив 1917 р. те бажанн¤ ≥ мужика ћ. ѕопова, ≥ графа Ћ. “олстого. ≤ не лише бажанн¤ цих двох стан≥в, а й ус≥х. Ќаприклад, аристократа кн¤з¤ ѕ. ропотк≥на, монарх≥ст≥в. —оловйова,. ЋЇонтьЇва, ј. ’ом¤кова, нац≥онал≥ст≥в ‘. “ютчева, √. ”спенського, ё. —амар≥на, л≥берал≥в ћ. ѕогод≥на, Ќ. ƒанилевського, соц≥ал≥ст≥в ћ. Ѕакун≥на, ќ. √ерцена, —. ЌЇчаЇва, ћ. „ернишевського, √. ѕлеханова,. Ћен≥на Ц вс≥ вони в≥рили (п≥дкреслюЇмо Ц в≥рили), що мати землю у приватн≥й власност≥ неморально, неприродно ≥ гр≥ховно. с≥ вони ненавид≥ли ≥ мр≥¤ли зруйнувати сусп≥льний лад у ™вроп≥ власне тому, що в≥н заснований на ≥дењ приватноњ власност≥ та на ≥дењ в≥льноњ людини. Ќема потреби наводити цитати з њхн≥х писань, виданих в —–—– великими накладами. ’≥ба к≥лька приклад≥в.

ћонарх≥ст. ЋЇонтьЇв: Д—в≥т скоро мусить в≥дкинути буржуазну культуру, а новий ≥деал людства вийде безперечно з московщини; з народу, у ¤кого найслабше розвинен≥ буржуазн≥ ≥деали. ≤ пора вже покласти край Ївропейськ≥й буржуаз≥њУ³⁸. ё. —амар≥н: Д“ак, москвин не знаЇ згубноњ р≥зниц≥ м≥ж ДмоЇУ ≥ ДтвоЇУ. ≤ справд≥, в ћосковщин≥ живуть разом ≥ працюють сп≥льно батьки, сини, внуки ≥ правнуки, не розд≥л¤ючись аж до смерт≥ ДбольшакаУ (батька). ÷≥лковито природно така с≥мТ¤-комуна породила б≥льшу комуну-общину. ÷≥лковито природно, що в ћосковщин≥ не було жодного протесту проти усусп≥льненн¤ (колектив≥зац≥њ) земл≥. Ќавпаки, московськ≥ сел¤ни сам≥ охоче йшли до колгосп≥в.

ћосквини зд≥йснювали ≥дею безвласност≥ у своњй держав≥ не в≥д 1917 року, ¤к гадають нев≥гласи. ћосковська ≥де¤ безвласност≥ виникла водночас з народженн¤м самоњ московськоњ сп≥льноти (нав≥ть ще ран≥ше). же за перших ≤ван≥в у ’V≤ стол≥тт≥ записали москвини до державних закон≥в свою ≥дею безвласност≥. “≥ закони були правосильн≥ аж до 1801 року, коли Ддвор¤ниУ одержали право власност≥ на землю. —ел¤ни та ≥нш≥ нижч≥ верстви не мали того права аж до 1906 року. ј 1917 року ћосковщина повернулас¤ назад до старих безвласницьких закон≥в, зневажнивши закони 1801 ≥ 1906 рок≥в. ќтож, за всю ≥стор≥ю право власност≥ на землю мали: вищ≥ верстви Ц 116 рок≥в, а нижч≥ Ц лише 10 рок≥в.

≥лькасотр≥чна безвласницька правосв≥дом≥сть москвина стала складником його духовност≥, ув≥йшла в його душу. ћосквин ненавидить ≥дею приватноњ власност≥ не з переконанн¤ в њњ шк≥дливост≥, а з в≥ри в њњ неморальн≥сть, гр≥ховн≥сть. ј в≥рою Ц ¤к ≥ кожним почутт¤м Ц керуЇ не розум, а душа. ≥ру не можна побороти розумом, бо в≥ра ≥ розум лежать у несум≥рних царинах: мозок у матер≥альн≥й, ф≥зичн≥й, а душа Ц в позаматер≥альн≥й, духовн≥й. “ак невизнанн¤ ≥дењ та засади приватноњ власност≥ стало московським нац≥ональним символом в≥ри.

«аперечуючи право власност≥, москвин лог≥чно не визнавав його ≥ поза ћосковщиною. ≤ншими словами Ц виправдовував тим своЇ загарбанн¤ чужих земель, грабунок чужих багатств. ” ’’ ст. московська Ддемократ≥¤У безм≥рно вдосконалила ≥сторично-традиц≥йне загарбництво, ≥ то досить легко, надавши йому нових назв: Дсоц≥ал≥змУ, Д≥нтернац≥онал≥змУ, Двизволенн¤ з кап≥тал≥стичного, колон≥ального ¤рмаУ ≥ под≥бних Ћ»„»Ќ.

 

ќЅў»Ќј

≥д початк≥в московськоњ держави у ’≤≤ ст. аж до ’’ ст. вс¤ сел¤нська земл¤ в н≥й належала юридично ≥ фактично с≥льським громадам (общинам). ожна община д≥лила свою землю м≥ж своњми членами дл¤ користуванн¤ ≥ оброб≥тку. ј що к≥льк≥сть люду в сел≥ м≥н¤лас¤, то община кожн≥ 3 Ц 5 рок≥в робила новий перед≥л.

«в≥льн¤ючи 1861 року сел¤н з кр≥пацтва, ур¤д мусив продати њм частину двор¤нських земель. ѕоза¤к сел¤ни не мали грошей, то продав у борг (в ”крањн≥ та двор¤нська земл¤ належала колись украњнським козакам та сел¤нам. ѕетро ≤ та атерина ≤≤ в≥д≥брали њњ в≥д них ≥ подарували двор¤нам, переважно неукрањнським. ќтже, украњнськ≥ сел¤ни купували 1861 р. свою колишню власну землю. „и ж не Дблаготворное вли¤ние –оссии в присоединенных окраинахУ?). ј щоб забезпечити його ст¤гненн¤, ур¤д продав не окремим сел¤нам, а у власн≥сть общинам. с¤ община в≥дпов≥дала сп≥льною порукою за виплату земл≥ ≥ податк≥в. “ак московська община збереглас¤ ≥ по 1861 роц≥. «рештою, московський ур¤д не м≥г, хоча б ≥ хот≥в, продати землю у власн≥сть окремим сел¤нам,Ц бо ж ненавид¤чи працю на р≥лл≥, московський мужик продав би св≥й над≥л з першоњ нагоди ≥ вт≥к до м≥ста. ≥н т≥кав ≥ з общини, в≥дмовл¤ючись в≥д своЇњ частки. ћосковський ур¤д змушений був заборонити 1861 р. с≥льськ≥й влад≥ видавати паспорти сел¤нам без дозволу пов≥тового начальника. ƒостеменно така сам≥с≥нька заборона Ї ≥ в —–—–. Ѕез паспорта н≥хто не м≥г вийти з хати н≥ до 1917 р., н≥ дос≥.

÷≥лковито протилежно було в ”крањн≥. «емлю одержали у власн≥сть також с≥льськ≥ громади, а не окрем≥ сел¤ни. “а под≥ливши њњ пом≥ж своњми, украњнськ≥ с≥льськ≥ громади н≥коли пот≥м не перед≥лювали, а батько передавав своњм д≥т¤м, д≥ти Ц внукам, внуки Ц правнукам. ≤ не лише передавали, але й продавали та купували, ¤к свою приватну власн≥сть, хоч оф≥ц≥йно власником була с≥льська громада. “ак украњнська правосв≥дом≥сть не визнала 1861 року ≥ н≥коли не визнавала московськоњ безвласницькоњ ≥дењ. Ќе визнаЇ ≥ тепер в —–—–. «а це украњнське сел¤нство заплатило по 1917 р. неймов≥рно жахливу ц≥ну Ц ѕТя“Ќјƒ÷я“№ ћ≤Ћ№…ќЌ≤ своњх труп≥в на Днаш≥й не своњйУ земл≥. “а й у цьому московська Ддемократ≥¤У —–—– лише насл≥дувала свою стару аристократ≥ю, ¤ка до 1917 року також жорстоко карала украњнських сел¤н за те, що вони не хот≥ли ≥ не дозвол¤ли н≥кому творити в ”крањн≥ московськоњ общини, а вважали одержану землю за свою приватну власн≥сть. –≥зниц¤ лише в тому, що московська аристократ≥¤ покарала тис¤ч≥, ≥ то не смертю, а московська Ддемократ≥¤У Ц на смерть ≥ м≥льйони.

ћосковський сел¤нин не знав, чи в наступному перед≥л≥ одержить ту саму д≥л¤нку земл≥, що маЇ. ќтже, не мав матер≥альноњ спонуки њњ пол≥пшувати. ÷е призводило дедал≥ до менших урожањв (висок≥ врожањ в ”крањн≥ спричинював не лише родючий чорнозем, але й, б≥льшою м≥рою, приватна власн≥сть на землю. ”крањнський сел¤нин дуже дбав, щоб його д≥ти успадкували невиснажену, незасм≥чену бурТ¤нами землю.). державному ж бюджет≥ московськоњ ≥мпер≥њ податки з р≥льництва та з р≥льничого промислу давали б≥льше грошей, н≥ж ус≥ ≥нш≥ податки. «меншенн¤ врожањв Ц це зменшенн¤ державних прибутк≥в, недоб≥р у державному бюджет≥, борги, занепад господарства, революц≥¤, розвал ≥мпер≥њ. ўоб ур¤тувати њњ в≥д такоњ можливост≥, м≥н≥стр —. ≥тте запропонував 1904 р. зам≥нити общинне волод≥нн¤ землею приватновласницьким. ј що община була св¤та св¤тих кожного москвина, то н≥мець збувс¤ м≥н≥стерського кр≥сла. “а житт¤ не зважало на московськ≥ св¤тощ≥, й ≥мпер≥¤ котилас¤ до господарчого ≥ пол≥тичного упадку. ’оч-не-хоч, наступник —. ≥тте ѕ. —толип≥н законом в≥д 6 листопада 1906 р. дав сел¤нам право перебирати в≥д общини своњ частки у приватну власн≥сть. “ой закон не примушував, лише давав сел¤нам право обирати общинний чи приватновласницький спос≥б волод≥ти землею. ”крањн≥ в≥н н≥чого не зм≥нив, бо тут сел¤ни давно мали землю фактично на приватновласницьк≥й засад≥, отож, лише оф≥ц≥йно визнав фактичний, давно ≥снуючий стан. ћосковськ≥ ж сел¤ни не сп≥шили виходити з общини, не сприйн¤вши дивного ≥ незрозум≥лого њм столип≥нського закону. “ак ≥ лишилас¤ в ћосковщин≥ њхн¤ община дос≥ (перезвана на ДколхозУ).

ѕ. —толип≥н, мабуть, не розум≥в, що запроваджуючи приватну власн≥сть у ћосковщин≥, в≥н ДосквернилУ московське безвласництво. с≥ москвини попри р≥зницю пол≥тичних погл¤д≥в ≥ сусп≥льного стану Ц в≥д соц≥ал≥ст≥в до монарх≥ст≥в, поставилис¤ вкрай ворожо до його земельноњ реформи. ≤ навпаки Ц вс¤ ”крањна њњ в≥тала. ”крањн≥ в≥тали нав≥ть ≥ т≥ москвини, що народилис¤ ≥ виросли тут, бо живучи серед украњнц≥в, були значно культурн≥ш≥ за своњх одноплеменник≥в з ћосковщини. “ому змогли зрозум≥ти користь з реформи. ƒуховну ж, етичну њњ варт≥сть вони не в≥дчували. ћосквини вбили (з дозволу цар¤) в 1910 р. —толип≥на, не давши йому часу розпочати реформу. ≤ прикметна подробиц¤: вбив соц≥ал≥ст Ѕогров, що був на таЇмн≥й служб≥ у пол≥тичн≥й жандармер≥њ.

—поконв≥чна община знищила у москвина ≥нстинкт власност≥ не лише на матер≥альн≥ ц≥нност≥, а й на духовн≥. ќбщинник не потребував власного розуму, бо за нього думала община; не см≥в мати власного почину (≥н≥ц≥ативи), бо тим руйнував би общину. “а общинник усе ж таки мав ¤кесь р≥льниче знар¤дд¤ та худобу ≥ мусив сам думати, ¤к те знар¤дд¤ використати ≥ чим ту худобу нагодувати. олгосп зв≥льнив його ≥ в≥д ц≥Їњ потреби, ≥ москвини радо прив≥тали 1917 р. усусп≥льненн¤ (колектив≥зац≥ю).

”крањн≥ ж ћосковщина знайшла в≥льного сел¤нина з його споконв≥чною, непохитною приватновласницькою правосв≥дом≥стю, з його власним особистим св≥тогл¤дом, з його вродженим почутт¤м власноњ г≥дност≥, з його незнищимим прагненн¤м до вол≥, незалежност≥, з розвиненим почином (≥н≥ц≥ативою). ”крањнський сел¤нин зустр≥в московську колгоспну ≥дею з такою ненавистю, що ”крањна стих≥йно схопилас¤ за зброю ≥ гор≥ла к≥лька рок≥в у заграв≥ сел¤нських повстань. ѕерел¤кана ћосковщина змушена була визнати, що: Д—илою украњнц≥в не в≥зьмемоУ³⁹, ≥. Ћен≥н наказав: ДЌе накидайте силою колгосп≥в ≥ взагал≥ комун≥зму украњнц¤м доти, доки ми не зм≥цнимо свою владу в ”крањн≥У. “ак вимушено повернули частково приватну власн≥сть ≥ особистий почин у форм≥ Ќ≈ѕу (Ќова ≈коном≥чна ѕол≥тика). ќтже, знову Ц ¤к ≥ перед 1917 роком Ц украњнська приватновласницька правосв≥дом≥сть перемогла московське безвласництво. “а й тут бачимо ДпрогресУ московськоњ Ддемократ≥њУ. ћосковська аристократ≥¤ побо¤лас¤ зломити силою украњнський спротив, а от Ддемократ≥¤У, зм≥цнивши свою владу, знищила 1928 року Ќ≈ѕ ≥ вигубила м≥льйони украњнц≥в.

ћосковщина почала закладати своњ тепер≥шн≥ радгоспи ще в ’≤’ стол≥тт≥. “од≥ ќлександр ≤ (1777Ц1825) наказав запровадити т. зв. ДпосьолкиУ. них земл≥, худоба, будинки, реманент, знар¤дд¤ ≥ нав≥ть люди належали держав≥. —ел¤ни працювали за приписами, складеними в ѕетербурз≥, ≥ п≥д нагл¤дом старшин та п≥дстаршин. се робилос¤ там лише за командою, ¤к у в≥йську. Ћад був нап≥вв≥йськовий з суворою дисципл≥ною ≥ жорстокими карами. ”крањн≥ з тих Дпосьолк≥вУ т≥кали. ѓх ловили ≥ прилюдно в≥шали на пострах ≥ншим. ќлександр загрожував: Д“≥ посьолки будуть, хоч би довелос¤ встелити мерц¤ми шл¤х в≥д ѕетербурга до „удоваУ. ÷ар встелював лише тис¤чами, а Драбоче-кресть¤нска¤У влада —–—– встелила м≥льйонами мерц≥в ≥ не сотнек≥лометровий шл¤х ќлександра, а тис¤чок≥лометровий в≥д арпат по —ахал≥н. “ут виникаЇ ц≥каве питанн¤: чому московськ≥ монарх≥чн≥ соц≥ал≥сти не поширили своњх радгосп≥в ’≤’ ст.на всю ”крањну, а Ддемократичн≥У поширили? Ѕо треба було вигубити тис¤ч≥ й тис¤ч≥ украњнц≥в. Ќа це вони не в≥дважилис¤, бо тод≥ в ™вроп≥ ще живою ≥ д≥¤льною була традиц≥йна культура, заснована на христи¤нськ≥й етиц≥ ≥ римському прав≥. “од≥ на кожне варварство ™вропа в≥дгукувалас¤, ≥ борц≥в за христи¤нськ≥ ≥деали п≥дтримувала не лише морально, а й матер≥ально: гр≥шми, дипломатично ≥ нав≥ть збройно. “ак ™вропа допомогла знищити рабство в јмериц≥, √рец≥њ Ц визволити з турецькоњ невол≥ тощо. “ис¤ч≥ украњнських борц≥в, полеглих у боротьб≥ за Ѕогом дане право бути Ћюдиною, а не худобою могло обурити культурну ™вропу. ћосковщина ризикувала втратити ”крањну, а з нею ≥ мр≥њ про пануванн¤ у св≥т≥. она знала, що тод≥ були в ™вроп≥ державн≥ муж≥, ¤к≥ розум≥ли московську загрозу ™вроп≥ та њњ культур≥.

™вропа ж ’’ стол≥тт¤ вже ц≥лковито ≥накша. ўе н≥коли у своњй ≥стор≥њ не падала вона духовно ≥ морально так низько. ™вропа знаЇ, що д≥Їтьс¤ в тому г≥ршому за пекло —–—–. «наЇ, ≥ не лише мовчить, а й шукаЇ московськоњ ласки. ћосковщина знала про такий духовний стан ™вропи ≥ тому була ц≥лковито певна, що минетьс¤ њй безкарно вигубленн¤ м≥льйон≥в украњнц≥в. Ќе помилилас¤. ўоб≥льше, по в≥йн≥ 1939Ц1945 рр. зах≥дний св≥т, н≥чим ≥ н≥ким не примушений, з власноњ вол≥ подарував ћосковщин≥ нов≥ м≥льйони раб≥в. ћосковська монарх≥чна держава була власником 35 % вс≥х кр≥пак≥в⁴⁰. —оц≥ал≥стична московська ≥мпер≥¤ —–—– Ї власником ус≥х 100 %.

“епер≥шнЇ удержавленн¤ промисловост≥, рабство роб≥тник≥в, розстр≥л ≥нженер≥в за низьку ¤к≥сть ≥ к≥льк≥сть продукц≥њ ≥ т. п. було й за ѕетра ≤⁴¹, ≥ за ћиколи ≤. ≤ за п≥зн≥ших цар≥в ус¤ уральська промислов≥сть, майже вс¤ петербурзька ≥ чимало навколо ћоскви були розбудован≥ ≥ д≥¤ли за державн≥ грош≥. „имало з них належали держав≥ й формально. ”крањн≥ тод≥ було к≥лька великих ≥ к≥лькадес¤т менших державних п≥дприЇмств, де працювали державн≥ кр≥паки п≥д кер≥вництвом державних ур¤довц≥в⁴². “очн≥с≥нько так само ≥ в —–—–. —–—–, бо —я промислов≥сть Ц державна, ≥ —≤ роб≥тники Ц державн≥ кр≥паки. ≤ не лише роб≥тники, а й ж≥нки та д≥ти.

”державленн¤ банк≥в почали не соц≥ал≥сти у ’’ ст., а монарх≥сти у ’≤’ ст. же тод≥ б≥льш≥сть банк≥в у ћосковськ≥й ≥мпер≥њ були приватними лише оф≥ц≥йно, формально (назвою), а фактично були державн≥, заснован≥ на державн≥ грош≥, одержували в≥д держави безповоротн≥ грошов≥ допомоги, управител≥в призначав ур¤д⁴³.

“ак само ≥ вс≥ зал≥зниц≥ були фактично державн≥, хоч так ≥ не називалис¤. ƒержава платила 50Ц90 % кошт≥в побудови ≥ визначала оплату за перевезенн¤ та доплачувала недобори⁴⁴.

 

«Ћќƒ≤…—“ќ

важаючи право власност≥ за гр≥ховне, за неморальне, москвин лог≥чно не вважав крад≥жку гр≥хом, а морально виправданою. ƒо цього, зрештою, примусило його ≥ саме московське житт¤. як уже мовилос¤, стара ДпальУ не родила, ≥ примара голоду спонукала москвина брати, н≥кого не питаючи, не св≥й шмат земл≥ п≥д нову ДпалюУ. ÷¤ практика давала москвинов≥ моральне виправданн¤ (санкц≥ю) на захопленн¤ чужоњ власност≥. “ак з покол≥нн¤ в покол≥нн¤ виплекалис¤ у москвина св≥тогл¤д ≥ вдача ДвораУ (злод≥¤), граб≥жника, а дал≥ й розб≥йника, харциз¤ки, загарбника (≥мпер≥ал≥ста). ÷¤ вдача та св≥тогл¤д панують у житт≥ москвина: у приватному, у громадському, у культурному, у м≥жнародному. Ќими прос¤кнута московськ≥ л≥тература, наука, мистецтво ≥ нав≥ть церква. они в≥ддзеркалюютьс¤ в московськ≥й народн≥й мудрост≥. Ќаприклад: Д„то вз¤то Ц то св¤тоУ, Д— трудов праведных не наживешь палат каменныхУ ≥ т. п. ”крањнський народ, навчений довгим життЇвим досв≥дом, створив безл≥ч приказок та см≥ховиськ (анекдот≥в) про злод≥йство, брехню, шахрайство, ошуканство москвина.

рад≥жку громадських та державних (ДказьоннихУ) грошей москвин нав≥ть не вважаЇ за крад≥жку. радуть ус≥: в≥д цар¤ (тепер диктатора) до жебрака. ≤ вс≥ це знають. ≤ н≥хто не кине каменем у злод≥¤, бо ж кожний Двозьмет, что плохо лежитУ. —притного злод≥¤, ¤кий безкарно багато накрав, уважають за мудру людину, його шанують, йому заздр¤ть. «а атерини ≤≤ ур¤довц≥ крали 43 % державних грошей⁴⁵. —–—– крадуть значно б≥льше. с≥ чужинц≥, ¤к≥ мали нещаст¤ жити в ћосковщин≥ в≥д XVI до XX ст., св≥дчать про неймов≥рне злод≥йство, крад≥жки, брехлив≥сть, ошуканство москвин≥в в≥д м≥н≥стр≥в до вуличних д≥тей⁴⁶. ќлександр ≤ казав: Д’то не бреше ≥ не краде Ц той не москвинУ. Ќав≥ть ус≥ московськ≥ державно-нац≥ональн≥ клейноди Ц краден≥. ” державному г≥мн≥ ДЅоже, цар¤ храниУ слова англ≥йського г≥мну в переклад≥. ∆уковського, а музика Ц старовинна Ївропейська Дќ, —анктис≥моУ композитора. √ена, що њњ московський композитор ј. Ћьвов пристосував до московського перекладу. ƒержавний герб Ц двоглавого орла Ц ћосковщина вкрала у ≥зант≥њ. Ѕарви нац≥онального прапора Ц у √олланд≥њ. Ќазву своЇњ ≥мпер≥њ (нав≥ть ≥ народу) вкрала в ”крањни. Ќазву своЇњ столиц≥ (ћосква) Ц у ф≥нн≥в. Ќав≥ть свою мову склала з запозичень у ф≥нн≥в, татар, украњнц≥в, н≥мц≥в, француз≥в. Ќ≥¤к≥ найжорсток≥ш≥ кари, н≥¤кий найлют≥ший деспот не зможуть знищити те злод≥йство, брехню, ошуканство. Ѕо плекане стол≥тт¤ми входить у кров, стаЇ спадковим ≥ ст≥йким. “ак злод≥йство, брехн¤, ошуканство, волоцюзтво, безвласництво, безбожництво, загарбництво стали нац≥ональними рисами москвина⁴⁷.

ƒо 1917 р. московською ≥мпер≥Їю правили помосковщен≥ немосквини. ѓхн¤ кров вел≥ла њм стримувати москвина в≥д надто великого ви¤вленн¤ своњх нац≥ональних рис. ѕо 1917 р. владу захопили вих≥дц≥ з народу Ц питом≥ москвини. они вже не мали жодного стриму ≥ ¤вно та в≥дверто проголосили соц≥ал≥стичну безвласн≥ть ≥мперським законом. ÷¤ нац≥ональна Ддемократ≥¤У ви¤вилас¤ найб≥льшим, найжорсток≥шим, найп≥дл≥шим деспотом, загарбником, душогубом, розбишакою, злод≥Їм, ошуканцем, брехуном за вс≥х знаних у св≥тов≥й ≥стор≥њ.

ласн≥сть була визнана законом незаконною, отже, лог≥чно кожний громад¤нин Дсоциалистического отечестваУ мав законне право в≥дбирати у власник≥в њхнЇ добро. ј що власником усього добра в —–—– Ї держава, то в≥дбирати ≥ в держави. “ак клич: Д’то не працюЇ Ц той не њстьУ обернувс¤ в —–—– на Д’то не краде Ц той не њстьУ. Ћедве чи Ї в усьому —–—– бодай одна людина, ¤ка не дотримуЇтьс¤ цього закону. “ис¤ч≥ приклад≥в можна назбирати в часописах —–—–, а вони друкують таке лише тод≥, коли ¤вище стаЇ загальним, надто поширеним. ќтже, затаювати Ц це визнавати, що сам ур¤д тому потураЇ, бо ж ус≥ часописи —–—– видаЇ сам ур¤д. ћи згадаЇмо лише к≥лька задл¤ прикладу.

Д” соц≥ал≥стичному лад≥ —–—– нема н≥чого, що породжуЇ злочинн≥сть. —–—– давно вже усунено т≥ сусп≥льн≥ причини, ¤к≥ робл¤ть злочинн≥сть неминучим сусп≥льним ¤вищем кап≥тал≥стичних державУ,Ц пише⁴⁸ найвищий обвинувач (генеральний прокурор) —–—– –уденко саме тод≥, коли ур¤д —–—– оголосив смертну кару за крад≥жки, івалтуванн¤ ж≥нок, хабарництво ≥ т. п. с≥ часописи —–—– нар≥кають, що злочини коњть переважно молодь. ј вона ж народилас¤ по 1917 роц≥, отже, вихована ладом —–—–, у ¤кому нема н≥чого, що породжуЇ злочинн≥сть.

”р¤д —–—– створив окрем≥ бригади з вТ¤зн≥в, ¤к≥ ночами Ц п≥д нагл¤дом Ќ ƒ Ц розкопували стар≥ могили, шукаючи золотих хрестик≥в, персн≥в, зуб≥в у мерц≥в. ƒо такого джерела золота не доглупавс¤ ще жодний злод≥й у св≥т≥, не те що ур¤д. „и ж не ДпрогресУ московськоњ Ддемократ≥њУ?

ѕоблизу будови великого металург≥йного комб≥нату в «ах≥дному —иб≥ру виросло чимале м≥сто, прозване Д радигородУ. ј прозвано його так, бо люди побудували його з крадених матер≥ал≥в. ≤ Ц самозрозум≥ло Ц крали не сторож≥ чи служки, але м≥сцев≥ можновладц≥, вс≥л¤к≥ начальники⁴⁹.

Д” иргизьк≥й –—– лише за пару рок≥в украдено вс≥л¤кого державного майна на 30 м≥льйон≥в рубл≥в. —еред злод≥њв були так≥ висок≥ особи, ¤к, наприклад, голова –ади м≥н≥стр≥вУ⁵⁰.

Ќав≥ть у столиц≥ ћоскв≥ висок≥ ур¤довц≥, начальники Д—оюзглавмашуУ та управител≥ к≥лькох великих завод≥в створили таЇмне п≥дприЇмство, що продало нелегально самих лише ткацьких верстат≥в 900. ому ж продало? “а ж державним п≥дприЇмствам, де вони були управител¤ми. —амозрозум≥ло, продало за ц≥нами, значно вищими, н≥ж оф≥ц≥йн≥. „ому ж управител≥ купували, переплачуючи? Ѕо купити оф≥ц≥йно через ƒержплан забираЇ не м≥с¤ц≥, але роки часу. ј ≥мперська влада вимагаЇ виконати план уже цього року. ј ¤к же виробиш без машин?⁵¹

ќтже, сама держава спонукуЇ себе ж (державу) красти, шахраювати, дурити ≥... плювати на вс≥ ƒержплани. ƒо такого соц≥ал≥зму не доглупалис¤ вс≥ св≥тов≥ соц≥ал≥сти разом. Д≤стинно русскийУ соц≥ал≥зм. ”весь —–—– можна назвати Д радигосударствомУ.

 

http://moskovstvo.narod.ru/MOS/4.htm

 

V. БЕЗБОЖНИЦТВО І РОЗПУСТА МОСКВИНА

Годится – молиться.

Не годится – горшки накрывать.