Студопедия — Поняття й умови визнання та виконання рішень іноземних судів
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття й умови визнання та виконання рішень іноземних судів






 

Питання про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів до 29 вересня 2005 р. вирішувались на підставі міжнародних договорів та Закону України від 29 листопада 2001 р. «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів». 6 вересня 2005 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з дня опублікування, на підставі якого втратив силу Закон від 29 листопада 2001 р. На сьогодні питання про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів вирішується на підставі Цивільного процесуального кодексу України та міжнародних договорів.

Судове рішення, яке набрало законної сили, за загальним правилом, може бути виконано лише в межах тієї держави, суд якої постановив це рішення. Взагалі розрізняють дві основні процедури легалізації рішення на території іноземної держави: екзекватура та реєстрація. Екзекватура припускає розгляд судом клопотання про дозвіл на виконання рішення іноземного суду (Україна, Франція, Бельгія та інші країни). Реєстрація припускає внесення рішення іноземного суду до особливого реєстру (Велика Британія та деякі інші країни).

Отже, для виконання рішення за межами цієї держави необхідне особливе розпорядження, яке має назву «екзекватура» (від лат. exeguatur, що означає «нехай буде виконано»). Екзекватура — це розпорядження суду про дозвіл виконання рішення іноземного суду. Екзекватура — це процедура, звичайно судова, що має метою надання арбітражному рішенню виконавчої сили, тобто здатності бути виконаним із застосуванням у разі необхідності примусових заходів з боку державних органів щодо зобов’язаної особи або її майна[19].

Залежно від засобу процесуального захисту рішення судів за своєю юридичною природою поділяються на рішення про присудження та рішення про визнання. Найбільш поширеним видом рішень є рішення про присудження, коли позивач вимагає примусового здійснення обов’язку відповідачем-боржником. Якщо такі рішення іноземних судів добровільно не виконуються, то, як зазначалося у попередньому підрозділі, вони можуть бути виконані у примусовому порядку.

Рішення про визнання, коли позивач просить суд підтвердити наявність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин, ніколи не вимагають примусового виконання. Для таких рішень іноземних судів достатньо лише додержання процедури їх визнання українськими судами. Іншими словами, наприклад, для реалізації в Україні рішень іноземних судів про визнання достатньо лише їх легітимації українським судом, оскільки виконуються вони добровільно.

Порядок визнання та звернення до виконання рішень іноземних судів, що підлягають примусовому виконанню в Україні, визначається відповідними міжнародними договорами України, а також розд. VIII ЦПК.

Визнання рішення іноземного суду — це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому ЦПК. Виконання ж рішення іноземного суду означає застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Визнання іноземного судового рішення є необхідною передумовою його примусового виконання, яке можливо лише внаслідок відповідного розпорядження компетентного суду тієї держави, у якої запрошується дозвіл на таке виконання. Інакше кажучи, визнання іноземного рішення може мати місце і без його виконання, тоді як виконання неможливо без його визнання. Виконання іноземних рішень здійснюється відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитується визнання та виконання цих рішень.

Відповідно до ст. 390 ЦПК рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України[20], або за принципом взаємності.

Отже, під час прийняття клопотання заінтересованої (фізичної або юридичної) особи про визнання та виконання рішення іноземного суду чи іншого компетентного органу на території України суди мають з’ясовувати чинні міжнародні договори про взаємне надання правової допомоги між Україною й державою, від якої надійшло клопотання про визнання і виконання рішення її суду. Слід підкреслити, що суди України, застосовуючи норми міжнародного договору, повинні визначати дію цих норм у часі та просторі відповідно до вимог розд. 2 ч. III Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р.

У застосуванні норм міжнародного договору суди повинні керуватися тим, що тлумачення міжнародних правил здійснюється у порядку, визначеному розд. 3 ч. III названої Конвенції.

Якщо держава не є учасницею однієї із названих Конвенцій або міжнародного договору про правову допомогу (наприклад, США, Ізраїль, Франція), за якими Україна взяла на себе обов’язок щодо визнан­ня і виконання судових рішень іншої договірної сторони, клопотання про визнання і виконання на території України рішень судів цієї держави судами України не розглядаються, а при надходженні таких суд постановляє ухвалу про відмову в їх прийнятті на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. Якщо провадження у справі було відкрито, його закривають на підставі п. 1 ст. 205 цього Кодексу[21].

Треба мати на увазі, що такі наслідки настають, якщо немає домовленості про взаємність виконання рішень із відповідною іноземною державою. Так, у листопаді 1997 р. компанія «Транс Коммодітіз» (США) через Міністерство юстиції України і дипломатичні канали звернулась до суду з клопотанням про визнання та виконання на території України наказу і рішення п’ятої палати в цивільних справах Земельного Суду м. Франкенталь (ФРН) відповідно від 7 та 20 листопада 1997 р. про накладення арешту на майно німецької фірми «Алекс Айрон Імпекс» у зв’язку з порушенням домовленостей щодо поставки вугільного концентрату.

Клопотання розглядалося судами неодноразово. Останньою ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 14 серпня 1998 р. у задоволенні клопотання відмовлено.

Ухвалу оскаржила компанія «Транс Коммодітіз», яка просила її скасувати і направити справу на новий розгляд, оскільки суд не з’ясував усіх обставин, що мають значення для вирішення останньої, не виконав вказівок Верховного Суду України, викладених в ухвалі від 22 квітня 1998 р., щодо додержання процесуальних норм, не взяв до уваги правову угоду між СРСР і ФРН від 4 грудня 1956 р., неправильно застосував ст. 426 ЦПК, порушив вимоги статей 30, 62, 149–151 ЦПК, а тому необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання. Позивач вказав також на те, що суд безпідставно не застосував принципи взаємності та звичай, визнані у міжнародному праві. Скаргу залишено без задоволення з таких підстав.

Згідно зі ст. 427 ЦПК (1963 р.)порядок виконання в Україні рішень іноземних судів визначається відповідними міжнародними договорами, учасницею яких вона є.

Судом установлено, що Україна не є учасницею міжнародних договорів, угод чи конвенцій, за якими вона брала б на себе зобов’язання визнавати й виконувати судові рішення, прийняті у ФРН.

На час розгляду справи питання надання правової допомоги у цивільних справах щодо взаємного визнання й виконання рішень судів ФРН і України, зокрема про накладення арешту на майно іноземної фірми, яке знаходиться на території нашої держави, не було врегульовано ні міжнародними договорами, ні законами України.

Посилання у скарзі на можливість застосування до цих правовідносин міжнародної угоди про правову допомогу між ФРН і СРСР, укладеної шляхом обміну нотами від 4 грудня 1956 р. та від 5 серпня 1957 р., необґрунтовані, оскільки дана угода визначає лише види взаємних доручень у справах (допит свідків, вручення повісток та інших судових документів) і не передбачає можливості визнання й виконання рішень судів на території України чи ФРН.

Не є обґрунтованими і доводи про те, що суд неправильно застосував положення ст. 426 ЦПК (1963 р.), взявши до уваги лише ті процесуальні дії, які зазначено в цій статті, оскільки в даному випадку йдеться про виконання переданих в установленому порядку доручень іноземних судів, а спеціальною нормою, що регулює й конкретно визначає умови виконання в Україні рішень цих судів, є ст. 427 ЦПК (1963 р.).

За таких обставин ухвалу Дніпропетровського обласного суду було залишено без зміни, а скаргу компанії «Транс Коммодітіз» — без задоволення[22].

На сьогодні більшість країн законодавчо закріплюють взаємність як одну з найважливіших передумов надання міжнародної правової допомоги, у тому числі, визнання і виконання рішень іноземних судів. Під взаємністю слід розуміти відомі дії чи відносини в одній державі, що ставляться в залежність від таких само дій і відносин в іншій державі. ЦПК України, Закон України «Про міжнародне приватне право» не передбачають механізму з’ясування наявності взаємності. У статті 11 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше, а відповідно до ч. 2 ст. 390 ЦПК, у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. У літературі висловлюється точка зору про достатність принципу взаємності для належного виконання рішень іноземних судів[23]. Разом з тим, як правильно зазначив Ю. Д. Притика, складність у використанні цієї умови визнання та виконання полягає як у налаштуванні взаємної довіри між судовими органами різних країн, так і у самому процедурному механізмі здійснення разової домовленості при відсутності договорів про правову допомогу[24].

Доведення відсутності взаємності часто лягає важким тягарем на осіб, які беруть участь у справі, а також на суди й інші установи, зобов’язані оцінювати визнання іноземного судового рішення. Тому істотне полегшення означало б установлення забезпечення взаємності органами управління юстиції й опублікування даних відомостей в офіційному виданні.

При виникненні спірних питань щодо наявності взаємності їх слід вирішувати через Міністерство закордонних справ України. Згідно із Законом України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. на запит органів, які застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ України надає інформацію з питань, що виникають у зв’язку з виконанням міжнародних договорів України (ч. 2 ст. 17 Закону).

Практичне значення має питання про те, що треба розуміти під «рішенням іноземного суду», про яке йдеться в розд. VIII ЦПК та договорах, бо цей термін у них, як правило, не пояснюється, за винятком договорів між Україною та Монголією, а також Україною та Китайською Народною Республікою.

Термін «судове рішення», що вживається в розділі VIII ЦПК, а також у цих договорах, означає рішення, ухвалу, постанову суду (судді), мирову угоду, затверджену судом по цивільній справі, а також вирок щодо відшкодування збитків по кримінальній справі. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають із цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 Закону).

У нормах міжнародних договорів під рішеннями розуміються владні постанови суду або арбітражу, якими визначаються обов’язкові для сторін певні права та обов’язки. Це може бути як рішення у вузькому розумінні цього слова, так і затверджена судом мирова угода (інший акт примирення), ухвала, постанова (в тому числі про стягнення аліментів) суду (судді) та судовий наказ[25].

Нью-Йоркська конвенція про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень зобов’язує державу, що її підписала, визнавати іноземні арбітражні рішення обов’язковими та виконувати їх. При цьому, як правильно підкреслює Т. Г. Захарченко, обов’язковість арбітражного рішення інша, ніж обов’язковість рішення державного суду. Як відомо, прийняте арбітражне рішення є обов’язковим виключно для сторін, які беруть участь в арбітражному розгляді[26]. Коло рішень, які згідно з міжнародними договорами визнаються та виконуються на території іншої держави, досить широке. Як правило, визнання і виконання не пов’язуються з характером правовідносин, за якими постановлене рішення. Наприклад, відповідно до Конвенції держав — членів СНД від 22.01.1993 р. кожна з Договірних Сторін визнає й виконує такі рішення, ухвалені на території інших Договірних Сторін:

а) рішення судів з цивільних та сімейних справ, включаючи затверджені судом мирові угоди;

б) рішення судів з кримінальних справ у частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

У більшості договорів питання щодо кола рішень, які підлягають визнанню та виконанню, вирішуються аналогічно.

Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (ст. 391 ЦПК). Слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 04.11.2010 р. виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази можуть бути пред’явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачене законом (ст. 22).







Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 664. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

Различия в философии античности, средневековья и Возрождения ♦Венцом античной философии было: Единое Благо, Мировой Ум, Мировая Душа, Космос...

Характерные черты немецкой классической философии 1. Особое понимание роли философии в истории человечества, в развитии мировой культуры. Классические немецкие философы полагали, что философия призвана быть критической совестью культуры, «душой» культуры. 2. Исследовались не только человеческая...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит...

Объект, субъект, предмет, цели и задачи управления персоналом Социальная система организации делится на две основные подсистемы: управляющую и управляемую...

Законы Генри, Дальтона, Сеченова. Применение этих законов при лечении кессонной болезни, лечении в барокамере и исследовании электролитного состава крови Закон Генри: Количество газа, растворенного при данной температуре в определенном объеме жидкости, при равновесии прямо пропорциональны давлению газа...

Ганглиоблокаторы. Классификация. Механизм действия. Фармакодинамика. Применение.Побочные эфффекты Никотинчувствительные холинорецепторы (н-холинорецепторы) в основном локализованы на постсинаптических мембранах в синапсах скелетной мускулатуры...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия