Студопедия — Стан і тенденції розвитку системи освіти у сучасному суспільстві
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Стан і тенденції розвитку системи освіти у сучасному суспільстві






 

За роки незалежності України в сучасній системі освіти відбулися суттєві зміни. Затверджено Державну програму „Освіта” (Україна XXI століття), що визначила стратегію розвитку вітчизняної освіти в найближчі роки та її перспективу [20, 54]. Прийнято Конституцію України [24, 60], що утверджує здобуття повної загальної середньої освіти не лише як право, а й обов’язок кожного громадянина. Схвалено Закони України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про позашкільну освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про професійно-технічну освіту” та „Про вищу освіту”, де, з одного боку, законодавчо закріплені прогресивні зміни на освітянській ниві, а з іншого – закладено цілу низку суттєвих нових підходів до розвитку освітянської справи [23, 12]. На другому Всеукраїнському з’їзді освітян України (2001) оприлюднено й схвалено, а в квітні 2002 р. прийнято Національну доктрину розвитку освіти України в XXI ст.

Освіта XXI століття – це освіта для людини, її стрижень – розвивальна, культурологічна домінанта, виховання відповідальної, творчої особистості, здатної до самоосвіти і саморозвитку, особистості, яка вміє критично мислити, опрацьовувати й використовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.

Інтеграція, глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються в світі, перспективи розвитку української держави впродовж найближчих двох десятиліть вимагають глибокого, випереджувального оновлення системи освіти. XXI століття – час переходу до високотехнологіч­ного інформаційного суспільства, де рівень освіченості й культури людей – вирішальні для економічного та соціального поступу держави.

Система освіти – це сукупність загальноосвітніх та інших навчальних закладів, які забезпечують загальну середню і вищу освіту, одержання спеціаль­ності або кваліфікації, підготовку чи перепідготовку кадрів для економіки й культури. Іншими словами, це – наявна в країні освітня структура [17, 304].

До 1918 р. в Російській імперії існувала система освіти, що відповідала теоріям формальної та матеріальної освіти і розвивалася за трьома рівнями.

До нижчого рівня належали переважно сільські, земські або церковно-парафіяльні школи, де навчали дітей (у межах 2–3 класів) письма, лічби, читання та Закону Божого.

На середньому рівні розвивалися міські гімназії, які готували службовців з числа забезпечених городян – чиновників або вступників до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Формальною вона називалась тому, що вивчалися предмети, які не завжди мали практичне спрямування, спиралися на механічне запам’ятовування матеріалу. Скажімо, латинська, давньогрецька мови, звісно ж, середньостатистичній, як ми нині кажемо, людині користі принести не могли.

До вищого рівня належали університети, які давали переважно гу­манітарну освіту.

Так звану матеріальну освіту здобували в реальних (підготовка спеціалістів для виробництва) і комерційних (підготовка купців та економістів) училищах, технікумах, політехнічних інститутах.

Існувала також незначна кількість духовних і вчительських семінарій. Для українського народу рідна мова („малороська”) була заборонена [18, 32].

Під час громадянської війни освіта в Україні розвивалася з великими труднощами. У 1918 р. один із державних діячів так сформулював завдання „нової школи”: „У шкільній обстановці не повинно бути парт, класів, уроків, обов’язкових програм, планів і підручників. Такі поняття як „школа”, „вчитель” мають набути нового змісту. Нова школа – це шкільна община-комуна, вчитель її – життя, праця, спілкування” [16, 120].

З 1919 р. в освіті розпочався період експериментів, який повністю відкидав попередні педагогічні напрацювання і передбачав створення нової освітянської системи, яка забезпечувала б виконання соціального замовлення.

Період експериментів завершився у першій половині 30-х рр. ХХ ст., коли низкою постанов було відновлено існуючу раніше класно-урочну систему, предметний поділ викладання змісту освіти, організацію навчально-виховного процесу за типом гімназій і прогімназій. Було розкритиковано й заборонено продовжувати всі попередні псевдо-експерименти.

Система народної освіти в 30-х рр. ХХ ст. мала таку структуру: дошкільні заклади – садочки й майданчики (для дітей віком 3–8 років); школа І ступеня (для дітей віком 8–12 років); школа II ступеня (для дітей віком 12–15 років); школа фабрично-заводського учнівства; технікуми.

З 1930 р. у Радянському Союзі запровадили обов’язкове початкове навчання, а з 1935 р. – семирічне. З 1937 р. поступово розвивалися середні загальноосвітні школи в містах і районних центрах. Усі ці підходи вдоско­налювали існуючу систему освіти. Розвивалися професійно-технічні навчальні заклади, технікуми, удосконалювалася система управління освітою. Державним центральним органом, який керував усіма типами навчальних і навчально-виховних закладів стало Міністерство освіти в центрі та його органи на місцях.

Розвиток сучасного стану освіти забезпечує чинна нормативно-правова база україн­ської держави.

Закон України „Про освіту” (стаття 28) визначає такі складові системи освіти, як: заклади освіти, наукові, науково-методичні та методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні й місцеві органи управління освітою та самоврядування в освітянській галузі [23, 18].

Закон України „Про освіту” визначає структуру загальної та професійної освіти, формулює основні принципи їх організації, створює умови для вивчення досвіду розвинених країн світу в цій галузі; передбачає здобуття середньої освіти у стислі терміни. Крім системи державних органів управління освітою, Закон передбачає також діяльність органів громадського самоврядування з визначеними конкретними завданнями. Це стосується й закладів освіти, що перебувають у комунальній власності [23, 22].

Освіта України має чітко окреслену законом структуру (стаття 29): дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту [23, 18].

Це забезпечує соціально-педагогічні умови для створення достатнього простору для самореалізації та самовдосконалення особистості у навчанні; відхід від раніше існуючих умов загальної стандартизації навчання; аналіз існуючого досвіду щодо створення реальних умов для самореалізації учнів, відхід від жорсткої уніфікації навчальних планів у школах різних типів, зокрема у професійно-технічних навчальних закладах.

В Україні встановлено шість освітніх рівнів, а саме: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Водночас Закон України „Про освіту” (ст. 30) затвердив освітньо-кваліфікаційні рівні (або ступеневу освіту). Таких рівнів чотири: квалі­фікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр [23, 27]. Нині у зв’язку з інтеграцією в європейській освітній простір постала необ­хідність уніфікації освітньо-кваліфікаційних рівнів, тобто приведення їх у від­повідність до європейської системи освіти, яка не передбачає ОКР „спеціаліст”.

Наукові ступені кандидата й доктора наук присуджуються спеціалізо­ваними вченими радами вищих навчальних закладів, наукових установ та організацій в установленому чинними положеннями порядку. Вченими званнями (статті 31–32) є: старший науковий співробітник, доцент, професор [23, 21].

Згідно із Законом України „Про освіту” (стаття 29) першим її структурним елементом є дошкільна освіта. Основним типом середніх закладів освіти є загальноосвітня середня школа трьох ступенів, зокрема таких: початкова школа – перша й обов’язкова ланка навчання дітей від 6–7 до 9–10 років. Вона забезпечує умови для повноцінного розумового та фізичного розвитку малечі, дає їм поняття рідного краю, Вітчизни й довкілля, а також сприяє становленню у них моральних засад, почуття етнічної приналежності, виховує соціальну й інтелектуальну активність; основна школа – в ній навчається переважна більшість дітей України після закінчення школи І ступеня; вона забезпечує базову загальну середню освіту; тривалість навчання – 5 років; старша школа – надає повну загальну середню освіту.

Професійно-технічна освіта здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах – професійних ліцеях. Вони враховують позитивний і негативний досвід добре знаних за радянських часів ПТУ. Сучасні професійні ліцеї, безумовно, мають вийти за межі усталеності, надаючи для фахової підготовки молоді стільки часу, скільки необхідно в кожному окремому випадку. Водночас вони завжди будуть безпосередньо пов’язані з динамічним ринком праці, і тому також виконуватимуть і завдання закладів прискореної перепідготовки.

До закладів вищої освіти (І та ІІ рівня акредитації) належать колед­жі, технікуми, вищі професійні училища, педагогічні, медичні та мистецькі училища, в яких молодші курси наближаються до старших класів школи, старші курси – до вищого навчального закладу.

Крім загальноосвітніх та професійно-технічних, в освітній системі України функціонують вищі навчальні заклади (III та IV рівня акредитації), до яких належать:

1) університети – провідні, багатопрофільні вищі навчальні заклади, які готують висококваліфіковані кадри з багатьох спеціальностей для економіки, науки, культури; є також профільні університети, наприклад, педагогічні [17, 339];

2) академії – багатопрофільні, але одногалузеві, військові або цивільні навчальні заклади, діяльність яких спрямована на розвиток освіти, науки, культури [17, 18];

3) інститути – політехнічні, багатопрофільні, побудовані відповідно до галузей науково-промислових комплексів (індустріальні, художні, торговельні, медичні й педагогічні, економічні та фінансові тощо) [17, 146].

Вищі навчальні заклади готують фахівців різних рівнів кваліфікації, атестують наукові, науково-педагогічні кадри, здійснюють їх перепідготовку.

Згідно із Законом України „Про освіту” з 1992 р. випускникам середніх спеціальних закладів присвоюється кваліфікації: „кваліфікований робітник” або „молодший спеціаліст”, випускникам коледжів – „бакалавр”, випускникам інститутів – „спеціаліст”, випускникам університетів чи академій – „магістр” [23, 21].

Отже, сучасній системі освіти України властиві наступність та ступеневість, що дозволяє людині протягом цілого життя підвищувати свій освітньо-професійний рівень (див. рис. 2.1).

Років навчання Заклади освіти Освітні рівні Освітньо-кваліфікаційні рівні, наукові ступені
  Університет, академія         Науковий Доктор наук
  Кандидат наук
6-7 Вищий (ІV), науковий Магістр
  Інститут Вищий (ІІІ) Спеціаліст
  Коледж Вищий (ІІ) Бакалавр
1-2 Технікум ВПУ Вищий (І) Молодший спеціаліст
  ПРОФ. ЛІЦЕЇ Середньо-спеціальний Кваліфікований робітник
  Школа (гімназія, ліцей) Повний
  Загальноосвітня школа Базовий
  Початковий

 

Рис. 2.1. Система загальної і професійної освіти України

 

Навчальний процес у закладах вищої і професійно-технічної освіти регламентується „Положенням про організацію навчального процесу”, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 2 червня 1993 р. Відповідно до цього положення організація навчального процесу у професійних навчальних закладах базується на Законах України „Про освіту”, „Про професійно-технічну освіту” та „Про вищу освіту”, державних стандартах освіти й інших законодавчих і нормативних документах.







Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 787. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Тема: Изучение приспособленности организмов к среде обитания Цель:выяснить механизм образования приспособлений к среде обитания и их относительный характер, сделать вывод о том, что приспособленность – результат действия естественного отбора...

Тема: Изучение фенотипов местных сортов растений Цель: расширить знания о задачах современной селекции. Оборудование:пакетики семян различных сортов томатов...

Тема: Составление цепи питания Цель: расширить знания о биотических факторах среды. Оборудование:гербарные растения...

ОСНОВНЫЕ ТИПЫ МОЗГА ПОЗВОНОЧНЫХ Ихтиопсидный тип мозга характерен для низших позвоночных - рыб и амфибий...

Принципы, критерии и методы оценки и аттестации персонала   Аттестация персонала является одной их важнейших функций управления персоналом...

Пункты решения командира взвода на организацию боя. уяснение полученной задачи; оценка обстановки; принятие решения; проведение рекогносцировки; отдача боевого приказа; организация взаимодействия...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия