Професійно-технічної освіти

Як зазначалось у попередньому параграфі, основною категорією дидак­тики є процес навчання. Структура навчального року, режим занять визначаю­ться навчальними закладами згідно із законодавчими нормами.

В „Українському педагогічному словнику” процес навчання визначає­ться як взаємопов’язана діяльність педагога (викладання й організація спряму­вання навчальної діяльності учнів) і діяльність учня (учіння), спрямована на оволодіння ним системою знань з основ наук, умінь і навичок їх практичного застосування, розвиток творчих здібностей [17, 276].

До основних компонентів навчального процесу належать:

Мета навчання, яка визначається умовами розвитку кожної держави, реформуванням системи освіти й набутим досвідом у формуванні підростаючої особистості; виокремлюють три основні групи взаємопов’язаних цілей, які є складовими мети навчання: освітню, виховну і розвивальну.

Завдання навчання випливають з його мети і дають змогу оволодівати знаннями, вміннями й навичками згідно з навчальними планами і програмами.

Зміст освіти (навчання) – чітко окреслена система знань і умінь, якою повинна оволодіти особистість упродовж навчання в школі, професійно-технічному або вищому навчальному закладі.

На зміст освіти впливають чинники: об’єктивні – потреби суспільства в розвитку робочої сили, розвиток науки і техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій і докорінними змінами в технології освіти та суб’єктивні – політика держави, методологічні позиції вчених тощо.

Форми організації навчання (від лат. forma – зовнішній вигляд) – спосіб здійснення навчального процесу, свідоме оволодіння навчальним матеріалом, певними вміннями та навичками. Основними формами навчання в ПТНЗ є урок, лекція, семінар, лабораторне і практичне заняття, виробнича практика та ін.

Додаткові форми навчання – факультативні заняття, гурткова, секційна, студійна робота з учнями, різноманітні екскурсії, конкурси, олімпіади тощо.

Засоби навчання – це предметна підтримка навчального процесу. До них належать підручники, посібники, комп’ютери, навчальні контролюючі машини, відповідні знаряддя, завдяки яким учні одержують знання і вдосконалюють навички.

Методи навчання (від лат. metodos – спосіб, шлях) – це основні шляхи, способи навчальної роботи викладача та учнів, за допомогою яких одержуються (реалізуються) певні знання, вміння і навички. Вирізняють зага­льні та спеціальні методи.

Педагогічна технологія – сукупність знань про засоби й способи навча­льно-виховного процесу, а також систематичне і послідовне здійснення його на практиці. Це система діяльності педагога й учнів, побудована на конкретній меті згідно з визначеними принципами, методами і формами навчання. Педа­гогічна технологія включає в себе науково обґрунтований проект педагогічного процесу (або інакше – модель педагогічної системи), систему для викладачів та учнів, вихователів і вихованців, які діють відповідно до цього проекту.

Гармонійний педагогічний процес у сучасному ПТНЗ можливий лише за умови ретельного відтворення попередньо спроектованої педагогічної техно­логії, тобто чітко поставлених завдань разом з адекватною технологією їх розв’язання. Це дає змогу перетворити навчально-виховну роботу з невпорядкованої сукупності дій різних викладачів і майстрів виробничого навчання у цілеспрямовані зусилля цілого інженерно-педагогічного колективу.

Будь-яка діяльність може бути мистецтвом або технологією. Мистецтво ґрунтується на інтуїції, технологія – на закономірностях науки. З мистецтва все починається, технологією – закінчується, щоб потім усе почалося спочатку. Найпоширеніші педагогічні технології – особистісно орієнтоване, індивідуа­льно-визначене, кооперативне навчання та ін.

Модель навчання – це певна система взаємопов’язаних елементів, яка дає змогу визначити пріоритетні завдання, методи і форми навчання, розраховані на досягнення певного педагогічного результату.

Моделі навчально-виховного процесу у ПТНЗ будуються на основі багатокомпонентного, варіативного змісту освіти, застосування особистісно орієнтованих педагогічних систем, вибору перспективних освітніх технологій, комп’ютерної підтримки навчання, діагностичних і стимулюючих форм контролю й оцінювання досягнень учнів у різних видах навчально-виробничої діяльності.

До найвідоміших моделей у дидактиці належать такі [34, 113]:

1) модель навчання як державна організація, коли система навчання підпорядковується державним структурам влади з централізованим визначен­ням мети, змісту освіти, навчальних предметів тощо;

2) модель розвивального навчання (В.Давидов, В.Рубцов) – передбачає організацію процесу навчання як широке поєднання різних видів навчально-пізнавальної діяльності. Вона дає змогу всебічно розвивати в учнів мислення, пам’ять, увагу, інтелектуальні здібності, готує їх до самостійного засвоєння знань, пошуку істини;

3) традиційна модель навчання (Ж.Мажо, Л.Кро, Ж.Капель, Д.Равич) – це модель системного, послідовного академічного навчання як засобу передачі підростаючому поколінню універсальних елементів національної культури;

4) раціональна модель навчання (П.Блум, Р.Гап’є, Б.Скіннер) – перед­бачає таку його організацію, яка забезпечить засвоєння необхідних знань, умінь і навичок, насамперед для практичної діяльності й самореалізації особистості;

5) феноменологічна модель навчання (А.Маслоу, А.Комбс, К.Роджерс) – відображає персональний характер навчання з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей учнів, їх запитів і потреб.

Складовими компонентами процесу навчання, тобто структурою процесу навчання (за Ю.Бабанським) є: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, діяльнісно-операційний, контрольно-корекційний (регулюючий) і оцінково-результативний, емоційно-вольовий [34, 135].

Цільовий компонент – охоплює мету і завдання вивчення того чи іншого предмету.

Стимулюючо-мотиваційний компонент – передбачає стимулювання в учнів інтересу до навчально-пізнавальної діяльності, потреби розв’язувати навчальні, виховні й розвивальні завдання, пізнавальної активності.

Змістовий компонент – визначається навчальним планом, програмами з предметів і підручниками (навчальними посібниками).

Діяльнісно-операційний компонент – безпосередньо відображає сутні­сть процесу навчання, яка реалізується відповідними методами, прийомами і формами організації викладання й навчання.

Контрольно-корекційний (регулюючий) компонент – передбачає здій­снення різних видів контролю, самоконтролю, взаємоконтролю за навчально-пізнавальною діяльністю та результативністю навчання.

Оцінково-результативний компонент – спрямований на оцінку, само­оцінку, взаємооцінку знань, умінь і навичок учнів, здобутих у процесі навчання.

Емоційно-вольовий компонент – враховує індивідуальні психологічні особливості учасників навчального процесу, їхній емоційний стан, настрій, мотивацію та психологічну установку.

Усі зазначені компоненти процесу навчання перебувають у взаємозв’язку і взаємно доповнюються, що забезпечує реалізацію поставленої мети й завдань.