Методичні рекомендації. 2. Российское законодательство Х-ХХ вв

Невербальних засобів комунікації.

Мета: усвідомлення студентами особливостей невербальної поведінки, розуміння

експресій психічних станів особистості; усвідомлення з візуальною

психодіагностикою; розвиток умінь педагогічно доцільно демонструвати своє

ставлення за допомогою невербальних засобів взаємодії.

Обладнання: фотографії, малюнки із зображенням мімічних реакцій, типових постав, відкритих, закритих, динамічних жестів.

Опорні поняття: зовнішня техніка вчителя, кінесика, проксеміка, жест,

постава, хода, поза, вербальні дії.

ПЛАН.

I. Теоретична частина.

1. Зовнішня техніка вчителя як компонент педагогічної майстерності, її складові.

2. Виховне значення зовнішнього вигляду вчителя.

3. Невербальна комунікація.

4. Кінесика та проксеміка в діяльності вчителя.

5. Візуальна психодіагностика в педагогічному процесі.

II. Практична частина.

1. Практикум на контроль і корекцію правильної постави, пози, ходи, жестикуляції, мімічної і пантомімічної виразності.

2. Мікровикладання: “Діти, я хочу розповісти вам...”
Проаналізувати конгруентність /адекватність/ вербальної та невербальної інформації, повідомлення.

Завдання для студентів:

Самостійно підготуватись до обговорення проблеми: “Візуальна психодіагностика в педагогічному процесі “на основі зазначеної літератури.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА:

• Макаренко А. С. Проблемы школьного советского воспитания. Лекция 4 «Трудовое воспитание, отношение, стиль, тон в коллективе» /Пед. соч. в 8 т. – М.: Педагогика, 1984. – Т. 4. – С. 201-203.
• Макаренко А. С. Методика организации воспитательного процесса. Глава 5. “Стиль работы с колективом” /Пед. соч. в 8 т.- М.: Педагогика, 1984. – Т. 1. – С. 316-320.
• Горелов И. Н., Енгалычев В. Ф. Безмолвный мысли знак: Рассказы о невербальной коммуникации. – М.: Молодая гвардия, 1991.
• Основы педагогического мастерства /Под ред. Зязюна И. А. – М.: Просвещение, 1989. – С. 79, 101-107.
• Педагогічна майстерність: Підручник /За ред. Зязюна І. А. – К.: Вища школа, 1997. – С. 57-66.
• Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. – М.: Просвещение, 1987. – С. 115, 123-131.
• Щекин Г. В. Визуальная психодиагностика и ее методы: Учебно-методическое пособие. – К.: МАУП, 1996.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

• Абрамян В. Ц. Театральна педагогіка. – К.: Лібра, 1996. – С. 93-95.
• Бодалев А. А. Личность и общение. – М.: Педагогика, 1993. – С. 98-115, 133-148, 153-165, 184-185.
• Пиз А. Язык жестов. – Воронеж: НПО “МОДЭК”, 1992.
• Сумина И. А. Как одеваться учителю //Начальная школа, 1973, №11.

Методичні рекомендації.

Бажано наголосити на важливості здійснення кожним педагогом індивідуального підходу до свого одягу, зовнішнього вигляду. Одяг учителя та доповнення до нього мають добиратися відповідно до виконуваних ним професійних функцій та індивідуальних особливостей. Кожен педагог повинен завжди пам’ятати, що будь-яка деталь у його зовнішньому вигляді й поведінці має виняткове значення. Педагог формує морально-етичні погляди і смаки своїх вихованців. “Я повинен бути етично виразним, - писав А. С. Макаренко, - тому я ні разу не вийшов з не почищеними чобітьми або без поясу. Я теж повинен мати якийсь блиск, в міру сили та змоги, звичайно.

... Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому в нас стало звичкою ходити на роботу в кращому костюмі. Я і сам виходив на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки у мене був”.

Педагог зобов’язаний одягатися красиво, з урахуванням вимог сучасної моди. Але не утрирувати певний її стиль, не доводити ті чи інші компоненти зовнішнього вигляду до потворних крайнощів.

У школу вчитель йде на роботу, тому його одяг, крім естетичної виразності, має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати на дошці, працювати з демонстраційним матеріалом, нахилятися, ходити між рядами парт тощо. Одяг конкретного педагога повинен відповідати його морально-етичним поглядам, бути строгим, красивим, простим, виразним і охайним. Колір, фактура, доповнення (ґудзики, пряжки тощо) також мають підкреслювати красу, простоту, елегантність, скромність. Все це позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню почуття міри, не відвертає увагу від навчальних занять.

Вчителю потрібно подбати про те, щоб взуття було зручним, помірно елегантним і охайним. Оскільки він проводить уроки в класі в основному стоячи, то вимога до зручності взуття з гігієнічної точки зору не повинна залишатися тільки добрим побажанням. Туфлі на високих підборах, незвичної моделі й кольору, з додатковими прикрасами, з рипом відвертатимуть увагу учнів від навчальної діяльності й навіть дратуватимуть їх.

Однак, педагогу недостатньо бути обізнаним із загальними вимогами до свого зовнішнього вигляду. Важливо постійно працювати у певній системі формування у себе відповідних умінь та навичок. З метою формування певних умінь та навичок стежити за своїм зовнішнім виглядом молодому вчителеві доцільно дотримуватися ряду вимог та правил:

1. Залежно від порядку занять у школі складіть орієнтовний режим дня, зафіксуйте на аркуші паперу і вивісьте на видному місці. Виділіть час для догляду за собою, зокрема одягом, доповненнями до нього.
2. Періодично переглядайте спеціальні книги і журнали з метою ознайомлення з напрямками розвитку моди, дбайте про поновлення свого гардероба.
3. Виходячи з дому, обов’язково огляньте себе перед дзеркалом, попросіть своїх близьких “подивитися” на вас з усіх боків.
4. Ви одягли новий костюм чи сукню тощо. Необхідно перевірити, наскільки зручно буде вам “працювати” у ньому /ній/ в класі. Перед дзеркалом присядьте, підніміть вгору праву руку (пишете крейдою по дошці), потім обидві руки (розвішуєте таблиці), сядьте на стілець.
5. Ви прийшли до школи. Оцініть себе з позиції учнів класу і своїх колег. Промовте про себе: “Я готова (готовий) до виходу.”
6. Перед кожним уроком знову подивіться на себе в дзеркало. При цьому раз у раз промовляйте самі собі: “І знову вихід. Я готова (готовий).”
7. Аналізуйте з позицій педагогічних вимог одяг, зовнішній вигляд у цілому різних людей, колег, товаришів, випадкових перехожих на вулиці, акторів кіно, виставах, дикторів телебачення. Це сприятиме формуванню у вас умінь аналізу і самоаналізу.
8. Спостерігайте, як ваші друзі, колеги, учні реагують на ваш зовнішній вигляд, робіть відповідні висновки.

Практично кожен із нас з самого дитинства розмовляє на двох мовах, одна з яких усвідомлюється і констатується як вербальна, в той час як інша, повністю належить безсвідомому, здатна передавати наші приховані потяги та мотиви. Спробуємо оволодіти мовою тіла і навчитись ефективно використовувати нові знання. Кожен рух можна розшифрувати і вільно прочитати “таємне” послання нашого партнера по взаємодії. В той же час, знаючи значення кожного руху (жесту) і свідомо використовуючи його, ми можемо давати сигнал підсвідомості партнера про наші наміри і тим самим здійснювати на нього прихований вплив.

В невербальній комунікації використовуються будь-які символи, крім слів.

Часто невербальна передача інформації відбувається одночасно з вербальною і може підсилювати або змінювати смисл слів. До невербальної комунікації відносяться погляд, жести, міміка, поза, хода, постава, пантоміміка, інтонація, модуляція голосу та ін.

Згідно дослідження, значна частина вербальної інформації сприймається через мови поз, жестів та звучання голосу. Е. Мехребієн вказує, що 55% інформації сприймається через вираз обличчя, пози і жести, а 38% - через інтонації і модуляції голосу. З цього випливає, що всього 7% залишається словам. Це має принципове значення в педагогічному процесі. Дуже часто невербальні символи настільки “перекручують” інформацію, що реципієнти неправильно сприймають повідомлення.

Для вчителя дуже важливо слідкувати за мовою власних поз, жестів, інтонації тощо, щоб не посилати суперечливі сигнали. Спробуйте поглянути на себе і почути себе так, як бачить і чує вас співбесідник. Посилаючи гармонійні знаки, які не містять суперечливих повідомлень, ви доб’єтесь більшої якості і розуміння ваших слів.

Останнім часом з’явилися дві нові наукові дисципліни у психології: кінесика і проксеміка.

Кінесика – наука про комунікацію жестом і виразом обличчя. Головна гіпотеза полягає в тому, що тілесна виразність підпорядкована закодованій системі, яка засвоєна індивідом і яка незначно варіює залежно від різних культур. Вивчення рухів включає низку галузей: вивчення форм і функцій індивідуальної комунікації; природу взаємодії руху та словесної мови; спостереження за взаємодією мови жестів двох або кількох індивідів.

Проксеміка вивчає спосіб структурування людського простору, висуваючи такі орієнтири:

1) загальне розташування тіла (залежно від статі);

2) кут орієнтації партнерів;

3) тілесна дистанція, визначена рукою;

4) тілесний контакт залежно від форми та інтенсивності;

5) обмін поглядами;

6) відчуття теплоти;

7) нюхові сприймання;

8) сила голосу.

Ці науки дозволяють аналізувати обличчя (міміку, мікроміміку) та

просторові співвідношення (пластику, жест).

Педагог повинен уміти співвідносити свою поведінку з поведінкою учнів, розраховуючи кожен свій порух і слово, домагаючись граничної виразності. Він повинен вміти швидко й чутливо (адекватно) реагувати на зміну довколишнього середовища та станів учнів. А реагує вчитель, передусім, за допомогою погляду.

Погляд педагога – невичерпне джерело інформації не тільки у розумінні психологічної характеристики ставлення до учнів, але й у розумінні простору, процесу висловлення тексту, створення смислу.

Напрямок руху погляду дає важливу інформацію при взаємодії між учителем та учнем. Обмін поглядами є найшвидший різновид комунікації. Погляд структурує зустріч двох осіб і регулює процес діалогу.

Погляд включає до простору тривалість завдяки здатності охоплювати, пов’язувати розрізнені елементи, розповідати історію за допомогою простої траєкторії швидких поглядів. Він привертає увагу й погляд того, хто навчається, фронтально і прямо або латерально чи побічно, коли ми бачимо, що погляд педагога звернений на іншого. У певному розумінні педагог привертає учнів очима, щоб змусити їх, майже як у кіно, бачите те, що відбувається, його власними очима.

Погляд має вирішальне значення для будь-якого жесту. Один і той самий жест може означати геть протилежне через різні погляди.

Закон: “погляд – тому, з ким розмовляєш, жест – тому, про кого йдеться”.

Жест пов’язує слово з конкретною педагогічною ситуацією, підключає дискурс до якогось елементу педагогічної діяльності, забезпечує систему трансляції слова та пластичної взаємодії.