Роль психічних процесів у творчості людини.

Природа творчих процесів у психіці людини пов’язана з функціями вищої нервової діяльності, пізнавальними процесами, перш за все,з уявою. За своєю психологічною сутністю уява та фантазія виступають своєрідною, часто дуже оригінальною, формою нових комбінацій образів, ідей, інтеграції елементів набутого досвіду. Матеріальним субстратом уяви є система нейронів довготривалої пам’яті, решта яких активізується робочою пам’яттю за принципом домінанти (Ухтомський), визначаючи стійкість творчих прагнень людини, спрямованість творчих процесів. Людині, за думкою Виготського, притаманні два види дій. Якщо перша – репродуктивна, пов’язана в основному з процесами пам’яті, повторенням та зберіганням існуючого досвіду, за допомогою якого виробляються звички та вміння, полегшується пристосування до оточуючого середовища, то друга за видом діяльність – творча, має іншу природу. Вона ґрунтується саме на комбінуючих функціях мозку, процесах уяви та фантазії і полягає в творенні нових образів досвіду. Уява і фантазія, на перший погляд, може вважатися чимось нереальним, унікальним і більше пов’язуватися з творчістю геніальних та обдарованих науковців, митців, винахідників, політиків. З цієї точки зору творчість часто здається якимось елітарним явищем, далеким від буденного життя звичайних людей.

Проте таке “життєве” уявлення про творчість і фантазію не зовсім відповідає науковому тлумаченню і може навіть шкодити в педагогічній практиці. Творча діяльність супроводжує життя кожної людини, виступає умовою існування і розвитку суспільства. Весь світ людської культури порівняно до світу природи побудований на плодах людської уяви, фантазії та мислення. З цих суджень випливає важливе положення про те, що творчість є родовою рисою людини, нормою життєдіяльності, і не тільки видатних осіб. Разом з тим якісні рівні творчості дитини і дорослого, ремісника та винахідника, учня та митця, звичайно, різняться між собою.

Л. Виготський виділяє такі форми зв’язків фантазії та реальності:

1. Фантастичні образи будуються на елементах дійсності, їх комбінаціях, наприклад, образ казкового світу О.С.Пушкіна “ У лукоморья дуб зелёный…».

2. Реальні події, події минулого відтворюються в свідомості людини за допомогою уяви, наприклад, вивчення історії першої світової війни чи африканської пустелі.

3. Існує емоційний зв’язок між уявою та реальністю за законом подвійного висловлення почуттів, наприклад, чорний колір асоціюється з горем, трауром, і навпаки.

4. Продукти “чистої” уяви – науково-технічні, архітектурні проекти, художні задуми згодом матеріалізуються в реальну дійсність.

Функції уяви в творчій діяльності тісно взаємопов’язані і з іншими психічними процесами – мисленням, сприйманням, емоціями, а також з увагою, пам’яттю, здібностями. Так, творча задача актуалізує роботу довготривалої пам’яті, яка зберігає набутий людиною досвід, виникає комбінація елементів робочої пам’яті. Вирішення задачі потребує переведення накопиченої в пам’яті інформації з потенційної форми в актуальну, включення нових елементів довготривалої пам’яті у вихідну конфігурацію. Створена комбінація стає новим елементом пам’яті і матеріалом для наступних творчих задач. Це означає, що творча задача виступає первинною клітиною творчості, а творча діяльність людини може розглядатися як вирішення безлічі виникаючих творчих задач. У творенні нових образів беруть безпосередню участь і операції мислення, такі форми синтезу як аглютинація, гіперболізація, загострення та підкреслювання, схематизація та асоціації. Саме тому, визначаючи творчі риси особистості, характеризують не тільки її уяву, а й інші якості – пам’ять, увагу, мислення, сприймання, емоційно-вольову сферу.

Досвід особи виступає тим “будівельним” матеріалом, що накопичується і стає основою роботи фантазії, механізмом творчої уяви. Цей механізм (за Л.Виготським) діє так, що накопичений досвід складним чином переробляється. Найважливішими складовими цього процесу виступають дисоціації та асоціації. Дисоціація полягає в тому, що ціла одиниця досвіду розпадається на частини, серед яких одні виділяються, зберігаються, а інші забуваються. За процесом дисоціації слідує зміна цих елементів, їх перекомбінування в новий образ або систему і створення асоціацій.

Будь-яка творчість, незважаючи на її суто індивідуальний характер, завжди містить в собі і соціальний коефіцієнт. Науковцями Рибо, Вейсманом було встановлено психологічний закон, згідно якому прагнення до творчості завжди буває зворотно пропорційне простоті середовища. При однаковій кількості населення в розвиненому суспільстві кількість новаторів та винахідників значно більша, ніж у нецивілізованому. Геній – завжди рослина не тільки свого часу, але й свого середовища, його творчість спирається на потреби та можливості, що існують поза ним.

Історія суспільства, його культура доводять, що справді цінні продукти творчої уяви в різних галузях людської діяльності створюються в зрілому віці, коли накопичується достатній досвід, формуються більш свідомі інтереси, вдосконалюється розумова діяльність, розвивається воля.