ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК. Слово “метод” походить від грецького слова methodos – шлях до мети, спосіб пізнання явищ природи і суспільстваОсновні положення Слово “метод” походить від грецького слова methodos – шлях до мети, спосіб пізнання явищ природи і суспільства. Існує дві ознаки методу взагалі: 1) бути відображенням цілеспрямованої діяльності; 2) бути відображенням відрегульованої за певним принципом діяльності, яка являє собою систему прийомів або способів. Зазначене дозволяє розглядати методи як певні способи цілеспрямованої діяльності під час навчання. Методи навчання поділяють на загальні та спеціальні. Під загальними у сучасній педагогіці прийнято розуміти методи, що застосовуються у школі при вивченні різних навчальних предметів. Спеціальними вважають такі, що застосовуються при вивченні окремих дисциплін. Таке розуміння загальних і спеціальних методів навчання хоч і є найбільш поширеним у сучасній педагогіці, проте потребує уточнення з методологічних позицій – з погляду співвідношення загального, одиничного й особливого. Відзначимо, що у спеціальних методах навчання з окремих предметів є багато спільного. До загальних ознак відносимо часткові прийоми вивчення окремих предметів. Спільні сторони прийомів навчання випливають із загальних дидактичних методів і входять до змісту загальної дидактики. Точне визначення спеціальних методів навчання щодо окремих предметів є завданням окремих методик, які вони вирішують на основі загальної дидактики. У цьому єдність одиничного та загального. Загальні та спеціальні методи тісно пов’язані і доповнюють один одного. Ось чому не можна відривати проблем загальних методів навчання від проблем спеціальних методів, як і проблем загальної дидактики від проблем окремих методик. Виділяють протилежні і водночас взаємозалежні сторони в методах навчання – явище і сутність, зовнішнє і внутрішнє, форму і зміст. Зовнішню сторону методів навчання характеризують різні способи їх прояву у навчальній діяльності вчителя і учнів, за якими можна безпосередньо спостерігати. Це показує, як саме формуються в учнів знання, навички й уміння. Ця сторона методу може бути описана різними аспектами: 1. Словесна форма представлення навчальної інформації вчителем і усна форма відтворення знань учнями. 2. Зорова форма подання навчальної інформації за допомогою використання наочних посібників. 3. Різноманітні практичні роботи учнів під керівництвом або за завданнями вчителя як форма обміну інформацією між тими, хто вчить, і тими, хто вчиться. 4. Різні зовнішні прийоми, що їх використовує вчитель для підвищення ефективності навчання учнів (педагогічна техніка, культура мовлення, педагогічний такт тощо). Зовнішні сторони методу навчання відображують певні внутрішні прояви. Внутрішня сторона методу навчання становить його сутність. Її не можна спостерігати зовні. Сюди належать такі моменти: 1. Цілеспрямованість викладання і учіння. 2. Зміст навчання, яким визначаються методи. 3. Процес логічної розумової діяльності учнів (аналіз і синтез, індукція тощо). 4. Психологічна сторона методу, що органічно властива йому. Методи навчання – це способи цілеспрямованої двосторонньої взаємодії вчителя і учнів, спрямованої на розв’язання навчально-виховних завдань. Метод реалізується через сукупність прийомів. Прийомом називають структурний компонент методу. Одні й ті самі прийоми можуть бути складовими різних методів. Засобами навчання називають матеріальні (технічні засоби навчання, шкільне обладнання, шкільні приміщення, підручники, посібники тощо) та духовні цінності (наприклад, лагідне вчительське слово), які сприяють підвищенню ефективності процесу навчання. Метод навчання є поняттям багатовимірним та багатозначним, тому може розглядатися на основі виділення цілого ряду ознак для його характеристики. В зв’язку з цим виникає потреба певної систематизації та впорядкування методів навчання, тобто їх класифікації - розподілу на певні групи за певними ознаками. Одне з найважливіших завдань класифікації – виступати засобом систематизації науково-теоретичного знання про методи навчання. Незалежно від ознаки, за якою проведена класифікація, кожен метод зберігає свої істотні зовнішні характеристики в різних умовах навчання. У сучасній педагогіці не існує єдиного підходу до класифікації і групувань методів навчання. Наведемо деякі з існуючих підходів: 1. За джерелом знань – словесні, наочні, практичні (Н.М.Верзілін, Є.І.Петровський). 2. За основною дидактичною метою – методи набуття нових знань, формування вмінь і навичок, закріплення, застосування, перевірки (М.О.Данилов, Б.П.Єсіпов). 3. За ступенем активності учнів – методи пасивні й активні (Є.Я.Голант) тощо. Теоретично оптимальною могла б бути тільки така класифікація, яка б включала б усі істотні ознаки дидактичних методів. Найбільше відповідає таким вимогам класифікація, представлена Ю.К.Бабанським (див. Табл. 2.3). Названа класифікація проведена на основі діяльнісного підходу. В ній виділено три групи методів на основі визначення основних компонентів процесу навчання у взаємозв’язку викладання і учіння: 1) організація і здійснення процесу навчання; 2) стимулювання і мотивація процесу навчання; 3) контроль та самоконтроль. Охарактеризуємо дані групи методів. І. Характеристика методів організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності Методи цієї групи призначені для організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності, яка реалізується, насамперед, словесними, наочними і практичними методами навчання. За джерелом інформації та способом її сприймання 1. До словесних методів навчання відносять розповідь, лекцію, бесіду тощо. Розповідь.Одним з найпоширеніших методів у середніх спеціальних закладах є розповідь. Цей метод ґрунтується на словесному викладанні матеріалу. До розповіді як методу повідомлення нових знань ставляться певні педагогічні вимоги: 1) наукова і практична достовірність матеріалу, який викладач повідомляє учням; 2) логічна послідовність у викладанні матеріалу теми; 3) чіткість і доведеність у викладанні; 4) образність та емоційність викладання; 5) ясність і правильність мови, її доступність розумінню учнів. Лекція– один з методів усного викладання знань. Шкільна лекція застосовується для викладання широкого за змістом матеріалу, нерідко узагальненого характеру. Вона має велике значення для підготовки молоді до наступного навчання і самоосвіти. Для кращого, свідомого сприймання і засвоєння учнями матеріалу лекції слід дотримуватися таких вимог: 1) чітко формулювати тему лекції, її мету і план. План лекції бажано учням задиктувати; 2) викладання матеріалу слід вести у такому темпі, із застосуванням таких прийомів, за яких учні могли робити вибіркові записи; 3) лекція може супроводжуватися демонструванням або ілюструванням наочних посібників (картин, діапозитивів, муляжів тощо); 4) лекція – монологічна форма викладання нових знань. Як правило, вона не включає запитань до учнів; 5) лекція характеризується чітко окресленими висновками, що випливають з аналіза пропонованого слухачам матеріалу. Бесіда - діалогічний метод навчання, коли вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Залежно від мети виділяють різні види бесід (див. Табл. 2.2). Таблиця 2.2 Види бесід
Наприклад, бесіда-повідомлення - викладач пояснює новий матеріал за допомогою запитань і відповідей, користуючись накопиченими знаннями, спостереженнями, досвідом; евристичнабесіда – викладач ставить такі запитання до учнів, які не лише збуджують їх до простого відтворення знань, але й примушують порівнювати певні факти, предмети, явища і шляхом логічного судження підходити до нових понять тощо. 2. Наочні методи навчання поділяють на дві великі групи: методи ілюстрації і методи демонстрації. Основна мета методів цієї групи – створити в учнів найбільш правильне уявлення про предмети, які вони вивчають, і найбільш правильне відображення зв’язків і залежностей між ними. Метод ілюстрації – статичний показ учням засобів унаочнення: предмети та явища навколишньої дійсності; зображення реальних предметів – предметні малюнки, картини, образні моделі з паперу, картону; символічні зображення – карти, таблиці, схеми, креслення, картки з зображенням символів, які використовуються при вивченні певного предмета тощо. У навчальному процесі використовують такі види наочності: природна, образна (зображувальна), об’ємна, звукова, абстрактно-символічна. Метод демонстрації – це динамічний показ приладів, технічних установок, препаратів, дій вчителя й учнів, що демонструють послідовність виконання тієї чи іншої операції та використання обладнання (показ у дії). До демонстраційних методів відносять також показ кінофільмів і діафільмів. Застосовуючи названі методи необхідно керуватися такими педагогічними вимогами: 1) відбирати найтиповіші об’єкти з чітко вираженими істотними ознаками; 2) застосовувати на уроці лише таку наочність, яка необхідна для забезпечення глибокого засвоєння учнями знань; 3) при використанні наочності слід дбати про те, щоб вона добре сприймалася учнями; 4) забезпечити оптимальну взаємодію слова і сприймання наочності; 5) вести учнів від зовнішнього сприймання окремих ознак предметів до пізнання процесів, зв’язків і взаємозалежностей, підводити їх до висновків та узагальнень. 3. Практичні методи. Головною ознакою методів цієї групи є відтворювальна навчально-пізнавальна діяльність учнів. До них належать: метод вправ, лабораторний метод, виробничо-практичний метод тощо. Метод вправ – один із найважливіших практичних методів навчання, основний засіб формування навичок і вмінь. Вправи– це цілеспрямоване багаторазове повторення учнями певних дій і операцій з метою формування навичок і вмінь. За характером навчальної діяльності учнів вправи можна поділити на усні, письмові, графічні та технічні. Усні вправи широко застосовуються у практиці викладання всіх предметів (усна лічба з математики, усні вправи з мови тощо). При виконанні графічних вправ учні свої знання виражають засобами зображення, малюванням і кресленням (складання таблиць, креслення графіків, діаграм, карт тощо). До технічних вправ відносимо вправи на виконання розмітки, рубання зубилом у слюсарній справі, вправи на виконання закінчених циклів дій у процесі праці тощо. Лабораторний метод.Лабораторні роботи являють собою один із видів дослідницької самостійної роботи учнів, що проводиться за завданнями учителя в спеціально пристосованому для проведення дослідів приміщенні (лабораторії) з метою вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Залежно від навчальної мети лабораторні роботи проводяться після пояснення вчителем нового матеріалу, перед його вивченням чи під час нього. Виділяють такі види лабораторних робіт: фронтальні лабораторні роботи з окремими групами учнів, ілюстративні та дослідницькі. Дуже близько до лабораторних робіт стоять практичні заняття і практикуми. Виробничо-практичний метод.Мета цього методу діяльності учнів полягає у створенні реальних цінностей. Графічні роботи –роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю учнів (креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм тощо). За логікою передачі і сприйманням навчальної інформації Дана група методів складається з індуктивних та дедуктивних методів навчання, які дають можливість усвідомити логіку відтворення змісту навчального матеріалу. Використання індуктивного методупередбачає викладання навчального матеріалу від конкретних фактів, демонстрації дослідів тощо до його поступового теоретичного узагальнення (визначення основних понять теми, формулювання правил, законів тощо). Індуктивний метод навчання забезпечує перехід від одиничного до загального висновку на основі знання про предмети даного класу (повна індукція), або ж на основі знання лише про окремі предмети даного класу (неповна індукція). Позитивною стороною даного методу є можливість подання матеріалу шляхом спільних міркувань. Але такий підхід до вивчення певної теми потребує багато часу та обмежує розвиток абстрактного мислення. Дедуктивний метод передбачає виклад загальних теоретичних положень, на основі яких проходить конкретизація завдань проблеми, що вивчається. Дедуктивний метод забезпечує систематичний і логічний виклад навчального матеріалу, тісний взаємозв’язок різних елементів знання в його системі. Така побудова навчального процесу сприяє засвоєнню учнями знань загального та абстрактного характеру. До цієї групи відносять також методи навчального аналізу, синтезу, аналогії, виявлення причинно-наслідкових зв’язків, закономірностей тощо. За ступенем самостійного мислення учнів при засвоєнні знань Методи цієї групи виділяються на основі оцінки ступеня творчої активності учнів у ході навчального процесу. Репродуктивні методи. Репродуктивний характер мислення приводить до активного сприймання навчальної інформації та її запам’ятовування, але такий підхід до побудови навчального процесу обмежує формування у учнів самостійності, навичок пошукової діяльності тощо. Метод проблемного викладання знань учителем.До функції перерахованих вище методів додає елемент проблемності. Частково-пошуковий метод навчання.Цей метод вимагає від учнів високого рівня пізнавальної активності й самостійності. Суттєвим тут є той момент, що завдання евристичного характеру учні виконують не повністю від початку і до кінця, а лише частково, на окремих етапах. Дослідницький метод навчання.Він має своїм головним завданням підготувати учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної і самостійної активності. За ступенем керівництва навчальною діяльністю Методи самостійної роботи використовуються при виконанні самих різноманітних видів навчальної діяльності (роботи з підручниками, спеціальною літературою, планування роботи, підведення підсумків). Самостійність учнів у навчанні – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Постійне і правильне застосування самостійної роботи розвиває довільну увагу учнів, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань, формує самостійність як рису особистості. Самостійна робота потребує кваліфікованого керівництва з боку вчителя. ІІ. Характеристика методів стимулювання навчальної діяльності школярів у процесі навчання Методи названої групи використовують з метою стимулювання та мотивації навчальної діяльності школярів, їх збагачення навчальною інформацією. Їх поділяють на дві підгрупи. До першої входять методи формування пізнавальних інтересів учнів. До другої – методи, спрямовані на формування почуття обов’язку і відповідальності у навчанні. Методи формування пізнавального інтересу: дидактичні ігри; аналіз життєвих ситуацій; створення ситуацій успіху у навчанні. Дидактичні ігри(пізнавальні ігри, мандрівки, вікторини тощо) – це спеціально планований та пристосований до досягнення навчальних цілей вид ігрової діяльності. У навчальному процесі ґрунтуються на створенні ігрових ситуацій. Методи, спрямовані на формування почуття обов’язку і відповідальності у навчанні: пояснення суспільної значущості навчання, роз’яснення особистої значущості навчання, пред’явлення навчальних вимог, стимулювання і гальмування у навчанні. Ці методи передбачають пояснення учням суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку; заохочення до сумлінного виконання навчальних обов’язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби – вказівки на недоліки, зауваження. ІІІ. Характеристика методів контролю і самоконтролю у навчанні Застосування методів контролю та самоконтролю у навчанні дає можливість не тільки визначати рівень навченості учнів, а, головним чином, коректувати подальшу діяльність вчителя (або самого учня у випадку застосування методів самоконтролю). Усний контрольздійснюється під час індивідуального та фронтального опитування. При індивідуальному опитуванні вчитель ставить перед учнем кілька запитань, відповідаючи на які останній показує рівень засвоєння ним навчального матеріалу. При фронтальному опитуванні вчитель підбирає серію логічно пов’язаних між собою питань і ставить їх перед усім класом, викликає для короткої відповіді тих чи інших учнів. Під час використання методів цієї групи учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати свою точку зору. Але така перевірка знань потребує багато часу, збуджує нервову систему опитуваного учня, нерідко буває суб’єктивною, нерівнозначною (різний рівень складності запитань різним учням). Методи письмового контролю – письмова перевірка знань, умінь та навичок учнів. Названа група методів включає: проведення письмових контрольних робіт, творів, диктантів, письмових заліків, метод тестового та графічного, програмованого контролю тощо. Письмова перевірка знань не потребує багато часу, може охоплювати велику кількість учнів одночасно, є більш об’єктивним методом перевірки знань та умінь учнів. Метод тестового контролю передбачає відповіді учня на тестові завдання, що дає змогу за короткий час перевірити знання певного навчального матеріалу учнями всього класу. Однак така перевірка може виявити лише знання фактів, але не здібності, вона заохочує механічне запам’ятовування, а не роботу думки; потребує багато часу для складання програм. Метод графічного контролю – перевірка навчального матеріалу у вигляді складання учнем узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв’язки об’єкта або їх сукупності. Застосування методів лабораторного контролю полягає у перевірці вмінь користуватися приладами, розв’язувати експериментальні задачі, проводити досліди тощо. Метод машинного контролю. Це метод виконання програмованих вправ на комп’ютері. Методи самоконтролю. Це вміння самостійно знаходити помилки, недоліки, намічені способи їх подолання.
ОПОРНА СХЕМА ЗАНЯТТЯ
Надаючи перевагу тим або іншим методам навчання, необхідно дотримуватися таких критеріїв: 1) відповідність методів принципам навчання; 2) відповідність мети завданням навчання; 3) відповідність мети, завдань і змісту даної теми; 4) відповідність змісту матеріалу навчальним можливостям школярів; 5) відповідність змісту навчального матеріалу умовам і відведеному часу для його вивчення, а також рівню підготовки самого вчителя тощо.
|
