Будь-який етнос, який нещодавно народився, не має етностатевих ознак, тобто у своїй поведінці він органічно поєднує потенції чоловічого і жіночого начала — його етнічна стать перебуває у прихованому (латентному) стані. Вона поступово виявляється по мірі становлення (дорослішання) етносу. В історично короткий період кризи, коли стоїть питання життя або смерті етносу, його статева спеціалізація виявляється особливо яскраво. Виразне виявлення в етносу статевих ознак (системної спеціалізації “чоловіче—жіноче”) — це симптом його втягування в трансформаційну системну кризу.
| ЗОНА СИСТЕМНОЇ КРИЗИ
Чоловічий етнос
Жіночий етнос
|
Треба сказати, що напередодні зачаття нового етносу в стані системної кризи знаходиться не лише жіночий, а й чоловічий етнос: згадаймо, що галілеяни-тиверійці в цей час були вигнанцями, варяги швидко розчинялися серед населення Європи, а маленька Литва вела смертельні війни із західними сусідами. Тобто всі ці чоловічі етноси реально могли зникнути, як зникали тисячі інших (люди здебільшого лишалися, але етноси вмирали). У них було лише два виходи — або етнічна смерть, або продовження життя в новій, зачатій ними істоті. Так само і перед жіночим організмом у період системної кризи гостро постає питання життя чи смерті — про це свідчить загальний хаос, який передував утворенню держави Антів, Київської Русі і Козацької України.
| Етносистемна криза та її подолання
|
Новий етнос народжується не відразу ж після зачаття. Три українських етноси, які народилися протягом останньої 1596-річної епохи (419—2015), проходили визрівання протягом приблизно одного століття. Ймовірно, що швидкість такого “внутрішньоутробного розвитку” залежить від інтенсивності інформаційного обміну всередині новоутвореного етнічного зародка. При сучасному рівні розвитку транспорту, телекомунікацій і всепроникаючого впливу засобів масової інформації (тобто за умов, коли інтенсивність інформаційного обміну зросла в тисячі разів) час від зачаття етносу до його народження визначається простою зміною поколінь його духовної, владної, бізнесової і професійної еліти, тобто може становити всього 10—15 років. Таким чином, ми входимо в епоху, де швидкість формування нового етносу зростає на порядок: в минулому — одне століття, а нині й у майбутньому — одне десятиліття.
А тепер спробуймо узагальнити, в чому виявляється подібність між народженням людини і народженням етносу.
| | Людина
| Етнос (“велика людина”)
|
|
| Зачаття відбувається внаслідок взаємодії чоловіка і жінки
| Зачаття відбувається внаслідок взаємодії етноса-чоловіка і етноса-жінки
|
|
| У момент зачаття яйцеклітина є непорушною, а сперматозоїд активно рухається
| У момент зачаття жіночий етнос знаходиться на своїй території, а чоловічий етнос приходить іззовні
|
|
| Розміри яйцеклітини в тисячі разів перевищують розміри сперматозоїда
| Розміри материнського етносу можуть в тисячі разів перевищувати розміри батьківського етносу
|
|
| Запліднення яйцеклітини відбувається в період овуляції з циклічністю в
28 днів, що збігається з періодом обертання Місяця навколо Землі (Місяць виступає в ролі зовнішнього годинника-синхронізатора)
| Запліднення українського етносу-жінки відбувається в період етноовуляції— кожні 532 роки, що визначається повторенням конфігурації “Сонце—Земля—Місяць”[95] (сонячно-місячний годинник-синхронізатор)
|
|
| Яйцеклітина і сперматозоїд мають бути генетично сумісними (передусім належати до одного біологічного виду)
| Жіночий і чоловічий етноси мають бути психологічно сумісними (належати до одної раси і, скоріше всього, бути дуальними соціотипами)
|
|
| Період від зачаття до народження становить приблизно 9 місяців
| Тривалість періоду від зачаття до народження залежить від інтенсивності міжлюдської взаємодії і в минулому становила приблизно
1 століття, а в сучасну інформаційну епоху становить 10—15 років (зміна поколінь еліти)
|
|
| Якщо зачаття не відбувається, то сперматозоїд і яйцеклітина гинуть
| Якщо зачаття етносу не відбувається, то чоловічий і жіночий етноси гинуть як системи
|
| Подібність людського і етнічного зачаття
|
Усі наведені вище чіткі закономірності етнотворення властиві Україні як природному центру творення арійської (індоєвропейської) спільноти. По мірі віддалення від центру до периферії ці закономірності стають менш чіткими і важче надаються до наукового дослідження.
