Примордіальна ТрадиціяПерехід на другий рівень відкрив перед європеоїдами принципово нову можливість, яка у неоантропів знаходилась у зародковому стані. Йдеться про спроможність свідомого контакту з Творцем. Сутність цього феномену ми розкриємо у наступних публікаціях, а поки лише скажемо, що важливим моментом цього контакту була (і є досі) здатність доступу (“підключення”) людини до Загального інформаційного поля (“Ефірних хронік”, “Хронік Акаши”[189] або “Книги Господньої”). Саме з такого роду підключенням пов’язані феномени яснобачення, телепатії, одкровення тощо. Ця мутаційна зміна, базована на реалізації потенцій Третьої сигнальної системи (див. “4.4. РАСА-I: Неоантропи”), дозволяла отримувати знання “неземного” походження у вигляді образів та інтуїтивних ідей (завдяки Третій сигнальній) і розуміти їх (завдяки Мові). Саме тому “Слово” — це і мова, і знання, і наука. Володіння Словом було головною відмінністю європеоїдів. У цьому сенсі вони були “галами” і “слов’янами”[190] — носіями мови і вищих знань (про виникнення суперетносу слов’ян див.: “2.3.6. Слов’яни — гали нової епохи”). Здатність “підключатися” до згаданої “Вселенської бібліотеки” є дарованим згори додатком до можливостей другого психоінформаційного рівня, особливою Божою ласкою, яка значно прискорила розвиток людства. Нагадаємо, що другий рівень, на відміну від першого, дозволяє ефективно засвоювати і застосовувати чужий досвід (див.: “4.3.3. Психоінформатика і вертикальна типологія”). Знання “неземного” походження, що дійшли до нас з мороку тисячоліть, позначаються терміном Примордіальна Традиція [191] (тобто “первинна традиція”). Що про неї відомо?
По-перше, те, що ці знання не могли бути створені тодішніми людьми, дуже часто в них навіть не було для цього практичної потреби (наприклад, знання про відстань від Землі до Сонця чи алгебраїчні рівняння з кількома невідомими). Принципи Аюрвіди (відичної медицини) — це принципи медицини майбутнього, до якої лише підбирається сучасна наука. Інший приклад — знання про космічні цикли та їх тривалість, уявлення про Сина Божого як іпостась Святої Трійці, здатну безпосередньо контактувати з людьми. Вищою формою цього контакту мало бути прийняття Сином Божим людського тіла від земної матері. Реконструкція стародавніх міфів приводить до висновку, що завдяки “Ефірним хронікам” багато тисячоліть тому вже було відомо про майбутній прихід Спасителя. По-друге, “ існують достовірні свідчення про те, що Примордіальна Традиція нинішнього циклу прийшла з гіперборійських регіонів ”[192]. Гіпербóрією[193] називали Північне Надчорномор’я, яке стосовно Месопотамії (батьківщини неоантропів) знаходилося точно на півночі, “на льодовій кромці” (в античні часи з Гіпербóрією ототожнювали Скіфію). По-третє, за твердженням Рене Генона, корені Примордіальної Традиції сягають в минуле на 25 тисячоліть. Це збігається з нашим уявленням, що вихід на другий психоінформаційний рівень відкрився лише тоді, коли біла раса в цілому завершила своє формування. Саме в цей час вона досягла фізичних і психічних параметрів, необхідних для засвоєння і збереження Знань. 4.5.6. Перша і друга хвилі “русявої діаспори”
Як ми вже знаємо, починаючи з 25 тисячоліття до н. е. починається перша хвиля стрімкого розселення європеоїдів (“кроманьйонців”, “русів-бореалів”) в усіх доступних напрямках. Володіючи значною перевагою у розвитку, вони легко проходили через середовище місцевих народів. У результаті протягом історично короткого часу практично вся Євразія (за винятком Південно-Східної Азії) стала європеоїдною. Нагадаємо, що “ у 40—10 тисячоліттях ні в Сибіру, ні в Середній Азії, ні на півострові Індостан монголоїдів не було. Вони з’являться там значно пізніше. І тому, коли йдеться про стоянки палеоліту, мезоліту і навіть неоліту на Далекому Сході, у Прибайкаллі, на Уралі, в Семиріччі, на Тібеті, у долинах Інду, то маються на увазі виключно європеоїди і, частково, європеоїдно-неандерталоїдні метиси, тобто змішані протоетноси. З цієї причини ми цілком обґрунтовано говоримо про існування у верхньому палеоліті (тобто у 35 тис. — 8 тис. до н.е. — І. К.) другого етнічно-культурно-мовного ядра русів-бореалів у Сибіру, третього — в Середній Азії, четвертого — в долині Інду” [194]. Друга потужна хвиля розселення європеоїдів припадає на 15—8 тисячоліття до н. е. Цілком можливо, що воно було викликане демографічним вибухом унаслідок тимчасового потепління 18—15 тис. до н. е. і наступним похолоданням з новим наступом скандинавського льодовика. Цей етап добре простежується завдяки тому, що європеоїди оволоділи культурою “геометричних мікролітів”. Це маленькі кам’яні ножоподібні пластини у формі трапецій, трикутників, ромбів. З них виготовляли надзвичайно гострі і міцні ножі, тесаки, наконечники списів, гарпуни, серпи тощо. Технологією мікролітів володіли виключно європеоїди: “ Вони є всюди, де живуть індоєвропейські народи, але їх немає там, де немає цих народів ”[195]. Крім того, “ карта поширення геометричних мікролітів точно збігається з поширенням сільського господарства ”, — очевидно, через те, що саме з гострих як бритва мікролітів виготовляли первісні серпи[196]. Поселення європеоїдів 12—9 тис. до н. е. (протоміста Зарзі, Заві Чені, Шанідар) — носіїв культури геометричних мікролітів, виявлені в горах Загросу (північний Ірак). Уся організація їхнього життя говорить про тісний зв’язок з їхньою північною батьківщиною: “ У Зарзі знайдені матеріали, які дозволяють говорити про прихід носіїв цієї археологічної культури з півночі, із-за Кавказу — з руських степів ”[197]. “ Тут маються на увазі степи Північного Надчорномор’я— землі, з незапам’ятних часів заселені русами-бореалами і пізніше русами-індоєвропейцями ”[198]. Загальновизнаним науковим фактом є те, що першим містом в історії людства був Єрихон(Ярихон, Яригон) — нинішній Ярихо в Палестині. Значно рідше згадується інший твердо з’ясований факт — Ярихон з 9 тис. до н. е. заселяли європеоїди-бореали, які безроздільно панували на Близькому Сході до появи на цих територіях семітів наприкінці 2 тис. до н. е. Мешканцями Ярихону були “ європеоїди достатньо високого зросту, які мали “кроманьйонську” комплекцію. Дані антропології дозволяють зробити висновок, що вони не мали домішок неандертальців. Усього в місті проживало не менше 3 тисяч людей. Вони вже вели достатньо розвинуте сільське господарство (вирощували пшеницю, ячмінь, виноград, інжир та інше), займалися полюванням. Їм вдалося одомашнити газель, буйвола, дикого кабана (прасеміти і семіти не вміли обробляти свиняче м’ясо і тому ніколи свиней не розводили; свинарство є ознакою індоєвропейської культури тваринництва). Вели торгівлю зерном, коштовним камінням, сіркою. Розкопки показали прямий зв’язок культури місцевих європеоїдів з культурою європеоїдів-бореалів. Фактично Ярихон був форпостом тодішньої цивілізації” [199].
Сьогодні Ярихон розкопано не більше ніж на 12%. Подальші дослідження першого міста європеоїдів-бореалів заморожені. Річ у тім, що всі археологічні розкопки на Близькому Сході протягом останніх десятиріч проводяться і фінансуються в рамках “біблійної археології”, тобто пріоритет надається об’єктам з історії юдейсько-семітської етнічної групи. Якщо ж дослідники виявляють городище, селище, стоянку, місто індоєвропейців, то розкопки заморожуються і навіть вже отримані відомості не публікуються у наукових виданнях. Отримати ліцензію на розкопки археологічних культур індоєвропейців у наш час практично неможливо. На це існує негласна заборона. Сьогодні Ярихо-Єрихон передано під юрисдикцію Палестинської автономії. Вже розкопане навіть не законсервували, башти Ярихо, це перше і основне диво світу, віддані на руйнування і знищення[200]. Єрихон — перше місто європеоїдів на Близькому Сході, але далеко не єдине. “ На землях нинішньої Палестини, Сирії, Іраку, Ливану, Йорданії, частково Ірану і Туреччини існувало багато вогнищ культури, землеробства, виробництва, які можна вважати археологічними культурами єрихонського типу ”[201].
|