Назва “Ізраїль” стала позначати індоєвропейськийкрай на противагу переважно семітській Юдеї.

Приблизно у 3 ст. до н. е. до Палестини прибула нова хвиля з Північного Надчорномор’я. Як ми вже знаємо, це були кельти-гали (див.: 2.3.1. “ГАЛІЛЕЯНИ”). За свідченням видатного англійського історика й етнографа Д. С. Прічарда, кельти-гали були вихідцями з нинішньої Галичини[469], що підтверджується антропологічно, оскільки кельти і гали переважно були руся­вими та високорослими брахікефалами[470]. У Малій Азії вони заснували державу Галатія[471]. Частина галів пішла ще далі на південь і поселилася в Північній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем). Нагадаємо, що з середини 4 тис. до н. е. тут проживало землеробське індоєвропейське населення (див.: 7.2. “Загадковий Ханаан”). Так що галати-галілеяни зупинилися у “своїх”, вливши у них свіжу арійську кров. На місці вони засвоїли загальновживану в Палестині арамейську мову, хоча не забували і рідну, принесену з України.

7.4.1. Протистояння “Північ” — “Південь”

У першому тисячолітті до н. е., як ми пам’ятаємо, Палестинастала ареною протистояння двох рас: євреїв-семітів і пелазгів-хана­анців-індоєвропейців. Давид, скориставшись підтримкою як од­них, так і других, об’єднав їх у єдиній імперії. Державна релігія так майстерно поєднувала їх вірування й обрядовість, що і євреї, і ханаанці вважали її своєю. Головним релігійним центром був Ярусалимський Храм, у якому домінували ханаанська і фінікійська естетика та обрядовість.

Через тисячоліття після Давида територія Палестини знаходилась під зверхністю іншої імперії — Римської (з 63 р. до н. е.). Але протистояння семіти — індоєвропейцізалишилося, на цей раз з однієї сторони були юдеї, а з другої — галілеяни і самаряни. Це протистояння мало і геополітичні причини, оскільки Юдея і Галілея були повними протилежностями не лише психологічно, а й географічно.

Галілеябула найбільш благодатною частиною Палес­тини з добрим водопостачан­ням, чудовою урожай­ністю, якіс­ни­ми шля­хами, високою густотою населення, відкри­тіс­тю до еллінської культури. Генезаретське озеро (давня назва — Кіннарет, ймовірно, від імені арійських кінахів-кіннотників, див.: 7.2. “Загадковий Ханаан”) давало багато риби. Рибальство і мореплавство — це традиційно арійські заняття, зовсім не властиві семітам, так само як свинарство, а євангелія повідомляють, що навколо озера масово розводили свиней (Марко, 5.11, Лука, 8.32). За Йосипом Флавієм, у Галілеї було не менше 404 міст і поселень. “ Родючі землі і рибальство забез­печу­ва­ли процвітан­ня цій землі. Торгівля тісно пов’язу­вала Галілею із зовнішнім світом, звідки проникали нові ідеї та нові ідеали, які були ворожими для традиційного юдаїзму. Галілеянизначно краще зналися на реаліях Римської імперії, ніж пихаті юдеї, які бачили у своїх північних «двоюрідних братах» лише неотесаних селюків і неповноцінних в расовому відношенні «полукро­вок» ”[472]. У Біблії ця територія нази­вається “Галілеєю язичеською”, оскільки тут переважало неєв­рей­ське населення, яке міцно трималося своїх батьківських вірувань: “ Євреї ставилися з презирством до жителів Галілеї через їхнє змішане походження і релігію, а також діалект. Вираз «Мужі галілейські» в устах ворогів був майже образою ”[473]. Жителі Витанії (Вифанії) — поселення, де любив зупинятися у своїх земляків Ісус Христос і звідки Він вознісся — були переважно галілеянами[474]. Розмов­ляли в Галілеї в основному арамейською мовою, а ще однією мовою міжнаціонального спілкування була грецька. “ Єврей­ською мовою тут практично не говорили. Це була мертва мова, що вивчали в ліцеях, які відвідували лише обрані ”[475].

Варто додати, що “ арамейська мова була загально­вжи­ва­ною мовою Палестини часів Ісуса. Після повернення з Вавілонського полону вона повністю витіснила єврейську розмовну мову ”[476]. Тобто з 6 ст. до н. е. євреї і галілеяни розмовляли тією ж самою — арамейською— мовою.

— Чому тоді євреї і галілеяни розмовляли на різних, виразно відмінних діалектах?

Річ не в діалектах, а у відмінностях вимови в рамках тієї ж самої мови. Ця відмінність викликана належністю до різних рас і відповідно різною будовою голосового апарату. Наприклад, євреї в Україні гаркавлять не тому, що говорять на іншому діалекті, а тому, що інакше не можуть, бо мають інший голо­совий апарат, сформований на базі іншої, неарійської генетики.

До речі, останнім часом на радіо і телебаченні все частіше мож­на почути гаркавлячих дикторів (в цьому плані задає тон російська служба радіо “Свобода”, де пере­важає єврейс­ький персонал). Од­нією з причин цілеспрямованого про­су­ван­ня “гар­кав­ля­чої вимови” є прагнення привчити до неї слухачів і знизити їхню здатність розрізняти “на слух” євреїв та арійців. З цією ж метою на візу­альній рекламі все частіше зобра­жаються семіти і мулати (хоча це вже нагадує не рекламу, а “мічення” завойованої території).

Арійська естетика Єрусалимського храму. Вгорі: Єрусалимський Храм, відновлений Іродом Великим в кінці 1 ст. до н. е. Архітектура і оздоблення Храму виконані в арійських традиціях, як і у Храмі Соломона (див. «Библейская энциклопедия», с.126). Це було однією з причин, чому галілеяни покло­нялися Богу в Єрусалимському Храмі — він був виконаний у їхніх традиціях. Внизу: традиційні українські писанка (з альбому О. Пчілки, 1912 р.) і вишиванка

Та повернімося до Палес­тини. На протилежному її боці знаходилась Юдея. “ Південна час­тина країни, власне Юдея, була повною протилежністю щодо Пів­ночі. Непривітна і безплідна, вона подібна на гористу пустелю з оаза­ми ”[477]. На південному сході Юдеї знаходиться надзвичайно солоне Мертве море; риба, яка потрапляє сюди з життєдайного Йордану, тут же вмирає.

Приблизно такою була те­ри­торія проживання юдеїв і тисячоліттям раніше. Сам цей факт говорить про те, що успіхи євреїв у завоюванні Ханаанубули більше ніж скромними, принаймні значно меншими, ніж це пред­став­лено у старозавітних і новітніх єврейських писаннях. Адже так не буває, щоб переможець животів у напівпустелі, а переможені розко­шували на благодатних землях.

— Так було завоювання Ханаану чи ні?

Євреїзавоювали малопривабливі території на півдні країни, та й то не всі, наприклад, їм не вдалося взяти Єрусалим. На решті значно кращих земель Ханаану прибульці змушені були мирно уживатися з місцевим населенням, піддаючись неминучій асиміліяції. Тому свою автентичність зберегли лише племена Юди і Веніаміна, що завоювали в основному напівпустелю навколо Мертвого моря і перебували у відносній ізоляції. Всі інші 10 племен, якщо вони справді існували, асимілювалися.

Інша річ, що було розроблено грандіозний план завоювання Ханаану, згідно з яким кожне плем’я мало виділену для нього територію. Наприк­лад, Галілею було заплановано завоювати племенам Неффалима та Завулона. Очевидно, що дальше цього чудового плану справа не пішла.

Таким чином, завоювання євреями Ханаану — це, якщо без викрутасів, історична містифікація, змішування бажаного і дійсного. На цьому схо­дяться серйозні дослідники, хоча й не завжди кажуть про це прямо[478]. А інколи про це можна прочи­тати і в такій завуальованій формі: “ Близько 1200 р. ізраїль­ський народ заволодів Палестиною, тож природно очіку­вати архе­оло­гічних свідчень завоювання. Проте поки що таких свідчень надзвичайно мало ”[479]. В останній цитаті “ізраїльським народом” називаються єврейські племена, що є абсолютно некоректним.

Самаріязнаходилась між Галілеєю і Юдеєю. Відомо, що у 9 ст. до н. е. Самарія, як і весь Ізраїль, була переважно ханаанським краєм. Відомо також, що у місті Самарія (тодішній столиці Ізраїлю) культу Яхве взагалі не існувало. “ Зате існували культи ханаанських богів, а інкрустація меблів і застосування слонової кістки в оздобленні палацу — як і раніше у Соломона — за стилем були чисто ханаанськими ”[480].

Після підкорення ассирійцями у 721 р. до н. е. Самарія була заселена вихідцями з Сирії. Пізніше Александр Великий переселив туди сирійсько-македонських колоністів. Природа Самарії багатша, ніж у Юдеї, хоча й не така пишна, як у Галілеї.

Ворожнеча між юдеями та самарянами почалася від самого початку вторгнення євреїв у Палестину, а після розвалу імперії Давида набула особливої гостроти. Юдеї ненавиділи самарян, для них саме слово “самарянин” (врешті, як і ханаанець чи галілеянин) було лайливим, а його вживання “осквернювало” правовірного юдея. Самі ж самаряни пишалися своїм походженням — вважали себе “істинними ізраїльтянами”, а юдеїв — відступ­никами від правдивої віри[481].