СЛОВАЦЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Словацький національний рух наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. опинився у складному становищі. З одного бо­ку, він мав протистояти наростанню мадяризаторських тенденцій, а з іншого — його сили були роз­порошені.

Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х років XIX ст.) характерним є переважання просвітни­цьких ідей. У цей період засновувалися народні школи, змі­нювався зміст навчальних програм, відкривалися заклади тех­нічної та професійної освіти. Підвищений інтерес до мину­лого сприяв появі історичних праць, що пробуджували патріотичні почуття словаків.

Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких "будителів " — патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. "Будителі" намагалися поєднати ідеї Просві­тництва з боротьбою за національні права словаків. Історії як засобу пробудження патріотичних настроїв та чиннику фор­мування національної свідомості надавалося при цьому важ­ливе значення. Так, Ю. Папанек (1738-1802) у виданій лати­ною праці "Історія словацького народу" доводив автохтонність словаків. Минувшина словаків, у яких не було традицій власної державності, розглядалася в рамках історії мадярів.

Особлива увага в книзі приділялася діяльності Кирила та Мефодія. Вчений одним із перших зробив спробу відтворити іс­торію Великої Моравії. Послідовники Ю. Папанека намагалися визначити межі словацької етнічної території, а в угорському завоюванні вони відмовлялися вбачати факт цілковитого під­корення словацьких земель, наголошуючи на сприйнятті да­вніми слов'янами угорців як своїх гостей.

До кінця XVIII ст. словаки не мали власної літературної мо­ви, а словацька писемність розвивалася в річищі католицької або протестантської літератури. Це сталося внаслідок того, що Контрреформація поділила інтелігенцію на два табори — като­ликів і протестантів-євангелістів. Так само у двох напрямах від­бувався розвиток національної культури та літератури. Однак обидва табори радо зустріли ідеї "освіченого абсолютизму", які на певний час стали їхньою спільною ідейною платфор­мою. Наприклад, "патент про толерантність" давав змогу біль­шій частині протестантської інтелігенції прилучитися до ак­тивної культурної діяльності. У 1785—1787 рр. видавалася пер­ша словацька газета "Прешпорськіновини", а в 1785—1786 рр. — перший словацький часопис "Старе новини литерниго умені";.

Початок процесу формування словацької нації та національ­ної культури умовно можна датувати виходом у світ в 1782 р. в Братиславі першого словацького віршованого твору — "Перша книга різних віршів", написаного західнословацьким мовним діалектом. Автор книги — католицький священик Й. Бейза (1755—1836) — в передмові до наступного твору — першого словацького роману "Юнак Рене, пригоди та випробування" (1783), декларуючи принципове ставлення до мовної пробле­ми, звинувачував пращурів у зраді рідної мови. У своїй творчо­сті Й. Бейза одним із перших рішуче висловився за необхід­ність відновлення словацьких культурно-мовних традицій.

Першу науково обґрунтовану кодифікацію словацької літера­турної мови на основі західнословацького діалекту зробив Антон Бернолак (1762—1813). Він народився у північнословацькому місті Орава, здобув освіту в Трнаві та Відні. В 1787 р. вийшли друком його праці "Мовознавчо-критична філологічна розпо­відь про словацьку писемність", згодом — "Словацька грама­тика", "Етимологія словацьких слів", "Словацько-чесько-латинсько-німецько-угорський словник". Цими працями вче­ний заклав під словацьку мову міцні лінгвістичні підвалини й створив умови, необхідні для її різнобічного розвитку.

Варіант словацької літературної мови за граматикою А. Бе-рнолака поширювало "Словацьке вчене товариство", заснування у Трнаві в 1792 р. Головою товариства був А. Бернолак, а секретарем — письменник Ю. Фандлі (1750-1811). У цей час Відень уже став проводити антипросвітницький курс у сфері культури, який підтримала мадярська шляхта, а в Угор­ському королівстві насаджувалася мадярська мова.

Суспільно-політична ситуація в країні наприкінці XVIII ст. не сприяла плідній роботі "Словацького вченого товарист­ва". Наступ реакції та ослаблення згуртованості серед членів товариства призвели до припинення його діяльності. Попри наявність багатьох прихильників словацької мови, цей рух поступово занепадає. Проте його значення в розвитку слова­цького національного руху залишається величезним. А. Бер­нолак та його послідовники не тільки створили певний варі­ант літературної словацької мови, вершиною якої стали вірші та переклади Я. Голли (1785—1849), а й сформували концеп­цію словацького народу як самобутнього етносу.

У свою чергу словацькі протестанти-євангелісти виступали за вживання чеської мови в Ті ортодоксальному варіанті, кано­нізованому перекладом "Краліцької біблії" ("біблійщина"). У за­вершальному вигляді їхні погляди репрезентувала поетична збірка "Муза словацьких гір" (1801), в якій простежується свідоме прагнення поета Ю. Палковича (1768-1850) вписати­ся до чеського літературного контексту. Інша тенденція про­стежується в поетичній та історично-філологічній діяльності Б. Табліца (1769—1832), автора праці "Пам'ятки чесько-словацьких поетів, які або народилися в Угорщині, або при­наймні в Угорщині жили" (1806—1812). Ця робота фактично доповнювала "Історію чеської мови та літератури" Й. Доб-ровського відомостями про чеськомовну поезію в Словаччині у XVI—XVIII ст. та про внесок словаків у спільну скарбницю літератури, написаної чеською мовою, чим певною мірою ві­докремлювала словацьке красне письменство від чеського.

Послідовна боротьба словацької протестантської інтеліге­нції привела до відкриття в 1803 р. при Братиславському єван­гелічному ліцеї кафедри чехо-словацької мови та літератури, яку очолив письменник, перекладач, видавець, професор Ю. Палкович. Але "біблійщину" вживали здебільшого серед­ні стани словаків, тоді як представники політичної та куль­турної еліти віддавали перевагу латині.

Найвпливовіші осередки словацької католицької інтелігенції зосереджувалися в Братиславі й Трнаві. У 1784 р. з дозволу Йосифа II в Братиславі був відкритий спеціальний навчаль­ний заклад — Генеральний семінар, у програмі якого передбачалося вивчення священиками словацької мови. Більшість словаків-католиків у повсякденному житті тяжіли до розмовного західнословацького діалекту. Саме католик А. Бернолак ко­дифікував мовний порядок, що базувався на західнословацькому діалекті з багатьма елементами середньословацького. Цей варіант літературної мови, відомий під назвою "бернолач-чина", використовувався католиками до середини XIX ст.

Словацьке культурне життя зосереджувалося в різноманіт­них регіональних об'єднаннях патріотичної інтелігенції. У 1810 р. з ініціативи Б. Табліца виникло "Наукове товариство Бансь-кої (гірничопромислової) області", яке до 1832 р. провадило краєзнавчі та етнографічні дослідження, вивчало народні тра­диції, збирало старовинні рукописи, літературні пам'ятки, іко­ни, картини тощо. Товариство очолювало боротьбу за підви­щення культурного рівня словацького населення, проти за­бобонів, невігластва, за поширення серед простого люду агрономічних і медичних знань.

Ще більшої ваги набула діяльність "Малоготського наукового товариства";(1808—1842). Коло наукових інтересів його чле­нів було надзвичайно широке — філософія, історія, педагогі­ка, соціологія, географія, природничі дисципліни тощо. То­вариство видавало щорічник, про авторитет якого свідчать численні рецензії на його публікації в окремих австрійських, чеських, німецьких виданнях.

Водночас проти процесу створення та вдосконалення сло­вацької літературної мови виступали такі авторитетні слова­ки, як поет Ян Коллар (1793—1852), філолог Павел Шафарик (1795-1861) та ін. Всі вони були щиро переконані, що відмо­ва від чеської мови матиме негативні наслідки для створення чесько-словацької єдності й послабить позиції словаків у Габс-бурзькій монархії. Так виникла ідеологія "слов'янської вза­ємності", обгрунтована видатним словацьким поетом, про­повідником євангелічної громади в Пешті, професором архе­ології Віденського університету Я. Колларом. Він створив концепцію "єдиного чехо-словацького племені". Обгрунту­вання основних ідей теорії духовної єдності всіх слов'ян та їхнього зближення у сфері культури Я. Коллар сформулював у поемі "Донька слави" (1824) й у трактаті "Про літературну взаємність між племенами та наріччями слов'янськими" (1836).

Першим загальнословацьким осередком патріотичної інте­лігенції стало "Товариство аматорів словацької мови та літера­тури" (1834—1844), яке виникло в Пешті. У своїй діяльності, а також на сторінках літературного альманаху "Зоря" члени товариства прагнули відшукати компроміс між конфесійними те­чіями національного руху, намагалися зблизити дві мовні тра­диції, друкуючи статті і "бернолаччиною" і "біблійщиною".

Видатним діячем словацького національного Відродження є Павел Шафарик — автор "Історії слов'янської мови та літера­тури всіма наріччями" (1826). Вчений довів індоєвропейське походження слов'ян і показав їхній вагомий внесок у розвиток світової культури, а словацьку мову вперше виділив як само­стійну. Після переїзду в 1833 р. до Праги П. Шафарик написав двотомне дослідження "Слов'янські старожитності" (1837), в якому дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не пізніше середини І тис. н. е. Саме з цього періоду він і розпочинав історію слов'ян. Як один із найвагоміших доказш високого рівня розвитку слов'янських мов П. Шафарик наводив факт запозичення багатьох словацьких слів мадярською мо­вою. Проте результати наукових досліджень П. Шафарика не підтверджували концепції мовної та племінної єдності чехів і словаків, а, навпаки, засвідчували самобутність словаків та їхньої мови. Однак, визнаючи словацьку національну самобутність, учений намагався "ословачити" чеську мову, залишаючись на позиціях мовної та літературної єдності чехів і словаків.

Ідея створення єдиної загальнословацької культурної орга­нізації була реалізована в таємному товаристві радикалів "Взаємність";(1837—1840), очолюваному адвокатом А. Верхов-ським: Проте в 1843—1844 рр. відбулася подія, яка викликала в національних колах тривогу за долю словацької мови. Держав­ні збори Угорщини ухвалили закони, згідно з якими мадярська мо­ва мала стати єдиною мовою законодавства, урядових установ, офіційного ділового життя та освіти на землях Корони Св. Іштвана. Невдовзі було закрито словацьку гімназію в Левочі, лік­відовано кафедру чехословацької мови та літератури в Брати­славському ліцеї і розпушено наукові товариства.

Однією з визначних подій словацького національного Від­родження було заснування в 1844 р. надконфесійного слова­цького товариства "Татрин ". Воно пов'язане з діяльністю вже третього покоління словацьких "будителів", яке очолював ві­домий поет, філософ, історик, лінгвіст Л. Штур (1815—1856). До національно-культурного руху словаків цього періоду на­лежали М. Годжа(1811-1878), Й. Гурбан (1817-1888), Я. Краль, Я. Францисці з "радикальної опозиції" 1845-1848 рр. та ін.

Л. Штур, спираючись на зроблене до нього та на підтрим­ку молодого покоління патріотів, дав нову інтерпретацію по­няттю "слов'янської взаємності". Його концепція розвитку слов'янства і словацького народу змінила колларівську теорію "чотиричленної структури" слов'янського народу з "чехо­словацьким племенем"усередині нього. Ідеї А. Коллара, що ві­діграли важливу роль у формуванні національної свідомості словаків та інших слов'ян у попередні десятиліття, в 40-х ро­ках уже не відповідали процесові формування слов'янських націй та інтересам національно-визвольного руху. ПІтурівсь-ка концепція "оновлення слов'янства" базувалася на діалек­тичному розумінні "єдності в різноманітності", а словаків ква­ліфікувала як окремий самобутній народ.

Виходячи з цього посилання, Л. Штур заклав підвалини над-конфесійної літературної мови, якою стала розвиватися не єван­гелічна чи католицька, а словацька національна культура. Він заснував першу словацьку політичну газету "Словацькі народні новини", яка почала видаватися з 1845 р. Л. Штур перетворив цю газету на інструмент пропаганди просвіти та розвитку на­ціональної свідомості словаків. За допомогою своїх однодум­ців він сформулював антифеодальну програму руху, що місти­ла не тільки національні, а й соціально-економічні вимоги.

Програма, з якою Л. Штур виступив на засіданні Держав­них зборів (осінь 1847 р.), містила вимоги запровадження у словацьких землях у початкових школах та вчительських семі­наріях, а також у вищих закладах освіти Угорського королівс­тва, де готували богословів, юристів, землемірів, навчання сло­вацькою мовою. У соціально-економічній сфері Л. Штур висту­пав за ліквідацію привілеїв шляхти й звільнення селян за викуп.

В основу єдиної словацької літературної мови Л. Штур по­клав середньословацький діалект як найбільш поширений у сло­ваків. Він виклав і його граматичні норми в працях "Наука словацької мови" й "Наріччя словацьке та необхідність писа­ти на цьому наріччі". Вся громадська наукова та просвітни­цька діяльність Л. Штура була пронизана єдиною метою — розширення освіченості та культури словацького народу, за­провадження розробленого ним варіанту словацької літера­турної мови. Він не тільки послідовно відстоював право на її існування, а й боровся проти звинувачень у сепаратизмі, які лунали на його адресу з уст чеських громадських діячів.

Наприкінці 40-х років XIX ст. національні вимоги словаків переросли у вимоги визнання їхньої самобутності як нації. По­слідовне виконання цих вимог вело до децентралізації бага­тонаціональної Угорщини, чого мадярська політична еліта не могла допустити. Вже у 1847 р. підготовлено словацьку на­ціональну програму, яка передбачала ліквідацію привілеїв шляхти і звільнення селян за викуп, реформування політичної системи Угорського королівства, розробку конституції, при­йняття демократичних законів про запровадження загального виборчого права, розвиток системи освіти словацькою мовою.

 

УЧАСТЬ СЛОВАКІВ У РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 рр.

 

Революційні події, що розпочалися в березні 1848 р. в столиці Габсбурзької монархії, захоплено зустріли "штурівці";(так називали молоду генерацію словацьких політиків) й інші представники національного руху, які вба­чали можливість поглибити та реалізувати вже розроблені про­грамні вимоги.

Позицію словацьких громадських діячів у ході революції 1848—1849 рр. багато в чому визначала політика Відня та Бу­дапешта. Ця позиція безпосередньо залежала від протистоян­ня угорських революційних сил і габсбурзького уряду, а та­кож визвольних змагань інших народів як в Угорському ко­ролівстві, так і в усій Австрійській імперії.

Для розвою словацького національно-визвольного руху в цей період вирішального значення набуло цілковите ігноруван­ня угорським революційним проводом національних прагнень не тільки словаків, а й усіх інших народів Угорського королівства.

Ухвалення угорськими Державними зборами "закону про незалежність Угорщини" призвело до посилення політики ма­дяризації, яка проводилася під гаслами єдиної угорської нації. Всі інші народи королівства не дістали жодних гарантій за­безпечення їхніх національних прав. Навпаки, угорські рево­люціонери, очолювані Л. Кошутом, мали наміри розбудову­вати моноетнічну державу. Мадярські революціонери на цьо­му й зупинилися, оскільки не вбачали ніякого сенсу в продовженні та поглибленні демократичних реформ в Угор­ському королівстві. До того ж, словацька національна про­грама мала принципові розбіжності з мадярською не тільки стосовно національного питання, а й соціальних перетворень і перспектив демократизації політичної системи.

Певний радикалізм словацьких національних сил випли­вав з соціальної структури суспільства. Більшість словацького населення становило селянство, але провідну роль у революцій­них подіях відігравали нечисленна словацька шляхта й інтелі­генція. У цій ситуації було природним опозиційне ставлення більшої частини словацького суспільства як до проявів ма­дярського націоналізму, так і до соціально мотивованого еко­номічного гегемонізму, який демонструвала угорська шляхта.

Найважливішими подіями періоду революції в словацькихземлях стала розробка "штурівцями" національної програми "Вимоги словацького народу "та її затвердження 11 травня 1848 р. на багатотисячних зборах у Ліптовському Св. Мікулаші. Сло­вацьке зібрання ухвалило також петиції до австрійського ім­ператора та уряду революційної Угорщини, в яких містилися такі вимоги: визнання самобутності й національних прав сло­вацького народу; запровадження словацької мови в держав­них установах та системі освіти; створення Словацького сей­му та скасування кріпацтва без поділу і повернення землі по­міщикам; запровадження загального виборчого права; демократизація громадського та політичного життя.

Революційний уряд Угорщини відхилив петицію зі слова­цькими вимогами, а на її авторів видав ордери на арешт. Л. Штур, М. Годжа, Й. Гурбан мусили залишити Словаччину й переїхати до Праги. В Чехії вони брали участь у підготовці та проведенні Слов 'янського з їзду.

Слов'янський з’їзд ухвалив резолюцію зі словацького питан­ня, виходячи з передумови збереження цілісності Угорщини. Сло­ваків та інші народи королівства мадяри мали визнати рівно­правними й дозволити скликати національні сейми; організу­вати систему освіти словацькою (рідною) мовою викладання — від початкових шкіл до університету. Також висувалася ви­мога демократичних свобод.

Після поразки Празького повстання словацькі лідери під проводом Л. Штура переїхали до Відня. Після встановлення контактів з правлячою династією були проведені переговори з хорватами та сербами Воєводини з метою організації спіль­них збройних виступів проти угорських властей. Наприкінці серпня 1848 р. у Відні виник словацький добровільний збройний загін, який очолили чеські військові Ф. Зах та А. Влоудка.

З ініціативи Л. Штура та його прихильників 16 вересня 1848 р. у Відні було засновано Словацьку національну раду, яка виступила з вимогою про надання автономії Словаччині в межах Угорського королівства. У досить складній політичній ситуації словацький загін у вересні 1848 р. перетнув кордон Угорщини і зайняв місто Міява у Західній Словаччині. Але після кількох боїв угорські гвардійці наприкінці жовтня виті­снили словацький загін до Моравії.

Для придушення угорського революційного руху до Угор­щини в середині грудня 1848 р. була спрямована австрійська армія під командуванням фельдмаршала А. Віндішгреца. Сло­вацька національна рада, підтримуючи Габсбургів, організувала другий похід добровільного загону словаків (2 тис. воя­ків) проти угорців. Наступ здійснювався двома напрямками. Перший загін словаків наступав у напрямку Тєшин—Жиліна й незабаром оволодів північною частиною Середньої та Схід­ної Словаччини. Другий загін взаємодіяв з австрійськими вій­ськами в Південно-Західній Словаччині. Проте, незважаючи на участь Відня у воєнній операції проти революційної Угор­щини, розв'язати "словацьке питання" так і не вдалося.

Після придушення за допомогою російської армії револю­ції в Угорському королівстві габсбурзький уряд навіть не зга­дував про автономію чи інші вимоги словаків. У березні 1849 р. від імені Словацької національної ради імператорові Францу Йосифу І була подана петиція, в якій містилася вимога на­дання Словаччині автономії на основі етнічного принципу в складі Австрійської імперії. Але австрійська влада використа­ла перемогу над революційною Угорщиною лише для зміц­нення власних позицій, а політична програма національних сил щодо здобуття автономії словацькими землями так і зали­шилася гаслом до Першої світової війни.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Историография истории южных и западных славян. Москва, 1987.

 

История Чехословакии: В 3 т. Москва, 1959. Т. 2.

 

История южньїх и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

 

Краткая история Венгрии. Москва, 1991. Краткая история Чехословакии. Москва, 1988.

Кузьмин М. Н. Школа и образование в Чехо-Словакии. Москва, 1971.

 

Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европьі в зпоху Просвещения. Москва, 1988.

 

Освободительное движение народов Австрийской империи. Период утверждения капитализма. Москва, 1981.

 

Хрестоматия по истории южных и западных

славян: В 3 т. Минск, 1989. Т. 2.

 

Dejiny Slovenska. Bratislava, 1998. Slovenske dejiny. Martin,1992.