Індивідуально-авторська картина світу

В сучасній лінгвістиці останнім часом активно використовується поняття «мовної картини світу», при цьому на перший план у лінгвістичних дослідженнях висувається проблема опису зовнішньої та внутрішньої структурації лексико-семантичних полів і встановлення системних відношень між ними. Національно-культурна специфіка ментальності та характеру етносу виявляється не тільки на лексико-семантичному, а й на морфологічному та синтаксичному рівнях мовної структури [ Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Вежбицкая А. [Пер. с англ. А. Д. Шмелева]. – М.: ЯСК, 2001. – 272 с. ].

Дискретне бачення позамовного світу утворює основу тієї когнітивної інфраструктури, яку прийнято називати картиною світу. Виходячи із цієї установки, фахівці розрізняють найрізноманітніші картини світу – на­приклад, наукову, релігійну, міфологічну, матеріалістичну, метафізичну, художню або (на інших засадах) дитячу, чоловічу, жіночу та багато інших, у кожній з яких по-своєму відображається усвідомлення людиною свого специфічного бачення позамовної дійсності. При цьому матеріальною формою, за допомогою якої закріплюється й реалізується кожна із цих картин світу, є мова. Тому в лінгвокультурології цю картину заведено називати мовною картиною світу або національно-мовною картиною / моделлю світу.

Кожна мова формує в її носія певний образ світу, представлений мережею понять, характерних саме для нього. Мовна картина світу є сформованою давно і дотепер збереженою національною картиною світу, яка доповнена асимільованим знанням, що, відбиваючи світогляд і світосприйняття народу, зафіксована в мовних формах і обмежується рамками консервативної національної культури.

Отже, мовну картину світу можна визначити як абстрактний феномен, що існує в лінгвокультурній свідомості у вигляді відрефлектованого індивідуального і колективного досвіду, який втілюється в одиницях номінації, а також у специфіці їх функціонування. Кожна природна мова має свою особливу картину світу, відповідно до якої людина організує зміст своїх висловлень. Маючи прив’язку до мови і будучи переломленою через її форми, мовна картина світу є відображенням когнітивної діяльності людини, а тому й невід’ємною частиною її життєвого світу.

Живучи в суспільстві, людина збагачує свою епістемічну систему не тільки завдяки особистому досвіду, але й завдяки мові, у якій закріплено суспільно-історичний досвід. Це приводить до виникнення специфічних мовних картин світу у представників різних народів. Але існують й індивідуальні картини світу, які відрізняються в різних представників одного й того ж етнокультурного колективу. За цим параметром мовну картину світу метафорично порівнюють з автопортретом, що його створив художник, дивлячись у дзеркало [Белова А.Д.Языковые картины мира в рамках когнитивно-дискурсивной пара­дигмы / Белова А. Д. – М.: Культура народов Причерноморья. ‒ 2002. – № 29.– С. 17-23.].

Сучасна лінгвістика останнім часом дедалі більше набуває антропоцентричного характеру – в неї вводиться парадигма мовної особистості як рівноцінного об’єкта вивчення. Завдяки цьому мова почала вивчатися як система, що відбиває особливості етнічного світосприйняття.

Категорія мовної особистості розглядається як ядро, навколо якого реалізується дослідження художнього тексту. Термін «мовна особистість» позначає митця, який, використовуючи власний тезаурус, створює тексти як результат індивідуальних знань про світ, зафіксований у значеннях слів і в їхніх асоціативних комплексах відповідно до національно-психічного складу розуму й особистої зацікавленості в інтерпретації означуваних фактів. Автор передає в тексті свій власний досвід, свою інтерпретацію дійсності, вибираючи ті номінативні одиниці, які здатні передати ту концептуальну картину світу, яку він намагається донести до читача [ Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 2007. – 263 с. ]. Так, Бертольт Брехт безумовно є політичним письменником, тому його погляди безпосереднім чином відбивалися на тому, що та як він писав. У своїх творах Брехт піддавав гострій критиці соціальну та політичну практику імперіалістичної буржуазії та наголошував про необхідність зміни такого суспільного ладу.

Кожна людина розглядає об’єктивну дійсність крізь призму свого світогляду. Зіставна лінгвістика акцентує увагу на специфіці сприйняття об’єкта певною нацією чи індивідом.

Людина, зокрема письменник, має право застосовувати мовні методи та засоби, які він підбирає інтуїтивно, на підсвідомому рівні, а також на основі культурно-мовного чуття. Дослідження картин світу зумовило їхню категоризацію та систематизацію засобів вираження категорій в окремих мовах.

Під час взаємодії мови і картини світу, мова виступає не як форма окремого світу, хоч у мові й відображається творча пізнавальна діяльність людини, а як форма осягнення світу. Вторинна форма використання мови, тобто форма, яка втілює світогляд людини в текстах, не розглядається як виключно суб’єктивне явище, оскільки пізнавальна діяльність людини базується на загальних матеріальних закономірностях, які забезпечують відповідність об’єктивного й суб’єктивного світів [ Колшанский Г. В. Объективная картина мира в познании и языке. – М.: Наука, 1990. – 108 с. 56 ].

Існує і протилежний погляд на вирішення проблеми взаємодії мови і картини світу, коли стверджується, що в триєдності «світ – модель світу – мовна система», мова не просто відтворює буття, а завдяки мисленнєвим операціям породжує власну дійсність, дану безпосередньо [ Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров: Человек – текст – семиосфера – история. – Тартуский ун-т. – М.: Языки рус. культуры, 1996. – 464 с. Смирнов С. Д. Психология образа. Проблема активности психического отражения. – М., 1985. – 144 с. ]. Досліджуючи вторинну моделюючу систему, тобто художній світ автора, не можемо не погодитися, що завдяки мисленню й мові творця вибудовується його власна дійсність, проте вона аж ніяк не відокремлюється від об’єктивного світу.

Картина світу, яка закладена в семантичну систему мови, є продуктом пізнавальної діяльності людини, що змушує розглядати семантику мови як у синхронному, так і діахронному плані, тільки у взаємозв’язку всіх пізнавальних актів. Будь-яка інтерпретація окремих мовних явищ, узятих ізольовано, може бути адекватною лише із врахуванням знань про дійсні ситуації, набутих людиною на основі як свого індивідуального, так і суспільного досвіду [ Колшанский Г. В. Объективная картина мира в познании и языке. – М.: Наука, 1990. – 108 с. 9: 57 ].

Якщо поставити за мету максимально наблизитися до тексту й не просто відкрити завісу над його семантичною структурою, але й отримати більш адекватне уявлення про його значення, тоді потрібно інтерпретувати текст на тлі того фрагменту культури, до якого даний текст належить. В даному контексті художній текст буде виступати особистісною інтерпретацією дійсності. Письменник описує ті фрагменти дійсності, з якими він знайомий; розвиває ті думки, які йому близькі й зрозумілі; використовує мовні елементи й метафори, які наповнені для нього особистісним змістом. Тому й картина світу, яка зображується в художньому тексті, є структуризацією й вербалізацією картини світу автора як особистості [ Белянин В. П. Психолингвистика. – М.: Флинта, 2003. – 232 с. 4: 55 ]. Так і в особі Бертольта Брехта, людини складної долі, що увібрала всі суперечності свого часу, ми, як слушно зазначив Д. Затонський, маємо справу з митцем-аутсайдером, який прагнув зберегти творчу свободу у світі, розколотому на ворожі табори. Тому його власний індивідуальний творчий стиль написання – є відтворенням тих соціальних умов, які його оточували.

Художній текст як закінчений мовленнєвий твір наповнений суб’єктивністю й антропоцентричними векторами. Він формується образом автора і його точкою зору на об’єкт зображення [ Кухаренко В. А. Интерпретация текста. – М.: Просвещение, 1988. – 327 с. 78 ].

Індивідуально-авторська картина світу – це результат концептуалізації та категоризації світовідчуття певною мовною особистістю. Цей тип картини світу отримує свою матеріальну оболонку в процесі творчої діяльності письменника і є віддзеркаленням вербалізованих концептів у художніх творах [ Алефиренко Н. Ф. Спорные проблемы семантики. – М.: Гнозис, 2005. – 326 с. 2: 67 ].

Авторську модель світу визначають також як «певний тип реальності, що була перетворена за законами мистецтва» [ Рогозина И.В. Плюрализм картин мира // aomai.ab.ru:8080/Books/Files/2001-02/34/pap_34.htm ]. Тобто відтворення реальності в конкретній авторській моделі (у нашому випадку – це літературний твір, хоча звичайно це може бути будь-який твір мистецтва) характеризується більш образним, більш естетичним та більш емоційно забарвленим сприйняттям та зображенням дійсності, що є характерною ознакою сфери мистецтва.

Як зазначалось вище в авторській моделі світу певною мірою відбиваються особливості загальної та національної картин світу, однак, зважаючи на те, що ця модель все ж таки є результатом діяльності окремого індивіда – автора, вона у великій мірі репрезентує продукт суб’єктивного світосприйняття. У зв’язку з цим Ю.М.Лотман відмічає, що з одного боку, художня модель світу відображає об’єктивну дійсність у її найбільш загальних категоріях, а з іншого, – свідчить про авторське світорозуміння [ Лотман Ю.М. Структура художественного текста. – М.: Искусство, 1970. – 383 с. –С. 25].

При втіленні авторської моделі світу в тексті використовуються засоби мови, властиві автору як представнику певної мовної спільноти чи етносу. Вивчення засобів відображення картини світу в художньому тексті охоплює дослідження та аналіз лексико-семантичних фактів, граматичних моделей та стилістичних прийомів. У цьому розумінні ми говоримо про дослідження мовної картини світу на прикладі авторської моделі світу, що була створена в конкретному художньому творі. Наприклад, у індивідуальному стилі Брехта як автора відображались протиріччя реальної дійсності, які репрезентувалися на контрастному представленні основних ідей його творів.

Отже, індвідуалльно авторська картина світу – це суб’єктивна реальність автора, втілена в його творах, і створена в результаті переосмислення об’єктивної дійсності.

На сьогодні існує проблема співвідношення національної картини світу та індивідуально авторської моделі світу, яка є досить цікавою завдяки своїй суперечливості. Деякі дослідники вважають, що авторська модель світу відбиває лише індивідуальне світосприйняття. Так, О.П. Воронова, наприклад, визначає картину світу художнього твору [ О.П. Воронова. Випуск 81, серія: філологічні науки науковi записки № 390 ] як модель світу, відображену через призму авторського сприйняття; як систему образів, специфічних саме для даного тексту і ні для якого іншого; як особливий тип реальності, який відрізняється своїм особливим простором (реальним та уявним), своїм відчуттям часу, своїм особливим психологічним світом і моральною стороною. Отже, вочевидь, дослідниця сприймає художній твір як продукт сугубо індивідуальної обробки, як суб’єктивний погляд на світ автора цього тексту. Вона не вбачає у ньому проявів цілого (концептуальної картини світу), частиною та похідною від якої є ця авторська модель.

Інший погляд на це питання, з яким ми схильні погодитися, є менш категоричним: науковці погоджуються, що авторська модель світу є продуктом діяльності індивідуальної свідомості, індивідуального відношення до світу, однак уточнюють, що це відношення до світу є опосередковане соціальним знанням, тобто поєднує в собі індивідуальний та соціальний аспекти, постає внаслідок синтезу духовно-індивідуальної та культурно-історичної субстанції, відображає спосіб, за допомогою якого наука чи, принаймні, культура тієї чи іншої епохи сприймають реальність [ Семенець О.О. Синергетика поетичного слова. – Кіровоград: Імекс ЛТД, 2004. – 338 с.-С. 60 ]. Отже, світ художнього тексту, як і картина світу в цілому, є соціально, історично та культурно обумовленим.

О.Г. Почепцов виділяє основні особливості, що формують мовну ментальність індивіда, а саме: а) особливості, що визначають його приналежність до певної соціокультурної групи, яку виділяють на основі рівня освіти, професії, віку, статі тощо; б) особливості, що визначаються соціокультурним оточенням (коло знайомих на роботі, друзі, родичі, близькі,

країна, де ця особа проживає) [ Почепцов О.Г. Языковая ментальность: способ представления мира // Вопросы языкознания. – 1990.–№ 6.–С.110-122. –С. 118 ]. Таким чином, характер відображення знання про оточуючий світ обумовлений не тільки особистим досвідом людини, а і особливостями соціуму та культури. Тому розглядаючи образ автора та його твори, не можна заперечувати той факт, що так звані фонові знання (соціокультурне середовище) певною мірою впливають на ту дійсність, яку створює митець.

Таким чином, в межах художнього твору автор будує певну модель «уявного» світу, що не існує сама по собі і не є повністю продуктом суб’єктивного сприйняття, а зумовлена загальною концептуальною картиною світу певної епохи, представником якої є цей автор.

Т.М. Родіна пише: "Твір може і є лише "кадром" загальної картини світу, її фрагментом; але ж у будь-якому випадку, якщо це дійсно художній твір, усе, що в ньому є, відчувається як мить, що виходить за межі «кадру» [ Родина Т.М. Художественная картина мира как синтетическая многомерная структура // Художественное творчество: Сб. научн. трудов. – Л.: Наука, 1986. – С. 57-68. ].

У моделі світу художнього твору діють дві тенденції різної направленості; а саме – потреба зжати до вияву індивідуального те загальне уявлення про світ, що закладене в підтексті, та, навпаки, через індивідуальне виразити загальне у всій його повноті. При цій складній та суперечливій єдності художня картина світу синтезує в собі все знання митця про дійсність, однак під певним кутом зору [ Родина Т.М. Художественная картина мира как синтетическая многомерная структура // Художественное творчество: Сб. научн. трудов. – Л.: Наука, 1986. – С. 57-68. ]. Саме ця своєрідність точки зору і відрізняє твори авторів однієї культури та часо-простору, надаючи дослідникам можливість спостерігати мовну варіативність авторських засобів відображення, здавалось би, однієї тієї ж дійсності.