Стратегія соціального розвитку національної економіки України

повинна базуватися на сучасній та соціально ефективній теоретико-економічній парадигмі. В пошуках її економічна наука все більше визначає

Глава 9. СОЦІАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

себе як науку моральну, а не «природне учення людського егоїзму» (Б. Гіль-дебранд),як «прикладну етику» [7, с 321]. Починаючи з глибинних джерел економічної думки і до теперішнього часу, вона трактує багатство як доб­ро, бідність як зло, наполегливо продовжуючи дослідження природи та причин багатства народів. Кожна епоха знаходить своє розуміння багатст­ва, його причин та джерел. Сучасна людська цивілізація знаходиться на зламі епох, коли на зміну епосі речовинного приходить епоха гуманістич­ного виробництва. Відбувається зміщення пріоритетів з багатства економіч­ного до багатства соціального, гуманістичного. Його провідною складовою стає людина як особистість.

Для епохи речовинного виробництва характерне розуміння еконо­мічного багатства як багатства взагалі, як матеріальних цінностей, гро­шей. Тут створення людиною самої себе є лише побічним результатом виробництва продукту. Однак тим самим епоха речовинного виробницт­ва створювала й створює матеріальні основи для розвитку багатої інди­відуальності, яка однаково всебічна і в своєму виробництві, і в своєму споживанні.

У сучасну епоху гуманістичного виробництва «на місце економічного багатства і економічних злиднів стає багата людина і багата людська потреба. Багата людина — це людина..., в якій її власне здійснення є її внутрішньою необхідністю. Не тільки багатство людини, але й бідність її набуває рівною мірою людського і тому суспільного значення. Вона є паси­вним зв 'язком, що змушує людину відчувати потребу в тому найвеличні-шому багатстві, яким є інша людина» [10, с 125]. У цьому контексті кож­ний новий вид людської діяльності та її продукт є новим проявом «людсь­кої сутнісної сили і новим збагаченням людської істоти» [10, с 128].

Найбільш загальним поняттям, що втілює в собі своєрідну соціально-інформаційну парадигму, інтегрує мету та засоби її досягнення, може слу­жити поняття «креатосфери». Креатосфера (від лат. creation — створен­ня) — це світ культури, загальнодоступної творчої діяльності і, відповід­но, сфер, в яких створюються культурні цінності, розгортається процес формування, виховання, навчання і розвитку людини як вільної, всебічно розвинутої особистості [6, с 313].

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Творча особистість є головним фактором соціально-економічного процессу в епоху гуманістичного виробництва. Тим самим освіта і вихо­вання стають «першим підрозділом» суспільної діяльності в межах соціо-культурної сфери (креатосфери), що забезпечує формування людини, яка володіє творчими здібностями, людини, здатної побачити проблеми та протиріччя і творчо їх вирішити. Відповідно діяльність по створенню предметного світу культури, яка здійснюється вченими, інженерами, ху­дожниками, може служити аналогом другого підрозділу, де створюються культурно-інтелектуальні цінності. Акцентуючи увагу на соціокультурних видах діяльності, що забезпечують «соціоолюднення» через освіту, науку, художню культуру, не треба забувати про «природоолюднюючі» види дія­льності (медицина, фізична культура, спорт, генна інженерія і т.ін.), що складають суттєвий резерв підвищення якості життя людини.

Таким чином, визначаючи соціальні пріоритети національної економі­ки, слід виходити з її загальної соціальної орієнтації, що передбачає прак­тичне підпорядкування відтворювальних процесів завданням розвитку осо­бистості, подолання відчуження людини від суспільства, природи та куль­тури. До суттєвих рис соціально орієнтованої економіки можна віднести:

- перетворення трудової діяльності в сферу розвитку людини;

- зростання вільного часу, що раціонально використовується;

- досягнення високого рівня добробуту людини.
Функціонування креатосфери передбачає наявність особливої інфра­
структури — економічної та правової, яка включає, зокрема, необхідну кіль­
кість освітніх, наукових, культурних та інших суспільних установ, а також
знання, що передбачають можливість вільного вибору та доступу кожної лю­
дини одночасно до багатьох видів діяльності, які її цікавлять. «Олюднююча»
діяльність як засіб формування гармонійної особистості в усьому різноманіт­
ті людських проявів життя, реалізується через систему особливих механізмів.
Провідним з них є зміна діяльності, що йде на зміну традиційному поділу
праці. В умовах зміни діяльності критерій економічної доречності узгоджу­
ється з критерієм всебічного розвитку індивідуальності та суспільства.

Зміна діяльності є такою формою організації праці, при якій відсутнє стале закріплення індивідумів і груп за певними видами діяльності, забез-

Глава 9. СОЦІАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

печується можливо більша багатофункціональність працівника, універса­лізм, різнобічність знань, що дозволяють йому вільно переходити від одно­го виду діяльності до іншого, займатися ними паралельно і одночасно. Єдина технологічна основа машинного (а тим більше автоматизованого) виробництва адекватна зміні діяльності і створює умови для поступового подолання поділу праці.

Важливою умовою зміни діяльності є зростання раціонально викорис­товуваного вільного часу як часу, протягом якого здійснюється вільний всебічний розвиток людини. Проблема зростання обсягів вільного часу включає такі першочергові завдання:

- подолання втрат потенціального вільного часу в сфері побуту;

- скорочення втрат робочого часу;

- скорочення нормативної тривалості робочого часу (із збереженням або підвищенням рівня денної або тижневої його оплати);

- перетворення часу, вільного від праці, що обумовлена зовнішньою необхідністю, у час розвитку людини, її участі у кратосфері.

Перетворення вільного часу в час розвитку особистості передбачає розширення можливостей в освіті, підвищенні кваліфікації і перекваліфі­кації працівників, прогресе культури у широкому сенсі, включаючи мисте­цтво, наукову діяльність, виховання, спілкування, спорт, туризм та інші види діяльності, в яких людина всебічно розвивається як гармонійна осо­бистість.

Подолання поділу праці і становлення системи зміни діяльності не можуть не вплинути на відносини власності. Головним вектором їх змін є демократизація власності. її риси ще не визначені чітко (ясно, що мова не йде про тотальну приватизацію), але можна припустити, що одним із перс­пективних напрямів має бути мережева модель. Глобальне електронне се­редовище економічної діяльності отримало назву «глобальної мережевої економіки» (global networked economy), що визначається як середовище, в якому будь-яка компанія або індивід, які знаходяться в будь-якій точці економічної системи, можуть контактувати легко і з мінімальними ви­тратами з будь-якою іншою компанією чи індивідом з приводу спільної праці, для торгівлі, обміну ідеями і ноу-хау або просто для задоволення. На

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

думку професора К. Ерроу, рух інформації кидає виклик межам виключної і індивідуальної власності: «У суспільстві, насиченому знаннями та інфор­мацією, межа між «моїм» і «твоїм» стає все менш чіткою і незбагненною» [12, с 373]. Для визначення сучасної мережевої економіки використову­ється також термін «економіка прямих рівноправних зв'язків». Вона пе­редбачає децентралізовану економічну діяльність рівноправних агентів, яка координується ними через інформаційну імітацію своїх дій за допомо­гою відповідних інформаційних моделей з наступним вибором оптималь­ного варіанту спільної діяльності.

У цьому контексті важливе значення має Закон України «Про основні принципи розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», прийнятий 9 січня 2007 року [5].