Література. 1. Закон Украины «О внешнеэкономической деятельности»1. Закон Украины «О внешнеэкономической деятельности». — К.: Украина, 1991. 2. Башнянин Г., Лазур П., Медведев В. Політична економія. Підручник. — К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. — С. 304-516. 3. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. Гейця. — К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — С 66-106; 867-883; 953-960. 4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / Під. ред. Г. Климко. — К.: Знання — Прес, 2002. — С 467-475. 5. Перехідна економіка. Конспект лекцій / За ред. В. Тарасевича. — Дніпропетровськ: Січ, 2001. — С 126-140. 6. Тарасевич В. Очерки теории переходной экономики. — К.: Наукова думка, 2001. —С. 120-122. Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 12.1. Стан і перспективи розвитку відкритої національної економіки Становлення відкритої національної економіки є характерною ознакою економічної глобалізації та об'єктивною тенденцією світового розвитку. Більшість країн світу мають відкриту економіку та інтегровані у світове господарство і світовий ринок. Для відкритої економіки характерним є наступне. На макрорівні — це стала зовнішньоекономічна спеціалізація країни; конвертованість національної валюти; участь у міжнародних ринках товарів, праці, інвестицій; певна відповідність національних та світових цін тощо. На мікрорівні суб'єктам відкритої економіки властивий вільний вихід на зовнішні ринки та вільний вибір партнерів як у країні, так і поза її межами. За впливом на світові економічні процеси розрізняють великі та малі відкриті економіки. Велика відкрита економіка завдяки масштабам виробництва, реальній участі у міжнародному поділі праці, ступеню впливу на світові ринки товарів, капіталів, послуг, а також економічному й ресурсному потенціалу справляє відчутний вплив на формування світових економічних процесів. Мала відкрита економіка, як правило, знаходиться під впливом тих тенденцій, що складаються на світових ринках внаслідок взаємодії великих відкритих економік. Певний тип взаємодії великих і малих відкритих економік пропонується в теорії «нового міжнародного поділу праці», який останніми роками виконує роль офіційної доктрини ряду промислово розвинутих країн і міжнародних організацій та умовно поділяється на такі концепції як «взаємозалежність» країн та «модернізація» наявної моделі міжнародного поділу праці. За першою концепцією, залежність розвинутих країн від тих, що розвиваються, ґрунтується на екологічних чинниках (обмеженість та вичерпність ресурсів, несталість зовнішнього оточення), а залежність країн, що розвиваються, від розвинутих країн — на техніко-технологічних досягненнях останніх. За другою концепцією, обґрунтовується доцільність модернізації міжнародного поділу праці у напрямі встановлення нової галузевої спрямова- НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ності країн. Для країн, що розвиваються, рекомендують відмовитися від протекціоністських заходів та поширити залучення іноземних інвестицій у виробництво трудоємних, матеріалоємних, стандартизованих виробів, їх експорт, в першу чергу, у промислово розвинуті країни. Розвинутим країнам рекомендують зосередити свої інтереси на галузях з великою часткою висококваліфікованої праці та інтенсивним науково-технічним прогресом. В якості альтернативних моделей національної відкритої економіки розглядають розвиток: по-перше, найбільш багатих країн «сімки»; по-друге, процвітаючих країн-супутників (Австрія, Норвегія, Швейцарія, Швеція, країни Південно-Східної та Східної Азії), які можуть у найближчі 20-25 років увійти в першу десятку, по-третє, країн — сировинних придатків (периферії) розвиненого світу, що розвивають виробництво, необхідне для задоволення потреб країн «сімки». Становлення відкритої економіки України пов'язане з ліквідацією державної монополії зовнішньої торгівлі, використанням принципу порівняльних переваг в міжнародному поділі праці, різних форм спільного підприємництва, вільних економічних зон. Перед країною постає складне завдання скористатися наявними перевагами та знайти шляхи отримання вигод від глобалізації, перетворити глобальну ринкову силу у продуктивну силу національної економіки. Головний інтерес України — посісти таке місце у світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Країні слід перейти від екзогенно-залежного до ендогенно-орієнтованого розвитку. Якщо екзогенно-залежна модель розвитку національної економіки характеризується високим рівнем експортно-імпортної залежності від інших країн світу та пригніченим внутрішнім ринком, то ендогенно-орієнтована модель розвитку будується на партнерських зовнішньоекономічних відносинах та стратегії випереджаючого розвитку, тобто орієнтована на захист національних інтересів в умовах глобалізації. Для того щоб відставання України від розвинутих країн за рівнем ВВП на душу населення скоротилося до прийнятних меж, необхідно забез- Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ печити середньорічні темпи зростання близько 6% на рік, тобто обрати доктрину випереджаючого (замість наздоганяючого) розвитку. Для зміцнення міжнародних позицій країни слід враховувати наступні виміри інтеграції у світове господарство: — глобальний, пов'язаний зі світовими глобальними відносинами та світовими регулятивними інститутами; — регіональний, який передбачає інтеграцію країни у регіональні ринки та відповідні інститути (ЄС, СНД, тощо) шляхом реалізації стратегії багатополюсності (на відміну від однополюсності, на якій в окремих випадках наголошується); — локальний, який передбачає двосторонні відносини з країнами та формування ТНК за такими напрямами: ресурсно-технологічний (мета-ло-рудні, агропромислові); техніко-технологічний (приладобудування, аерокосмічна техніка, літакобудування, суднобудування), транс-портно-інфраструктурний (нафта, газ, електроенергетика). З урахуванням потенціалу української економіки, стратегічними пріоритетами Ті розвитку в умовах глобалізації мають стати: • системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності; • ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією і орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку; • міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію надмірної залежності від окремих зарубіжних ринків; • становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом; • безпосередня участь у формуванні світової інфраструктури через взаємодію зі світовими інститутами; • інтеграційна взаємодія з ЄС, СНД, центрально- та східноєвропейськими угрупованнями країн; Губський Б., Лук'яненко Д., Сіденко В. Інтернаціоналізація української економіки // Економіка України. — 2000. — № 9. — С. 23. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК • забезпечення необхідного рівня економічної безпеки з діючими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз. Ефективно реалізувати визначені пріоритети можливо шляхом адекватної економічної політики з продуктивним використанням власних, насамперед інтелектуальних ресурсів. 12.2. Основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил Інтернаціоналізація національних продуктивних сил реалізується у різних формах: організаційно-економічні (міжнародна спеціалізація та кооперування); соціально-економічні (міжнародна торгівля, рух капіталів, робочої сили, валют); відносно меж країни — внутрішні, зовнішні, за рівнями економіки — мікрорівень, мезорівень, макрорівень тощо. Основні форми інтернаціоналізації національних продуктивних сил — міжнародна спеціалізація і кооперування, що у вузькому значенні трактуються виключно як виробнича діяльність на базі довгострокових договірних відносин, а в широкому — синонімічні поняттю «міжнародне співробітництво» у різних сферах господарської діяльності підприємств. На мікрорівні національної економіки міжнародна спеціалізація і кооперування представлені такими формами: поставка підприємствам комплектуючих підприємств та обладнання з наступною оплатою їх вартості продукцією, яка має бути виготовлена на їх основі; надання ліцензій та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їх вартості поставками продукції, отриманої з їх використанням; підряд; спільне виробництво, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР); спільне підприємство; спільний проект. До внутрішніх форм прояву інтернаціоналізації відносять імпорт товарів, послуг, капіталів, трудова імміграція, до зовнішніх — експорт товарів, послуг, капіталів, трудова еміграція. Наведено за класифікацією ЄЕК ООН. Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Так, на основі підряду український завод «Чернігівавтодеталь» поставляє карданні вали російському автомобілебудівному підприємству ВАТ «ГАЗ». Прикладом об'єднання виробничих потенціалів є спільне виробництво 6 українського НВП «Машинопроект» та російського ВАТ «Рибінські мотори» з метою створення двигунів потужністю 60 МВт; сімферопольське підприємство, яке здійснює складання автомобілів «Газель» з комплектуючих, що надходять з російського ВАТ «ГАЗ». Має перспективи спільне виробництво в авіаційній галузі за участю авіаційного об'єднання імені Антонова (м. Київ) та білоруського НВО «Агат». В рамках спільних проектів українськими підприємствами здійснюються поставки в Росію систем управління для ракет-носіїв «Протон», «Союз» (ВО «Комунар», м. Харків), «Космос» (ВО «Київський радіозавод»), для станції «Мир» і Міжнародної космічної станції, що створюється (AT «Хартрон», ВО «Київський радіозавод», ВО «Київприлад» та ін.); для інших космічних апаратів різного класу (ВО «Моноліт», AT «Хартрон» м. Харків, ВО «Київ прилад», AT «Чернігівський радіоприладний завод»). Українсько-російське співробітництво в рамках заснованих в Росії транснаціональних фінансово-промислових груп (ТФПГ) відбувається за участю п'яти українських підприємств5 без об'єднання власності. У формі спільного проекту втілюється українсько-російський проект «Середньотранс-портний літак», а також проект України, Росії, Норвегії та США «Морський старт». Прикладів інвестиційного та технологічного співробітництва України з країнами ЄС поки що небагато. Одним з них є залучення капіталів шведської фірми AGA, відомої як другий у світі продуцент кріогенного обладнання, до дніпропетровського заводу «Дніпрокисень» через продаж 25% акцій цього підприємства. У сфері космічного співробітництва України з Євро- 56 Спільне виробництво виражається передусім у поставках субпродуктів, вузлів та де 57 "Ніжинський науково-виробничий комплекс «Прогрес» та «Центральне конструктор НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК пейською космічною агенцією (ЄКА) перспективними є технології супут-никового зв'язку, дистанційного зондування Землі, систем космічного транспортування, систем орієнтації й управління орбітальними станціями. На макрорівні національної економіки інтернаціоналізація продуктивних сил являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарсь-ких зв'язків завдяки міжнародній мобільності факторів і результатів виробництва. Кількісно це відображається у випереджаючих темпах зростання міжнародної торгівлі та руху інвестицій порівняно з темпами зростання загальносвітового ВВП. Розглянемо основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил за такими формами міжнародних економічних відносин, як міжнародна торгівля, міграція населення та рух капіталу. Міжнародна торгівля товарами та послугами посідає провідне місце в системі світогосподарських зв'язків. За останні десятиріччя тут відбулися певні якісні та кількісні зрушення, зокрема: • у географічній структурі світової торгівлі — скорочення частки слаборозвинутих країн, збільшення частки розвинутих і нових індустріальних країн; зниження аграрно-сировинної спрямованості експорту країн, що розвиваються; • у галузевій структурі світової торгівлі — скорочення питомої ваги сировинних товарів (крім палива), збільшення питомої ваги машин, устаткування, послуг, науково-технічної продукції (особливо в експорті розвинутих країн); • у зовнішньому товарообороті — зростання частки ТНК і міжфірмо-вих зв'язків; підвищення темпів зростання торгівлі послугами; уповільнення темпів зростання міжнародної торгівлі. Поряд з ускладненням умов реалізації продукції на зовнішньому ринку збільшується кількість довгострокових угод, угод на двосторонній та регіональній основі, спостерігається застосування заходів державного протекціонізму. Зовнішньоторговельні зв'язки України є нераціональними, характеризуються участю країни переважно у регіональному поділі праці, а їх струк- Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ тура й ефективність не відповідають потребам формування національної економіки відкритого типу. Незважаючи на те, що Україна представляє собою великий ринок товарів, послуг та капіталів, реалізація цього потенціалу є досить незначною. Так, частка України у світовому експорті становить близько 1,5%, а в імпорті — 1%, що виявляється останніми роками як тенденція (табл. 12.1). Таблиця 12.1 Показники зовнішньої торгівлі України у 1995-2006 pp. (млрд. дол. США)
Три основні складові українського експорту — метал, хімічні товари та транспортні послуги, які виконували роль «локомотиву «зовнішніх продаж у 1997-2000 роках, поступово втрачають темпи зростання. Таким чином, вичерпується потенціал зовнішнього товарообігу на старій структурній основі факторної моделі національної конкурентоспроможності. На шляху до інноваційної моделі, за відсутності ефективних механізмів прискореного нарощування експорту в галузях, які випускають продукцію з високим рівнем доданої вартості, українська економіка потребує певного перехідного періоду. Перспективи розвитку експортного комплексу України визначаються реальним станом промислового та сільськогосподарського виробництва. Пріоритетними експортнорозширюючими галузями української економіки є чорна металургія, агропромисловий комплекс, харчова промисловість і виробництво алкогольних напоїв; важке і високотехнологічне машинобудування; аерокосмічна галузь; військова промисловість; високотехнологіч- Див.: http://www.ukrstat.gov.ua/.
НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ні виробництва (порошкова металургія, хімічна промисловість); сфера послуг (транспорт, туризм, інжиніринг). Зростання відкритості українського суспільства неминуче призводить до включення країни у міжнародний обмін робочою силою. Міжнародна міграція робочої сили дедалі набуває глобального характеру та охоплює абсолютну більшість країн світу. Наприкінці XX століття загальна кількість мігрантів оцінювалася у 125 млн чол., що складає близько 2% населення планети. У 90-х роках цей показник значно зріс, насамперед за рахунок інтеграції в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Східної Європи. Міжнародна міграція робочої сили в умовах економічної глобалізації перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку національної економіки країни. Для України, як постачальника робочих рук на європейський та світовий ринок процес еміграції дозволяє, по-перше, знизити рівень безробіття та ослабити таким чином напруженість у суспільстві; по-друге, поповнити валютний фонд країни за рахунок грошових переказів емігрантів, що надходять в Україну; по-третє, ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили (згідно з розробленими МОП рішеннями) від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів. Крім того, міждержавна трудова міграція — це важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, який можна ефективно використовувати для пристосовування до кон'юнктури глобальних ринків. Проте масовий відтік продуктивної робочої сили, особливо учених і спеціалістів.-негативно впливає на структуру працездатного населення, супроводжується ослабленням та розривом сімейних зв'язків, завдає певних економічних збитків. Після зняття штучних перешкод на шляху з'єднання сімей кількість емігрантів з України швидко зросла. Здебільшого емігрували євреї, німці, угорці, греки. Упродовж 1994-1998 pp. найбільша кількість населення з України вирушила в Росію (798,0 тис. чол.), Ізраїль (101,6 тис. чол.), США (69,0 тис. чол.), Німеччину (49,7 тис. чол.). За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ українських громадян, переважна частина з них влаштовується на роботу нелегально. У складі міграційного руху українського населення мають місце майже всі види та форми: внутрішня (у межах країни) та зовнішня (між країнами) міграція; еміграція, імміграція та рееміграція; міграція робочої сили та «відтік умів»; постійна (стаціонарна), тимчасова (ротація), сезонна, маятникова; міграція репатріантів, осіб, депортованих за національною ознакою, біженців, нелегалів (транзитні мігранти). Інтелектуальна міграція набуває таких форм, як виїзд на постійне проживання; тимчасова робота в інших країнах за контрактом; робота в іноземних компаніях та спільних підприємствах на території України (еміграція без виїзду за кордон). Економічні й професійні мотиви «відтік умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю реалізувати творчі можливості. Імпорт іноземної робочої сили в Україну відбувається у зв'язку із впровадженням у виробництво закордонних технологій, «ноу-хау», створення спільних підприємств, здійснення програм приватизації. Головними каналами імміграції є рееміграція з Росії та інших нових незалежних країн, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя (Північна та Південна Америка, Австралія, Канада тощо), запрошення спеціалістів та робочих кадрів за ліцензіями з країн Європи, Азії, Америки, в'їзд біженців, які рятують своє життя, та повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Реалії міграційних процесів в Україні потребують удосконалення законодавчої бази міграційних процесів; інституціоналізації самостійної міграційної служби у центрі та на місцях, а також спеціалізованих бірж праці для мігрантів; укладання міждержавних угод з країнами — потенційними користувачами та постачальниками робочої сили; формування міграційних фондів для вирішення проблем міграції, рееміграції, проблем екологічних мігрантів і депортованих; підвищення престижу інтелектуальної праці в країні та захисту інтелектуальної власності українських спеціалістів за ко-
НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК рдоном; сприяння інституціоналізації функціонування недержавних міграційних установ. Україна стає активним учасником міжнародної міграції капіталу та міжнародного ринку інвестицій, оскільки потребує значних капіталовкладень. Основними кредиторами України до останнього часу були міжнародні фінансові організації та уряди розвинутих країн. Так, МВФ працює з українським урядом за трьома програмами: програма трансформації економіки; програма короткострокового фінансування, спрямована на досягнення макроекономічної стабілізації; програма розширеного фінансування. З початком емісії українських євробондів Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів, де покупцями цих цінних паперів виступили в основному приватні інвестори. Важливим джерелом необхідних ресурсів мають стати прямі іноземні інвестиції, обсяги яких ще недостатні (табл. 12.2, табл. 12.3)59. Таблиця 12.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну по країнах світу в 1996-2007 pp. _____________________________ (на початок року в млн дол. США)
Дані наводяться наростаючим підсумком з початку інвестування. Перелік країн визначений, виходячи з найбільших обсягів інвестицій в економіку України та в економіку інших країн світу за даними на 1 січня кожного року (Див.: http://www.ukrstat.gov.ua/). Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Таблиця 12.3 Прямі інвестиції з України по країнах світу в 1996-2007 pp. (на початок року в млн дол. США)
За аналізом ситуації на ринку прямих іноземних інвестицій прогнозується збільшення їх обсягів у таких галузях: • сільське машинобудування — завдяки можливості нарощувати збут сільськогосподарської техніки місцевого виробництва; • фармацевтична та медична промисловість — унаслідок обмеженої пропозиції українських ліків і медичного обладнання; • промисловість будівельних матеріалів — через очікування буму в сфері індивідуального будівництва; • електротехніка — зокрема, інвестиції будуть спрямовуватися на встановлення обладнання тепло- і гідроелектростанцій; • галузь зв'язку, яка після приватизації «Укртелекому» протягом наступних 10-12 років може отримати, за деякими експертними оцінками, понад 2 млрд. дол. інвестицій. Див.: Світова економіка: Підручник / А. Філіпенко, О. Шнирков та ін. — К.: Либідь, 2001. —С 144-145. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
|
