Література. 1. Цивільний кодекс України книга перша, розділ5 гл 18,19.

1. Цивільний кодекс України книга перша, розділ5 гл 18,19.

 

1. Поняття строку і терміну, їх значення та види. Обчислення строку.

 

Час відіграє істинну роль у цивільних правовідносинах. Динаміка прав та обов’язків учасників розвивається у певний час. Строки дисциплінують учасників правових зв’язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов’язках суб’єктів

Виникнення, здійснення та захист цивільних прав цивільне за­конодавство пов'язує з перебігом певних відрізків часу (строків), настанням зазначених у договорі чи у законі дат (термінів), певних подій тощо. Таким чином, строки та терміни є юридичними фак­тами (подіями) або одним з елементів юридичної сукупності.

Стаття 251 ЦК дає визначення понять "строк" та "термін" у ци­вільному праві.

Строк –це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін – це певний момент у часі, з настанням якого пов'яза­на дія або подія, яка має юридичне значення.

Порівнюючи наведені визначення, можна помітити, що термін може існувати як окрема категорія цивільного права, а може роз­глядатися як складова частина строку (наприклад, як його кінце­вий момент).

Юридичне значення має саме вплив визначеного проміжку часу, в результаті якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини.

 

За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин на:

- імперативні (не підлягають зміні за згодою сторін не дозволяється скорочення позовної давності)

- диспозитивні визначаються за згодою сторін строки в орендних відносинах)

 

За розподілом обсягу прав і обов’язків сторін на:

- загальні (річний строк дії договору поставки)

- окремі (місячний, квартальний).

 

У навчальній літературі наводяться також і інші підстави для класифікації строків:

- визначені і невизначені;

- загальні і спеціальні

- початкові, проміжні та кінцеві;

- максимальні й мінімальні

В залежності від того, де і ким вони визначаються Згідно з ч.З ст.251 ЦК, строки і терміни поділяються на:

- законні (праця зі ст.. 256, 257, 270 ЦК, ст. 446 ЦК)

- договірні (праця зі ст. 530 ЦК)

- судові (встановлюються судом господарським, третейським судом)

:

1) законні – визначені актами цивільного законодавства (нап­риклад, ст.1270 ЦК встановлює шестимісячний строк для прийнят­тя спадщини);

2) договірні – визначені правочином за бажанням сторони пра­вочину і на її розсуд;

3) судові – визначені рішенням суду (наприклад, строк для опублікування інформації про спростування відомостей, що при­нижують честь та гідність фізичної особи).

Визначення строків та термінів відбувається відповідно до пра­вил ст.252 ЦК:

строк визначається:

· Роками

· місяцями,

· тижнями,

· днями або годинами (наприклад, договір оренди укладений на два роки); а також

· Кварталами

· декадами

 

термін визначається:

· календарною датою (наприклад, договір позики, укладений до 10 січня 2003 р.) або

· вказівкою на подію, яка має не­минуче настати (наприклад, договір позики, укладений до закін­чення жнив у поточному році).

Для правильного обчислення та ефективного використання строків важливе значення має встановлення початку та закінчення їх перебігу.

Згідно зі ст.253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Наприклад, якщо договір позики грошей укладено строком до 20 липня 2004 р., то прострочка виконання починається з 21 липня і закінчується того ж року.

Визначення моменту закінчення строку залежить від одиниці часу, що використовується для обчислення с троку:

1) строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку;

2) строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число ос­таннього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного мі­сяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного чис­ла, строк спливає в останній день цього місяця. (До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ве­деться з початку року);

3) строк, визначений тижнями, спливає у відповідний день ос­таннього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ст.254 ЦК). Наприклад, у разі коли закінчення строку припадає на суботу, вважається, що він закінчується в по­неділок.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчи­нена до закінчення останнього дня строку. У разі якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій устано­ві за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст.255 ЦК). При цьому важливо отримати документ, який посвідчує цю дію, і таким чином підтверджує ту обставину, що строк не пропущений.

Згідно з ч.4 ст.87 ЦПК останній день строку триває до 24 годи­ни. Отже, не вважається простроченням вчинення дії (реалізації права, виконання обов'язку) до 24 години останнього дня.

2. Поняття, сутність та значення позовної давності.

 

Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.

Претензійний строк – це встановлений законодавством промі­жок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними. Їх дотримання має важ­ливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість по­зовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмеже­на і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).

Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давнос­ті, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.

Позовна давність – це строк, в межах якого особа може звер­нутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або ін­тересу (ст.256 ЦК).

Значення інституту позовної давності пояснюється низкою при­чин. Насамперед обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встанов­ленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здій­сненні прав і виконанні обов'язків.

З урахуванням значення цього інституту позовна давність вста­новлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збіль­шення строків позовної давності сторони мають укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма (ст.259 ЦК).