ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА ЗАКРЕПІВ У ДІТЕЙ

Закрепи з каломазанням або без нього, спостерігаються у 3% дошкільнят і у 1-2% школярів. До настання статевого дозрівання закрепи з рівною частотою вражають хлопчиків і дівчаток. У 95% дітей звернулися з приводу закрепів не виявляється органічного захворювання.

Частота стулу залежить від віку. У перші тижні життя частота стулу більше 4 разів на добу. Два рази на день до 4 місяців і 1 раз на день з 4 років. В 4 роки у 96% дітей частота стулу коливається від 3 разів на день до 3 разів на тиждень. Таким чином, про закреп говорять в тому випадку, якщо частота дефекацій менше 3 разів на тиждень. Крім того, для діагностики закрепів важлива ще й регулярність і консистенція калових мас. Про закрепі говорять і в тому випадку, якщо у дитини відзначаються болючу дефекація щільним по консистенції калом, навіть якщо частота дефекацій більше 3 разів на тиждень.

Дискутуючи про патологічні механізми, що викликають ХЗ, слід насамперед вказати, що даний синдром може виникнути у результаті впливу великої кількості етіологічних факторів, які мають спільну точку дотику(спільна ланка патогенезу) - порушення моторної активності товстої кишки - дискінезію. При дискінезії товстої кишки порушується нормальне співвідношення між пропульсивной і антіперістальтічною моторною активністю. Антиперистальтика посилюється, а зона дії ретроградних хвиль помітно збільшується по протязі кишки, активізуються сегментарні скорочення, виникає переущільнення калових мас, їх фрагментація. Закрепи можуть розвиватись на тлі як гіпо- так і гіпертонусу кишкової стінки. ХЗ на тлі гіпертонусу кишкової стінки часто спостерігається у молодих осіб і пацієнтів середнього віку при СРК з явищами закрепу.

Зниження рухової активності товстої кишки може спостерігатися: у молодих людей при активному способі життя і звичному пригніченні безумовних рефлексів на випорожнення (звичний запор); під час вагітності; у літніх людей; при загальній гіподинамії; гіпотиреозі; гиперпаратиреозі; гіперкальціємії будь-якого генезу; у хворих на цукровий діабет; коллагенозах; при порушенні кровообігу в ділянці товстої кишки (застійні явища на тлі серцевої недостатності, портальної гіпертензії). Нерідко по гіпотонічному типу перебігають закрепи: при прийомі лікарських препаратів (опіоїди, неселективні спазмолітики, антагоністи кальцію, в'яжучі препарати, сорбенти, антациди та ін.); при отруєннях свинцем, ртуттю, талієм; на тлі патології центральної (ДЦП, розсіяний склероз, хвороба Паркінсона, порушення мозкового кровообігу, хвороба Альцгеймера) і периферичної нервової системи (хвороба Гіршпрунга). Дані види дискінезії кишки при їх тривалому перебігу можуть призводити до розширення товстої кишки, дилатації, копростазу, аж до розвитку синдрому «псевдообструкціі» (запущені запори).

Велике значення в патогенезі ХЗ має порушення структури (запальні, склеротичні, пухлинні процеси) і функції прямої кишки (координація діяльності м'язів тазового дна зі сфінктерних апаратом прямої кишки). При наявності дисфункції лобково-ректального м'язу та/або зовнішнього сфінктера прямої кишки - діссінергіі тазового дна (діссінергіческая дефекація) - функціональний вид запору може також з'явитися розлад випорожнення, що виражається в надмірній і болісному напруженні, почутті неповного полегшення.

Велике значення у формуванні ХЗ, пов'язаного з функцією прямої кишки, мають спадково-конституціональні особливості і, зокрема, синдром сполучнотканинної дисплазії. При наявності останнього у хворих (значно частіше у жінок) спостерігаються такі патологічні явища, як ректоцеле, часткове або повне випадання стінки прямої кишки.

Викликати порушення спорожнення, так званий «вимушений» закреп можуть і патологічні процеси в області прямої кишки, що супроводжуються больовим синдромом при акті дефекації (геморой, криптит, папілліт, тріщина анального каналу, виразкові ураження анального каналу при хворобі Крона, ректоанальної локалізації сифілісу, туберкульозу, при раку прямої кишки). У цьому випадку хворий сам пригнічує позиви до випорожнення, так як кожен акт дефекації при перерахованих захворюваннях призводить до вираженого больового синдрому.

Таким чином, все існуюче різноманіття форм закрепу може бути умовно розділене на дві основні форми:

• закреп, причиною якого є уповільнене просування вмісту по товстій кишці - кологенних закреп;

• закреп, пов'язаний з порушенням функції прямої кишки і/або анального сфінктера, м'язів тазового дна - ректоперінеальний закреп.

Також можлива і третя, змішана форма. В процентному відношенні найбільш представницька, за даними А.Koch і співавт. друга форма - 85% проти 27% хворих кологенних запором і 6% пацієнтів зі змішаною його формою. Одночасно у 8% пацієнтів з явищами закрепу порушень в часі кишкового транзиту або у функції прямої кишки і м'язів тазового дна не відзначено.

Аналізуючи весь спектр можливих причин, що викликають хронічний закреп їх можна згрупувати наступним чином:

Фактори ризику для розвитку хронічного запору:

• дефіцит в харчовому раціоні харчових волокон і рідини;

• гіподинамія (сидячий спосіб життя, постільний режим або хвороби, яким супроводжують інертність хворого), надмірна вага;

• літній і старечий вік;

• активний спосіб життя, який не створює умов для фізіологічних відправлень організму, пригнічення безумовних і втрата умовних рефлексів на випорожнення;

• перенесені кишкові інфекції, антибіотикотерапія;

• гіпотиреоз, гіперпаратиреоз, діабет;

• захворювання внутрішніх органів (хронічні захворювання легень, недостатність кровообігу, хронічні хвороби печінки і ШКТ);

• неврологічна патологія (хвороба Паркінсона, розсіяний склероз і пошкодження спинного мозку);

• зловживання проносними і клізмами;

• прийом лікарських засобів, що пригнічують моторну активність мускулатури товстої кишки;

• хронічні інтоксикації (свинець);

• жіноча стать.