Класифікація запорів у дітей

Перебіг захворювання: гострі хронічні (більше 3 міс.) За механізмом розвитку: Кологенні (з гіпермоторною або гіпомоторною дискінезією) Проктогенні Стадія перебігу: компенсований (тільки дієтична корекція) субкомпенсований (дієтична і медикаментозна корекція) декомпенсований (необхідні очисні клізми) Згідно етіологічних і патогенетичних ознак: o аліментарний o неврогенний § дискінетичний (первинна дискінезія кишки на тлі резідуально-органічного ураження ЦНС) § звичний (внаслідок пригнічення фізіологічних позивів на дефекацію, психічного перенавантаження, недоліку гігієнічних навичок; пролонгований акт дефекації у невропатів і т.д.) § рефлекторний (вторинна дискінезія при різних захворюваннях, в тому числі і органів травлення) § внаслідок органічних захворювань ЦНС (неврити, мієліти, міопатіі) o інфекційний (після перенесеної інфекції - хвороба Шагаса, дизентерія та ін.) o запальний o психогенний o гіподинамічний o механічний (перешкоди на шляху просування калових мас - спайки, пухлини, лімфатичні вузли та ін.) o внаслідок аномалії розвитку товстої кишки (вроджений мегаколон, рухлива сліпа або сигмовиднакишка, синдром Пайра, долихосигма, спланхноптоза, гіпо-та агангліоз) o токсичний (отруєння свинцем, ртуттю, талієм, нікотином, чаєм, какао) o ендокринний (гиперпаратиреоідизм, гіпертиреоз, аддісонова хвороба, гіпофізарні розлади, цукровий діабет, феохромоцитома, гігюестрогенемія) o медикаментозний (вживання міорелаксантів, гангліоблокаторов, холінолітиків, опіатів, протисудомних, антацидів, сечогінних, барбітуратів, препаратів заліза і кальцію, блокаторів кальцієвих каналів) o внаслідок порушень водно-електролітного обміну (при втраті великої кількості рідини, дефіциті вітамінів групи В і К, холестазі)

Для постановки попереднього діагнозу достатньо даних анамнезу та фізикального обстеження, однак для остаточного висновку необхідно проведення ретельного лабораторно-інструментального дослідження для виключення вторинної природи закрепу, особливо органічних причин його походження. В цілому комплекс основних і додаткових лабораторних та інструментальних досліджень при ХЗ може виглядати наступним чином.

Обов'язкові лабораторні дослідження:

• загальний аналіз крові

• загальний аналіз сечі

• копрограмма з аналізом калу на кишкові патогени (шигельоз, сальмонельоз, ієрсиніоз та ін.), яйця глистів і паразитів (триразово)

• концентрація альбуміну сироватки крові

• визначення електролітів крові (калій, натрій, кальцій)

• протеінограма

• імунологічне дослідження крові

• рівень гормонів щитовидної залози (Т3, Т4, ТТГ) і глюкози в крові

Додаткові лабораторні дослідження:

• повне біохімічне дослідження крові;

• дослідження рівня цинку в крові;

• дослідження рівнів основних онкомаркерів.

Обов'язкові інструментальні дослідження:

Молодим (до 45 років) пацієнтам з явищами закрепу при відсутності симптомів «тривоги» до призначення інструментальних методів дослідження можливе проведення пробного лікування - дієта, багата харчовими волокнами, і проносні засоби на основі лактулози.

При неефективності пробної терапії проводяться:

• рентгенологічне дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту

• УЗД органів черевної порожнини

• ФЕГДС

• Ірригоскопія на предмет виявлення ознак дискінезії, дивертикулів та ін. органічної патології товстої кишки. Ректоанальний рефлюкс при мегаколон, не пов'язаним з хворобою Гіршпрунга, збережений (хоча нерідко, як і при доліхосігма, знижений) і завжди є позитивна реакція на очисну клізму.

• Колоноскопія з біопсією (диференціювання функціональних порушень від запальних захворювань кишечника, пухлинної патології, хвороби Гішпрунга і ін.).

Додаткові інструментальні дослідження:

• Дослідження часу кишкового транзиту з рентгенопозитивними маркерами. Провідним діагностичним критерієм функціонального закрепу є достовірне збільшення часу кишкового транзиту, що визначається за допомогою рентгенопозитивних маркерів. При уповільненому кишковому транзиті розподіл рентгенопозитивних маркерів по товстій кишці рівномірне, на відміну від функціональної обструктивної дефекації, коли маркери скупчуються в ділянці прямої кишки.

• Гістохімічне дослідження слизової оболонки при підозрі на хворобу Гіршпрунга в ділянці звуження виявляє позитивну реакцію на ацетилхолінестеразу.

• Проктологічне обстеження хворого, дослідження нервово-м'язової координації акту дефекації за допомогою дефекографії і анальної манометрії, що дають можливість визначити функцію сфінктерного апарату і м'язів тазового дна пацієнта.

Виконана програма обстеження дозволяє відповісти на основне питання - чи викликаний закреп якимось захворюванням або є первинним функціональним розладом. Діагноз форм функціонального запору слід ставити тільки після всебічного обстеження хворого і виключення всіх кишкових і позакишкових причин ХЗ. Діагноз функціонального запору - діагноз виключення.

Першочергова мета діагностики хронічного запору - це виняток органічної патології кишечника та інших органів черевної порожнини, заочеревинного простору і малого тазу, для чого доцільно використовувати рентгенологічні та/або ендоскопічні методи дослідження. При цьому особливу увагу слід звертати на так звані симптоми «червоних прапорів», які вказують на можливість органічної патології товстої кишки:

- Невмотивоване зниження маси тіла;

- Підвищена температура тіла;

- Анемія, особливо залізодефіцитна;

- Ознаки запалення у клінічному аналізі крові (лейкоцитоз, збільшена ШОЕ, гострофазових реакції);

- Поява крові і гною в калі.

При зборі анамнезу у пацієнтів, які страждають на хронічний закреп, рекомендується звернути увагу на наступні моменти:

- Характер харчування (вид їжі, обсяг і кратність її прийому, питний режим);

- Залежність закрепів від пори року (аліментарні запори частіше виникають або посилюються в зимово-весняний період, під час відпустки, поїздок);

- Наявність супутніх захворювань і прийом медикаментів, здатних викликати закреп;

- Перенесені раніше захворювання, особливо ШКТ і ЦНС;

- Проведення оперативних втручань на органах ШКТ, заочеревинного простору і малого тазу;

- Наявність шкільних та сімейно-побутових конфліктів;

- Спосіб життя і характер фізичних навантажень (запори часто розвиваються внаслідок гіподинамії і низької фізичної активності);

- Інтервал між дефекації і наявність позовів до неї;

- Характер і консистенція калових мас, наявність в них додаткових домішок (слиз, гній, кров);

- Наявність і характер больових відчуттів в животі;

- Неприємні, хворобливі відчуття при дефекації;

- Зміна кратності дефекації в динаміці захворювання;

- Використання проносних засобів та інших допоміжних методів очистки кишечника, що спостерігався при цьому ефект.