ДіагнозДля верифікації діагнозу і вибору правильної лікувальної тактики необхідно, насамперед, диференціювати запально-дистрофічні і функціональні порушення кишечника. Найінформативнішим методом діагностики ХК є ректороманоскопія (колоноскопія) з аспіраційною біопсією і морфологічним дослідженням біоптатів. Загальний аналіз крові: можливі помірні прояви анемії, еозинофілії. Ендоскопія: слизова оболонка кишечника набрякла, гіперемована; судинний малюнок нечіткий чи перебудований, що відповідає ознакам катарального проктосигмоїдиту. Наявність численних гіперплазованих лімфоїдних фолікулів свідчить про катарально-фолікулярний проктоигмоїдит. Морфологічно відмічаються: - проліферативні зміни – зниження висоти поверхневого і залозистого епітелію, наявність щільного лімфогістіоцитарного інфільтрату з великою кількістю лімфоцитів та еозинофільних гранулоцитів; - ознаки набряку – зміни епітелію крипт, зниження тонусу судин, збільшення їх кровонаповнення. В сучасних умовах діагноз ХК повинен ґрунтуватися на даних гістологічного дослідження, оскільки результати ендоскопічного і рентгенологічного дослідження не завжди дозволяють верифікувати наявність запалення. Морфологічне дослідження кишечника слід проводити за суворими показами в умовах спеціалізованого відділення. Проведення іригографії сприяє виявленню порушень моторики та вроджених вад і аномалій розвитку кишечника, на тлі яких нерідко виникає ХК. До непрямих рентгенологічних ознак запалення слизової оболонки кишечника належать: перебудова рельєфу слизової оболонки, переривчастість складок, наявність флокуляції, яка свідчить про надмірну кількість слизу в просвіті кишки, чергування ділянок спазму і гіпотонії, ригідність стінок. ХК, як правило, супроводжується порушенням біоценозу кишечника, це зумовлює необхідність дослідження калу для виявлення дисбактеріозу. Допоміжне значення в діагностиці ХК має розширене копрологічне дослідження, яке дозволяє оцінити процеси перетравлення й всмоктування в кишечнику, а за даними реакції Трибуле-Вишнякова – наявність запального процесу: Ø ілеоцекальний синдром: - з перевагою процесів шумування: пінисті калові маси золотавого кольору, рН кисла, внутрішньоклітинний крохмаль, йодофільна флора - з перевагою процесів гниття: коричневий колір, гнильний запах, рН – лужна, відсутність йодофільної флори Ø колітичний синдром: неоформлені калові маси, слиз, підвищений вміст лейкоцитів, клітини епітелію різного ступеня дегенерації. ХК диференціюють від хронічного ентериту і синдрому подразненого кишечника. Лікування Лікування ХК повинне бути диференційованим, комплексним і включати дієтотерапію, медикаментозну терапію, місцеві ректальні процедури, а також фізіо-бальнеолікування. Дієта. Для зменшення перистальтики кишечника і подразнювального впливу їжі на його слизову оболонку призначають дробне харчування 6-8 разів/добу. При переважанні проносу – тимчасово виключаються або обмежуються продукти, що підсилюють кишкову секрецію і перистальтику (дієта №4 та її варіанти – №4б, №4в). Для усунення метеоризму обмежують кількіст вуглеводів, молока, молочних продуктів. При переважанні закрепу – дієта, збагачена клітковиною (буряк, морква, гарбуз, чорнослив, абрикоси, овочеві і фруктові соки). Ефективне призначення висівок У період ремісії призначають загальний стіл з виключенням жирного м’яса, гострих і солоних блюд, екстрактивних речовин, здобного тіста. 2. Медикаментозна терапія Медикаментозну терапію призначають з огляду на характер запальних змін, вид дисбактеріозу, варіант моторно-евакуаторних розладів. ü антибактеріальні препарати: призначаються при тривалій, що не зменшується симптоматичними засобами діареї, при загостренні хронічних вогнищ інфекції, при поєднанні запалення з вираженими явищами кишкового дисбіозу. - препарати 5-АСК: салазопіридазин, месалазин (див.розділ виразковий коліт) курсом 5-7 днів в середньовікових дозах - нітрофуранові препарати (фуразолідон 10 мг/кг/добу, ніфуроксазид). ü симптоматична терапія – залежить від характеру дискінетичних розладів кишечника і характеру стулу: а/ при закрепі, обумовленому гіперкінетичними розладами: - седативні препарати (препарати валеріани, брому та ін.. у вікових дозах курсом до 1-2 місяців) - спазмолітини (див.розділ синдром подразненого кишечника) б/ при закрепі, обумовленому гіпокінетичними розладами: - препарати, що регулюють моторику кишечника (див.розділ синдром подразненого кишечника) - проносні (перевага віддається препаратам із гідрофільним ефектом – лактулоза, ламінарід див.розділ СПК) в/ при вираженому синдромі діареї: - адсорбенти, антихолінергічні, ферментні препарати (див.розділ синдром подразненого кишечника) ü корекція дисбіозу кишечника – див.розділ синдром подразненого кишечника. ü десенсибілізуюча терапія – з огляду на роль алергічного чинника в патогенезі ХК ü вітамінотерапія: запальні зміни слизової оболонки товстого кишечника, а також пов’язані з цим пригнічення процесів перетравлення і всмоктування сприяють виникненню полігіповітамінозу, у зв’язку з чим показане включення в комплекс лікувальних заходів (вітаміни групи В аскорбінова, фолієва та нікотинова кислоти) ü стимулятори репаративної регенерації, які характеризуються неспецифічною протизапальною дією (напр..метилурацил) – за даними експериментальних і клінічних досліджень, відзначена їх висока ефективність в комплексі лікувальних заходів при хронічних запальних захворюваннях кишечника. Проведення курсу лікування протягом 6-8 міс сприяє ліквідації чи значному зменшенні вираженості клінічних ознак захворювання, гостроти запального процесу в слизовій оболонці кишечника, тривалій (1-3 роки) ремісії. Метилурацил призначають по 0,25-0,5 г 3 рази/добу під час чи після їжі. ü місцева терапія при ХК включає застосування клізм і свічок, які мають протизапальний вплив на слизову оболонку товстої кишки. Використовують мікроклізми з ромашки, коларголу, при атрофічних і субатрофічних змінах – олійні (риб’ячий жир, рослинна олія). Застосування свічок сприяє зменшенню спазму кишечника, больових відчуттів у відхіднику, його спорожненню. Свічки вводять на ніч чи ранком перед випорожненням кишечника. Використовують готові препарати протигемороїдальних свічок – анузол, неоанузол, бетіол та ін.. ü фізіотерапевтичні процедури, які мають протизапальний вплив та сприяють усуненню порушень моторики кишечника: - теплові процедури: аплікації на ділянку живота парафіну, озокериту (покращують кровопостачання кишечника, зменшують вираженість запалення); - діатермія (за допомогою спеціального ректального наконечника): сприяє нормалізації перистальтики кишечника, усуває больовий синдром; - залежно від типу порушення моторної функції кишечника призначають електрофорез грязьового розчину, а також лікарських засобів: при схильності до закрепу з переважанням спастичного компоненту використовують холінолітики, при гіпотонії кишечника – препарати кальцію. ü фітотерапія при хронічних захворюваннях кишечника проводять диференційовано відповідно до характеру порушення його діяльності (закреп, пронос) і типу моторики (гіпермоторна, гіпомоторна). Фітотерапію при коліті доцільно призначати в період згасання запального процесу, застосовуючи збори лікарських трав. 1.Кори крушини 10г, квіток бузини 20г, плодів фенхелю 10г, плодів анісу 10г. Одну столову ложку збору залити склянкою окропу, нагрівають протягом 15хв на водяній бані; настій охолоджують протягом 45хв при кімнатній температурі і проціджують. Застосовують по ½ склянки ранком натще і вечором перед сном. 2.Плодів жостеру 10г, коренів солодки 10г, плодів тмину10г. Спосіб приготування і застосування такий самий. 3.Листків сенни 20г, кореня кульбаби 20г, кореневища валеріани 10г, листків кропиви 10г. Спосіб приготування і застосування такий самий. Усі ці збори застосовують при поєднанні коліту з закрепом. ü бальнеотерапія при ХК дуже доцільна, широко пропонується до застосування в педіатричній практиці. Призначається бальнеотерапія у фазі ремісії або не раніше ніж через 2-3 міс після загострення захворювання. Вживання мінеральної води сприяє нормалізації моторно-евакуаторної функції кишечника, поліпшує процеси перетравлювання й всмоктування, підвищує секреторну функцію залоз слизової оболонки кишечника. Використовують мінеральні води малої чи середньої мінералізації, багаті на натрію сульфат і солі магнію, які впливають на нервово-м’язовий апарат кишечника. При ХК, що супроводжується проносом, мінеральні води призначають в меншій кількості, 1-2 рази/добу, обов’язково в гарячому вигляді. Вживання теплої мінеральної води показане при ХК, що супроводжується спастичними закрепами. При порушенні моторної функції кишечника мінеральну воду слід пити холодною, оскільки це сприяє стимуляції перистальтики кишечника. Окрім застосування мінеральних вод всередину, при захворюваннях кишечника їх широко застосовують для промивання кишечника, кишкового душу. Промивання кишечника сприяє видаленню калових мас, слизу, токсинів. Мінеральна вода, діючи на слизову оболонку і рецептори дистального відділу кишечника, зменшує вираженість запалення, нормалізує кишкову мікрофлору і моторно-евакуаторну функцію. Протипоказами до проведення ректальних процедур є підвищена уразливість слизової оболонки прямої кишки, наявність її ерозій, тріщин анусу. ü лікувальна фізкультура – в періоді стихання запального процесу. При ХК з закрепом і переважанням спазму особливу увагу приділяють вибору вихідного положення (колінно-ліктьове положення, лежачи на спині з зігнутими в колінних суглобах нижніми кінцівками). При зниженні тонусу кишечника призначають вправи для м’язів живота в різних вихідних положеннях. Тривалість стаціонарного лікування – 10-12 днів.
|
