Исходные данные.

Орыс тілінде

Негізгі әдебиет:

1. Мурашко В.В., Струтынский А.В. Электрокардиография: Учебное пособие. – 8-е изд. – М.: МЕДпрессинформ, 2011. – 320 с.

2. Орлов В.Н. Руководство по электрокардиографии. Медицинское информационное агентство (МИА). 2012. - 560 с. ил.

 

3. Колпаков Е.В., Люсов В.А., Волов Н.А. и др. ЭКГ при аритмиях. Атлас: руководство. ГЭОТАР-Медиа, 2011. - 288 с.: ил.

Қосымша әдебиет:

1. Ферри Д.Р. Интерпретация ЭКГ - 10-дневный курс. Перевод с англ. / Под ред. Сыркина. 2-е изд., испр. и доп. Издательство: Практическая медицина. 2009. - 628 с.: ил.

2. Хамм К., Виллемс Ш. Электрокардиография: карманный справочник. Перевод с нем. / Под ред. А.В. Струтынского. ГЭОТАР-Медиа, 2010. - 352 с.

3. Хэмптон Дж. Атлас ЭКГ. 150 клинических ситуаций. Издательство: Медицинская литература. 2008. - 320 с.

4. Ипатова М.А. Методические рекомендации по планированию и организации самостоятельной работы студентов/ Астраханский колледж вычислительной техники. – MPP.AeroWave.ru. – 2004.

5. Фомина И.Г. Неотложная терапия в кардиологии: Справочник. – 2-е изд., переработанное и дополненное. – М.: Медицина, 2002.

6. Циммерман Ф. Клиническая электрокардиография. -М.: БИНОМ, 2008.

7. Бокерия Л.А., Оганов Р.Г., Ревишвили А.Ш. Рекомендации по лечению больных с нарушением ритма сердца. - РАМН, 2005.

8. Руководство по кардиологии: Учебное пособие в 3-х томах. Том 1 / Под ред. Г.И. Сторожакова, А.А. Горбаченкова. ГЭОТАР-Медиа. 2008. - 672 с.

8.Бақылау сұрақтары:

1. Миокард инфарктісі кезінде ишемия аймағында электрофизиологиялық зақымдану негізінде не жатыр?

2. Миокард инфарктісі кезінде қандай зақымдану ошақтарын ажыратады?

3. Ишемияның электрокардиографиялық белгілері.

4. Ишемиялық зақымдану. Электрокардиографиялық белгілер.

5. Некроз. Электрокардиографиялық белгілер.

6. Q миокард инфарктісінің электрокардиографиялық белгілері.

7. Q емес миокард инфарктісінің электрокардиографиялық белгілері. Q және Q емес миокард инфарктісінің ишемия, зақымдалу және некроз аймақтары.

8. Миокард инфарктісінің даму сатылары.

9. Миокард инфарктісінің өткір сатысының электрокардиографиялық белгілері.

10. Миокард инфарктісінің жедел сатысының электрокардиографиялық белгілері.

11. Миокард инфарктісінің жеделдеу сатысының электрокардиографиялық белгілері.

12. Миокард инфарктісінің тыртықтану сатысының электрокардиографиялық белгілері.

13. Миокард инфарктісінің әр түрлі жерде орналасуына байланысты ЭКГ өзгерістері.

14. Стенокардия, Принцметал стенокардиясы кезінде және тұрақсыз стенокардия ұстамасы кезіндегі ЭКГ өзгерістері

15. Функциональді ЭКГ сынамалары.

ПЛАН

1. Історія розвитку органічної хімії.Предмет вивчення органічної хімії.
2. Особливості будови органічних речовин, їх різноманітність.
3. Властивості органічних речовин.
4. Порівняльна характеристика органічних та неорганічних сполук.

 

1. Історія розвитку органічної хімії. Предмет вивчення органічної хімії.

Хімія сполук карбону називається органічною хімією. Так визначив предмет органічної хімії російський вчений О.М. Бутлеров.

Ще в глибоку давнину люди використовували органічні речовини: масла, барвники, оцет, скипидар, крохмаль. У 1808 р. шведський учений Й.Я. Берцеліус ввів термін «органічна хімія», коли був накопичений великий матеріал з хімії речовин, виділених з природних об’єктів. З цього часу органічна хімія сформувалась як самостійна наука. Спочатку об’єктом вивчення органічної хімії були лише речовини, виділені з рослинних або тваринних організмів. У 1828 році німецький хімік Ф. Веллер вперше штучно добув органічну сполуку – сечовину. З цього часу почався бурхливий розвиток органічного синтезу: добуто велику кількість сполук, які не зустрічаються в природі.

У 1840 році російський вчений Г.І. Гесс висловив твердження, що органічні речовини утворюються за тими ж законами, що й неорганічні.

У 1842 році російський вчений М.М. Зінін добув анілін, який раніше добували з рослинної сировини.

У 1845 році німецький хімік А. Кольбе добув оцтову кислоту з деревного вугілля, сірки, хлору та води.

У 1854 році М. Бертло у Франції синтезував з гліцерину та вищих карбонових кислот жири.

А в 1861 році О.М. Бутлеров добув з води та поліформальдегіду першу синтетичну цукристу речовину.

Виділення органічної хімії у самостійний розділ хімії обумовлене великим числом та різноманіттям сполук Карбону, наявністю специфічних властивостей, що відрізняють їх від сполук інших елементів та їх виключним значенням у житті людини.

Предметом вивчення сучасної органічної хімії є всі органічні речовини – як природні, так і синтетичні.

Органічними сполуками називають сполуки Карбону – вуглеводні та їх похідні, до складу яких можуть входити майже всі елементи періодичної системи.

Органічна хімія —це хімія сполук Карбону, вона вивчає їх склад, будову, властивості, способи добування, застосування.

Поділ сполук на органічні і неорганічні зберігся до нашого часу. Існують окремі галузі хімічної науки, які традиційно називають органічною хімією і неорганічною хімією.

 

1. Особливості будови органічних речовин, їх різноманітність.

У 1861 році видатний російський учений Олександр Михайлович Бутлеров, спираючись на колосальний експериментальний і теоретичний досвід, сформулював один з основних законів органічної хімії про будову органічних сполук, що з деякими змінами дійшов і до наших днів. Значення теорії будови в органічній хімії можна порівняти хіба що з відкриттям періодичного закону в неорганічній хімії.

Хімічну будову та структуру можна розглянути на сформульованих Бутлеровим постулатах:

Перший постулат Бутлерова. У молекулах речовин існує певний порядок зв'язування атомів, що називається хімічною структурою, або будовою речовини. Кожній індивідуальній речовині відповідає одна-єдина певна хімічна структура. В органічній хімії Карбон завжди перебуває в чотиривалентному стані, тобто може утворювати щонайбільше чотири хімічні зв'язки.

Розгляньмо будову молекули метану СН₄. У цій сполуці ступінь окиснення атома Карбону дорівнює –4, а атомів Гідрогену +1. У просторі атоми Гідрогену можуть перебувати в такий спосіб: або в площині у вершинах квадрата, або у вершинах трикутної піраміди. Це можна проілюструвати за допомогою структурних формул, в яких зв'язки між атомами позначають рисками:

Н Н Н

С С Н

Н Н Н Н

Другий постулат Бутлерова. Хімічні реакційні здатності певних груп атомів суттєво залежать від їхнього хімічного оточення, тобто від того, з якими атомами або групами атомів сусідить певна група. Формули сполук, якими ми користалися при вивченні неорганічної хімії, відображають тільки кількість атомів того чи іншого елемента в молекулі. Такі формули називають „брутто-формулами”, або „молекулярними формулами”.

Як випливає з першого постулату Бутлерова, в органічній хімії важлива не тільки кількість тих чи інших атомів у молекулі, а ще й порядок їхнього зв'язування, тобто брутто-формули не завжди доцільно використовувати для органічних сполук. Електронна формула (або формула Льюїса) дуже схожа на структурну формулу, але в цьому випадку зображають не утворені зв'язки, а електрони, як ті, що утворюють зв'язок, так і ті, що його не утворюють.

Наприклад, уже розглянуту сульфатну кислоту можна записати за допомогою таких формул. Брутто-формула — H₂SO₄ . структурна й електронна формули мають такий вигляд:

Н — О О Н О О

S S

Н — О О Н О О

Структурна формула Електронна формула

Третій постулат Бутлерова. Деякі різні речовини мають однакову хімічну формулу, але різну структуру. Таке явище називають ізомерією. Із проявом ізомерії вперше зіштовхнувся німецький учений Фрідріх Веллер. Він розжарював розчин амоній ціанату (NH₄)₂CNO) й одержав сечовину (NH₂)₂СО). Очевидно, що ці дві сполуки мають однакову брутто-формулу N₂H₄CO, але відповідають різним структурним формулам. Амоній ціанат — типова йонна сполука, а сечовина — ковалентна.

Ці дві сполуки є ізомерами, тобто в 1828 році Веллер провів реакцію ізомеризації амоній ціанату. З явищем ізомерії на значну міру пов'язане величезне різноманіття органічних сполук. Кількість ізомерів з великою швидкістю зростає при збільшенні кількості атомів Карбону. Наприклад, кількість ізомерів бутану С₄Н₁₀ дорівнює 2, декану С₁₀Н₂₂ – 75, а ейкозану С₂₀Н₄₂ — вже 336319.

При послідовному сполученні атоми Карбону здатні утворювати молекули різноманітної форми: лінійні і розгалужені, довгі і короткі, ланцюгові і циклічні. Наприклад:

1. Властивості органічних речовин.

Органічні речовини мають ряд особливостей:

· вони менш стійкі, легко змінюються при нагріванні та в переважній більшості горючі;

· хімічні реакції між органічним речовинами протікають повільніше;

· температура кипіння та плавлення органічних сполук значно нижча, ніж неорганічних;

· характерне явище ізомерії;

· складаються в ряди спільних за складом, будовою та хімічним властивостями речовин, що називаються гомологічними рядами. Кожний наступний член гомологічного ряду відрізняється від попереднього на гомологічну різницю – групу;

· не дивлячись на різноманіття, органічні речовини складаються з невеликого числа хімічних елементів (С, Н, О, N, S, P, Hal);

· нерозчинні або малорозчинні у воді;

· мають молекулярну структуру, тобто складаються з молекул;

· їх розчини не проводять або погано проводять електричний струм, а отже, органічні речовини – слабкі електроліти або зовсім не є електролітами.

1. Порівняльна характеристика органічних та неорганічних сполук.

Властивість	Органічні сполуки	Неорганічні сполуки
Переважний тип хімічного зв’язку	Ковалентний слабополярний	Йонний, ковалентний сильнополярний
Температури плавлення та кипіння	У більшості випадків низькі, до +350ºС	Високі, зазвичай понад +600 ºС
Стійкість при високих температурах	Зазвичай розкладаються на більш прості речовини при температурі близько 300 - 400ºС	Більшість сполук стійкі до кількох тисяч градусів
Розчинність	Добре розчиняються в деяких трагічних розчинниках, рідко у воді	Більшість розчинні у воді
Електричні властивості	Майже всі сполуки – діелектрики і їхні розчини – неелектроліти	Багато речовин добре проводять електричний струм, багато з них у розчиненому або розплавленому стані є електролітами
Швидкість протікання обмінних реакцій	Повільна	Швидка
поширеність	У живій природі (флора, фауна)	У неживій природі (атмосфера, гідросфера, літосфера)

 

Исходные данные.

1. Периметр территории подстанции L_п, м

2. Нейтраль обмотки трансформатора 110 кВ заземлена.

3. Сеть напряжением 10 кВ – с изолированной нейтралью.

4. Грунт в месте сооружения подстанции –, имеет удельное сопротивление ρ = Ом∙м.

5. Металлические оболочки и броня кабелей имеют сопротивление растеканию тока R_к, Ом.

6. Заземлённый грозозащитный трос ВЛ-110 кВ имеет сопротивление растеканию тока R_тр, Ом.

7. Сопротивление горизонтальных заземлителей (полюс) не учитывать.

Ход занятия.

Согласно требованиям ПУЭ сопротивление заземляющего устройства для сетей 110 кВ с эффективно заземлённой и глухозаземлённой нейтралью (с большим током замыкания на землю) должно быть не более 0,5 Ом

R_з ≤ 0,5 Ом

1. Определяем общее сопротивление растеканию токов естественных заземлителей R_з.е. – металлических оболочек и брони кабелей и заземленного грозозащитного троса.

R_з.е. =

R_з.е. =

2. Вычисляем сопротивление растеканию тока искусственных заземлителей R_з.и.

R_з.и. =

R_з.и. =

3. Находим сопротивление растеканию тока одиночного вертикального стержневого заземлителя – электрода по формулам:

 

R_э =

 

R_э’ = где

Лист

l – длина электрода, м;

d – диаметр стержневого электрода, м. Принимаем в качестве электрода круглый стальной стержень диаметром d = 16 мм = 0,016 м и длиной l = 2,5 м;

К_с – коэффициент сезонности, учитывающий просыхание и промерзание грунта, во второй климатической зоне. Для вертикальных электродов принимаем равный 1,45-1,75, принимаем К_с = 1,6.

R_э =

R_э’ =

4. Рассчитываем количество электродов искусственного заземлителя без учёта экранирования, преобразуя формулу:

R_з.и. = следовательно,

n = =

принимаем электродов.

5. Рассчитываем количество электродов с учётом экранирования по формуле:

n_э = где

η – коэффициент экранирования заземлителей, зависящий от количества заземлителей n, отношением расстояния «а» между ними к их длине l, их размещения в ряд или по контуру, принимаем a = 5м, l = 2,5 м; a/l = 5/2,5 = 2, при размещении электродов по контуру при a/l = 2 согласно таблице справочника η = 0,592.

n_э =

Принимаем электродов

6. Определяем количество электродов, размещённых по периметру подстанции.

n_э.п. = =

7. Определяем количество электродов, размещаемых внутри и вне контура.

n_э.в.к = n_э – n_э.п. =