Організація процесу управління в органах і установах виконання покарань

Порядок організації процесу управління завжди пов’язаний з аналізом діяльності об’єкта управління.

Аналіз діяльності органів і установ виконання покарань – це логічне дослідження основних показників роботи органів і установ виконання покарань (оперативно-службових, виробничо-господарських, фінансових, матеріально-побутового забезпечення і медичного обслуговування засуджених і ув’язнених, стану роботи з кадрами тощо), розкладання кожного питання на складові частини (окремі показники) від наслідків роботи до її початку (планування, організація виконання, контроль тощо); від дій чи явищ (наприклад, надзвичайні події) до причин їх виникнення і розвитку та формування загального висновку стосовно стану справ у цілому із висновків за окремими напрямками роботи.

У зв’язку з тим, що управління процесом виконання покарань являє собою систему державного управління, якому притаманні усі ознаки системного явища, необхідно визначити основні напрями аналізу цієї системи залежно від об’єкта правового регулювання (див. рис. 3.2).

 

Системи управління персоналом установ виконання покарань		Системи загального управління процесом виконання покарань		Системи управління процесом виконання покарань в установах виконання покарань
				- Система ізоляції засуджених; - Система охорони засуджених; - Система нагляду за засудженими; - Система класифікації і розподілу засуджених; - Система безпеки засуджених; - Система комунально-побутового забезпечення засуджених; - Система медико-санітарного забезпечення засуджених; - Система працевикористання засуджених; - Система загальноосвітнього, професійного і соціального навчання засуджених; - Система виховної, релігійної та громадської роботи з засудженими; - Система соціально-психологічної роботи з засудженими; - Система заборон для засуджених; - Система профілактики правопорушень і злочинів серед засуджених; - Система дисциплінарних стягнень засуджених; - Система обшукової роботи; - Система перегляду кореспонденції засуджених; - Система відбору та працевикористання засуджених по господарському обслуговуванню; - Система відпусток і побачень засуджених; - Система поліпшення умов тримання засуджених; - Система прийому, перевірки, збереження і видачі посилок і передач.

Рис. 3.2. Напрями аналізу системи державного управління процесом виконання покарань залежно від об’єкта правового регулювання

 

Призначення аналітичної роботи полягає, по-перше, у вивченні закономірностей практично всіх процесів і явищ суспільного життя, які тією чи іншою мірою впливають на діяльність кримінально-виконавчої системи, і, по-друге, у використанні здобутих відомостей і знань для забезпечення ефективності цієї діяльності.

Аналітична робота є невід’ємною і найважливішою складовою частиною управлінської діяльності і виступає не якимось епізодичним, короткочасним актом, який виконує спеціально-призначений працівник, а функцією усіх ланок системи, що здійснюється постійно. Аналітична робота – це безперервний процес вивчення управлінської та іншої інформації.

Значення аналітичної роботи в управлінській діяльності кримінально-виконавчої системи зумовлене тим, що її результатом повинно бути визначення не тільки основних проблем і недоліків, але й конкретних шляхів їх усунення на основі наявних можливостей.

Умови функціонування органів і установ виконання покарань, зокрема оперативна обстановка, обумовлюються соціально-економічними, географічними факторами, станом правопорядку, іншими обставинами. Оперативна обстановка в регіоні впливає певним чином на обстановку вустановах виконання покарань.

У широкому розумінні оперативна обстановка – це сукупність факторів зовнішнього і внутрішнього середовища установ кримінально-виконавчої системи, які визначають умови їх функціонування.

Оперативна обстановкав установах кримінально-виконавчої системи включає наступні елементи:

· географічні, соціально-економічні чинники, стан злочинності, судова практика у регіоні та інші зовнішні фактори;

· чисельність і криміногенний склад засуджених та ув’язнених;

· кількість і характер правопорушень (злочинів та порушень режиму), вчинених в установах кримінально-виконавчої системи;

· причини і умови протиправної поведінки засуджених та ув’язнених;

· наявність сил та засобів в системі виконання покарань;

· стан охорони та нагляду, а також оперативно-розшукової роботи;

· стан соціально-виховної роботи із засудженими;

· умови тримання засуджених та ув’язнених, стан їх матеріально-побутового забезпечення, харчування, медичного обслуговування;

· характер виробничої діяльності та рівень зайнятості засуджених.

Аналіз діяльності органів і установ виконання покарань проводиться на основі статистичних даних, звітів, матеріалів комплексних інспекторських, контрольних та інших перевірок, подань прокуратури, звернень громадян тощо з урахуванням специфіки та можливостей установ, а також зовнішньої інформації, що належать до компетенції інших міністерств, відомств, підприємств, організацій.

Для правильної організації аналітичної роботи важливо визначити та закріпній в нормативному порядку перелік аналітичних документів, що подаються тим чи іншим підрозділом, з визначенням їх виду, характеру, цільового призначення, періодичності підготовки та осіб, які відповідають за їх складання. Структура документів, що розробляються систематично, за певними періодами, повинна бути єдиною, типовою. Це значно спрощує їх підготовку, зіставлення та узагальнення матеріалу, що в них міститься.

Процес вивчення оперативно-службової та виробничо-господарської діяльності в органах і установах виконання покарань можна розділити на ряд послідовних і логічно пов’язаних етапів:

перший – збирання інформації з підпорядкованих установ (підрозділів, служб) та здобування додаткових відомостей з інших джерел про зовнішні та внутрішні умови функціонування кримінально-виконавчої системи (установи);

другий – обробка зібраної інформації та її аналіз;

третій – оцінка змін стану діяльності органів і установ виконання покарань у порівнянні з базовим (попереднім) періодом;

четвертий – оцінка реалізації поставлених задач, планових заходів та відхилень від прогнозів;

п’ятий – оцінка відповідності діяльності органів і установ виконання покарань змінам умов зовнішнього середовища;

шостий – формулювання висновків за результатами аналізу, підсумкова оцінка.

За результатами аналізу зібраної інформації, як правило, складається узагальнюючий документ, в якому формулюються висновки.

Основними видами аналітичних довідок, що розробляються в органах і установах виконання покарань, є:

а) аналіз виконання:

- актів та доручень Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

- Державних та спеціальних програм і планів;

- антикорупційного законодавства;

- вимог Закону України "Про звернення громадян";

- рішень колегії Департаменту;

- плану основних заходів органу, установи;

- планів роботи структурних підрозділів;

- доручень керівництва;

- рішень оперативних нарад;

б) аналіз оперативної обстановки та результатів діяльності органів і установ виконання покарань за тиждень (для підготовки матеріалів на нараду);

в) аналіз діяльності окремого структурного підрозділу;

г) комплексний аналіз діяльності органів та установ виконання покарань;

д) аналіз документообігу;

е) аналіз виїздів у службові відрядження;

ж) аналіз стану обліково-реєстраційної дисципліни;

з) аналіз претензійно-позовної роботи.

Усі аналітичні підрозділи територіальних органів управління Департаменту зобов’язані готувати комплексний аналіз діяльності органів і установ виконання покарань. За своїм змістом такий аналіз повинен охоплювати наступні питання:

- чисельність засуджених і ув’язнених, криміногенний склад засуджених;

- основні фактори, що впливають на стан правопорядку, динаміку і структуру злочинності в установах;

- забезпечення належної охорони, нагляду і безпеки;

- соціально-виховна робота із засудженими;

- виробничо-господарська та фінансова діяльність;

- матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених і ув’язнених;

- стан кадрової роботи;

- висновки, у т.ч. причини та умови, що вплинули на стан справ, завдання і пропозиції щодо усунення недоліків, вжиття заходів реагування.

Усі структурні підрозділи органів і установ виконання покарань відповідно до компетенції та покладених завдань і функцій готують аналітичні довідки про результати роботи по лінії служби, в яких обов’язково має бути відображено:

- основні результати роботи за звітний період;

- стан загального керівництва службою та забезпечення належної організації роботи, надання методичної та практичної допомоги в удосконаленні діяльності;

- добір, розстановка та виховання кадрів, підвищення їх кваліфікації, створення належних умов для продуктивності праці, стан відомчого контролю за дотриманням законності у службовій діяльності;

- організація взаємодії у вирішенні нагальних питань з іншими структурними підрозділами, у тому числі інших міністерств та відомств;

- обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення службової діяльності.

Аналітична довідка повинна включати:

- аналітичну інформацію;

- висновки, у т.ч. причини та умови, що вплинули на стан справ;

- пропозиції щодо поліпшення роботи та вжиття необхідних заходів реагування.

Загальні принципи аналізу оперативної обстановки і певні методичні вимоги є універсальними і діють на різних рівнях системи. Разом з тим, аналітична робота на різних рівнях управління кримінально-виконавчою системою має певні особливості. Чим вищий рівень органу управління, тим більший ступінь узагальнення, і навпаки: чим нижчий його рівень, тим більше в ньому конкретності. Це пов’язано, насамперед, з обсягами статистичної та іншої інформації, якою доводиться оперувати.

Прогнозування результатів діяльності органів і установ виконання покарань. Ефективність управління в будь-якій його сфері значною мірою зумовлена обґрунтованістю прогнозів подальшої діяльності та її результатів.

Планування роботи щодо запобігання злочинам і дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі, їх припинення, організації виробничо-господарської діяльності повинна мати упереджувальний характер, що також можливо лише на основі прогнозування. Це дає змогу планомірно впливати на найбільш живучі негативні тенденції, вчасно помічати виникнення нових та запобігати їм.

Прогноз (від давньогр. prognosis) – передбачення, передрікання. Підвищена зацікавленість до майбутнього випливає із безпосередньої та гострої практичної потреби сьогоднішнього дня. Передбачення подій дає можливість завчасно підготуватися до них, врахувати їх позитивні та негативні наслідки, а якщо можливо – втрутитися в процес їх розгортання, контролювати його, цілеспрямовано працювати над втіленням у життя однієї з виявлених альтернатив майбутнього. Тому наявність інформації про можливі результати та наслідки управлінських впливів – необхідна передумова оптимального управління будь-якою системою.

Прогнозування і планування (а в більш широкому розумінні – прийняття будь-якого управлінського рішення) – різні, але взаємопов’язані етапи єдиного процесу вироблення управлінського рішення. Образно кажучи, якщо прогноз – інформація для розмірковування, то план – керівництво до дії. При цьому важливо, щоб прогнозування було цілеспрямованим, адже його результати мають використовуватися під час виконання конкретних завдань управління, і позиції плану ґрунтувались би не тільки на аналізі ретроспективної інформації (що найчастіше і трапляється при підготовці подібних управлінських рішень), але й підкріплювались відповідними прогнозними даними.

Під час прогнозування здійснюється така логічна послідовність операцій, яка складає його технологію:

1. Розроблення програми прогнозування, котра включає мету, шляхи, способи, засоби її досягнення.

2. Побудова базової та альтернативної моделей прогнозованого об’єкта.

3. Збирання даних прогнозного фону.

4. Побудова динамічних рядів показників. Ними можуть бути часові інтервали, параметри об’єкта, які дозволяють простежувати зміни його часово-просторових характеристик.

5. Оцінка достовірності й точності прогнозів.

6. Вироблення рекомендацій для підготовки рішень у сфері прогнозування.

Щоб виявити свою сутність в управлінні, прогнозування повинно мати певний механізм і технологію. Механізм прогнозування складається з його функцій, принципів і методів, а процес прогнозування має свою технологію.

Прогнози в управлінні мають цілком певне функціональне призначення. Основними функціями прогнозування є орієнтовна, нормативна та попереджувальна.

Орієнтовна функція прогнозування виявляється у визначенні певним органом управління реалістичних напрямів діяльності та вибірковому підході до інформації, що надходить. Управлінці, як правило, використовують ті інформаційні дані, які дають найбільш повне уявлення про прогнозований об’єкт, створюють можливість для складання його передбачуваної моделі.

Нормативна функція прогнозування полягає в тому, що він завжди містить певні показники і норми, які не тільки допомагають реалізовувати прогностичну модель, але й захищають орган управління від виявів суб’єктивізму в його діяльності.

Прогнозування виконує і важливу попереджувальну роль у тій мірі, в якій його прогностична оцінка може попередити орган управління про можливі та реальні відхилення об’єкта від прогностичної моделі, дозволяє аналізувати фактори й причини збурюючих впливів на керовану систему, здійснювати необхідні заходи щодо її стабілізації.

Виконуючи своє функціональне призначення, саме прогнозування виступає невід’ємною складовою частиною процесу управління, однією із його загальних функцій, передуючи при цьому плануванню і створюючи для останнього сприятливі умови. Інформація про майбутнє, що міститься в прогнозах, є однією з підстав для прийняття управлінських рішень.

Для того, щоб визначити роль планування, розглянемо такі поняття, як плановість, планування та план.

Плановість – це один з принципів управління, який передбачає застосування планів у процесі управління.

Планування – це (якщо коротко) процес розроблення плану.

План – це результат планування.

Зміст планування полягає у:

1) визначенні основних завдань системи (органу) або структурного підрозділу на період, що планується;

2) визначенні, з урахуванням доцільного використання сил та засобів, комплексу заходів, здійснення яких забезпечить виконання завдань, що стоять перед системою;

3) встановленні строків виконання запланованих заходів та їх виконавців.

Роль планування полягає в тому, що воно:

- забезпечуєцілеспрямованість діяльності системи (органу), структурного підрозділу, виконавця; ритмічність діяльності; підвищення ефективності діяльності виконавців;

- сприяєефективному використанню сил та засобів; взаємодії органів, служб, підрозділів та виконавців; створенню сприятливого психологічного клімату.

Важливість плануваннявиявляється в тому, що ця функція має:

– усунути негативний ефект невизначеності та змін;

– зосередити увагу на головних завданнях;

– домогтись економічно достатнього і ергономічно обґрунтованого функціонування;

– полегшити здійснення контролю.

Таким чином, план – це різновид управлінського рішення, змістом якого є система взаємопов’язаних, поєднаних загальною метою конкретно визначених завдань та заходів, які потрібно здійснити у вказаній послідовності та встановлені строки конкретно визначеним виконавцям.

Щодо планів і планування ці вимоги набувають значення принципів, і їх реалізація має певну специфіку.

Принцип наукової обґрунтованості означає, що під час розробки плану слід виходити із глибокого та всебічного аналізу, врахування оперативної обстановки і реальних можливостей, найближчих та перспективних завдань органів і установ виконання покарань. Науковість планів досягається: шляхом збирання достовірної й повної інформації про оперативну обстановку; об’єктивним, всебічним вивченням і аналізом інформації; науковим передбаченням (прогнозуванням) на основі аналізу інформації про стан системи управління в минулому і теперішньому часі, також майбутнього її стану, що дозволяє передбачити своєчасні реагування на очікувані зміни в оперативній обстановці; використанням досягнень науки і техніки як в самому плануванні, так і в здійсненні намічених заходів.

Принцип законності щодо планів органів і установ виконання покарань не має якихось особливих виявів чи відмінностей. Це один із основоположних принципів діяльності кримінально-виконавчої системи, і його застосування в плануванні роботи означає, що всі заходи плану повинні перебувати у відповідному правовому полі.

Принцип актуальності означає важливість, істотність заходів, які передбачає план. Заходи плану роботи мають бути спрямовані насамперед на вирішення важливих питань підвищення ефективності діяльності органів і установ виконання покарань, що потребують невідкладного розв’язання.

Принцип реальності планів означає, що заходи плану повинні враховувати реальні можливості їх виконання. Це забезпечується шляхом визначення оптимального обсягу роботи даного органу, всебічного врахування резервів часу, сил і засобів, можливих змін оперативної обстановки. Складання плану без передбачення резерву, як свідчить практика, призводить до того, що навіть незначне ускладнення оперативної обстановки може паралізувати всю роботу і перешкодити успішному виконанню загальних завдань, які стоять перед органами і установами виконання покарань.

Принцип конкретності вимагає, щоб у плані чітко були сформульовані завдання, що стоять перед органом або установою, заходи, які виконуватимуться особовим складом, строки виконання кожного такого заходу і його виконавець або особа, яка відповідає за виконання.

У планах не повинні міститися загальні, невизначені завдання, заклики до поліпшення роботи, недопущення порушень законності тощо.

Подібні формулювання позбавляють планування його організуючої основи, роблять план розпливчастим і неконкретним, породжують безвідповідальність виконавців, ускладнюють здійснення контролю за діяльністю структурного підрозділу.

Принцип несуперечливості передбачає відсутність у плані заходів, які б суперечили планам вищестоящих органів управління та іншим планам самого органу або установи, а також іншим заходам одного й того ж плану.

Принцип своєчасності спрямований на успішне виконання плану. Досягнення цілей і завдань, визначених планом, обов’язково передбачає відповідну підготовку, визначення необхідних сил і засобів, їх правильну розстановку та використання, що досягається лише своєчасністю складання плану і доведення його до виконавців. План, прийнятий із запізненням, втрачає свою актуальність. Щодо поточних планів загальним правилом має бути їх складання і затвердження до початку періоду, що планується.

Стосовно спеціальних планів разового використання цей принцип означає, що план повинен прийматися від самого початку виникнення проблеми або відразу ж після видання нормативно-правового акта, реалізація якого потребує прийняття спеціального комплексу відповідних заходів.

Принцип інформативності щодо планів органів і установ виконання покарань означає, що має бути обрано такий стиль викладення, який би дозволив при якомога меншому фізичному та знаковому обсязі плану закласти якнайбільший обсяг інформації, яка сприятиме успішному виконанню плану.

Принцип наступності планів за цілями, завданнями, засобами та строками їх реалізації. Загальний план роботи має містити цільові установки та заходи, що забезпечують реалізацію головних, вузлових завдань органу або установи силами всіх підрозділів і служб. На основі цього установчого рішення в планах роботи підрозділів і служб на квартал загальні завдання органу мають трансформуватися щодо специфіки кожної служби органу, забезпечуючи тим самим конкретизацію форм та методів їх реалізації. Іншими словами, плани роботи структурних підрозділів не повинні бути випискою із плану роботи органу, а повинні являти собою подальше поглиблення, деталізацію і розвиток цього плану шляхом визначення конкретних завдань для кожної служби з відповідним уточненням необхідних сил, засобів та способів реалізації намічених заходів.

Конкретність забезпечує контрольованість виконання планів, а це дуже важливо, тому що сам по собі план, навіть якщо він відповідає усім вимогам, не гарантує планомірності у роботі. Для цього необхідно організовувати цю роботу, забезпечити координацію дій служб і підрозділів, високу виконавську дисципліну і персональну відповідальність керівників служб і підрозділів, всього особового складу, чітко налагодити на всіх рівнях контроль і перевірку фактичного виконання передбачених планом заходів.

За допомогою планування керівництво встановлює основні напрямки зусиль та прийняття рішень, що забезпечують єдність мети для всіх членів організації. Іншими словами, планування – це один із способів забезпечення єдиного спрямування зусиль всіх членів організації на досягнення її загальних цілей.

У центральному апараті Департаменту складаються:

- план роботи Департаменту;

- план роботи колегії Департаменту;

- плани роботи управлінь та самостійних відділів Департаменту;

- плани роботи відділів, що входять до складу управлінь Департаменту;

- план звітів начальників структурних підрозділів Департаменту на оперативних нарадах керівного складу Департаменту;

- графік комплексних інспекторських і контрольних перевірок діяльності органів і установ виконання покарань;

- план службових відряджень;

- план проведення документальних ревізій фінансово-господарської діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи;

- спеціальні плани (щодо виконання актів Президента України, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, реалізації державних програм, що передбачають участь органів і установ виконання покарань).

У територіальних органах управління Департаменту складаються:

- план роботи управління (відділу);

- плани роботи структурних підрозділів територіальних органів управління Департаменту;

- план звітів начальників структурних підрозділів територіальних органів управління Департаменту на оперативних нарадах керівного складу;

- графік комплексних інспекторських і контрольних перевірок діяльності підпорядкованих органів і установ виконання покарань

- план службових відряджень;

- спеціальні плани (щодо виконання вимог актів Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Департаменту або усунення недоліків у роботі органів та установ виконання покарань, виявлених перевірками).

В установах кримінально-виконавчої системи:

- плани роботи установи та її структурних підрозділів;

- план звітів начальників структурних підрозділів установи на оперативних нарадах керівного складу установи;

- спеціальні плани (щодо виконання вимог керівних документів, що надійшли з вищестоящого органу, плани усунення недоліків, виявлених перевірками, та інші плани, що передбачені відповідними відомчими нормативно-правовими актами).

В усіх органах і установах виконання покарань окремо складаються плани з питань, що мають конфіденційний характер, відповідно до вимог Закону України "Про державну таємницю" та інших нормативно-правових актів.

Розроблення планів здійснюється на основі:

- аналізу стану справ з усіх напрямків діяльності органів і установ виконання покарань;

- прогнозування розвитку ситуації за напрямками діяльності;

- керівних документів вищих органів державної влади та управління, директивних документів, планів та нормативно-правових актів;

- пропозицій структурних підрозділів органів і установ виконання покарань за напрямками діяльності;

- заходів, що реалізуються спільно з іншими міністерствами, відомствами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями.

Вимоги при формуванні планів:

- максимальна відповідність заходів, що плануються, оперативній обстановці, результатам прогнозів її розвитку;

- планування лише реальних і конкретних заходів з визначенням термінів виконання, підрозділів та виконавців;

- точність формулювання заходів, що виключає двояке їх розуміння;

- виключення загальних заходів з термінами «постійно», «протягом року» тощо. При плануванні заходів з термінами, що виходять за межі періоду, що планується, визначаються етапи з конкретними цілями і термінами виконання;

- рівномірний розподіл заходів по кварталах і місяцях.

Структура плану будується залежно від складу підлеглих підрозділів.

Плани роботи залежно від покладених на орган або установу виконання покарань завдань і функцій, як правило, містять наступні розділи:

- організаційні заходи;

- контрольно-аналітична робота та нормотворча діяльність;

- зміцнення законності і правопорядку, забезпечення надійної охорони, нагляду, соціально-виховна робота;

- виробничо-господарська і фінансова діяльність органів і установ виконання покарань;

- матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення засуджених і ув’язнених;

- виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

- робота з кадрами.

Порядок розроблення планів. Пропозиції до плану роботи територіального органу управління Департаменту, а також плану роботи установи подаються їх структурними підрозділами для складання проекту плану до аналітичного підрозділу.

Після складання проекту плану установи та узгодження його з керівництвом установи план подається до територіального органу управління Департаменту, якому підпорядковується установа, для затвердження.

Після складання проекту плану територіального органу управління Департаменту та його затвердження начальником цього управління копія плану подається до Департаменту.

Найважливішою умовою реалізації планових рішень в органах і установах виконання покарань є добре організована система контролю. Розрізняють три основних види контролю за виконанням планів: попередній, поточний та заключний.

Попередній контроль (або інакше запобіжний, превентивний) здійснюється безпосередньо в процесі підготовки плану. Його мета – усунути недоліки, які можуть виникнути при розробленні плану: обмеженість, суперечливість, неконкретність, незабезпеченість ресурсами та ін. суб’єктами цього контролю виступають керівники органів і установ виконання покарань, його аналітичних підрозділів, інших структурних підрозділів.

Поточний контроль (активний, оперативний) здійснюється в процесі виконання планів. Він може бути спрямований на весь план або його частину, може носити проміжний характер або орієнтуватися на кінцевий результат. Його мета – виявити труднощі в реалізації плану, визначити та усунути недоліки і прорахунки в роботі окремих працівників, оцінити фактичний стан виконавської дисципліни і тим самим безпосередньо вплинути на успішний хід реалізації плану. Суб’єктами цього контролю виступають як керівники, так і особи, спеціально призначені для виконання контрольних функцій.

Заключний контроль (іноді також говорять про наступний, подальший) здійснюється після остаточного виконання плану. Його мета – оцінити ступінь реалізації поставлених завдань, ефектність прийнятого плану, його вплив на конкретні результати діяльності органів і установ виконання покарань. Саме на цій стадії контрольної діяльності рекомендується обговорювати підсумки виконання плану.

Слід зазначити, що успішність здійснення контролю передбачає послідовне застосування усіх його видів.

У процесі здійснення контролю мають використовуватись різні його форми. Найчастіше проводяться гласна та негласна перевірки; вивчення конкретних справ; заслуховування окремих керівників і виконавців на оперативній нараді; комісійна перевірка; метод ведення або метод спостереження.

Важливим елементом підвищення ефективності контролю є застосування організаційних (контрольні картки, стенди, табло, графіки, схеми) і технічних засобів контрольної діяльності (ЕОМ).

Процес реалізації управлінського рішення. Управлінське рішення містить відправні дані для розроблення всіх заходів, а головне – формулює мету діяльності. У ньому зазначається, що, коли, де і як необхідно зробити для того, щоб ціною мінімальних зусиль і якнайменших витрат часу і засобів забезпечити належне вирішення завдання. Вироблення рішення є процесом переробки інформації про стан середовища і ступені управління в командну (управляючу) інформацію – накази, розпорядження тощо.

Процес виконання управлінського рішення в кожному конкретному випадку залежить від його виду, рівня управління, складу служб та підрозділів, які беруть участь у виконанні рішення, а також від того, чи це власне рішення, чи рішення вищестоящого суб’єкта управління і т. ін. Разом з тим, загальна логіка, технологія даного процесу в принципі є універсальними і зберігаються. Реалізація управлінського рішення в органах і установах виконання покарань також являє собою ряд логічно та послідовно взаємопов’язаних стадій:

- визначення рішення;

- визначення наявності необхідних організаційних передумов для реалізації рішення;

- деталізація рішення і розробка організаційних заходів (плану);

- добір виконавців;

- доведення рішення до виконавців;

- ресурсне забезпечення роботи виконавців;

- оперативне керівництво виконанням рішення;

- контроль за перебігом виконання;

- підбиття підсумків виконання рішення;

- інформування (звіти) про виконання рішення.

Наведений алгоритм здійснюється в повному обсязі під час розв’язання найскладніших завдань управління. Але його елементи тією чи іншою мірою можуть бути використані керівником і під час виконання і простих завдань, які не потребують творчого підходу. Крім того, треба мати на увазі, що кожна із стадій етапу управлінського циклу ділиться на ряд процедур, які є складовою частиною технології реалізації рішення.

На стадії визначення управлінського рішення керівники органів і установ виконання покарань з урахуванням джерел виникнення управлінських завдань, у межах своєї компетенції насамперед мають визначити основну ідею управлінського рішення.

При визначенні наявності необхідних організаційних передумов для реалізації рішення треба вивчити такі питання:

· яким є характер зовнішнього середовища та його взаємодія з кримінально-виконавчою системою;

· полегшують вони чи ускладнюють виконання конкретного управлінського рішення;

· чи володіє система або відповідний орган виконання покарань достатніми ресурсами для виконання цього управлінського рішення;

· якою є структура зв’язків між окремими галузевими службами та іншими підрозділами кримінально-виконавчої системи різного рівня, чи потребує вона вдосконалення;

· чи забезпечує існуюча структура управління органами виконання покарань чітку організацію виконання управлінського рішення чи вона потребує змін.

Деталізація рішення і розроблення організаційних заходів (плану) передбачає, по-перше, виділення складових частин управлінського рішення, розчленування його основних цілей та ідей на ряд більш часткових ідей, цілей та завдань; визначення можливих варіантів організації його виконання та вибір оптимального з них; по-друге, складання організаційного плану виконання управлінського рішення.

Наступною важливою стадією процесу реалізації управлінського рішення є добір виконавців. Тут необхідно дотримуватись таких правил:

ü чітко уявляти функціональні обов’язки виконавців;

ü враховувати їх індивідуальні особливості, знання та вміння;

ü призначати виконавцем працівника, який володіє необхідною кваліфікацією, компетенцію та належною інформацією, потрібною для виконання поставленого завдання;

ü основний виконавець має входити до складу підрозділу, що має або виробляє основну частину інформації щодо рішення, яке реалізується.

Іноді відповідно до цілей і завдань, що випливають з управлінського рішення, виникає потреба уточнити, частково змінити функціональні обов’язки виконавця.

Доведення рішення до виконавців має бути своєчасним і точним. При цьому слід вибрати найкоротший шлях доведення їх до виконавців; визначити способи, засоби та форму передачі їх виконавцям; уточнити способи та засоби підтримання зв’язку. Доведення управлінського рішення до виконавців щільно пов’язане з його роз’ясненням, особливо коли мова йде про рішення глобального, програмного характеру, з кваліфікованою інструктивно-методичною роботою, організацією відповідного навчання.

Без належного ресурсного забезпечення роботи виконавців важко розраховувати на успішне виконання управлінського рішення. Розв’язання питань організаційного, правового, психологічного, інформаційного, матеріально-технічного, господарського, фінансового, медичного та інших видів забезпечення (залежно від характеру управлінського рішення) потребує від керівника органу чи установи виконання покарань постановки чітких конкретних завдань перед відповідними структурними підрозділами. На цій стадії керівники усіх рівнів управління мають практично розв’язувати питання створення умов, які б сприяли успішній реалізації рішення.

Високопрофесійне оперативне керівництво діяльністю виконавців – це важлива передумова ефективності реалізації рішень. Його характер і масштаб залежать від рівня системи управління, яка виконує рішення.

Важливе місце у процесі виконання рішення займає організація взаємодії між виконавцями та координація їхніх зусиль, яку можна розглядати як складову частину стадії оперативного керівництва або як самостійну стадію процесу управління. Взаємодія робить перший крок вже на початку другого етапу управлінського циклу, на стадіях деталізації управлінського рішення, добору та розстановки виконавців і їх інструктування.

Поставивши виконавцям конкретні завдання і всебічно забезпечивши їхню діяльність, керівники органів виконання покарань надають їм достатню самостійність з тим, щоб основну увагу зосередити на контролі за функціонуванням всієї системи і досягненні основної мети управлінського рішення.

Завершальною стадією реалізації управлінського рішення є підбиття підсумків виконання управлінського рішення, а у разі потреби ще й інформування вищестоящих органів про виконання рішення. Тому керівники органів і установ виконання покарань та їх структурних підрозділів і служб при підготовці до підбиття підсумків виконання управлінських рішень повинні ретельно проаналізувати всю виконану роботу щодо їх реалізації, кінцеві результати цієї роботи і співставити їх з основними цілями та завданнями, що випливають з рішень, із заходами, які розроблені для їх виконання.

Рішення вважається виконаним, якщо мету, поставлену в ньому, досягнуто повністю. Однак керівники органів і установ виконання покарань, визначаючи оцінки діяльності підлеглих, не повинні обмежуватися констатацією досягнення цілей, визначених у рішенні. Треба з’ясувати, чи був процес їх досягнення найкращим; чи відповідали методи та засоби їх досягнення вимогам законності. Важливо проаналізувати допущені прорахунки та помилки, успішні дії, набутий досвід.

Оцінка ефективності виконання рішень здійснюється: керівниками органів і установ виконання покарань щодо управлінських рішень вищестоящих органів, а також власних рішень глобального характеру; керівниками структурних підрозділів щодо вказівок, даних ними в плані деталізації управлінських рішень вищестоящих суб’єктів управління, а також щодо завдань, одержаних конкретними виконавцями.