Матеріально-побутове забезпечення засуджених

 

Стаття 1 КВК України встановлює, що регламентація порядку і умов виконання і відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави здійснюється шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених.

Стаття 6 КВК України вказує, що основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання і відбування покарання (режим), суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Стаття 7 КВК України також передбачає державне забезпечення необхідних умов для виправлення і ресоціалізації засуджених їх соціальну і правову захищеність та особисту безпеку.

На жаль, чинне законодавство України не подає загального поняття, а також вимог щодо «умов виконання та відбування покарань» і не вказує способи і напрямки створення цих умов.

Якщо розглядати питання про умови виконання і відбування покарання, то зрозуміло, що «умови виконання» в першу чергу охоплюють матеріальне і духовне середовище, в якому працює персонал органів і установ виконання покарань. Стосовно терміна «умови відбування», то він характеризує також матеріальне і духовне середовище, в якому перебувають засуджені під час відбування покарання.

Умови виконання покарань – поняття більш широке, ніж умови служби і праці персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, діяльність якого забезпечується державою і Законом України від 23.06.2005 р. № 2713-ІV визнається «державною службою особливого характеру».

Умови відбування покарань також не обмежуються обов’язком засудженого відбути встановлений вироком суду термін покарання, а передбачають також наявність умов для їх виправлення і ресоціалізації. При цьому серед основних прав засуджених немає права на належні умови відбування покарання або виправлення і ресоціалізації.

Тому під матеріально-побутовим забезпеченням засуджених слід розуміти такі умови відбування покарань, виправлення і ресоціалізації засуджених, які забезпечують нормальну життєдіяльність, збереження фізичного і психічного стану здоров’я людини, яка відбуває покарання, належні умови житла, побуту, харчування, санітарії та гігієни, що не принижують її гідність та не заподіюють їй якоїсь іншої шкоди.

Стосовно матеріальних умов виправлення і ресоціалізації засуджених, то шляхом створення їх повинна бути комплексна розробка нової сучасної моделі пенітенціарної установи, яка повинна принципово відрізнятися від існуючої «житлово-виробничої зони» виправних і виховних колоній як основного виду установ виконання покарань.

До розробки моделі пенітенціарної установи, яка повинна відрізнятися від зразків «тюремної архітектури» минулого століття, потрібно залучати фахівців різних галузей знань, зокрема психологів, медиків, педагогів, фізіологів, психіатрів, біологів, екологів, інженерів-будівельників, дизайнерів, інформатиків, пожежних, енергетиків, фахівців зв’язку, охорони, нагляду, навіть кінологів та інших представників наук, які пов’язані із забезпеченням нормальної життєдіяльності людини в спеціальних умовах виконання і відбування кримінального покарання.

Першим кроком до створення спеціальних установ міліції, в яких тимчасово утримуються різні категорії осіб, були розробка, узгодження і затвердження наказом МВС України від 12.07.2004 р. № 775 відомчих будівельних норм щодо проектування і спорудження таких установ та інших об’єктів міліції, які були погоджені також з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини і відповідають Європейським нормам поводження із засудженими і ув’язненими.

На жаль, на цей час в умовах відсутності фінансування капітального будівництва в системі ДКВС України, навіть немає жодного типового проекту арештного дому, виправного центру, виправної установи для утримання засуджених до довічного позбавлення волі, або виховної колонії для неповнолітніх і виправної установи для засуджених жінок. Усі вони поки що розміщуються в пристосованих будинках чи приміщеннях.

Вперше про матеріально-побутове забезпечення засуджених вказується у ст. 53 КВК відносно засуджених до арешту, яке здійснюється відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, органами виконання покарань у порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 64 КВК передбачає матеріально-побутове забезпечення засуджених до обмеження волі, які тримаються у виправних центрах і забезпечуються:

- індивідуальним спальним місцем;

- інвентарем і постільними речами.

Продукти харчування і речове майно засуджені купують за власний кошт.

Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою чотирьох квадратних метрів у спеціально призначених гуртожитках.

Комунально-побутові та інші послуги оплачуються засудженими на загальних підставах.

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.

Засудженим, які не працюють у зв’язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру.

У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс з наступним відшкодуванням з особового рахунку засудженого.

Засуджені, направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров’я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах.

Відносно засуджених до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців ст. 84 КВК встановлює, що створення житлово-побутових умов для засудженнях військовослужбовців здійснюються відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Засуджені військовослужбовці забезпечуються речовим майном і продовольством за нормами, встановленими для військовослужбовців строкової служби.

Щомісячне грошове забезпечення засуджених військовослужбовців у розмірі окладу, встановленого за першим тарифним розрядом для солдатів, матросів першого року строкової служби, зараховують на їхні особові рахунки.

Засуджені до позбавлення волі на певний строк, які залишені у слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, згідно зі ст. 89 КВК, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених КВК для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.

Матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі, арешту, а також засуджених, які залишені у слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, передбачено ст. 115 КВК.

Для означених категорій засуджених створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.

Норма жилої площі на одного засудженого у виправних колоніях не можуть бути меншими трьох квадратних метрів; у виховних колоніях, призначених для тримання засуджених неповнолітніх – чотирьох квадратних метрів; у виправних колоніях, призначених для тримання засуджених жінок – чотирьох квадратних метрів; у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування засуджених хворих на туберкульоз і стаціонарах медичних частин установ виконання покарань – п’яти квадратних метрів. При цьому за висновками Комітету Ради Європи проти катувань, житлова площа на одного ув’язненого чи засудженого менше семи квадратних метрів вважається застосуванням тортур у місцях позбавлення волі.

Ніяких додаткових вимог щодо об’єму житлових приміщень, в яких утримуються засуджені, їх вентиляції, освітлення, газового, електропостачання, водопостачання і водовідведення у Кодексі немає.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань у п. 92 передбачають вимогу про те що у холодну пору року температура в житлових приміщеннях установ виконання покарань підтримується на рівні не нижче плюс 18 градусів за Цельсієм. Але в умовах «ринкових взаємовідносин» між державними установами виконання покарань і господарюючими суб’єктами приватизованих теплогенеруючих і теплопостачальних компаній ніяких гарантій із забезпечення цих норм держава не надає.

Згідно зі ст. 121 КВК, вартість комунально-побутових послуг повинні відшкодовувати самі засуджені із нарахованого їм заробітку (коли вони мають змогу працювати), пенсій (коли вони одержують пенсію) або іншого доходу.

Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад 60 років і жінкам – понад 55 років (якщо вони не одержують пенсію), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно (п. 4 ст. 115 КВК).

Перелік основного інвентарю і предметів, якими забезпечуються жилі приміщення (гуртожитки) в установах виконання покарань, затверджений наказом ДДУзПВП № 275 від 25.12.2003 р. До нього входять:

1) ліжка металеві одно- або двоярусні із жорсткою сіткою за чисельністю засуджених;

2) приліжкові тумбочки (одна на двох засуджених);

3) стіл на 10–12 посадочних місць;

4) табуретки на кожного засудженого;

5) гучномовець;

6) бак для питної води з кухлем і тазом;

7) годинник настінний на кожну житлову секцію;

8) фіранки на вікна;

9) телевізор чорно-білого або кольорового зображення на кожне відділення або жилу секцію;

10) холодильники;

11) столові і консервні ножі (два на житлову секцію);

12) вішалка для верхнього одягу.

Жилі приміщення, в яких відбувають покарання засуджені до арешту, довічного позбавлення волі, засуджені, які відбувають стягнення в дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу, або засуджені, які тримаються у дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоніях середнього рівня безпеки, обладнуються наступним інвентарем:

1) ліжка металеві або вагонного типу за чисельністю засуджених, у яких засуджені відбувають стягнення (камери ДІЗО, ПКТ (ОК), карцеру обладнуються відповідними металевими ліжками, які зачиняються на замок у денний час;

2) стіл для вживання їжі – 1;

3) приліжкові тумбочки (одна на двох засуджених);

4) лавка на довжину столу – 1–2;

5) вішалка для верхнього одягу – 1;

6) тумбочка – 1 на дві особи;

7) гучномовець – 1;

8) кран водогінний – 1;

9) раковина під умивальник – 1;

10) санвузол (відгороджений) – 1;

11) урна для сміття – 1;

12) розетки електромережі – 1.

Камери ДІЗО і ПКТ, у яких засуджені відбувають стягнення, не обладнуються розетками електромережі.

Усі меблі у камерах повинні бути надійно прикріплені до підлоги або до стіни.

Для засуджених до позбавлення волі додатково можуть установлювати телевізори, придбані за кошти їх родичів (один на камеру).

Крім гуртожитків у житловій зоні установ виконання покарань розміщуються також їдальня, ларьок, клуб, бібліотека, кімната психоемоційного розвантаження, приміщення для загальноосвітнього навчання, приміщення для проведення духовної роботи та здійснення релігійних обрядів, медична частина із стаціонаром та інфекційним ізолятором, лазня з пральнею і дезкамерою та сушильнею, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, камери схову особистих речей повсякденного користування, майстерня з ремонту одягу та взуття, кімната для приймання засуджених.

Також на території житлової зони розміщуються кабінети для начальника установи, його заступників, персоналу відділу нагляду і безпеки, оперативної та соціально-психологічної служб.

На території установи ізольовано обладнуються будівлі з ПКТ і ДІЗО з камерами для праці та двориками для прогулянок засуджених.

У будинку, де розташований КПП по пропуску персоналу, обладнуються кімнати для проведення короткострокових та тривалих побачень, кімнати для приймання-видання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.

Особливості обладнання означених будинків, приміщень і інших об’єктів залежно від рівня безпеки виправної колонії також встановлені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

За користування кімнатами тривалих побачень, інвентарем і комунально-побутовими послугами з осіб, які прибули на побачення, або із засуджених стягується плата за розцінками і в розмірах, затверджених територіальними органами управління ДДУзПВП, яка спрямовується виключно на їх утримання.

Виправно-трудовий кодекс УРСР (ВТК 1970 р.) передбачав окрему статтю щодо організації харчування осіб, позбавлених волі (ст. 75 ВТК).

Згідно з цієї статтею засуджені отримували харчування, яке забезпечує нормальну життєдіяльність організму. Норми харчування диференціювалися залежно від кліматичних умов місця розташування виправної установи, характеру роботи, яку виконують засуджені.

У ст. 115 КВК ця норма відсутня. Згідно з чинним КВК України диференційовані норми харчування позбавлених волі осіб встановлюються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, внаслідок недостатнього забезпечення фінансування органів і установ виконання покарань, а також працевлаштування засуджених, не дотримуються встановлені норми харчування, медичного та комунально-побутового забезпечення засуджених і осіб, узятих під варту, що призводить до порушення прав людини. У 2005 р. тільки заборгованість за продукти харчування становила 28,2 млн грн. за надання комунальних послуг та енергоносії – 11,2 млн грн.

Порівняно з обсягом фінансування утримання засуджених у США (щорічно понад 60 млрд доларів, тобто від 27 до 45 тис. доларів на рік на 1 засудженого), в Україні держава фінансує тримання однієї позбавленої волі особи в обсязі близько однієї тисячі гривень на рік [50].

З метою подолання кризи фінансового забезпечення діяльності державних установ виконання покарань Законом України від 20.12.2005 р. «Про Державний бюджет України» була призупинена дія ст. 112 КВК, яка регламентує обмеження кількості посилок (передач) і бандеролей, що одержують засуджені, які утримуються в колоніях. З урахуванням норми ст. 114 КВК, яка дозволяє засудженим без обмеження одержувати грошові перекази і якщо вони, з незалежних від них причин, не працюють чи забезпечені роботою лише частково, придбати продукти харчування і предмети першої потреби на ці гроші, можна з’ясувати тенденцію щодо перекладу обов’язку держави по забезпеченню виконання вироків суду відносно позбавлених волі осіб на самих засуджених або їх родичів, а також порушення принципу рівності засуджених перед законом залежно від їх майнового стану.

Згідно з п. 25.1 Європейських тюремних правил, харчування ув’язнених повинно відповідати вимогам, встановленим органами охорони здоров’я. Адміністрація надає ув’язненим у відведений для цього час належним чином приготовлену і подану їжу, яка задовольняє з точки зору якості і кількості розробленим нормам харчування і вимогам сучасної гігієни, з урахуванням віку, стану здоров’я, характеру роботи і, коли це можливо, релігійних і культурних традицій ув’язнених.

Окремим питанням матеріально-побутового забезпечення засудженого залишається етап, коли засуджених перевозять з однієї установи до іншої з будь-яких причин.

Обладнання спеціального залізничного, водного, авіаційного або автомобільного транспорту для перевезення засуджених, їх забезпечення одягом, взуттям, харчуванням також повинно відповідати умовам і нормам, які не принижують людську гідність і не шкодять здоров’ю як засуджених, так і персоналу, військовослужбовцям ВВ МВС України, які забезпечують перевезення спеціального контингенту.