ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ ДО СЕМИНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ „ПЕРСОНАЖ, ЗАСОБИ РОЗКРИТТЯ ЙОГО ХАРАКТЕРУ”.

 

1. Охарактеризуйте епічного чи драматичного персонажа за схемою:

- ім'я (показове чи ні);

- персонаж головний, другорядний чи епізодичний / статичний чи динамічний / діяч чи ідеолог (враховуючи, що характеристики певних типів можуть поєднуватися в одному образі);

- типові (якого типу) та індивідуалізовані риси;

- виписати та прокоментувати портрет (динамічний чи статичний, які риси виділені, прийоми уподібнення речам, анімалізації, виражає внутрішній світ чи контрастує з ним, лейтмотивні деталі тощо);

- виписати та прокоментувати побут (житло, їжа, речі, що оточують персонажа тощо);

- експозиція персонажа (інформація про його родину, минуле, обставини, у яких сформувався його характер, книги, що він читає тощо);

- поведінка (вчинки і мотивація);

- мова (багата чи примітивна, наявність у мові професіоналізмів, жаргонізмів тощо);

- тип психологізму, прийоми зображення внутрішнього світу персонажа;

- ставлення до нього інших персонажів, автора (авторська характеристика).

ВИСНОВОК:

- яким є зображуваний характер;

- за допомогою яких художніх засобів його створено (пейзажна характеристика, портретна характеристика, деталі побуту, мова персонажа, пряма авторська характеристика, самохарактеристика – листи, щоденники тощо);

- яке його місце та призначення у творі.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Шляхи аналізу персонажів драматичного та епічного творів дещо відрізняються. Так, авторські характеристики драматичних героїв зазвичай вводяться в афішку (список дійових осіб) чи в ремарки. Особливу увагу слід звернути також на атестацію драматичного персонажа іншими героями та його мову. Побут у драмі рідко буває показовим, а уявлення про зовнішність персонажа може скластись лише з характеристик його оточення.

Для характеристики запропоновані такі персонажі:Гарпагон („Скупий” Ж.-Б. Мольєра),леді Джозіана („Людина, яка сміється” В. Гюго), Есмеральда („Собор Паризької Богоматері” В. Гюго), Жульєн Сорель („Червоне та чорне” Cтендаля), Гобсек („Гобсек” О. де Бальзака), Кармен, дон Хосе („Кармен” П. Меріме), Арсена („Арсена Гійо” П. Меріме), Гренуй („Парфуми” П. Зюскінда), а також будь-які персонажі з творів письменників Франції за вибором студента.

ЗРАЗКИ

Характеристика Тартюфа („Тартюф” Ж.-Б. Мольєра).

1. Ім'я (показове чи ні). Ім'я показове, співзвучне із старофранцузьким словом truffe – „брехня, шахрайство”. Воно характеризує персонажа як лицеміра та ханжу. У французьких словниках воно пишеться з маленької літери і тлумачиться як синонім до слова „лицемір”.

2. Тип персонажу (головний, другорядний чи епізодичний / статичний чи динамічний / діяч чи ідеолог (враховуючи, що характеристики певних типів можуть поєднуватися в одному образі). Цеперсонаж головний, статичний (час дії комедії дуже обмежений, сам автор не має наміру показати, що таких людей як Тартюф можна змінити на краще), він діяч та ідеолог одночасно.

3. Типові (якого типу) та індивідуалізовані риси. Тип лицеміра, святоші (брехливий, зажерливий, розпусний, лінивий – він прикривається удаваним благочестям та скромністю), індивідуалізованого дуже мало (наприклад, пристрасть до дружини свого благодійника).

4. Виписати та прокоментувати портрет (динамічний чи статичний, які риси виділені, прийоми уподібнення речам, анімалізації, виражає внутрішній світ чи контрастує з ним тощо). Оскільки „Тартюф” – це комедія (драматичний жанр), детального опису зовнішності персонажа немає. Але з реплік інших дійових осіб можна зробити висновок, що до того моменту, як Тартюф потрапив у дім Оргона, він мав вигляд досить непрезентабельний, жалюгідний (чим і привернув увагу благодійника). „Явился бог весть кто, неведомо откуда, В отрепьях нищенских, едва не босиком”.

Потім – на харчах Оргона – він гладшає і здоровішає. „Тартюф? По милости господней, Еще стал здоровей, румяней и дородней”. Отже, портрет динамічний.

Квітучий вид задоволеної життям людини зовсім не відповідає тій ролі мученика та аскета, яку нахабно грає Тартюф: таке протиріччя створює комічний ефект.

Репліки Дорини вказують також на те, що Тартюф має негарну зовнішність, таку ж відразну, як і його душа. „У него такая, сударь, внешность,Что в грех она, ей-ей, введет саму безгрешность”.

5. Виписати та прокоментувати побут (житло, їжа, речі, що оточують персонажа тощо). Картини побуту відсутні (драматичний жанр), але репліки дійових осіб, знову ж таки, вказують на те, що Тартюф проповідуючи зневагу до матеріальних благ, насправді, полюбляє комфорт, добре попоїсти.

„Тартюф? Наелся до отвала. С благоговением окинув взором стол, Двух жареных цыплят и окорок уплел”. „Тартюф? С трудом прикончив ужин, Решил он, что покой его утробе нужен. От всяческих земных тревог себя храня, В постели пуховой храпел до бела дня”. „За завтраком хватил винца – стаканов пять”.

6. Експозиція персонажа (інформація про його родину, минуле, обставини, у яких сформувався його характер, книги, що він читає тощо). Ми нічого не знаємо про обставини, у яких сформувався характер персонажа. А репліка Оргона – „Поместий он своих и не сберег....К тому ж он дворянин стариннейшего рода” – не є в цьому плані показовою, оскільки Тартюф – брехун і міг розповісти про своє минуле що завгодно.

7. Поведінка (вчинки і мотивація). Тартюф нахабно обманює свого благодійника та його матір, удаючи святошу. Справжня його мета – заволодіти майном Оргона.

8. Мова (багата чи примітивна, наявність у мові професіоналізмів, жаргонізмів тощо). Мова Тартюфа – це його головна зброя, він майстер розводити „цветистые рацеи”. Його промови піднесені, патетичні, сповнені високої лексики, архаїзмів, перифразів, зворотів, характерних для релігійних проповідей.

„Прикрой нагую грудь. Сей приоткрыв предмет, ты пролагаешь путь Греховным помыслам и вожделеньям грязным”. „Ничтожнейший из всех, живущих в мире сем, Я к силам всеблагим взываю об одном: И ныне и вовек пусть промысел небесный Дарит вас бодростью духовной и телесной”. „Я ощутил в душе восторг неизъяснимый: Рекли благую весть уста моей любимой. Мне ваша речь была как сладостный нектар: Блаженство без границ обещано мне в дар”. 9. Тип психологізму, прийоми зображення внутрішнього світу персонажа. Інформацію про внутрішній світ Тартюфа (його погляди) ми отримуємо лише з його монологів.

10. Ставлення до нього інших персонажів, автора. Старше покоління сім’ї (Оргон та його мати), виховані у дусі безмежної поваги до всього, що пов’язане з релігією та церквою, вважають Тартюфа справжнім святенником, намагаються усіляко годити йому. Молодше покоління (Дорина, Клеант, Даміс та інші) не піддається на обман, відкрито висловлює своє негативне ставлення до шахрая. Автор висміює в образі Тартюфа порок лицемірства.

Характеристика Холдена Колтрена (Дж. Д. Селінджер „Над прірвою у житах”)

1. Ім'я (показове чи ні). Ім’я показове. З англ. „to hold” – тримати, утримувати. Холден неодноразово згадує слова із твору Р. Бернса „Якщо ти ловив когось вечором у житах...”; хлопець мріє врятувати дітей від прірви дорослості, у яку сам майже зірвався. Він розповідає про свої погляди сестрі: „Розумієш, я собі уявляв, як маленькі діти грають вечором у великому полі. Тисячі малих і навколо – ні душі, ні одного дорослого, окрім мене. А я стою над самою прірвою. І моя справа – ловити малечу, щоб вони не зірвалися у прірву. Розумієш, вони грають і не бачать, куди біжать, а я тут, я ловлю їх, утримую, щоб не впали. Оце і вся моя робота. Стерегти малих над прірвою у житах”. Це єдине, що по-справжньому хоче робити Холден.

2. Тип персонажу (головний, другорядний чи епізодичний / статичний чи динамічний / діяч чи ідеолог (враховуючи, що характеристики певних типів можуть поєднуватися в одному образі). Це персонаж головний, динамічний (оскільки його погляди та настрої певним чином змінюються протягом твору), діяч та ідеолог одночасно.

3. Типові (якого типу) та індивідуалізовані риси. Це типовий підліток свого часу: категоричний, безкомпромісний, безпосередній, нервовий, імпульсивний бунтар, його настрій змінюється щохвилини; він може бути добрим і наївним, злим і грубим, іноді він – справжня дитина, а іноді – говорить та поводить себе як дорослий. І ндивідуалізовані риси: любить малечу та розуміє необхідність піклування про дітей, ненавидить кінематограф та прощання. Або: „Це мій великий недолік – мені плювати, коли в мене щось пропадає. Інші можуть днями шукати, коли у них щось пропало. А ось у мене ніколи не було такої речі, яку мені було б шкода втратити” (хоча це не зовсім так).

4. Виписати та прокоментувати портрет (динамічний чи статичний, які риси виділені, прийоми уподібнення речам, анімалізації, виражає внутрішній світ чи контрастує з ним тощо). У Холдені – шість футів та два із половиною дюйми, він дуже худий, а волосся у нього із сивиною з дитинства (це особливо підкреслює автор). Портрет статичний, певною мірою виражає його внутрішній світ: він не дорослий, але уже не дитина, невідомо, яким він стане у майбутньому. На те, що Холден виглядає доросліше своїх однолітків, вказує той факт, що він спокійно відвідує бари, де йому наливають спиртні напої, не питаючи про вік.

Сивина – показник зрілості, мудрості, але не тієї мудрості, яка приходить з роками, а тієї, яка супроводжує процес пізнання, коли хочеться „дійти до самої суті”.

Холден купив собі червону (!) шапку, і вона згодом стала невід’ємною частиною його самого. Хлопець постійно говорить, що вигляд у нього „підозрілий”, а шапка – мисливська, неактуальна на гомінких вулицях великого міста, але в ній – його винятковість, індивідуальність, яку так важливо підкреслити і зберегти для підлітка. Коли хтось починає тиснути на нього, Холден одягає шапку козирком назад, ніби нагадуючи собі, який він є насправді.

5. Виписати та прокоментувати побут (житло, їжа, речі, що оточують персонажа тощо). Побут типовий для підлітка, який більшість часу живе далеко від дому, у гуртожитку. Привертають увагу два крісла з поламаними бильцями, „тому, що на них постійно хтось сідає”.

А ще Холден зберігає бейсбольну рукавицю свого померлого брата Алана, що свідчить про його любов до брата та деяку сентиментальність.

Навіть їжа Холдена – типова для підлітка: „я дуже мало їм, зовсім мало. Тому я такий худий. Мені прописали багато їсти хліба.., але я й не подумав. Коли я де-небудь буваю, я за звичай беру бутерброд із швейцарським сиром та склянку молочного суфле.” Молочне суфле – „дитячий напій”. А ще він вже попиває спиртні напої – як дорослий.

6. Експозиція персонажа (інформація про його родину, минуле, обставини, у яких сформувався його характер, книги, що він читає тощо). Коли Холдену було 13 років, помер його брат Аллі, якого він дуже любив. Батьки навіть хотіли повести хлопця до психіатра, тому що він перебив усі вікна у гаражі, коли узнав про смерть брата. Цим вчинком він виконав „ритуал прощання” та приніс у жертву удавану постійність, незмінність матеріального світу.

А ще у нього є старший брат, Д. Б. Він „ справжній письменник”, перебрався у Голівуд і пише сценарії, його кар’єра складається добре. Для Холдена – це приклад (хоча він зізнається, що ненавидить кінематограф).

До маленької сестри Фібі він ставиться з теплотою та ніжністю.

У матері хлопця постійно болить голова, вони приймає пігулки. Батько – людина слабка та нерішуча. Для Холдена він не авторитет.

Батьки практично не приймають участі у вихованні дітей, ніби не помічають, що вони дорослішають, але коли хтось з них зробить якусь помилку і її наслідки стають очевидними, намагаються прийняти швидке рішення, майже не турбуючись про те, яке воно може мати наслідки для дитини. Між батьками та дітьми – велика прірва непорозуміння. Як наслідок, Холден відчуває себе самотнім, позбавленим підтримки, процес дорослішання відбувається особливо болісно. Хлопець не сприймає світ дорослих – світ, у якому живуть його батьки.

„Взагалі я неосвічений, але багато читаю”, - зізнається підліток. Він читає і класику, і детективи, що свідчить про те, що його характер ще не сформувався, але він шукає себе, намагається отримати більше інформації. І знову – свідоцтво того, що Холден – ще дитина: „Я більше всього люблю книжки, у яких є щось смішне...”

7. Поведінка (вчинки і мотивація). Його вчинки не передбачувані, часто невмотивовані, як у більшості підлітків. Але він не грає, а діє так, як відчуває за потрібне у конкретний момент, відповідно власних бажань. Його поведінка обумовлена миттєвими імпульсами та настроями, що свідчить про те, що у хлопця ще не сформувалась читка життєва позиція, певні принципи. Він лише шукає себе. Так, він погоджується на пропозицію ліфтера „провести ніч з дівчиною”, хоча „принципово...проти таких речей”. Чи пропонує втечу сусідській дівчині, яку він зустрів зовсім випадково („І раптом я подумав...”), чи гуляє у великий мороз по парку, не розуміючи, чого він насправді хоче. Часто його вчинки є своєрідними „актами протесту” проти правди та законів „дорослого світу” чи проявами природної невротичності, яка виходить за межі „нормальної” поведінки.

8. Мова (багата чи примітивна, наявність у мові професіоналізмів, жаргонізмів тощо). Холден сам розповідає про своє життя, цей твір – сповідь.Лексика знижена (наявні просторіччя, вульгаризми, підлітковий сленг). Хлопець часто чортихається та свариться. Манера оповіді дуже експресивна.

9. Тип психологізму, прийоми зображення внутрішнього світу персонажа. Психологізм явний, читач має змогу постійно спостерігати за зміною настроїв підлітка. Оповідь від першої особи висвітлює протиріччя, конфлікти, від яких страждає хлопець. Також автор використовує прийом психологічного паралелізму: душевний стан персонажа ніби віддзеркалюється у картинах холодного, непривітного „великого міста” (урбаністичний пейзаж). Зима не лише у Нью-Йорку, але й у душі Холдена, який відчуває себе самотнім та відчуженим.

10. Ставлення до нього інших персонажів, автора. У більшості випадків люди ставляться до Холдена несерйозно. Для Стредлейтера Холден – сусід по кімнаті, який може написати за нього твір чи у якого можна позичити піджак. Еклі вважає, що думку Холдена можна взагалі не враховувати. Для Саллі він – хлопець, з яким можна цікаво провести вільний час. Ніхто не намагається заглянути в душу до підлітка. Але автор явно симпатизує чесному, щирому та не по-дитячому мудрому Холдену.