Барбина Е.С. Формирование педагогического мастерства учителя в системе непрерывного педагогического образования. – К.:Вища школа, 1997Педагогічна майстерність: Підручник /За ред. І.Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. Основы педагогического мастерства /Под ред. И.Зязюна. – Москва: Просвещение, 1989. Перший розділ посібника містить теоретичні відомості і літературу з основних тем курсу «Основи педагогічної майстерності», другий і третій – матеріали для організації професійного самовиховання майбутнього вчителя. Розділ 1. Основи теоретичних знань про майстерність і творчість вчителя Тема 1.1 Педагогічна майстерність і творчість вчителя. План.
1. Поняття: "педагогічна майстерність", "педагогічна творчість".
2. Структура педагогічної майстерності.
3. Риси творчого вчителя.
4. Методи педагогічного прогнозування та рівні педагогічного передбачення.
5. Педагогічна техніка вчителя.
6. З історії розвитку педагогічної майстерності і творчості вчителя.
7. Шляхи формування педагога-майстра.
Література.
1. Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності: Зб. наук. праць. –К., 1993. – 240 с.
2. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХ1 ст.).- К.,1994.-61с.
3. Концепція національного виховання //Рідна школа.-1996.- №5.
4.Концепція безперервної системи національного виховання. – К.: Освіта, 1994.
5. Педагогічна майстерність: Підручник /І.А. Зязюн та інші. - К.: Вища школа, 1997.- Розділи 1-3.
6. Основы педагогического мастерства /И.А.Зязюн и др. - Москва: Просвещение, 1989.- Гл. 1-3.- С.126-134.
7. Макаренко А.С.Сочинения в семи томах. - Москва, 1957.
8. Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 5 т.- К., 1976-1977.
9. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи. Бесіда 1. Основні проблеми творчої праці вчителя.//Вибр. твори в 5 т.- К.,1976. – Т.4. – С.414-446.
10. Сухомлинський В.О. Людина неповторна..//Вибр. твори в 5 т- К.,1976. – Т.5. – С. 85-102.
11. Балл Г.О. Про психологічні засади формування готовності до професійної праці // Психолого – педагогічні проблеми професійної освіти. – К., 1994. – С. 98- 100
12. Барбина Е.С. Формирование педагогического мастерства учителя в системе непрерывного педагогического образования.- К., 1997. – 153 с.
13. Барбина Е.С. Педагогическое мастерство – искусство и наука быть человеком. – К., 1995. – 105 с.
14. Барбіна Є.С. Гуманізація освіти. Навчально-методичний посібник. – Херсон, 2001. – 60 с.
15. Барбина Е.С. Теоретико – методологические основы профессиональной подготовки будущих учителей. Научно-методическое пособие. – Херсон, 2001. – 70 с.
16. Біленко Л.В., Сисоєва С.О. Вивчаємо творчу діяльність педагога //Рідна школа.-1993.- №11-12.
17. Бутенко В.Г. Способи самореалізації особистості //Особистість педагога: Розкриття можливостей. – К.,1995. – С.28.
18. Бутенко В.Г. Естетичні орієнтири педагогічної праці //Етноестетика праці вчителя. – К., 1995. – С.7-12.
19. Бутенко В.Г.Формирование педагогического мастерства учителя. – К., 1991. – 72 с.
20. Волинець А.Г. Сучасні педагогічні новації і школа майбутнього //Рідна школа.-1994.- №8.
21. Гончарова Т.И., Гончаров И.Ф. Когда учитель – властитель дум. Книга для учителя. – Москва: Просвещение, 1991.- 174 с.
22. Загвязинский В.И. Учитель как исследователь. – Москва: Знание, 1980.
23. Загвязинский В.И.Педагогическое творчество учителя. – Москва, 1987.
24. Кан-Калик В.А., Никандров А. С. Педагогическое творчество.- Москва: Педагогика, 1993.
25. Кухарев Н.В. На пути к профессиональному совершенству. – Москва, 1990.- С.63-104.
26. Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя. – Москва,1992. –С.83-92
27. Майборода В.К. Творча особистість учителя у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського //Рідна школа. – 1993.- №9.- С.33-34.
28. Оконь В. Введение в общую дидактику. – Москва, 1990.
29. Проблема особистості вчителя та його фахової підготовки: Зб. наук. праць / За ред. М.Б. Євтуха. – К., 1994. – 116 с.
30. Руденко Ю. Д. Національне виховання: відродження і перспективи //Педагогіка і психологія.-1994.-№1.
31. Симонов В. Диагностика личности и профессионального мастерства преподавателя. – Москва, 1995.
32. Сисоєва В.М. Пріоритет - науково - педагогічна творчість //Рідна школа. - №5.-1994.
33. Стельмахович М.Г. Педагогіка життя. – К.: Знання, 1980. – 48 с.
34. Федяєва В.Л. Принципи організації неперервної педагогічної освіти//Матеріали міжвузівської науково- прктичної конференції з проблеми удосконалення підготовки вчителя. – Херсон, 1995. – С.141-142. Короткий зміст
1. Основні поняття.
Концепція національного виховання про сутність виховання на Україні, про особистість вчителя і завдання його творчості (розділ п'ятий "Критерії ефективності виховної діяльності педагога"). Педагогічна майстерність — комплекс властивостей особистості вчителя, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі [2,30]
Властивості педагогічної майстерності: гуманістична спрямованість діяльності вчителя, професійні знання, вміння та навички, педагогічні здібності (забезпечують швидкість самовдосконалення), педагогічна техніка (гармонізує структуру педагогічної діяльності). Педагогічна діяльність — творчий процес.
Творчість - це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного: нового результату або оригінальних шляхів і мета дій його одержання.
Характеристики творчості: новизна і перетворення. Педагогічна творчість - процес створення і перетворення особистості вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі (оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з учнями, імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з учнями вчитель передбачає педагогічні ефекти, впливає на уяву, увагу, пізнавальну діяльність учнів, а також звертається до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом.
У праці „Розмова з молодим директором школи” В.О.Сухомлинський зазначив: „ Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності”[6.426].
Рівні педагогічної творчості (за І.П. Раченко): рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення, рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатів праці.
Форми виявлення творчих сил вчителя: творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогічна діяльність, науково – дослідна діяльність.
Особливості педагогічної творчості: обмеженість часу; необхідність завжди давати позитивні результати; публічність обставин творчості; співтворчість усіх учасників процесу тощо. Приклади творчої діяльності
Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, О.Духновича, М.Корфа, С.Русової, А.Макаренка, В.Сухомлинського.
2. Структура педагогічної майстерності.
1) Гуманістична спрямованість (ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації) - спрямованість на іншу людину (дитина - центр уваги педагога), утвердження найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки та взаємовідносин. Це виявлення професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її змісту, мети, засобів, суб'єктів. Ціннісні орієнтації педагога:
а) на себе -самоутвердження ("Я" - справжній вчитель); б) на вихованця
(дитина —найбільша цінність, допомогти їй бути щасливою); в) на засоби впливу (програма, способи впливу, заходи); г) на мету педагогічної діяльності (гуманізм - сприяння всебічному розвитку кожної дитини). Відповідальність педагога перед майбутнім, любов до дітей; усвідомлення мети.
2) Професійна компетентність: знання, вміння, навички, критичні погляди і оцінки, постійне самовдосконалення, високий рівень загальної культури. "Головне в житті - не самі знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд" (А.С.Макаренко. - Твори в 8 т. -Москва, 1986. -Т. 8. -Письмо Л.Конисевичу).
3) Педагогічні здібності: комунікативність, перцептивність (розуміння інших), динамізм особистості (активність, гнучкість впливу), емоційна стабільність (саморегуляція), оптимістичне прогнозування (віра в позитивне в кожній людині, у перспективу її розвитку), креактивність (творчість) тощо.
4) Педагогічна техніка (форма організації поведінки вчителя):
а) вміння використовувати свій психофізичний потенціал як інструмент виховного впливу (володіти своїм фізичним, психічним, емоційним станом;
голосом, мімікою, пантомімікою);
б) вміння впливати на інших (вербальні, невербальні засоби спілкування).
Внутрішня і зовнішня техніка.
3. Критерії майстерності педагога: доцільність (за спрямованостю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер взаємовідносин з усіма учасниками виховного процесу), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності).
Рівні майстерності: елементарний, базовий, досконалий, творчий.
4. З історії розвитку теорії про педагогічну майстерність.
Першим ввів поняття " майстерність вихователя” і “педагогічна техніка” А.С.Макаренко у своїй статті " Деякі висновки з мого педагогічного досвіду": " Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом... але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта".
В.О.Сухомлинський продовжив розвиток теорії про педагогічну майстерність. У працях В.О.Сухомлинського "Сто порад вчителю", "Павлиська середня школа", "Як виховати справжню людину", "Розмова з молодим директором школи" та багатьох інших велика увага приділяється творчості вчителя в становленні справжньої людини, громадянина, патріота Батьківщини. "Ми маємо справу з найскладнішим, неоцінним, найдорожчим, що в житті, - з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя" (Сухомлинський В.О. Вибрані твори. — Т.2. — С.420).
В 80-ті роки ХХ століття творчі педагоги-новатори об'єдналися у творчий рух "Педагогіка співробітництва" (Див. "Учительская газета"._ 18 октября 1986 года). Основні ідеї педагогів-новаторів:
1) співробітництво з усіма учасниками навчально-виховного про- цесу; 2) навчання без примусу, з оптимізмом, без конфліктів;
3) використання опори в навчанні; 4) система випередження у навчанні;
5) гуманістична система оцінювання; 6) демократизація виховання особистості;
7) самоаналіз, саморозвиток, самовдосконалення особистості тощо. Деякі представники педагогів - новаторів: Ш.О.Амоношвілі ("В школу - с 6 лет", "Здравствуйте, дети!", "Как живёте, дети?", "Единство цели"); С.М.Лисенкова ("Когда легко учиться"); І.Б.Волков ("Учим творчеству", "Цель одна - дорог много"); І.П.Іванов ("Воспитывать коллективистов"); Є.М.Ільїн ("Шаги навстречу", "Искусство общения", "Рождение урока", "Путь к ученику"); О.А.Захарченко (Чубар "Письмо в будущее"): В.Ф.Шаталов ("Куда и как исчезли тройки", "Педагогическая проза", "Эксперимент продолжается", "Опорные конспекты по физике - 8 класс");
Л. і Б. Нікітіни ("Мы, наши дети и внуки"). Передові вчителі Херсонщині.
5. Шляхи формування педагогічної майстерності:
- самовиховання загальної та педагогічної культури (потреба, самопізнання, планування, реалізація, контроль, корекція);
- засвоєння професійних знань, вмінь, навичок;
- громадська активність;
- педагогічна практика;
- вивчення передового педагогічного досвіду;
Приклади програм самовиховання К.Ушинського, Л.Толстого. План роботи на кожний день В.Сухомлинського. Система самовиховання [2.46.]
Тема 1.2. Педагогічне спілкування як творчий процес.
План.
1. Концепція національного виховання про завдання реорганізації школи.
2. Поняття "педагогічне спілкування", "культура педагогічного спілкування”.
3. Функції педагогічного спілкування.
4. Педагогічний такт і стиль спілкування.
5. Розвиток комунікативних здібностей.
6. Шляхи вдосконалення культури спілкування.
Література
1. Основы педагогического мастерства /Под ред. И.А.Зязюна.— Москва, 1989.— Раздел III.
2. Педагогічна майстерність / Під ред І.А.Зязюна.- К., 1997.- Розділ 7.
3. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - Москва: Просвещение,1987.
4. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения.-
Москва,1987.
5. Велітченко Л.К. Психолого – педагогічний практикум у системі підготовки до педагогічної взаємодії //Педагогіка і психологія.-1997.- №4.
6. Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя.- Москва, 1987
7. Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя.—Москва, 1985
8. Мачуська Г.М. Формування культури спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу // Педагогіка і психологія.- 1997.- №3.
9. Поташник М.М. Как развивать педагогическое творчество. – Москва, 1987.
10. Сеульский Р.П. Учиться быть учителем.-Москва,1986.
11.Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа. Сто порад вчителю //Вибр.твори в 5т.-К.,1997.-Т.2.
Короткий зміст.
1. У Концепції національного виховання розглядаються основні завдання, принципи роботи школи України, вимоги до організації виховної роботи в системі освіти (Україна XXI ст.).
2. Основні поняття.
Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.
Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.
Стадії педагогічного спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання майбутньої діяльності. Видатні педагоги А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші про мудру владу педагога в спілкуванні. "Мистецтво і майстерність виховання полягають у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини" (Сухомлинський В О.- Вибрані твори.-Т.2.-С.559).
3. Функції педагогічного спілкування:
1) Інформаційно-комунікативні;
2) Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);
3) Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).
Прояв функцій спілкування на різних етапах навчально-виховного процесу.
Приклади з практики роботи вчителів.
4. Педагогічний такт і стиль спілкування.
Стиль педагогічного спілкування - прояв педагогічної техніки (методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.
Класифікація: демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі. Інша класифікація: активно-позитивний, ситуативний, пасивно-позитивний, пасивно-негативний, активно - негативний. Характеристика стилів.
Такт (доторкання) — норма прояву моральності в спілкуванні. Педагогічний такт - форма функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки вчителя.
Вимоги педагогічного такту: максимум інформації про педагогічну ситуацію; вміння оцінювати ситуацію; врахування характеру взаємодій, особливостей учнів, об'єктивні і суб'єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату, наслідки впливу; особлива чуйність до “важких” дітей; витримка, об'єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; вміння “піднятися до рівня дитини” (Я.Корчак). "Ми, вчителі, повинні розвивати, поглиблювати в своїх колективах нашу педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного вчителя" (В.Сухомлинський). Приклади культури поведінки вчителів.
Вимоги до культури педагогічного спілкування:
- виправдовувати довіру держави, суспільства;
- дотримуватися педагогічної етики;
- поважати людей;
- бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації;
- розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкування. Правила спілкування:
1) єдність слова і справи;
2) вимогливість до себе та інших;
3) зібраність у справах, вчинках, словах;
4) чесність, обов'язок, педагогічна і громадська відповідальність;
5) увага, чуйність, терпіння, наполегливість;
6) самоаналіз ефективності педагогічного впливу;
7) самокритичність, вміння виправляти власні помилки;
8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.
5. Розвиток комунікативних здібностей:
- соціальної перцепції (розуміння стану людини);
- мускульної мобільності, зібраності; керування психічним й емоційним станом;
- ініціативності (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна атака, створення умов позитивного спілкування);
- застосування прийомів вербального впливу (тональність, темп, емоційність, виразність, образність);
- використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести, пантоміміка);
- вміння "подати" себе в спілкуванні;
- організації і творчого розвитку спілкування;
- мудрого оптимістичного прогнозування й аналізу тощо.
6. Шляхи вдосконалення культури спілкування: ознайомлення з психолого-педагогічною літературою, спостереження, спеціальні вправи, постійне спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних, ораторських здібностей, вдосконалення загальної культури. Заповіді педагогічного спілкування:
1. Відносини з дітьми - фундамент діяльності педагога.
2. У спілкуванні виходити з мети, завдань виховання, інтересів дитини.
3. Орієнтуватись на співрозмовника.
4. Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.
5. Усвідомлювати психологічну атмосферу (співпереживати).
6. Самокритичність. Не жалітися на учнів.
7. Вміти слухати і поважати співрозмовника.
8. Тактовність. Взаємність у спілкуванні.
9. Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.
10. Уникати моралізму та негативних установок спілкування.
11. Виключати "голу" критику. Вчасно похвалити чи пожурити. "Не бійтесь бути ласкавими" (В.Сухомлинський). Частіше посміхатись, схвалювати, заохочувати.
12. Розвивати комунікативну пам'ять, уяву, увагу, загальну культуру.
Тема 1.3. Майстерність навчальної діяльності вчителя.
План.
1. Протиріччя сучасного процесу навчання.
2. Урок як діалог учителя з учнями.
3. Особливості побудови уроку діалогічної взаємодії.
4. Способи активізації пізнавальної діяльності учнів.
5. Досвід вчителів - майстрів в організації діалогу з учнями на уроці.
Література.
1. Педагогічна майстерність / Під ред І.А.Зязюна.-К.,1997. - Розділ 8.
2. Основы педагогического мастерства /Под ред. И.А.Зязюна,- Москва, 1989.-Гл. 7.
3. Библер В.С. Мышление как творчество. Введение в логику мысленного диалога. – Москва, 1975
4. Давыдов В.В. О понятии развивающего обучения // Педагогіка. – 1995.- №1. – С. 29-39.
5. Каган М.С. Мир общения: проблемы межсубъективных отношений. – Москва, 1989.
6. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - Москва: Просвещение, 1987.- С.26-33.
7. Корнетов Г.Б. Итоги и перспективы парадигмально – педагогической интерпретации моделей образовательного процесса //Гуманітарні науки. - №1, 2001.-С. 85 – 108.
8. Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя. - Москва, 1992.-С. 26-3 9, 77-83, 91-93.
9. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок. - К., 1989.- С.20-39.
10. Рудницька О. Педагогіка: загальна і мистецька. –Навчальний посібник. – К., 2002. –С.53-64
11. Фурман А.В. Проблемні ситуації в навчанні. - К., 1991.- С. 81-92
12. Яковлев Н.М., Сохор А.М. Методика и техника урока в школе. - Москва, 1985.
1.Короткий зміст.
Протиріччя сучасного процесу навчання:
Зростання науково-технічної інформації за останні роки змінюються кожні 5 років. Відбувається збільшення вимог до якості навчання. Зростає кількості тих, хто навчається (за статистикою - кожний другий). Людині ХХ1 століття потрібне постійне самовдосконалення, перепід-готовка й універсальні кваліфікації. Збільшується час навчання, одер-жання освіти і професії. Загострюються протиріччя між можливостями та інтересами особистості (фізичними, психічними, матеріальними, соціальними) та потребами й вимогами суспільного розвитку. Звідси - необхідність постійного вдосконалення навчально-виховного процесу в інтересах кожної людини і розвитку нової державності України.
2. Урок як діалог вчителя з учнем.
Шкільні уроки мають бути уроками "духовної спільності, взаємної довіри, доброзичливості" (В.Сухомлинський).
Діалог - форма спілкування, в якій людина сприймається як партнер з правом на власні позиції, думки, інтереси. Діалог дає змогу самовираження кожного із партнерів спілкування. Учні — активні учасники процесу навчання. В класі атмосфера співрозуміння, співпереживання. Гуманістичні основи уроку-діалогу [1.271-273].
Характеристики уроку-діалогу:
а) рівність особистісних позицій учителя й учнів у процесі навчання; особисте включення вчителя й учнів у розв'язанні дидактичних завдань уроку;
b) наявність контакту, емоційно-інтелектуальної спільності між учителем і
учнями; відчуття учнями своєї психологічної захищеності; доброзичлива, творча атмосфера уроку;
c) високий рівень мотивації навчання учнів, активність у пізнавальній діяльності, свідомий характер навчання;
d) оптимальне співвідношення між свободою учня у виборі змісту, методів навчання і педагогічним керівництвом його діяльністю; збільшення самодіяльності учнів;
e) творче самопочуття вчителя і учнів на уроці, відчуття ними задоволення від спільної праці, реалізація потреби учнів у персоналізації, у суспільному визнанні. [1.274].
3. Особливості побудови уроку діалогічної взаємодії:
Головні технологічні елементи організації навчання на уроці: 1) мета уроку, її спрямування; 2) завдання і професійна позиція педагога; 3) механізм педагогічної співпраці у навчанні; 4) характер пізнавальної діяльності і позиція учнів у навчанні; 5) оцінка навчання.
Порівняльна таблиця моделей "урок - діалог" і "урок-монолог" [1.277-
278].
№ п/п
Елементи технології уроку уурурокупобудови уроку
Модель "урок-діалог"
Модель "урок-монолог"
1.
Мета уроку, її спрямування.
Розвиток інтелектуального, творчого потенціалу учнів засобами засвоєння основ наук. Добровільне і зацікавлене збагачення особистості знаннями, вміннями, навичками. Учень-співавтор власної освіти. Уважне ставлення вчителя до особистісного розвитку учнів, врахування їх індивідуальних інтересів і проблем. Формування ставлення до навчання як передумова особистісного розвитку учнів.
Інформаційне насичення учнів, виклад готових знань, перевірка їх засвоєння відповідно програми. Кінцева
мета – оволодіння учнями заданими еталонами, стандартами, оцінка знань, вмінь, навичок. Вивчення предмета як засіб підвищення освіти учнів.
2.
Завдання, професійна позиція.
Знайомство з учнями і встановлення продуктивної комунікації. Створення умов для активного навчання учнів, реалізації їх творчого потенціалу, потреб розвитку. Допомога учням у реалізації їх актуальних інтересів, у досягненні освітніх цілей. Особистісна позиція у спілкуванні з учнями, співпраця, довіра. Стимулювання навчальної активності, нейтралізація можливих особистісно- деструктивних цілей. Зосередженість на учнях, зацікавленість в їх зростанні.
Викладання навчальної інформації без активної самостійної діяльності учнів, перевірка знань; контроль за обов'язками і правилами поведінки. Домінування функціонально-рольової позиції, перевага адміністративних методів впливу. Дистанція у спілкуванні. Зосередження на власних завданнях уроку.
Головний механізм педагогіч-ного керів-ництва нав-чанням.
Орієнтація на контактну взаємодію з учнями, на їх інтереси, досвід, потреби. Рефлексивне керування пізнавальною діяльністю учнів, корегування на основі поведінки, стану, характеру цієї діяльності.
Прямий вплив на учнів з частковим урахування їх потреб, інтересів. Керування пізнавальною діяльністю засобами примусу, дисциплінарного впливу, вимоги до учнів підкоренні вимогам вчителя. Приховане програмування думок і знань учня.
Характер пізнаваль-ної діяль-ності і позиція учня.
Активна пізнавальна діяльність, самостійна робота, ініціативність, творчість. Учень - рівноправний суб'єкт навчання, відповідальність за його результати. Суб'єкт –ний характер пізнавальної діяльності. Учень проявляє своє ставлення до знань, використання їх на прак-тиці. Співпраця з учителем.
Перевага репродуктивної діяльності, несвідоме засвоєння знань, брак ініціативи, творчості, власної думки, безпосереднє керівництво вчителя. Учень - об'єкт діяльності вчителя. Неактивне сприймання навчальної інформації. Учень - пасивний споглядач або виконавець.
Оцінка навчання
Вчитель оцінює конкретну людину з її унікальними можливостями пізнання і творчості, інтересами і цінностями, а також якість досвіду та переживання учнів. Оцінювання учнів з урахуванням докладених ними зусиль, індивідуальних особливостей, рівня особистісного зростання. Мета оцінки — не тільки контроль, а й заохочення до самопізнання, самооцінки, самонавчання і розвитку.
Оцінюються лише точні знання і смисли у жорсткій логічній схемі бінарних позицій “ знає - не знає”,
“ вміє – не вміє”, “ вихований – невихований”. Оцінка — формальний показник результату навчання, не враховує рівня розвитку учнів, не орієнтує в навчанні. Оцінка - форма персоналізації учня для вчителя, підміна оцінкою особистості учня.
Показники ефективності уроку-діалогу:
1. Високий рівень мотивації навчання учнів. Урок - час спільної праці, продуктивного мислення вчителя і учнів.
2. Взаєморозуміння між учителем і учнями: довіра, повага, справедливість, бажання працювати разом.
3. Високий рівень пізнавальної активності учнів, розкутість думок. Учні не бояться помилок, готові до творчості, виявляють зацікавленість у розвитку проблеми.
4. Взаємна зацікавленість учителя і учнів спільною працею на уроці: учні збагачуються новою цікавою інформацією, мають можливість виявити свої здібності, отримати визнання в класі; вчитель задоволений співпрацею з учнями, тим, що може віддати їм частку свого інтелектуального, духовного надбання та одержав позитивні результати.
Розглядаючи особистість учня як багаторівневу й багатомірну систему, В.О.Сухомлинський вважав, що потрібен системний підхід до забезпечення успіху у навчанні, який охоплює всі сторони педагогіки – від постановки цілей, конструювання педагогічного процесу до аналізу ефективності застосування педагогічних прийомів і методів. В.О.Сухомлинський визначив основні шляхи досягнення успіху: гуманістичний підхід до особистості, індивідуалізація навчання на основі глибокого знання дитини, активність учня, позитивна емоційна забарвленість спілкування вчителя і учня.
4. Способи активізації пізнавальної діяльності учнів:
Формування мотивів діяльності через: використання актуального нового матеріалу; унаочнення, застосування новітніх технологій навчання, дидактичних ігор, змагань; зв'язок матеріалу з життям, досвідом учнів; постановку проблемних питань, завдань.
2) Формування системи знань, вмінь, навичок завдяки: виділенню головного в матеріалі; прийомів логічного мислення (аналогія, аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, протиставлення); інтеграції навчального матеріалу з різних дисциплін,
3) Застосування спеціальних завдань на розвиток критичного і самостійного мислення (завдання з нестандартними або "зайвими" даними, "помилками" вчителя, завдання, які вчасно і розумно оцінюються вчителем або вимагають самооцінки чи самостійної роботи.
4) Індивідуалізація, диференціація навчання: самостійна постановка учнями питань, доповнення, власні приклади, доповіді, виступи; надання учням індивідуальних завдань з декількома розв'язками, підвищеної трудності тощо; застосування диференційованих завдань; поєднання індивідуальних, групових, колективних форм роботи, використання методів програмного, проблемного навчання.
Одним із способів активізації пізнавальної діяльності учнів є проблемне навчання – такий спосіб навчання, в якому активізується пізнавальна діяльність учнів шляхом створення проблемної ситуації (ПС) на основі розв'язку проблемних завдань (ПЗ). Наслідками створення проблемної ситуації є інтерес учнів до нової пізнавальної проблеми, яку
поступово розбивають на окремі проблеми. На всіх етапах проблемного навчання учні приймають активну участь у процесі пізнання.
Причини невдач на уроці діалогічної взаємодії: недостатнє моделювання вчителем роботи; погане самопочуття вчителя; невміння впровадити задумане в реальну дію на уроці; перевантаження учнів інформацією; відсутність чіткої системи роботи, композиції уроку; непродумане опитування; неприйняття учнями матеріалу уроку, що викликане незнанням матеріалу або моральними, фізичними, психологічними причинами; нетерпіння, роздратованість вчителя; непідготовленість уроку; відсутність комунікативних навичок; нелюбов вчителя до даного матеріалу; неприязнь вчителя до учнів або незадоволеність вчителя собою, яка зривається на учнях; відсутність взаємодії, взаєморозуміння. [4.120].
5. Досвід вчителів - майстрів в організації діалогу з учнями на уроці.
Досвід гуманізації навчання:
Ш.Амонашвілі, С.Лисенкової, В.Сухомлинського в початковій школі. Система роботи донецького вчителя В.Шаталова з організації навчання кожного учня на високому рівні пізнавальної активності, самостійності, якості навчання і виховання. Система В.Шаталова охоплює більше 200 параметрів активізації пізнавальної діяльності учнів (випередження теоретичних знань перед практикою, вивчення матеріалу блоками з використанням опори; більш, ніж 40 прийомів перевірки знань, вмінь, навичок; відкриті перспективи досягнення успіху в навчанні кожним учнем тощо).
Система всебічного розвитку особистості шляхом створення школи - комплексу (п'ять центрів розвитку) в досвіді О.Захаренка - директора Сахнівської середньої школи на Черкащині.
Система творчого розвитку особистості на базі творчих робіт, кімнат, творчих книжок тощо в роботі вчителя трудового навчання І.Волкова. Досвід роботи вчителів за профілем студентів.
Тема 1.4 Видатні майстри педагогічної праці А. Макаренко,
В. Сухомлинський План.
1. Основні етапи життя і діяльності А. Макаренка.
2. А. Макаренко про педагогічну майстерність.
3. Система роботи новатора А. Макаренка як приклад для становлення педагога-майстра.
4. В. Сухомлинський - людина, вчитель, вчений.
5. Новаторські ідеї педагога В.Сухомлинського.
6.В. Сухомлинський про вчителя і школу.
7. Педагогічна задача: структура, приклади.
Література
1. Державна національна програма "Освіта" / Освіта. Україна XXI століття. - К., 1994.
2. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХ1 ст. // Освіта України. - №29, 18.07.01
3. Макаренко А.С. Некоторые выводы из моего педагогического опыта // Пед. соч.:в 8 т.- Т. 4. - Москва, 1984. - С. 235 - 236, 243 - 247.
4. Макаренко А.С. О моем опыте // Пед. соч. в 8 т. - Т. 4. - Москва, 1984. - С. 260-266.
5. Макаренко А.С. Педагогическая поэма. Флаги на башнях. // Пед. соч. в 8 т. - Т.З, 6. - С. 8-445; С.8-309.
6. Макаренко А.С. Предисловие к альбому "Наши жизни - Горькому -горьковцы" // Пед. соч. в 8 т. - Т. 1. - Москва, 1983. - С. 91 - 92.
7. Козлов И. Ф. Педагогический опыт А. С. Макаренко. - Москва, 1987. -159 с.
8. Творческое наследие А.С. Макаренко и совершенствование подготовки педагогических кадров: Тезисы докладов и выступлений на Всесоюзной научно-практ. конференции, посвященной 100-летию со дня рождения
А. Макаренко. - Полтава, 1988. -367 с.
9. Сухомлинський В. О. Вибр. твори: В 5 т. - К., 1977.
10. Сухомлинський В. О. Сто порад вчителю // Вибр. твори: В 5 т.- Т. 2. - К.,
1976.
11.Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике. - Москва, 1990. - 304 с.
12..Зязюн И. А., Родчанин Е. Г. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об идеалах
В.А. Сухомлинского. - Москва, 1991.
13.. Цюпа I. В. Сухомлинський (Добротворець). - К., 1985. -216 с.
Короткий зміст.
1. А.С. Макаренко народився 13.03.1888 року в м. Білопілля Харківської губернії в сім'ї робітника з/д майстерень. У 1901 pоці сім'я переїхала до п. Крюкова (під Кременчуком). 1904 рік - закінчив 4-х класне училище, згодом - однорічні педагогічні курси.
1905 - 1911 - народний вчитель у 2-х класному з/д училищі в Крюкові.
1914 - 1917 - навчання в Полтавському вчительському інституті.
1917 - 1920 - інспектор у Крюкові, вчитель у Полтаві.
1920 - 1927 - робота в колонії ім. Горького.
1927 - 1935 - робота в комуні ім. Ф.Дзержинського.
1935 - 1936 - помічник начальника по керівництву трудовими колоніями МВС УРСР.
1937 рік - переїзд до Москви, літературна діяльність, виступи перед вчителями (09.03.39 виступає перед студентами і викладачами Харківського педагогічного інституту з досвідом роботи в колонії і комуні). Помер 1 квітня 1939 року.
Найвідоміший твір А.С. Макаренка - "Педагогічна поема" написано у 1928 pоці (надруковано Горьким в 1933 - 1936 рр.). У 1938 pоці - "Прапори на баштах", 1936 році - "Книга для батьків".
У Німеччині працювала "лабораторія по вивченню спадщини А.С.Макаренка" (1968 рік.). В Японії в 70-ті роки видано "Начерки світової історії педагогіки" (40 томів), у 16 томі - детально викладено досягнення
А. Макаренка.
2. "... я працював 32 роки педагогом..., і старався розмірковувати над своєю педагогічною працею..., і у мене була деяка своя... манера педагогічної праці. Ця манера прийшла до мене не від моїх талантів. Вона прийшла від необхідності, від характеру тієї справи, яку мені доручили" [Т. 4. 281]. "Багато хто вважає мене спеціалістом по роботі з безпритульними. Це неправда. Я всього працював 32 роки, з них 16 років - в школі і 16 років- з безпритульними. Правда, в школі все своє життя я працював в особливих умовах - у заводський школі, що знаходилася під постійним впливом робітничої громадськості, громадськості партійної" [Т.4. 110].
У статті А. Макаренка "Деякі висновки з мого педагогічного досвіду": педагогічна майстерність визначається як "дійсне знання виховного процесу..." [Т.4.234].
У статті "Про мій досвід" А. Макаренко пише: "Педагогічна майстерність - зовсім не проста справа... Майстерність вихователя не являється якимось особливим мистецтвом, яке вимагає таланту, але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта..., можливо і потрібно розвивати зір... Це необхідно для вихователя. Треба вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це читання може бути описане в спецкурсі....Педагогічна майстерність заключається і в постановці голосу вихователя, і в керуванні власним обличчям... Педагог не може не грати... Учню іноді треба продемонструвати муки душі, а для цього треба вміти грати... Я став дійсним майстром тільки тоді, коли навчався говорити "іди сюди з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів у постановці обличчя, фігури, голосу. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не відчує того, що потрібно. А у вихователя майстерність проявляється на кожному кроці..., треба вміти керувати своїм настроєм." [Т.4. 262].
"Треба вміти сказати так, щоб вони в вашому слові відчули вашу волю, вашу культуру, вашу особистість. Цьому потрібно вчитися" [Т.4.242].
"Рухи - це не такий пустяк. Вміти ходити, вміти стояти, говорити, вміти бути ввічливим - це не пусте... Вміння встати - теж багато значить" [Т.4. 318].
"Я на зовнішність звертав найпершу увагу. Зовнішність має велике значення в житті людини... Я вимагав не тільки охайності, але вишуканості, щоби вони могли ходити, стояти, говорити. Вони були дуже привітливими, ввічливими джентльменами. І це зовсім необхідно" [Т.4. 456].
А.Макаренко визначив компоненти педагогічної техніки: "... це мистецтво постановки голосу, мистецтво тону, погляду, повороту. І є ще багато таких ознак майстерності, прямих звичок, засобів, які кожний педагог, кожний вихователь повинен знати" [Т.4. 234].
"Я не говорив, що у мене немає майстерності. Я говорив, що у мене немає таланту, а майстерності я добився. Майстерність це те, чого можливо добитися, і як може бути відомий майстер - токар, прекрасний майстер - лікар, так повинен і може бути прекрасним майстром педагог...
І кожний із вас, молодих педагогів, буде обов'язково майстром, якщо не покине нашої справи, а наскільки він оволодіє майстерністю, - залежить від власного напору" [Т.4.244].
У праці "Методика організації виховного процесу" А.С.Макаренко підкреслює роль стилю роботи з колективом. Ним написані статті, які корисні як науково-методичні поради вихователям щодо професійного самоудосконалення: "Деякі висновки з педагогічного досвіду" "Про мій досвід", "Мої педагогічні погляди", "З досвіду роботи", "Доповідь в педагогічному училищі"... (1938 - 1939 p.p.) тощо.
"Педагогічна майстерність може бути доведена до великого ступеню досконалості майже до ступеню техніки. В це я вірю і усім своїм життям шукав доказів цієї віри...
Треба, щоби педагогіка оволоділа засобами впливу, які були би настільки універсальні та могутні, що, коли наш вихованець зустріне погані впливи, навіть найсильніші, вони би нівелювалися і ліквідувалися вашим виховним впливом"[Т.4.313].
А.С.Макаренко вважав, що заклади освіти, де ведеться підготовка педагогів, відповідають за формування у них педагогічної майстерності:
"... наші вузи повинні рішуче перебудувати свої програми. Вони повинні давати добре підготовлених, грамотних педагогів -техніків"[Т.4.383].
3. Система роботи новатора А. Макаренка є прикладом становлення педагога-майстра. В її основі лежить гуманізм. У листі до М. Горького (22.11.29) А.С. Макаренко писав: "Не може бути виховання, якщо не зроблено центральну установку на цінність людини".
Якості педагога-майстра за Макаренком: гуманізм, любов і вимогливість до дітей; політична зрілість, соціальна активність; педагогічний авторитет, що базується на широкій ерудиції і моральній чистоті особистості; педагогічний такт; діловитість, твердість волі; володіння технологією виховного впливу; комунікативні, організаторські здібності; здатність до педагогічної творчості, постійний пошук оптимальних шляхів розв'язку виховних проблем; педагогічна стійкість, вміння відстоювати своє право на творчість, відповідальність за справу виховання. "Вихователь повинен вміти організовувати, ходити, шуткувати, бути веселим, сердитим, вести себе так, щоб кожний рух його виховував" [Т.4.172].
Творча система роботи А.С.Макаренка охоплювала всі сторони
всебічного розвитку особистості.
4. Видатний український вчений і вчитель В. О. Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в с. Василівці Онуфріївського району на Кировоградщині (Херсонська губернія) у селянській родині.
1934 -1935 - навчання в Кременчуцькому педагогічному інституті.
1935 - 1938 - вчитель української мови і літератури у 5-7 класах (с. Василівка, с. Зибівка).
1936 - 1938 - заочне навчання в Полтавському педагогічному інституті на філологічному факультеті.
1938 -1941 - вчитель української і російської мови в 8 -10 класах, завуч середньої школи (с.Онуфріївка).
1941. 07 - 1942. 02 - учасник Великої Вітчизняної війни, політрук роти, інвалід війни.
1942 - 1944 - директор Увинської середньої школи.
1944 -1948 – завідувач райвно (с.Онуфріївка).
1948 - 02.09.1970 - директор середньої школи с. Павлиш
1955 – захистив кандидатську дисертацію на тему "Директор школи -керівник навчально -виховного процесу" (735 с.)
1957 – член – кореспондент АПН РСФСР.
1958 - заслужений вчитель УРСР.
1968 – нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці, член - кореспондент АПН СРСР.
1970.02.09 –помер В.О.Сухомлинський.
Вчитель - майстер широкого профилю В. О. Сухомлинський був висококультурною людиною, володів 8 іноземними мовами. Його науково – педагогічна спадщина містить понад 40 книг, приблизно 500 статей, 120 казок для дітей. (Див.: Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. - К., 1976 -1977; "Серце віддаю дітям", "Сто порад вчителю", "Як виховати справжню людину", "Народження громадянина", "Павлиська середня школа", "Розмова з молодим директором школи", "Батьківщина в серці", "Батьківська педагогіка" та інші).
5. Новаторські ідеї педагога В.Сухомлинського:
- любов до дітей, віра в творчі сили дитини. ("Кожна дитина повинна бути щасливою");
- виховання через розум, серце, руки дитини. "Школа радості" (1951 -1952 рp.);
- мудрість педагогічної і батьківської любові, влади колективу;
- всебічний розвиток особистості кожної дитини;
- теорія виховання справжньої людини;
- система навчання грамоті через образно-чуттєве сприймання дітьми 6 років довкілля: емоції - почуття - сприймання - уява - образи навколишнього світу - образно-емоційне мислення - логічне мислення - запам'ятовування - застосування різноманітної діяльності (малювання, читання, роздуми, спостереження, творчість, праця);
- система підготовки до сімейного життя;
- традиції, свята, культи в вихованні;
- система вимог і порад педагогам ("Сто порад учителеві",...) [Т. 2. 418-654].
У працях “ Духовний світ школяра “, “ Народження громадянина “, “ Як виховати справжню людину “В.Сухомлинський створив ідеал справжньої людини, якій притаманні такі риси характеру: відданість рідній землі, рідному народові, обов’язок перед ним, любов до рідної мови, повага до старших, любов до матері й батька, бережливе ставлення до природи, доброта, працелюбність.. У цих творах розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил “Десять не можна“, “Дев’ять негідних речей“, які складають азбуку моральної культури. У працях розкривається зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов’язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, щедрості, милосердя. Ідеал справжньої людини визначається Сухомлинським на засадах загальнолюдських цінностей і народної педагогіки, об’єднує найкращі риси менталітету українського народу.
Після глибокого вивчення спадщини В.О.Сухомлинського його принцип гуманізму можна уявити як струнку систему. Ця система включає систему блоків, кожен з яких – це вимоги до діяльності вчителя:
1. Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.
2. Любов до дітей і кожної окремої дитини.
3. Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.
4. Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.
5. Глибоке знання дитини.
6. Розуміння дитини – педагогічна емпатія.
7. Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.
8. Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.
9. Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.
10. Бути другом, мудрим радником дитини.
Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що “педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того, наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу” [58,243]. Методика гуманістичного виховання у Василя Сухомлинського являє собою систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного спілкування вчителя з учнями. У Павлиської середній школі, яку ще за життя педагога (1948-1970 рр.) називали школою-лабораторією педагогічної думки і практики виховання, поступово створювалась та відшліфовувалася струнка методика гуманістичного виховання, що містить такі найголовніші методи:
· Виховання словом: роз’яснення вчителем моральних понять, цінностей, норм, правил гуманної поведінки; етичні бесіди; словесне виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин тощо.
· Виховання прикладом: відношення до людей, навколишнього світу, природи, України, людства.
· Система методів організації діяльності і формування досвіду гуманної поведінки дітей: вправлення (добрі справи); організація спеціальних педагогічних ситуацій; доручення; спонукання до творчо корисної діяльності; створення ситуації успіху тощо.
· Стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності: похвала, заохочення, примус, осудження, недовіра, нагляд, заборона, обмеження, моральна підтримка та інші.
· Самовиховання, саморозвиток учнів як вершина, мета виховання.
Одну з мудрих педагогічних статей Сухомлинський назвав “Не бійтесь бути ласкавими”. У ній він з болем відмічав, що дуже часто в сім’ї та школі звучить неласкаве, байдуже, часом - грубе слово, що ранить душу дитини, робить її байдужою до будь-якого прояву людяності. Підвищений тон голосу у спілкуванні з дітьми створює нервову напругу, виснажує нерви. Діти можуть звикнути до цього. Тоді у дитини притупляються почуття, зникає сердечна чутливість, а сам педагог назавжди втрачає ті найважливіші нюанси, тони, півтони емоційної чуттєвості, які саме і роблять людину Людиною.
В.Сухомлинським було розроблено гуманістичні принципи педагогіки:
1.Пізнання багатогранності дитини.
2.Віри в її неповторність і талановитість.
3.Визнання природного оптимізму дитини.
4.Обережного звернення до її душі й розуму.
5.Захисту багатства людської природи в дитячій душі.
6.Виховання в учнів самоповаги.
7.Утвердження краси в природі і в людині.
Для сучасного педагога мають велику цінність методичні поради великого педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного світу людини. Ідеалом учителя сучасної школи повинен бути той взірець вихователя, яким був сам В. Сухомлинський і якого він бачив у своїх мріях. Головними рисами такого вихователя – гуманіста є:
1.Мудрі любов і влада педагога над розумом і душею дитини.
2.Багатство думки, висока загальна культура.
3.Спільні з дитиною погляди на життя, людину як найвищу цінність.
4.Здатність зцілення душевних ран дитини.
5.Ніжне, ласкаве ставлення до дитини.
“Вчительська професія, - писав В.Сухомлинський, - це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – один із тих корінь, які живлять покликання до педагогічної праці” [10,243].
6. Перша порада із "Сто порад учителеві " В.Сухомлинського стосується розуміння проблеми "Що таке покликання до праці вчителя? Як воно формується? " [Т.2. 420 -425].
Властивості педагогічної професії: а) «Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, - з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров'я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя»; б) кінцевий результат праці віддалений в часі; в) багатофакторність впливів на дитину, «... завдання - боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір позитивним». Розумний, умілий, мудрий вихователь; г) «Об'єкт нашої праці - найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, - розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість». Впливати тим же. Найважливіші інструменти впливу - слово, краса довкілля і мистецтва,
весь емоційний діапазон людських відносин і обставин; д) об'єкт праці педагога - дитина - повсякчас змінюється. «Наша праця - формування людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не зіставити».
Якості педагога - майстра: 1) "Учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, який ніколи не припиняється... Це подив перед багатогранністю і невичерпністю людською"; 2) "... практична педагогіка - це знання й уміння, не тільки доведені до ступеня майстерності, але й підняті до рівня мистецтва... виховувати й відчувати її індивідуальний світ";
3) " Наріжний камінь педагогічного покликання - це глибока віра в можливість успішного виховання кожної дитини». Терплячість до дитячих слабостей, мудрість в розумінні дитини, конфліктів:
4) «Гармонія серця і розуму» педагога. «Чуйність, сердечна турбота про людину - це плоть і кров педагогічного покликання»; 5) «... Уміння настроювати себе на задушевну розмову з учнем, особливо з підлітком, надзвичайно важливе в тій майстерні педагогічних засобів, яку повинен створити для себе кожний учитель. Це вміння треба виховувати в собі, створювати, удосконалювати, «відшліфовувати», робити тоншим і більш дійовим... необхідно глибоко проникати в душу дитини, вдумуватися в те, чим вона живе, як вона дивиться на світ, чим є для неї люди, що оточують її.
Дорогий мій колега, щоб стати справжнім вихователем, треба пройти цю школу сердечності - протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується ваш вихованець. Це одна з найтонших речей у нашій педагогічній справі» (Т2.424 -425).
7. Педагогічна задача (проблема) потребує цілої системи опрацювання Доцільно: 1) вивчити її умову (діючі особи, зв'язки обставини); 2) поставити запитання (як діяти вихователю?); 3) звернутися до розв'язку автора (педагога); 4) проаналізувати пропозиції колеги («Мій розв'язок» з поясненням”).
Приклади педагогічних задач з досвіду роботи А. Макаренка,
В. Сухомлинського.
|
