Гриф надано Міністерством освіти і науки України

Райковська Галина Олексієвна,д.пед.н., професор, завідувач кафедри загально інженерних дисциплін Житомирського державного технологічного університету;

Козяр Микола Миколайович, д.пед.н., професор, завідувач кафедри теоретичної механіки, інженерної графіки та машинознавства Національного університету водного господарства та природокористування;

Сивак Іван Онуфрійович, д.т.н., професор, завідувач кафедри технології та автоматизації машинобудування Вінницького національного технічного університету.

© Чернілевський Д.В., 2014

Джеджула О.М., 2014

Гунько Н.А., 2014

ISBN

Вступне слово

Передбачаю можливе обурення досвідчених колег, які думають: „Хто це і чого мене збирається навчати. Я і сам інших навчаю...”. Але, крім досвідчених, є і працівники-початківці, які взялися за проблему надання освітніх послуг. Причому, є і такі, які щойно захистили диплом з технічної чи технологічної спеціальностей і залишилися на викладацькій роботі. Саме такій категорії викладацьких кадрів адресується ця книга.

Підручник, за умови його творчого використання, – запорука професійного успіху педагога й організатора навчально-виховного процесу.

Основна мета підручника – допомогти педагогу і менеджеру сучасного вищого навчального закладу в опануванні дидактичних систем та освітніх технологій, спрямованих на розвиток особистості студента, та їх творчої реалізації в процесі навчання.

Одним із завдань підручника є аргументована проблематизація ключових дидактичних понять. Щоб викликати емоційну реакцію читача й допомогти йому в особистісному самовизначенні, пропонуються інваріантні дидактичні позиції, системи навчання і підходи. Відмінною рисою цього підручника є те, що він орієнтований на надання допомоги дорослому суб'єктові в опануванні знань з педагогіки (андрагогіки).

Андрагогіка (від грец. andirons - доросла людина і agoge -керівництво, виховання) – розділ дидактики, що розкриває специфічні закономірності опанування знань і вмінь дорослим суб'єктом навчальної діяльності, а також особливостей керівництва ним з боку професійного педагога.

Історично зародження освіти дорослих відносять до XVIII ст. Воно пов'язане з необхідністю підвищити рівень культури людини, надати їй необхідних елементарних загальноосвітніх і початкових професійних знань, що дозволяють адаптуватися до мінливих умов життя.

Систематизацію андрагогіки відносять до періоду науково-технічної революції 2-ої половини XX ст., коли значно розширилася сфера формальної і неформальної освіти дорослих, що вимагала спеціальних досліджень в інтересах підвищення ефективності навчального процесу, осмислення традиційної педагогічної проблематики у світлі ідей безперервної освіти.

Найважливішим завданням освіти дорослих після 1917р. стала ліквідація неграмотності. Потім у країні з'явилися робітфаки і вечірні школи, робочі університети і різні курси. Наприкінці 60-х рр. почали формуватися різні галузеві і міжгалузеві інститути підвищення кваліфікації. Із середини XX ст. освіта дорослих найчастіше розглядається як елемент безперервної освіти, як готовність до професійної мобільності і конкурентоздатності, як форма одержання другої вищої освіти (другої кваліфікації). Основною метою системи освіти дорослих як соціального інституту в умовах кризової ситуації, викликаної глобалізацією і перебудовними процесами, є надання соціально-освітньої допомоги особистості в адаптації до нових умов існування, у визначенні її участі у виробничому, соціальному і культурному житті суспільства, у формуванні соціального імунітету, адекватної поведінки в екстремальних умовах.

Характерною рисою останніх років є прагнення дорослого населення підсилити свою відповідність вимогам ринку праці, товарів і послуг, професійної кваліфікації, функціональної і технологічної грамотності, компетентності і загальної культури та полікультурної освіти.

Наведемо деякі відмінні риси дидактики у ВНЗ (андрагогіки) від дидактики загальної середньої освіти. Якщо у загальній середній освіті педагогіка передбачає формування деяких „надпрофесійних” компонентів („азів” функціональної грамотності), а також деякий зсув акцентів на вищому етапі середнього навчального закладу профільного типу (фізико-математичний, біолого-хімічний, технічний, гуманітарний профілі), то у навчанні у вищому навчальному закладі вона є стрижне

вою, - починаючи з нижчого етапу, у вищій школі весь процес навчання керується завданням формування знань, умінь і навичок, професійного мислення фахівця конкретного профілю майбутньої діяльності, по- перше.

По-друге, дидактика у вищій школі має справу зі специфічними процесами педагогічної взаємодії: з одного боку – значно більш мотивований до процесу навчання студент, з іншого боку – значно більш кваліфікований у науковій галузі, що відповідає навчальній дисципліні, викладач.

По-третє, обсяг навчального матеріалу у вищому навчальному закладі, і, відповідно, зусилля, необхідні для його якісного викладання і засвоєння такі, що потребують принципово інших методів і форм роботи, ніж у середній школі. Сьогодні вища школа (особливо на нижчому рівні) орієнтується найчастіше на злегка модифіковані „школярські” методи роботи, коли на лекції, як у школі, здійснюється звичайний виклад матеріалу, тільки значно більшій кількості слухачів, а на семінарах студент, так само, як і рік тому у середній школі, навчається тільки зі страху бути відрахованим, не прагне вникнути в зміст матеріалу, що вивчається, а лише намагається швидше „проскочити” черговий контрольний рубіж.

На відміну від подібного стану, освіта дорослих, виконуючи функцію усвідомлення себе в навколишньому світі, базується на суб'єктному пізнанні дорослого і на суб'єктних взаєминах в освітніх процесах.

Методологічною основою андрагогіки є організація діяльності, усвідомлення власних дій як цілісності думки, слова, руху в їх єдності. В процесі освіти дорослих відбувається не лише засвоєння інформації, але й опанування методами роботи з нею. У методах формується характер взаємодії між викладачем і студентами.

У сучасних умовах система освіти дорослих переживає ряд проблем, що пронизують усю її структуру на різних рівнях (державному, регіональному, на рівні навчального закладу, студентів), породжених рядом суперечностей:

- між здійснюваними докорінними перетвореннями суспільства в їх позитивній частині і нерозробленістю освітніх технологій, що дозволяють їх осмислити, зрозуміти і прийняти;

- між гострою необхідністю масової перепідготовки дорослих у зв'язку зі зміною виду діяльності і неприйняттям самого процесу освіти в тому його вигляді, у якому він є в конкретних навчальних закладах, у його методиках, технологіях, результатах;

- між цілісністю і системністю навколишнього світу і нерозробленістю цілісного, системного уявлення про суб'єкт освіти;

- між необхідним для цієї спеціальності і реальним рівнем знань;

- між реальним рівнем знань і необхідним для опанування соціальних умов діяльності, соціальних відносин, соціально схвалюваних норм поведінки;

- суперечностями саморефлексивного характеру, зумовленими, з одного боку, прагненням краще розібратися в собі і, з іншого боку, недостатньо розвинутим механізмом рефлексивного контролю, недостатнім знанням самого себе;

- суперечностями між рівнем знань людини і новими проблемними пізнавальними завданнями, висунутими не лише потребами життєдіяльності (практики), але й ним самим.

Розв’язання наведених суперечностей можливе за умови:

- виникнення нових структур, що пропонують дорослим різноманітні освітні послуги з нових дефіцитних і престижних професій менеджера, маркетолога, дилера, брокера та ін.;

- трансформації колишніх структур освіти дорослих в інші, більш гнучкі і такі, що відповідають сучасним потребам;

- розширення цілей і напрямів освіти;

- надання дорослим повної свободи вибору напрямів і проблематики освіти;

- здійснення добру і структурування змісту освіти з урахуванням особистісних інтересів і потреб дорослих;

- прагнення використовувати освіту дорослих як фактор соціальної адаптації і соціального захисту деяких соціально-демографічних груп населення (безробітних, інвалідів, біженців, демобілізованих та ін.);

- використання сучасних інформаційних технологій у навчанні дорослих.

Дорослість є одним із етапів вікової еволюції людини, що триває близько 40 років і характеризується найвищими досягненнями особистості.

У соціально-психологічному сенсі дорослість настає в процесі формування людини як суб'єкта суспільно-трудової діяльності.

Основні характеристики дорослості:

- трудова діяльність є провідним видом діяльності дорослої людини;

- включення молодої людини у виробниче життя призводить до зміни соціального стану, її статусу;

- під впливом трудової діяльності і нового соціального статусу в молодої людини формується і нова соціальна позиція, що характеризує її як дорослу людину, – позиція повноправного суб'єкта своєї життєдіяльності.

Наведемо, посилаючись на інформаційне джерело [20], визначення окремих категорій андрагогіки:

Суб’єкт у навколишньому світі – той, хто усвідомлює себе індивідом (причетність до природи), особистістю (причетність до соціуму), людиною (причетність до духовного простору) в єдності й цілісності.

Дорослий в освіті – той, хто виявляє суб’єктність, самостійність:

- в усвідомленні власних потреб, цілей, самовизначення на діяльність;

- в усвідомленні необхідної для засвоєння інформації, змісту, критеріїв діяльності;

- в усвідомленні власних здібностей, необхідності опанування методами як способами діяльності.

Індивід та індивідуальність – те, чим наділила природа (рід, батьки, родичі, родина...), психологічні та фізіологічні особливості статі, віку, темпераменту та ін.

Соціальна дорослість виявляється в позиції „особистість” як значущість, важливість (повага) для різних рівнів соціуму (сім’я, група, колектив, спільнота: професійна, регіональна, національна та ін.; суспільство, світова спільнота).

Особистість та особистісність у суб’єкті освіти – це його соціальні позиції: професійні, громадянські та ін., уміння спілкуватися з іншими людьми і колективом, обмінюватися сукупним продуктом (інтелектуальним, емоційним, матеріальним) за критерієм совісті, розуміти і бути зрозумілим.

Духовна дорослість виявляється в позиції „людина” як розумність, віра, надія, любов, здатність до внутрішньої свободи і творчості.

Людина і людяність – це духовна сутність і її вияв у здатності творити добро і красу, вірити, сподіватися, любити, здатність піднестися над буденним.

Свідомість – внутрішній світ суб’єкта, що перебуває у континуумі із навколишнім світом, формується як знання-думки (інтелектуальний зміст), знання-почуття (емоційний зміст), знання-воля (репродуктивно засвоєна інформація).

Потреби як підсистема свідомості є сукупністю елементів: біологічних, соціальних, духовних. Вони обумовлюють активність, спрямованість дій, коло інтересів. Рівень керованості суб’єктом ними визначає його рівень вихованості, внутрішньої свободи, духовності.

Внутрішні норми – та частина зовнішньої інформації, яку зрозуміли, визнали, зробили своєю – засвоєною. Вони містять у різному обсязі норми науки, мистецтва, політики, права, релігії, моралі, якими кожен керується у своій життєдіяльності. Внутрішні норми підпадають під постійний вплив інформаційного простору.

Здібності містять природні задатки, які у процесі здійснення численних різноманітних дій розвинулись і досягли певного стану. Дія як контакт з навколишнім світом розвиває дані природою здібності творити думки, слова, рухи, що окультурюються і виявляються як рівень володіння технікою мислення, комунікацією, рефлексією.

Життєдіяльність – спосіб існування суб’єкта, що містить компоненти: природний початок (життя), діяльнісний початок (діяльність), освітній початок (усвідомлення себе в навколишньому світі) в єдності і цілісності.

Діяльнісний стан свідомості об’єднує готовність до самовизначення (прийняття рішень в конкретних ситуаціях); діяння за правилами, нормами, критеріями (не випадковим чином); володіння способами дій, що відповідають соціокультурі.

Позиція дорослої людини як суб'єкта різних видів соціальної діяльності визначається рядом особливостей, а саме: залученістю дорослої людини до сфери професійної праці; динамічними змінами світу з його глобальними проблемами; наявністю у дорослої людини цілісної несуперечливої позиції, що має інерційний характер; наявністю внутрішнього спонукання до навчання, що допомагає самому ставити собі завдання, будувати план його виконання і здійснювати його; самостійністю як умінням організувавти процес навчання від автономності мислення; здатністю до нововведень, до співробітництва; здатніс-

тю навчатися і передавати іншим отримані знання; мобільністю; постійним прагненням людини будувати свою професійну діяльність на основі нової інформації як спосіб її самовираження і саморозвитку. Тобто особистість як суб’єкт соціальних відносин і свідомої діяльності повинна перебувати у постійному стані розвитку.

Розвиток особистості – процес формування здібностей шляхом вдосконалення дій, вибору способу діяльності, що визначає рівень цивілізованості.

Розвиток духовний – формування здатності творити добро і красу в кожній дії, слові, думці.

Розвиток соціальний – формування здатностей оволодіти культурою, професіоналізму, патріотизму, громадянськості і т. д.

Розвиток біологічний – формування здатностей спадкових і знайдених від природних умов життя (села, міста; півночі, півдня і т. д.), здатності бути чоловіком, жінкою і т. д.

Розвиток природний (протягом життя) – ріст здатностей у процесі здійснення різноманітних дій.

Розвиток в освіті – спеціально організований процес усвідомлення,оволодіння і використання методів освіти як сільних способів пізнавальної діяльності викладача і тих, хто навчається, в результаті яких проявляються, формується, окультурюються здатності мислити (мислетехнічні), володіти словом (комунікативні), усвідомлювати дії (рефлексивні).

Розвиток у діяльності – оволодіння різноманітними способами діяльності, безперервне підвищення особистої компетентності, кваліфікації.

При навчанні дорослого контингенту неприпустимі дидактизм, менторство. Педагогічні взаємодії з такими студентами повинні бути діалогічними – носити характер партнерських відносин, у яких викладач є організатором навчальної діяльності. У зв'язку з цим його прямою функцією стає забезпечення формування у студентів потреби у засвоєнні нової інформації, методів роботи з нею. Це можливо за умови упровадження технологій активного навчання. Цьому в книзі присвячені глави 7 і 8. Креативне знайомство з наведеною в них інформацією дозволить викладачам опанувати технологію системно-модульного викладання навчальних дисциплін, активізувати самостійну роботу студентів, організувати її методичнезабезпечення й ефективну оцінку результату, опанувати технологіями складання авторських програм конкретних навчальних дисциплін, що повинні бути гнучкими, адаптованими до темпів змін відповідної інформації.

Таким чином, можна сформулювати основні цілі цієї книги в аспекті андрагогіки:

Ø систематизація інформації за сучасними дидактичними технологіями вищої професійної школи;

Ø розвиток навичок психолого-педагогічної рефлексії освітнього процесу;

Ø удосконалення навичок проектування освітнього процесу у світлі вимог Болонського процесу;

Ø формування (розвиток) навичок розробки і проведення різних процедур активного навчання (ігор, конкретних ситуацій, бліц-ігор, тренінгів, нетрадиційних лекцій, рефлексії та ін.);

Ø опанування психологічними технологіями мотивації та адаптації студентів до умов інтенсивної технології;

Ø сприяння вивченню основ технології педагогічного менеджменту і маркетингу;

Ø опанування технологією кредитно-модульної побудови змісту навчання і сучасного тестування;

Ø формування навичок роботи з урахуванням принципів андрагогіки;

Ø опанування технологіями роботи викладача з урахуванням принципів особистісно-орієнтованого навчання;

Ø опанування креативними методами освітньої діяльності, орієнтованої на активне впровадження дистанційного навчання;

Ø впровадження сучасної парадигми освітніх технологій – медіаосвіти, медіапедагогіки, медіакомпетентності як процесу розвитку й саморозвитку за допомогою масової комунікації.

Перераховані принципи андрагогічної концепції вищої професійної освіти мають базуватися на педагогічній прогностичності і, найголовніше, усьому повинно передувати духовне виховання.

Підготовка і вирішення цілей сучасної освітньої діяльності з урахуванням намірів вступу до Болонського процесу передбачають поступовий, виважений перехід до нової освітньої парадигми.Намір входження України до Болонського процесу, як і процес глобалізації, зобов’язують будувати освіту з урахуванням соціально-політичного аспекту. Долучення до культури як одна з функцій освіти у сучасному світі передбачає полікультурну освіту, яка в себе включає:

Ø глибоке і всебічне опанування культури власного народу як неодмінна умова інтеграції в інші культури;

Ø формування уявлень про різноманітність культур;

Ø виховання позитивного ставлення до культурних відмінностей, що забезпечують прогрес людства та умови для самореалізації особистості;

Ø розвиток навичок продуктивної взаємодії з представниками інших культур;

Ø виховання в дусі миру, терпимості, гуманного міжнаціонального спілкування.

Ця книга не є вмістилищем незаперечних істин, це, швидше, спроба широкого обговорення і різного тлумачення базових даних андрагогіки в системі людинознавства. Показуючи наскільки різноманітні підходи, тенденції, стилі і моделі в педагогічній науці і практиці, ми не приєднуємося до жодної з течій чи напрямів, підкреслюючи наявність різних шляхів розвитку педагогічних ідей. Це дає можливість викладачеві, який читає курс „Педагогіка” у вищому навчальному закладі, розподіляти акценти згідно з власними поглядами і проектувати на власний смак приклади для ведення практичних занять.

Таким чином, пропонована книга не вписується в жанр „рецептурних” посібників і не претендує на безапеляційно-концептуальну побудову курсу в логіці поданих глав (вони можуть бути в авторському курсі прочитані в іншій послідовності). Це спроба допомогти читачеві піднятися до рівня проблемно-педагогічного мислення, ввести його в коло найважливіших педагогічних проблем і завдань, спонукати до самостійних роздумів та пошуків спеціальної літератури (якщо виникає особливий інтерес) для більш поглибленого осмислення шляхів вирішення досить непростих проблем виховання і професійного становлення людини. Інакше кажучи, читаючи цю книгу (так само, як і будь-яке інше науково-навчальне видання), слід зважати на користь отриманого знання, для чого необхідно усвідомлювати прочитане, тобто мало прочитувати і багато розмірковувати про прочитане.