Студопедия — Ключові поняття: об'єкт, функції і завдання педагогіки
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ключові поняття: об'єкт, функції і завдання педагогіки






 

Для того, щоб з'ясувати, що таке педагогіка — наука, мистецтво, наука і мистецтво, необхідно визначити її об'єкт, предмет, функції, завдання та інші категорії. Як критерій доцільно використовувати універсальні (загальноприйняті) визначення (дефініції) науки, її функцій, об'єкта і предмета.

КАТЕГОРІЯ (від rpeц. kаtegoria – вислів; ознака) – наукове поняття, що відображає найбільш істотні властивості і відношення певного явища дійсності. Знати категорії необхідно, щоб розуміти мову науки.

Об'єкт науки – категорія, що позначає певну цілісність, виділену з об'єктивного світу, яка є галуззю людської діяльності і пізнання.

Мета науки – опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ дійсності, складових предмета її вивчення на основі законів, які вона відкриває.

Наука – це форма суспільної свідомості, в якій відображуються і нагромаджуються знання про сутність, зв'язки і залежність об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Наука як феномен – явище надзвичайно багатоаспектне. Наука як система знань стосовно практики має такі функції:

Ø описова – збирання і накопичення даних, фактів;

Ø пояснювальна – пояснення явищ і процесів, їх внутрішніх механізмів;

Ø узагальнювальна – формування законів і закономірностей, що систематизують і вбирають у себе численні розрізнені явища і факти;

Ø прогностична – наукові знання дозволяють завчасно передбачати невідомі раніше нові процеси і явища і на цій основі рекомендувати нормативно-законодавчі правила (закони).

Практику наука, як правило, випереджає. При цьому її слід розглядати як:

Ø соціальний інститут;

Ø результат наукового знання;

Ø наукову діяльність.

Наукові знання є одним з найважливіших компонентів змісту виховання як суспільного явища.

Наукова освіта молоді полягає в поступовому опануванні студентами системи об'єктивно достовірних, перевірених практикою, системотворчих узагальнень, основ знань і навичок, що є реальною і необхідною основою для вступу до соціально-економічної діяльності і отримання професійної освіти.

Наукове виховання здійснюється в процесі реального пізнання
і полягає в розвитку особистості, формуванні у студентів творчого, аналітичного ставлення до

 

 

явищ природи і суспільства, в умінні у будь-якій справі прогнозувати, будувати систему доказів, узагальнювати і моделювати.

ВИХОВАННЯ – в широкому соціальному розумінні – сукупність формувальних дій всіх суспільних інститутів, що забезпечують передачу з покоління в покоління суб'єкту накопиченого соціально-культурного досвіду; розвиток духовно-етичних норм і цінностей; розвиток біологічних спадкових і набутих від природних умов життя, виявляючи любов до батьків, роду, Батьківщини, опановуючи екологічну культуру. Слід зазначити, що найбільше ускладнення в практичній освітній діяльності становить духовна складова суб'єкта, що пов'язує його з духовним простором навколишнього світу, в якому розум, свобода, віра, надія, любов, думка - все те, що піднімає його над матеріальним (буттям, буденним), виявляється як „свобода, творчість, любов” (Н.А. Бердяєв), що дозволяє мати „дух-стрижень свідомості” (Л. М. Толстой), що дозволяє не „оскотинитися”, бути ЛЮДИНОЮ.

Самовиховання - усвідомлена, цілеспрямована діяльність людини, спрямована на саморозвиток, самоосвіту, вдосконалення позитивних і подолання негативних особистісних якостей.

ВИХОВНА СИСТЕМА – комплекс, що включає мету, суб'єкти, що реалізовують цю мету; діяльність, взаємини, що виникають між її учасниками і об'єднують їх; освоєне суб'єктами виховання середовище і управління, що забезпечує єдність компонентів виховної системи і розвиток цієї системи. Втрата будь-якого компонента призводить до руйнування системи в цілому. Здійснюючи теоретичний аналіз практики виховання, встановлюючи істотні зв'язки і закономірності, що функціонують в ній, тенденції і перспективи її розвитку, педагогічна наука розробляє на цій основі практичні рекомендації, завдяки чому відкриває перед практикою нові можливості і перспективи.

НАВЧАННЯ - конкретний вид спеціально організованого педагогічного процесу, що включає дві органічно взаємопов'язані діяльності: викладання і учіння, об’єднані педагогічною технологією.

Викладання (керівництво навчанням) – організація навчальної праці студентів, формування у них мотивації і досвіду пізнавальної діяльності, планомірна і систематична передача змісту освіти, визначеного метою навчання.

Учіння – засвоєння змісту освіти і досвіду навчально-пізнавальної діяльності студентами.

Педагогічна технологія – система способів, прийомів, кроків, послідовність виконання котрих забезпечує вирішення завдань виховання, навчання і розвитку особистості вихованця. Ознаки даної технології: змістовність, ефективність, економічність, відтворюваність, корективність, діагностичність.

ОСВІТА (система, процес, результат, цінність, послуга та ін.) – засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок у ході організованої педагогічної взаємодії викладача зі студентами або самоосвіти, здійснюваної на користь особистості і суспільства; рівень розумового і духовно-етичного розвитку особистості та її професійної кваліфікації. Зазначимо, що це визначення категорії „освіта” невичерпне, бо, скільки існує людина з розвиненою свідомістю, стільки існує її освіта як процес усвідомлення навколишнього світу і себе в ньому. Тому, на якийсь час увійшовши у стан компромісу традиційного розуміння освіти, слід визнати буквальне, семантичне значення освіти як формування образу зовнішнього світу у внутрішньому.

ОСВІЧЕНІСТЬ - особистісна якість, що характеризує, якою мірою людина опанувала і перетворила на своє надбання наявний соціальний досвід, перш за все, досягнення науки і культури. При цьому істотними є два параметри: кількісний – обсяг знань, їх усебічність, діапазон обізнаності і якісний – глибина розуміння життя, здатність самостійно аналізувати його явища і процеси. Термін не перед

бачає здатності до практичного застосування інтелектуального потенціалу людини, але й не виключає її.

САМООСВІТА - активна цілеспрямована пізнавальна діяльність людини, пов'язана з пошуком і засвоєнням знань в галузі, що її цікавить.

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРОЦЕС – спеціально організована, що розвивалася в часі і в межах певної виховної системи, взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої мети і покликана призвести до перетворення особистісних властивостей і якостей вихованців.

РОЗВИТОК – процес кількісних і якісних змін в організмі, психіці, інтелектуальній і духовній сфері людини, обумовлений впливом зовнішніх (природне і соціальне середовище, виховання, колективна діяльність, спілкування) і внутрішніх (анатомо-фізіологічні передумови, власна активність особистості, що реалізується в діяльності), керованих (виховання і самовиховання) і некерованих (об'єктивний, стихійний вплив середовища) чинників.

ФОРМУВАННЯ – процес становлення особистості людини в результаті об'єктивного впливу спадковості, середовища, цілеспрямованого виховання і власної активності особистості (самовиховання).

СОЦІАЛІЗАЦІЯ – засвоєння людиною цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних нині суспільству, соціальній спільноті, групі, і відтворення нею соціальних зв'язків і соціального досвіду.

їСоціалізація відбувається як в умовах стихійного впливу на людину, що розвивається, чинників суспільного буття, так і під впливом соціально контрольованих обставин і спеціально створюваних у процесі виховання умов.

Узагальнюючи викладене вище, даємо таке визначення категорії «педагогіка»:

Педагогіка — наука про виховання як свідомо і цілеспрямовано організований процес передачі духовних цінностей і соціального досвіду від попередніх поколінь новим поколінням, готуючи їх до загальнокультурного сучасного життя. Педагогіка вивчає завдання, сутність, закономірності, принципи, зміст, форми, методи, прийоми і умови ефективної побудови навчально-виховного процесу.

 

У систему педагогічних наук входять також і методики викладання окремих навчальних дисциплін, які, спираючись на загальнотеоретичні положення дидактики, вивчають специфіку викладання навчальної дисципліни і розробляють найефективніші шляхи вивчення всіх основних тем навчальної дисципліни.

Педагогіка вищої професійної школи (ВПШ) вивчає закономірності освіти, виховання, навчання і розвитку студентів, розробляє принципи навчання і виховання, інформаційні і педагогічні технології навчальної дисципліни, систему управління нею.

Вона узагальнює знання про педагогічні теорії, способи проектування інноваційних технологій, шляхи подальшого розвитку педагогічної системи. Це наука про підготовку людини до професійної діяльності.

Кожній людині рано чи пізно доводиться визначатися у своїй професії або спеціальності. Сучасний розподіл праці об'єктивно вимагає підготовки майбутніх фахівців за тисячами професій і спеціальностей, кожна з яких має свою специфіку. Цілком зрозуміло, що таке розмаїття видів трудової, професійної діяльності істотно ускладнює проблему наукового обґрунтування навчання, виховання і розвитку студентів на всіх етапах їхнього професійного становлення.

Елементи такого становлення є видимими вже з перших кроків долучення дитини до навколишнього світу. Вже на рівні первинних знань, навичок та умінь, якими опановує дитина в сім'ї, в дошкільних освітніх установах, в загальноосвітній школі, є зародки тих чи інших професійних компонентів, «ембріони» майбутньої трудової діяльності людини, незалежно від того, в якій сфері суспільно корисної праці їй належить реалізувати свої індивідуальні інтереси і здібності в майбутньому.

Ця особливість педагогіки вищої професійної школи зумовлена самим характером сходження кожної людини «щаблямими» становлення її особистості. Такі «щаблі» можна уявити у вигляді послідовного руху людини до все більш високих досягнень у своєму освітньо-професійному рівні (рис. 1.2).

Органічний взаємозв'язок зазначених вище ступенів та етапів дозволяє вказати найважливіші характеристики і параметри сфери освіти.

При цьому слід зазначити, що система вищої професійної освіти, з одного боку, є цілком самостійною автономною підсистемою освіти, а з іншого боку, ідеї і методи професійної освіти не можуть бути ізольованими від решти підсистем освіти, оскільки в кожній з них, починаючи з сімейного і дошкільного навчання і закінчуючи пролонгованою на все життя освітою дорослих, є компоненти професійної спрямованості.

Такі компоненти є видимими практично на всіх етапах освіти, незалежно від того, йдеться про первинні трудові навички дитини чи професійну орієнтацію школяра, формування всіх необхідних змістовно-процесуальних блоків становлення професіонала або менталітету особистості.

Звідси випливають щонайменше два фундаментальних філософсько-теоретичних положення,

 

украй важливих для усвідомлення статусу професійної педагогіки як науки.

 

 
 

 

 


Рис. 1.2. Етапи сходження суб’єкта до активної життєдіяльності

 

По-перше, об’єктом професійної педагогіки є не лише відносно вузька сфера спеціальної (професійної) підготовки людини до праці, але й уся цілісна система освіти.

По-друге, ця сфера з цілком зрозумілих причин не може бути об’єктом лише професійної педагогіки. Фактично сфера освіти є об’єктом уваги і застосування багатьох суспільних, природничих і навіть технічних наук, оскільки важко собі уявити, щоб наукове (справді наукове) обґрунтування розвитку цілісної системи освіти обходилось без сепаратного впливу, а головне, міждисциплінарної взаємодії, синтезу економіки, соціології, історії, філософії, наукознавства, різних галузей знань про природу, техніку і технології, всього комплексу наук про людину.

Загальноприйнято розрізняти об’єкт і предмет науки.

Об’єкт – це елемент дійсності і сукупність реальних явищ і процесів, на вивчення й обґрунтування яких спрямована певна галузь наукових знань. Об’єкт науки здебільшого є досить широкою сферою дійсності, яка унаслідок своєї складності й багатоаспектності допускає і навіть вимагає «співучасті» у своєму обґрунтуванні різних наук. Однієї науки може виявитися недостатньо для всебічного вивчення, обґрунтування і, тим більше, прогнозування розвитку відповідного складного об'єкта. Саме тому на передній план сучасної філософії і методології науки і наукових досліджень виходить проблема міждисциплінарного, інтеграційного системного підходу до досліджен

ня складних і багатоаспектних об'єктів будь-якої природи, незалежно від того, йдеться про природні чи про суспільні, соціальні науки.

Але необхідність інтеграційної взаємодії наук зовсім не означає пригнічення специфіки функціонування і самостійного статусу кожної окремої науки. Навпаки, саме в процесі такої взаємодії якнайповніше виявляються властивості тієї чи іншої науки, найбільш наочно розглядається її роль і місце в системі міждисциплінарного наукового пошуку. Це означає, що кожна наука повинна мати свій специфічний предмет дослідження, свою аспектну визначеність, свій ракурс розгляду того чи іншого складного об'єкта. Іншими словами, предмет науки – це та сторона (або сторони) об'єкта, на дослідження якої спрямовані відповідні конкретні дослідження в певній галузі наукових знань.

Предметом педагогіки є дослідження сутності розвитку і формування особистості, пов'язані з цим суперечності, закономірності взаємин, технології організації і здійснення навчально-виховного процесу.

Отже, що ж конкретно є предметом професійної педагогіки? На що, на виконання яких саме завдань повинні бути спрямовані зусилля і педагогів-дослідників, і методистів, і педагогів-практиків?

Для обґрунтованої відповіді на ці запитання необхідно звернути увагу на те, що педагогічна діяльність, як така, містить два основні аспекти. З одного боку, це діяльність суто практична, пов'язана з щоденною навчально-виховною роботою педагога-практика, викладача. Ключове слово, що характеризує такий вид діяльності – процес. Саме в бінарному процесі взаємодії педагогів і студентів і виконуються основні завдання освіти: навчання, виховання і розвиток студентів, опанування кожним з них відповідними знаннями, навичками і вміннями, світоглядними і поведінковими якостями особистості.

Завдання педагогіки – зробити цей процес найефективнішим, а якість освіти – найвищою. Тому цілком природно, що предметом педагогіки як науки, перш за все, є процес освіти, його технологічна сутність, тобто ті конкретні методи, засоби й організаційні форми навчання, виховання і розвитку студентів, що сприяють досягненню очікуваних результатів освіти. Але чи достатнє саме таке суто процесуальне бачення і визначення предмета педагогіки в цілому, і професійної педагогіки, зокрема? Ні, не достатнє.

Існує і інший аспект педагогічної діяльності, не менш важливий, ніж аспект процесуальний.

Проведемо невелику аналогію діяльності педагога-практика з діяльністю музиканта-виконавця. І в тому, і в іншому випадках вкрай важливі особистісні якості людини, її мистецтво виконувати відповідні творчі завдання, її виконавська майстерність. Але навіть найбільш обдарованому і професійно підготовленому віртуозу-виконавцю, чи то музиканту, чи то вчителю, необхідна партитура його практичної діяльності. Музиканту (за всієї важливості творчої імпровізації) необхідна партитура музичного твору, яку заздалегідь підготував у своїй не менш творчій, але жанрово іншій діяльності музикант-композитор. Педагогу-практику, навіть найбільш обдарованому і творчому, необхідні навчальний план, навчальна програма, заздалегідь розроблені і належним чином обґрунтовані методичні матеріали, в яких зазначені цілі освіти на тому чи іншому рівнях, її зміст, можливі методи, засоби, організаційні форми.

Іншими словами, процесу освіти (як етапу реалізації руху від мети до результату) повинна передувати ретельна теоретична і методична розробка системи майбутньої освітньої діяльності. Саме системи, оскільки в ній повинні бути відображені в своєму взаємозв'язку всі компоненти «партитури» майбутньої діяльності педагога-практика: відповідні освітні стандарти, цілі, зміст, методи, засоби й організаційні форми навчання, виховання і розвитку студентів.

Звичайно, така система не може бути надмірно «жорсткою», вона повинна вказувати, в основному, орієнтири майбутньому педагогічному процесу, визначати пріоритети і «технології» найефективнішого досягнення цілей освіти. І, звичайно ж, досвідченому і насправді творчому педагогу-практику повинен бути наданий максимально можливий «рівень свободи» для реалізації його педагогічного мистецтва, педагогічної майстерності. Він повинен мати право на власний шлях у цьому мистецтві, на своє бачення шляхів реалізації поставлених цілей. Але в принциповому плані педагогічна система не передбачає персоніфікації. Вона повинна бути розрахована на можливість

реалізації всіма практичними педагогами, незалежно від їх досвіду, таланту, суто особистісних якостей та ін. Інакше, як і в музиці, не вдасться уникнути небезпеки перетворення творчого процесу реалізації тієї чи іншої партитури-системи в «какофонічну», хаотичну імпровізацію, що граничить з елементарним свавіллям і завжди малопродуктивною анархією...

Таким чином, у професійній педагогіці, разом з аспектом практичної педагогічної діяльності, існує й аспект багатопланової (науково-дослідної, методичної) діяльності з проектування і конс

труювання педагогічних систем, з обґрунтування, перш за все, цілей і змісту освіти, які, у свою чергу, створюють передумови для обґрунтованого вибору методів, засобів і організаційних форм

освітньої діяльності.

 

З урахуванням сказаного, предмет професійної педагогіки набуває двоаспектного, двоєдиного характеру: педагогічний процес формування необхідних професійних якостей особистості і педагогічна система, що задає цільові, змістові і власне процесуальні (технологічні) компоненти такого формування.

Необхідно підкреслити, що педагогічний процес і педагогічна система перебувають в органічному зв'язку між собою. Неможливо собі уявити, щоб педагоги-дослідники і методисти змогли «сконструювати» працездатну й ефективну систему професійної підготовки студентів у відриві від особливостей реалізації цієї системи в реальному процесі такої підготовки з урахуванням специфічних особливостей контингенту студентів, реальної навчально-матеріальної і виробничої бази навчальних закладів того чи іншого типу, професійної кваліфікації педагогів, майстрів виробничого навчання, інструкторів, так само і педагогічний процес може бути цілеспрямованим і керованим лише на основі чітко заданих цілей і змісту професійної освіти, які необхідно реалізувати найефективнішим способом.

Розглянуті вище, здавалося б, суто теоретичні положення, пов'язані з характеристикою об'єкта і предмета педагогіки ВПШ, важливі не лише для визначення статусу цієї специфічної галузі науково-педагогічних знань, але й дозволяють осмислити й упорядкувати підхід до вирішення більш часткових, суто прикладних завдань професійного становлення людини. Одна з найважливіших проблем, притаманних усім ланкам освіти, але особливо актуальних саме для системи професійної підготовки будь-якого рівня і профілю, пов'язана з реалізацією прогностичної функції професійної педагогіки, з прогностичним обґрунтуванням всіх взаємопов'язаних компонентів педагогічних систем професійної освіти, і, перш за все, з міждисциплінарним дослідженням і прогнозуванням цілей і змісту професійної підготовки фахівців.

Педагогіка ВПШ може і повинна розглядатися, як система міждисциплінарних наукових знань досить широкого діапазону, що не зводиться лише до конкретної, вузькопрофільної підготовки фахівця з тієї чи іншої конкретної спеціальності. Ідеї, методи і підходи, розроблені в професійній педагогіці, можуть і повинні «пронизувати», фактично, всі етапи, всі ланки єдиної освітньої системи, або, як зараз прийнято говорити, єдиної системи безперервної освіти.







Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 810. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

Анализ микросреды предприятия Анализ микросреды направлен на анализ состояния тех со­ставляющих внешней среды, с которыми предприятие нахо­дится в непосредственном взаимодействии...

Типы конфликтных личностей (Дж. Скотт) Дж. Г. Скотт опирается на типологию Р. М. Брансом, но дополняет её. Они убеждены в своей абсолютной правоте и хотят, чтобы...

Гносеологический оптимизм, скептицизм, агностицизм.разновидности агностицизма Позицию Агностицизм защищает и критический реализм. Один из главных представителей этого направления...

В эволюции растений и животных. Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений. Оборудование: гербарные растения, чучела хордовых (рыб, земноводных, птиц, пресмыкающихся, млекопитающих), коллекции насекомых, влажные препараты паразитических червей, мох, хвощ, папоротник...

Типовые примеры и методы их решения. Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно. Какова должна быть годовая номинальная процентная ставка...

Выработка навыка зеркального письма (динамический стереотип) Цель работы: Проследить особенности образования любого навыка (динамического стереотипа) на примере выработки навыка зеркального письма...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия