Завдання підготовки дослідників у галузі технічних наукНаука, як відомо, твориться людьми і для людей. У технічних науках зайнято людей не менше, як у всіх інших наукових галузях, разом узятих, а отримані результати мають найбезпосередніше відношення до зміни умов людського буття. Тому проблема особистості дослідника в галузі технічних наук важлива не лише для їх розвитку, а й для суспільства в цілому. Наша країна займає чільне місце у світі по обсягу науково-технічних досліджень і кількості зайнятих у них спеціалістів. У той же час їх цілеспрямована підготовка до такої діяльності або орієнтація на неї проводились недостатньо. Це можна пов’язати з оцінкою технічних наук як прикладного додатку до природничих чи концептуальних. Вище ми показали, що технічні науки слід розглядати як невід’ємний елемент системи наукового знання, спрямований на перетворення дійсності. Вважаємо, що таке розуміння технічних наук і повинно лежати в основі підготовки спеціалістів. Виходячи з цього і розглянемо її основні завдання. До науково-технічних досліджень залучаються випускники ВНЗ. Випускники університетів беруть участь у науково-технічних дослідженнях, використовуючи звичайно знання і цільові установки концептуальних наук і природознавства, а випускники технічних ВНЗ – знання і установки, що пов’язані з існуючою виробничою системою. Лише значні затрати часу, творчої енергії у поєднанні з умілим науковим керівництвом сприяють розумінню випускниками університетів суті техніко-наукового дослідження, а випускниками технічних вузів – науковому баченню технічних проблем. Техніко-наукові аспекти підготовки спеціалістів в університетах повинні включати в себе навчання студентів вмінню досліджувати штучні чи природні об’єкти стосовно до практичних цілей, оволодіння методологією використання природних закономірностей у розвитку технологічних систем. У технічних ВНЗ, поряд з інформацією про існування технологічних систем, необхідно дати студентам і поняття про можливі шляхи їх розвитку та оновлення. Назріла необхідність у цілеспрямованій підготовці дослідників у галузі технічних наук відображається в тому, що при реформі вищої школи планується диференціювати зміст і строки підготовки спеціалістів в залежності від характеру їх майбутньої професійної діяльності, в тому числі й науково-дослідницької. Повинна якісно змінитися і роль виробничої практики майбутніх дослідників. Розглянемо особливості вивчення дисциплін різних типів. Вивчення природничих наук повинно мати активний характер, пов'язаний з родом майбутньої діяльності студентів. Це, очевидно, має бути не просто вивчення, наприклад, короткого курсу загальної фізики, а вивчення фізичних закономірностей з перспективою їх можливого синтезу і використання, акцентування уваги на фізичних ефектах, їх характеристиках, умовах створення і сферах існування. Студентів слід навчати обробці, систематизації і узгодженню природничо-наукових даних з технічною метою, вмінню виявляти ділянки ефективної взаємодії природничих і технічних наук. У центрі уваги мають бути питання природничо-наукового дослідження і науково-технічного забезпечення природознавства. Вивчення його повинно дати майбутнім спеціалістам сучасне уявлення про можливості і умови побудови технологічного об’єкта, створити базу для постійного поповнення природничо-наукових знань протягом творчої діяльності дослідників. Не менш важливе для підготовки майбутнього спеціаліста і вивчення концептуальних наук. Раніше вивчення математики зводилося до деяких її розділів, розроблених в XVI-XVIII ст. Однак, на нашу думку, основну увагу слід зосередити на вивченні її конструктивних можливостей, на аналізі і використанні наближених методів, на методах математичного моделювання технічних задач. Варто також викладати математику як мову природознавства, як можливу мову технічного знання, забезпечити математичну грамотність спеціалістів, підготувати їх до роботи з математичною літературою. Студентам необхідно усвідомити співвідношення математики і нематематичних методів в техніко-науковому дослідженні, засоби і ступінь математизації досліджуваного об’єкта. Поліпшенню підготовки спеціалістів буде сприяти інтенсивніше вивчення наук системно-кібернетичного циклу, їх взаємодії з технічними науками. Тут варто виділити вивчення закономірностей розвитку технічних систем, питань управління цими системами і, зрозуміло, оволодіння комп’ютерними системами. Комп’ютер є джерелом одержання знань і апаратом, що навчає їх використанню, одним з основних інструментів техніко-наукового дослідження в недалекому майбутньому. Варто ширше впроваджувати у програму підготовки випробувані методи пошуку технічних рішень. Досвід навчання методам технічної творчості виправдав себе. Суспільні науки. При вивченні економіки доцільно показати можливі перспективи зміни економічних характеристик технологічних систем, навчити студентів визначати їх межі. Вони часто не співпадають з галузевими, відомчими кордонами конкретного проекту. Слід навчити розглядати екологічні і соціальні аспекти технічних рішень не як додаткові, а як природні для даного рішення. Мають всебічно вивчатися проблеми впровадження результатів досліджень у практику. Необхідно познайомити майбутніх спеціалістів і з юридичними аспектами науково-технічного ро-
звитку. Також слід розглянути питання організації науково-технічних досліджень, психології відносин всередині та поза групою дослідників. У деяких випадках доцільно готувати у вузі окрему дослідницьку групу для майбутнього виконання нею перспективних і технічних наук. Її варто викладати з врахуванням тенденцій зв’язку технологічного розвитку з розвитком суспільства і науки, аналізувати не тільки досягнення, а й помилкові шляхи. Вивчення суспільних наук має для майбутніх дослідників не лише інформаційне, а й настановне значення. Воно покликане формувати розуміння ролі і місця науково-технічних досліджень у суспільному прогресі. Науки про мистецтво. Серйозним недоліком при підготовці дослідників є практична відсутність їх систематичного естетичного виховання. Досвід показує, що естетичний розвиток спеціаліста впливає на його внесок у науку і техніку. Це, очевидно, пов’язано з тим, що естетичне виховання розвиває здатність до стислої думки, швидкої оцінки варіантів, повнішого сприйняття світу, виявлення прихованих можливостей. Розвиток естетичного почуття, здатність глибоко сприймати мистецтво розвиває інтуїцію, схильність до цілісного підходу, збагачує установку діяльності. Вивчення філософських наук у вузах має відігравати важливу роль у справі підготовки спеціалістів. Воно повинне бути спрямоване на осмислення процесів дійсності, на розкриття діалектики становлення і розвитку технологічних систем як елемента суспільного розвитку, відображення законів діалектики у проблемах техніки і технічних наук, на їх методологічні проблеми і питання взаємодії з іншими типами наук. Говорячи про підготовку дослідників у галузі технічних наук, традиційно вживають термін «спеціалісти». Нині технічні вузи дійсно готують, в основному, спеціалістів, навчання яких спрямоване на одну з конкретних спеціальностей. Однак обмеження інтелектуальної діяльності лише однією спеціальністю може призвести до негативних наслідків: - спеціалізація елементів підвищує надійність системи і стабілізує заданий, чітко визначений процес; у той же час для ефективного функціонування такої системи, як наука, потрібний розвиток елементів, які дають можливість одержати нову якість. Тому прихід у науку тільки вузьких спеціалістів може завдати шкоду її розвитку. З таких працівників (різного профілю) доцільно створювати колективи під науковим керівництвом дослідників із схильністю до синтетичного мислення; - ефективна наукова діяльність значною мірою зумовлюється особистістю дослідника, а вузька спеціалізація збіднює можливості її розкриття навіть у конкретній, вузько спеціалізованій галузі; - слід пам’ятати, що технічні науки, при всіх своїх особливостях, є частиною системи наук, яка в свою чергу, як підсистема, входить до системи загальної людської культури. Тому, при сучасному розвитку вищеназваних систем, зовсім ізольоване дослідження якогось спеціального питання призводить, звичайно до поверхового, одностороннього рішення. Все це говорить про те, що поряд із спеціалістами, які мають високий культурний рівень, очевидно, слід готувати фахівців, які володіють системним мисленням і мають високу ерудицію. Це особливо важливо для технічних наук, де найважливішу роль відіграють інтегративні процеси, і які самі реалізують міжнаукову інтеграцію. Світовий досвід свідчить, що перехід української економіки на інноваційний шлях розвитку неможливий без випереджального забезпечення високотехнологічних наукоємних галузей економіки новими технологіями, розробками та інженерними кадрами нового покоління. Багаторічний досвід співробітництва вітчизняної вищої школи і промисловості в підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації спеціалістів доводить, що основна ідея цільової підготовки інженерно-технічних і наукових кадрів у сучасних умовах пов’язана з інтеграційними процесами освіти, науки та промисловості. Ядром такої системи є створені при технічних університетах навчально-науково-виробничі центри (ННВЦ), які забезпечують координацію діяльності наукових організацій, вищих учбових закладів і промислових підприємств у процесі підготовки і перепідготовки спеціалістів за обраним технологічним напрямом ДЦП „Національна технологічна база”, а також забезпечують комплекс заходів, спрямованих на закріплення молодих спеціалістів на вітчизняних підприємствах і профільних науково-дослідних організаціях. Структура, кадровий, експериментальний та інформаційний потенціал ННТЦ мають забезпечувати: • прискорення інтеграційних процесів взаємодії науки, освіти і промисловості; • швидке пристосування системи професійної освіти до вимог ринку та їх змін; • спрямування системи професійної освіти на вирішення найбільш актуальних завдань, визначених сучасним промисловим виробництвом; • скорочення строків адаптації випускників ВНЗ до конкретних виробничих умов; • професійне зростання росту молодих спеціалістів з інженерною освітою; • розробку та практичну реалізацію сучасних технологій; • розширення вибору форм і проведення попередньої оцінки підготовки майбутніх молодих спеціалістів кадровими службами підприємств і наукових організацій. Важливою складовою процесу інтеграції освіти, науки і виробництва є міжвідомча координація досліджень і розробок, які виконуються в межах різних науково-технологічних програм (НТП) (національної технологічної бази, реструктуризації та розвитку ОПК, розвитку ОВТ тощо). Відсутність на практиці належної координації НТП, чіткого визначення глибини й обсягів досліджень, а також недостатній обмін результатами досліджень між відомствами негативно впливає на темпи реалізації НТП. Міжвідомча координація має забезпечити: науково-методичну і нормативно-правову регламентацію механізму взаємної ув’язки програмних заходів; організацію міжвідомчого інформаційного обміну результатами наукових досліджень і розробок; трансфер та передачу знань і технологій; проведення міжвідомчої уніфікації та стандартизації розробок, їх каталогізації та кодифікації; регулювання розподілу прав на результати колективної інтелектуальної діяльності. З урахуванням світової практики основну роль в забезпеченні координації робіт у сфері створення базових і високих технологій мають відігравати організації, які проводять незалежну експертизу та взаємну ув’язку програм і планів у даній сфері. Фінансування цих робіт повинно проводитися за рахунок коштів позабюджетних фондів. Безперервність професійного навчання набуває особливого значення. В умовах, що склалися в Україні для вирішення проблем кадрового забезпечення необхідно створити нову високоефективну інфраструктуру Державної системи цільової підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, яка спрямована на забезпечення ефективної діяльності у сфері створення високих технологій з метою розв’язання завдань пріоритетного соціально-економічного розвитку й національної безпеки. У розробці концептуальних основ цієї системи висхідними позиціями мають бути основні цілі та завдання ДЦП „Національна технологічна база”, а її структура повинна складатися з двох взаємопов’язаних підсистем: • підсистеми підготовки кадрів для національної технологічної бази, яка готує спеціалістів на основі фундаментальних і загальноінженерних дисциплін, що відповідають обраним базовим технологіям; • підсистеми підготовки кадрів для сфери розробки та реалізації високотехнологічних розробок на основі профільних дисциплін різних галузей промисловості з опорою на фундаментальну й загальноінженерну підготовку. Структура та механізми управління цими підсистемами формуються, виходячи із вибору напрямів і спеціальностей вищої професійної освіти, що забезпечують підготовку спеціалістів за всіма базовими технологіями ДЦП „Національна технологічна база” та обраними напрямами у сфері високотехнологічних розробок. Однак має бути обґрунтований перелік вищих навчальних закладів і науково-педагогічних шкіл, які спроможні забезпечити підготовку таких спеціалістів. Вибір закладів має проводитися з обов’язковим урахуванням наявних науково-педагогічних шкіл та особливостей і можливостей регіональних навчальних закладів у цільовій підготовці кадрів. Цільова підготовка та підвищення кваліфікації кадрів у сфері розробок і реалізації високих технологій має включати початкову професійну підготовку працівників, середню професійну освіту, вищу професійну освіту, післядипломну підготовку і підвищення кваліфікації молодих спеціалістів. Вона повинна базуватися на наступних принципах: безперервності освіти; профорієнтаційної роботи з учнями підшефних середніх загальноосвітніх шкіл; активної участі підприємства в підготовці кадрів усіх рівнів з використанням його нових інноваційних розробок та інтелектуального потенціалу інших підприємств і організацій; підвищення рівня підготовки робочих і спеціалі-стів коледжів шляхом проведення практик і додаткових занять на підприємстві; удосконалення системи отримання вищої освіти без відриву від виробництва; підвищення рівня оволодіння студентами вузів інформаційними технологіями; удосконалення спільно з вузами навчально-методичної й організаційної роботи зі студентами; створення на підприємствах спільних філіалів провідних вузів країни. Система цільової підготовки та підвищення кваліфікації кадрів представляє собою сукупність методів, форм і організаційних заходів, які спрямовані на підготовку для підприємства висококваліфікованих спеціалістів з вищою освітою, адаптованих до умов роботи на підприємстві та їх закріплення на ньому. Вона реалізується відповідно до кадрового замовлення підприємства.Основними завданнями цієї системи є: підготовка спеціалістів з вищою освітою високої кваліфікації, які здатні вирішувати наукові, виробничі та експлуатаційні завдання, що виникають на підприємстві; формування у спеціалістів високого професіоналізму, творчого мислення, інженерного уміння й навичок роботи; збереження контингенту кадрів, що навчаються.Система включає наступні рівні підготовки спеціалістів технічного профілю: · довузівську підготовку учнів загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ; · цільову підготовку студентів; · післядипломну підготовку і підвищення кваліфікації молодих спеціалістів. Довузівська підготовка має починатися з формування на конкурсній основі із випускників 9-х класів середніх загальноосвітніх шкіл, що знаходяться в найближчому до підприємства мікрорайоні, профільних класів. Навчання в таких класах має проводитися за окремими навчальними планами, до якого, крім обов’язкових навчальних дисциплін, включені дисципліни за профілем підготовки. До викладання в таких класах доцільно залучати керівників і висококваліфікованих спеціалістів підприємства, професорсько-викладацький склад профільного вищого навчального закладу. Довузівська підготовка учнів загальноосвітніх шкіл проводиться з метою: формування в учнів профільних класів системи знань, які відповідають вимогам вузу; адаптації учнів до умов і специфіки роботи на підприємстві; виховання свідомого ставлення до майбутньої професії. Учні профільних класів проходять на підприємстві виробничу практику з дотриманням правил і норм з охорони праці, правил внутрішнього розпорядку та інших норм і правил, що діють на підприємстві. Після її закінчення кожний учень-практикант захищає виробничу практику. За результатами контрольних перевірок керівництво відділу технічної освіти та адміністрація школи приймають персонально до кожного учня рішення про можливість направлення його на навчання до вищого навчального закладу.Цільова підготовка студентівє основою в системі підготовки спеціалістів з вищою освітою. Її основна мета – формування у студентів знань і навичок, необхідних для розв’язання наукових і виробничих завдань підприємства, творчого підходу до розв’язання технічних проблем; адаптація студентів, до умов і специфіки підприємства; освоєння прогресивних методів підготовки та створення проектної, конструкторської, технологічної й експлуатаційної документації в автоматизованих системах проектування; формування навичок оперативного розв’язання поставлених завдань при розробці, виробництві та експлуатації продукції підприємства тощо. Цільова підготовка студентів здійснюється за установленими навчальними стандартами спеціальності та додатковими навчальними програмами, які узгоджуються з відповідними вузами і підприємством. Післядипломна підготовка та підвищення кваліфікації молодих спеціалістів. У системі цільової підготовки спеціалістів з вищою освітою післядипломна підготовка та підвищення кваліфікації молодих спеціалістів є заключним етапом. Вона проводиться з метою створення умов для професійного росту та підвищення кваліфікації спеціалістів з вищою освітою в плані сучасних досягнень науки і техніки та реалізації творчого потенціалу інженерно-технічного персоналу підприємства; скорочення строків адаптації випускників вузів до умов і специфіки роботи на підприємстві; підвищення мотивації випускників вузів до довготривалої роботи на підприємстві; підготовки й вибору молодих спеціалістів для навчання в аспірантурі. Післядипломна підготовка та підвищення кваліфікації молодих спеціалістів спрямовані на навчання за програмою, яка передбачає знайомство зі структурою підприємства, його продукцією, новітніми перспективними розробками; підготовку у сфері менеджменту, організацію та управління виробництвом; направлення найбільш перспективних молодих спеціалістів на курси підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників і службовців для освоєння сучасних методів проектування, виготовлення й експлуатації складних технічних систем та інших новітніх напрямів науки і техніки, потрібних для спеціалістів підприємства. Керівництво системою цільової підготовки та підвищення кваліфікації кадрів здійснюється заступником генерального директора підприємства з кадрових питань. Усі функції з організації роботи та фінансового забезпечення покладаються на відділ технічної освіти підприємства.Для підвищення рівня професійної освіти необхідно розширити послаблені в період економічних реформ зв’язки вузів і підприємств. Для цього необхідно відновити або створити нові філіали ВНЗ, у тому числі базових, на підприємствах, організувати галузеві факультети. Слід розвивати корпоративні інститути, які надають підприємству можливість замовляти спеціалістів необхідного напряму й рівня підготовки та які самі залучаються до підготовки й перепідготовки спеціалістів. З метою кадрового забезпечення підприємств і організацій ОПК повинен бути сформований комплекс заходів, спрямованих на: залучення до виконання НДДКР професорів, доцентів, аспірантів і студентів; вирішення невідкладних питань матеріально-технічного забезпечення вузів у плані придбання нового обладнання та створення сучасних експериментальних стендів, установок, приладів, що сприятиме відтворенню традиційних форм співробітництва підприємств і вузів, які приймають участь у реалізації базових технологічних програм (передача вузам обладнання з балансу на баланс, діяльність галузевих факультетів, базових кафедр і філіалів ВНЗ). Важливо в інженерних вузах створити курси з менеджерської підготовки спеціалістів, а для вузів, які займаються підготовкою спеціалістів у сфері високих технологій, ввести спеціальність „менеджер у сфері високих технологій”, в якій поєднаються інженерна, економічна та менеджерська підготовка. Враховуючи світовий досвід, доцільно для підготовки менеджерів залучити крупні фірми та компанії. Наприклад, фірма „Рено” приймає за свій рахунок на річні курси післядипломної освіти інженерів, які слухають цикл лекцій з курсу менеджерської підготовки та проходять відповідні практичні заняття. Доцільно в технічних університетах країни кожного року проводити „Ярмарки вакансій”, на яких студенти зустрічаються зі співробітниками, науковими працівниками підприємств, які за угодою з ВНЗ здійснюють керівництво навчальними та курсовими проектами. Вони знайомляться зі студентами, дають їм тематику дипломних і курсових проектів, близьку до тематики підприємства. Щось подібне відбувається і під час виробничих практик. Однак слід відзначити, що якщо навіть випускник вузу приходить на підприємство, то через 1,5-2,0 роки він залишає його, знайшовши собі роботу, яка краще оплачується, у різних комерційних фірмах – банках, страхових компаніях, торгівлі. Гостра проблема приходу після закінчення інституту молодих спеціалістів та їх закріплення на підприємстві може бути вирішена шляхом розробки і впровадження системи соціальної та професійної підтримки, яка передбачає надання допомоги молодому спеціалісту в придбанні житла, різні додаткові виплати, можливість підвищення кваліфікації, участь в інноваційних процесах та зовнішньоекономічній діяльності тощо. Ця проблема може бути вирішена й іншими шляхами, а саме: упровадженням цільової контрактної підготовки спеціаліста або за допомогою державного поворотного субсидіювання, яке по суті представляє собою додаткове державне замовлення. І в першому, і в другому випадках студент зобов’язаний відпрацювати певний строк за місцем направлення. При невиконанні цієї умови студент повинен повернути гроші за навчання. Реалізація цих схем підготовки спеціалістів вимагає внесення поправок до деяких законів, зокрема в Податковий і Бюджетний кодекси. Доцільно передбачити в ряді вузів можливість підготовки спеціалістів з нових напрямів у сфері високих технологій, інформаційних технологій, мікроелектроніки тощо, а також цільове фінансування програм при формуванні державного замовлення на НДДКР, які виконуються вузами. Важливими напрямами приватно-державного партнерства у сфері освіти можуть бути: участь
роботодавця в розробці та реалізації освітніх стандартів, планів і програм навчальних дисциплін для закладів професійної освіти; розповсюдження кращих форм взаємодії підприємств, роботодавців і закладів професійної освіти. Ефективним інструментом приватно-державного партнерства є інноваційні проекти, у межах яких проводиться цикл робіт, які забезпечують створення інноваційного продукту, освоєння його серійного виробництва та реалізацію на ринку. З метою активізації наукового потенціалу в цих проектах як пріоритетні, повинні бути виділені заходи сприяння та створення при вищих учбових закладах високотехнологічних підприємств та трансферу технологій у функціонуючі підприємства, зокрема: • організація курсів підготовки спеціалістів, направлених на формування навичок і вмінь, необхідних для організації та управління інноваційним бізнесом; • створення та фінансування венчурних підприємств, сформованих на базі вузів, надання їм цілеспрямованої підтримки; • розробка системи кадрового супроводу трансферу технологій за державним фінансуванням НДДКР та спеціалізована підготовка кадрів для реалізації найважливіших інноваційних проектів в інтересах національної безпеки країни. У межах Національної технологічної програми важливо забезпечити вирішення наступних проблем: • організація і розвиток науково-дослідного і науково-виробничого технологічного потенціалу, що забезпечує підготовку, перепідготовку та сертифікацію спеціалістів на базі безпосередньої участі у виконанні НДДКР і дослідно-технологічних робіт за основними науковими напрямами; • організація інноваційної навчальної системи, яка забезпечує проведення безперервного циклу підготовки, перепідготовки й атестації спеціалістів; • організація діяльності ННВЦ за схемами колективного користування і науково-дослідних лабораторій віддаленого доступу (створення для реалізації навчання та наукових досліджень нових методологій і методик, програм навчально-дослідних робіт, програмно-алгоритмічного забезпечення на електронних носіях). Центральне місце у підготовці дослідника має займати розкриття його особистості. Людський фактор, як органічна єдність свідомості і діяльності, відіграє вирішальну роль в розвитку науки. Тому слід домагатися викладання дисципліни з орієнтацією на максимальне розкриття індивідуальних можливостей студентів. Економія ресурсів (інтелектуальних і матеріальних) при розв’язанні цього завдання не виправдана, оскільки можлива віддача суспільству від талановитого дослідника у галузі технічних наук незрівнянна з витратами на його підготовку. Правильний підхід до підготовки дослідників вимагає також значної інтенсифікації навчального процесу, використовування ефективних педагогічних методів, досягнень психологічної науки. У найближчому майбутньому треба виховати кадри, які зможуть здійснити революційні перетворення в техніці, технології і організації виробництва, значно підвищити продуктивність праці.
Резюме Різноманітність технічних об’єктів надзвичайно велика. Навчальні технічні дисципліни не можуть повністю охопити вивчення їх будови, принципів дії. Усі компоненти технічної підготовки майбутніх викладачів технічних дисциплін взаємопов’язані між собою і функціонують наступним чином: суб’єкти формування технічних знань та умінь, яким відомі цілі, завдання та зміст, маючи певну технічну базу. Вони визначають змістовий компонент навчання, засоби, методи, форми, розробляють методики та технології навчання залежно від рівня попередньої підготовки студента. Суб’єктами формування технічних знань та вмінь виступають викладачі технічних дисциплін, а об’єктами – майбутні фахівці інженерного профілю та майбутні викладачі технічних дисциплін. Основу змісту технічної підготовки студентів складають технічні знання, техніко-технологічні уміння і навички, технічна ерудиція, розвинена здібність до технічної творчості. Під технічними знаннями розуміють результати пізнання техніко-технологічного середовища і його адекватне відображення в свідомості людей у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій. Технічні уміння формуються і розвиваються шляхом вправ і виконання різних техніко-технологічних операцій і в цілому при проходженні практик, курсовому та дипломному проектуванні., при участі у творчих проектах. До технічної ерудиції відносять технічний та технологічний світогляд, технічне мислення, розуміння тенденції розвитку та вдосконалення техніки і технології, різноманіття інтересів та схильностей у сфері техніки та технологій, гнучкість мислення із тенденцією до вибору оптимального способу перетворювальної діяльності, професійна технічна компетентність та майстерність при конструюванні та проектуванні, самостійність, здатність творчо розв’язувати технічні та технологічні задачі, сформованість сучасного економічного та екологічного мислення.
Запитання і завдання для самоконтролю
|
