Традиційні технології навчання

 

Лекція

 

У трансформації змісту навчання важлива роль належить формам організації навчання або видам навчальних занять, у ролі яких виступають стійкі способи організації педагогічного процесу. Підготовка до оволодіння новими знаннями, засвоєння нової інформації, закріплення і повторення навчального матеріалу, формування відповідних умінь і навичок, систематизація і

перевірка знань та ін. у ВНЗ виділені в самостійні заняття з чітко вираженою дидактичною метою, структурою і методами роботи. Іншими словами, організація навчання у ВНЗ здійснюється за допомогою аудиторної і позааудиторної (дистантної, заочної) форм. У кожній з них, у свою чергу, застосовуються фронтальна, групова, бригадна й індивідуальна форми організації навчальної роботи зі студентами (табл. 6.2).

Наведемо визначення основних видів традиційних навчальних занять у вищих навчальних закладах.

У ВНЗ сучасної освітньої системи провідною формою навчання залишається лекція, яка зародилася у V-ІV ст. до н.е. в античній Греції в академії Платона та ліцеї Арістотеля. Лекційні методи навчання набули поширення в університетах України та Росії. ЛЕКЦІЯ (лат. lektio – читання) – одна з провідних форм навчального процесу і одночасно метод навчання, виховання і розвитку студентів у вищій школі повинна виконувати такі дидактичні функції: постановку й обґрунтування завдань навчання, повідомлення і засвоєння нових знань, прищеплення інтелектуальних умінь і навиків, мотивування студентів до подальшої навчальної діяльності, інтеграції дисципліни, що викладається, з іншими дисциплінами, а також вироблення інтересу до теоретичного аналізу.

Надані функції забезпечують наступне: по-перше, саме з лекції починається вивчення кожної дисципліни, вона спрямовує всю подальшу роботу студента над курсом. По-друге, лекції дають систему знань з кожної дисципліни з мінімальною витратою студентом часу. По-третє, до лекції, на відміну від підручників, можна оперативно вносити нові дані науки. По-четверте, змістовні, композиційно структурні, логічно побудовані лекції

 

 

Таблиця 6.2. Традиційні форми організації навчального процесу (види навчальних занять)

Форми навчання, спрямовані переважно на підготовку	Форми контролю
Теоретичну	Практичну
Лекція Семінар	Практичне заняття	Контрольна робота Індивідуальне забезпечення
Лабораторна робота	Курсове проектування	Колоквіум Залік
Екскурсія	Дипломне проектування	Перевідні і семестрові іспити
Самостійна аудиторна робота Самостійна позааудиторна робота Конференція Консультація	Всі види практики Дидактична гра	Захист курсового проекту Кваліфікаційні випробування Державні іспити Захист дипломного проекту Комплексний іспит за фахом

 

Залежно від ролі в організації навчального процесу можна виділити такі основні різновиди лекцій, як:

§ вступна – первинне ознайомлення студентів з основними науково-теоретичними положеннями цієї галузі науки;

§ мотиваційна – збудження інтересу у студентів; створення стимулу для всієї подальшої діяльності;

§ підготовча – підготовка студентів до складніших розумових процесів; закладення основ використання решти методів і форм навчання;

§ інтеграційна – уявлення науки в системі і розвитку як логічного цілого; вихід до подальшого теоретичного аналізу за межі первинного розуміння;

§ оглядово-заключна – читається перед державними іспитами і має на меті звернути увагу студентів на основні проблеми курсу і підбиває підсумки вивчення дисципліни, орієнтує студентів до джерел інформації, вказівки для самостійної роботи і практичні рекомендації, виділення найбільш важливих і важких частин матеріалу.

Слід зазначити, що стиль лекції індивідуальний, але все-таки в її підготовці і поданні матеріалу існують перевірені принципи і правила. Вони не всі універсальні, проте дозволять швидше опанувати технологію викладання тому, хто ще не опанував її сам, пройшовши крутим шляхом досвіду протягом багатьох років, проведених перед студентською аудиторією, навчаючись на власних помилках.

Характерною особливістю лекції є її діяльнісна основа, що виражає бінарну природу навчання. Бінарність навчання – це не механічне поєднання діяльності викладача і студентів, а перш за все їх взаємна детермінація – як головний чинник, що впливає на позитивний результат.

Діяльнісна природа лекції та її бінарна основа змушують теоретиків і практиків спрямовувати свою увагу на навчання студентів самостійної навчальної діяльності, її прийомів і методів, на причинне пояснення, обґрунтування лектором власної діяльності, на зміну характеру навчання зі студентами та ін.

Організація активної пізнавальної діяльності студентів на лекції вимагає не лише певного уміння педагога її готувати і проводити, але й спеціальної підготовки до неї самих студентів. При цьому новим завданням перед викладачем постає необхідність формувати цю пізнавальну діяльність на відповідному рівні, привчати студентів до певних правил її організації. Те, що було приховано від очей студентів і становило „педагогічну кухню”, стало предметом пізнання студентів, основою їх самоорганізації і саморегуляції в навчальному процесі.

Лекція як особлива організація взаємодії студентів і педагога, природно, обумовлює діловий характер їх спілкування. Тип „ділового” спілкування студентів між собою і з викладачем – це є дидактичне спілкування.

 

Дидактичне спілкування – це, по суті, міжособистісні стосунки, що формуються і проявляють себе в умовах конкретної навчальної діяльності. Це різновид ділових відносин і ділового спілкування. Дидактичне спілкування на лекції завжди детерміноване його метою, змістом, методами і формами. Водночас воно будується на основі методичної структури залежно від того, як і коли на лекції проводиться актуалізація опорних знань, формування нових та ін. Всі три підструктури лекції (дидактична, логіко-психологічна, методична) зумовлюють формування і розвиток дидактичного спілкування студентів і викладача.

Кажучи про роль лектора в навчально-виховному процесі, слід підкреслити, що викладач вищої школи повинен бути вченим, філософом, артистом, вихователем і людиною, бо викладання не ремесло, не професія, а спосіб життя. Це визначення дав талановитий педагог і лектор, професор МДУ А.П.Мінаков.

Ось деякі правила діяльності викладача – лектора[26]:

1. Лектор буде залишатися на висоті своєї посади до того часу, поки сам буде навчатися, бо темпи розвитку сучасної науки, техніки і культури такі, що за роки викладання багато лекційних дисциплін, особливо спеціальних, доводиться оновлювати неодноразово і радикально.

Праці й терпіння вимагає і удосконалення льотної педагогічної майстерності – мови, стилю, уміння використовувати ілюстративно-графічні і технічні засоби, а також залучення до новітніх педагогічних досліджень.

2. Лектору необхідний широкий науковий світогляд, знання в суміжних дисциплінах. Завдання і апарат різних дисциплін – природничо-наукових, гуманітарних і соціально-економічних, загальнопрофесійних і спеціальних – тісно переплітаються, і міжпредметні зв'язки в принциповому і практичному відношеннях стають все більш значущими.

3. Лектор повинен бути вченим і вести науково-дослідну роботу в тій галузі, в якій провадить викладацьку діяльність. Поєднання наукової і педагогічної діяльності необхідне і плідне з багатьох причин. Перш за все, тому, що викладач навчає інших на тому науковому рівні, на якому перебуває сам. Прищепити студентам наукове мислення, науковий підхід, навчити їх відрізняти передумови від фактів, визначених теорією або експериментами, навчити відрізняти домисли від доказів, показати, як ставляться наукові завдання і якими засобами їх вирішують, – це спроможний виконати тільки справжній учений.

Лектор повинен проводити заняття із захопленням, емоційно. Щоб мати для цього необхідні якості, він повинен випробувати сам як дослідник труднощі аналітичної роботи і потяг до досягнення істини і як інженер (винахідник в прямому розумінні цього слова) – пристрасть до пошуку нових технічних рішень. Тільки тоді він зможе захопити своїх слухачів.

Лектор повинен навчати не лише тому, що вже є, а й тому, чого ще немає, навчати баченню проблем у перспективі і умінню визначати підходи до рішення.

Нами перераховані лише деякі форми. Принцип проблемності як стрижень сучасної нетрадиційної лекції дозволяє творчо підходити до його реалізації, стаючи джерелом нових форм і методів.

На завершення про лекцію як форму організації педагогічного процесу наводиться така інформація. Сутність процесу навчання при використанні лекції полягає в тому, що навчальний матеріал подається педагогом так, що він сприймається студентами переважно через слуховий канал – вухо-мозок. А це погано, оскільки приблизно 80-90% людей звикли одержувати інформацію через зоровий аналізатор – око-мозок. Крім того, пропускна спроможність зорового аналізатора (око-мозок) в 100 разів вища за слуховий канал (вухо-мозок). Це не лише доведено наукою, але й закріпилося в мудрості народу: „краще один раз побачити, ніж сто разів почути”. Разом з тим, на лекції неможливо враховувати сприйняття будь-якого студента, адже наукою доведено, що у кожної людини воно суто індивідуальне. Наголошується і на тому, що на лекції в більшості випадків відсутній і зворотний зв'язок, на основі якого викладач робить висновок про рівень засвоєння навчального матеріалу окремим студентом у певний момент часу. Отже, на практиці ігноруються і дані науки, і народна мудрість. Отже, прийшов час усвідомити, що лекція як загальноаудиторна форма навчання є найбільш неефективною серед інших форм навчання студентів у вищій школі.

Завдання. Здійсніть творчий аналіз і порівняння нетрадиційних типів лекцій з традиційними.