Самостійна робота студентів. Відверто кажучи, все, що не є лекцією, можна віднести до практичних форм навчання

 

Відверто кажучи, все, що не є лекцією, можна віднести до практичних форм навчання. Основною функцією практичних занять є організація і проведення відпрацювання (інтеріоризація) навчального матеріалу і формування у студентів умінь і навиків із застосування знань на практиці, самостійного їх здобуття і поглиблення.

Заняття такого типу, як правило, складаються з двох частин. Спочатку здійснюється підготовка студентів до самостійної роботи, потім вони самостійно вирішують поставлені завдання. Ця форма занять забезпечує індивідуалізацію навчання і сприяє активізації пізнавальної діяльності студентів. Заняття повинні бути організовані так, щоб усі без винятку студенти були зайняті виконанням посильного для них пізнавального завдання. Значить: викладач повинен добре знати (з позиції діагностики) індивідуальні особливості студентів. Бажано так організувати заняття, щоб вони сприяли постановці досить високих вимог до найбільш підготовлених студентів, забезпечували їх максимальний інтелектуальний розвиток і в той же час створювали умови для успішного здобуття знань і вмінь менш підготовленими студентами.

Практичні заняття проводяться як в аудиторіях або навчальних лабораторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою, довідковою літературою, так і поза аудиторією – на виробничих базах, на підприємствах і в організаціях.

Аудиторні практичні заняття. Існують різні види аудиторних занять.

Семінари – активнаформа навчання, побудована на основі знань, набутих тими, хто навчається самостійно за завданням викладача і, які передаються шляхом безпосередньої їх взаємодії з метою поглиблення чи отримання нових знань посередництвом обміну інформацією, контролю і самоконтролю засвоєння теми. При цьому викладач організовує дискусію із заздалегідь визначених питань теми (розділу). До таких занять студенти завчасно готують тези виступів (реферати) в межах теми, що вивчається.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх активність в дискусіях, уміння формулювати свої позиції, що враховується як складові рейтингової оцінки студентів з цієї навчальної дисципліни.

Конференція – зібрання зацікавлених осіб для обговорення і розв’язання проблемних питань, ефективний метод самоосвіти і навчання, установлення й розвитку суспільних зв’язків. Активна участь у роботі конференції дає змогу представити себе, розповісти про свої розробки і відкриття. Конференція – це підвищення професійного рівня – іміджу установи, на базі якої вона проводиться. Це спосіб нарощення свого наукового активу у вигляді доповідей і статей у наукових збірниках. Конференція освітнього напряму зосереджує і мобілізує духовні сили студентів, розвиває в них пізнавальні інтереси, самостійність і викликає задоволення від наукових дискусій і пошуку істини в обговорюваній проблемі, культивує прагнення до науково-дослідної діяльності.

Консультація - форма навчального заняття, в процесі якого студент одержує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення з відповідних теоретичних положень чи аспектів їх практичного використання.

Консультація може бути індивідуальною або груповою залежно від навчальної ситуації: індивідуальне заняття, виконуване студентом, може вимагати індивідуальної консультації, теоретичні питання з навчальної дисципліни – відповідно групової консультації.

Індивідуальні заняття проводяться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки і розвитку індивідуальних творчих здібностей. Вони організовуються за окремими графіками (індивідуальними планами студентів) і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї або декількох навчальних дисциплін. Види індивідуальних занять, їх обсяг, організаційні форми і методи проведення і контролю визначаються індивідуальними навчальними планами студентів.

Позааудиторні практичні заняття. Самостійна робота студента із засвоєння навчального матеріалу з конкретної дисципліни може виконуватися в читальному залі бібліотеки, навчальних кабінетах (лабораторіях), комп'ютерних класах, а також у домашніх умовах.

При організації самостійної роботи студентів з використанням складного обладнання і приладів, а також інших технічних засобів, що забезпечують доступ до інформації (наприклад, комп'ютерних баз даних, систем автоматизованого проектування та ін.), передбачається отримання необхідної консультації або допомоги з боку фахівців.

Самостійна робота студентів вимагає наявності інформаційно-наочного забезпечення: підручників, навчальних і методичних посібників, конспектів лекцій, опорних конспектів, засобів інформаційної підтримки ПЕОМ у вигляді автоматизованих курсів (АНК) або іншої інформації, що забезпечує отримання знань; довідників з того чи іншого питання дисципліни, що вивчається, відповідної матеріальної бази (лабораторне обладнання, тренажери, ТЗН, ПЕОМ та ін.). Методичні матеріали повинні забезпечувати можливість самоконтролю студента з того чи іншого блоку навчального матеріалу або дисципліни в цілому. Рекомендується також відповідна наукова і спеціальна монографічна і періодична література.

Перераховане вище висвітлює процесуально-організаційний аспект самостійної роботи студентів, але технологія цієї форми навчального процесу цим не обмежується. Самостійність як окрема якість особистості є однією з найважливіших при навчанні. Розвиток цієї якості вимагає певних дидактичних обставин і підходів.

Нерідко звучать заклики до якомога більш раннього залучення студентів до самостійної роботи. Особливої гостроти набуває ця проблема у зв'язку з упровадженням у навчання навчально-дослідної і науково-дослідної роботи. Можна рекомендувати видавати студентам вже на перших курсах досить складні завдання для самостійної роботи, реферування наукової літератури, підготовку доповідей з певних проблем, виконання експериментальних робіт, обробку і навіть інтерпретацію даних. І у всіх цих закликах проходить думка про необхідність якомога більшої самостійності студентів у навчальному процесі. Чи правильні ці заклики і чи не є вони своєрідним і одностороннім захопленням, коли, за словами К.Д.Ушинського, педагоги вправно перекладають всю важкість навчальної праці на плечі своїх учнів? Щоб відповісти на це запитання, необхідно спочатку проаналізувати поняття „самостійність”, а також хід процесу пізнавальної діяльності студента при самостійному і „несамостійному” його здійсненні. Отже, що таке самостійність?

Як відомо, кожне поняття можна тлумачити в життєвих уявленнях і в наукових термінах. Іноді ці тлумачення настільки далекі одне від одного, що людині, звиклій до використання поняття в його буденному значенні, важко прийняти без спеціального вивчення науковий зміст поняття.

Термін „самостійність” означає таку дію людини, яку вона виконує без безпосередньої або опосередкованої допомоги іншої людини, керуючись лише власними уявленнями про порядок і правильність виконуваних операцій. Наприклад, педагог, який щойно пояснив певний метод діяльності, пропонує студентам виконати ряд вправ для його засвоєння. Студенти працюють під наглядом педагога, який перевіряє результати діяльності, вказує на помилки. Чи самостійна ця робота? Очевидно, що відповісти на це запитання можна тільки після того, як буде знайдений спосіб відповідності поняття „самостійність” і виконуваної студентами діяльності шляхом розгляду процесу засвоєння знань у цьому конкретному випадку. Інформація про способи діяльності засвоюється студентом, і він стає здатним до виконання діяльності з певним успіхом. Для засвоєння інформації обов'язкова власна активність (не плутати з самостійністю) студента, яка, як відомо, називається пізнавальною діяльністю. Від досконалості операцій пізнавальної діяльності залежить як швидкість, так і якість засвоєння.

Студент може здійснювати пізнавальну діяльність за власною ініціативою, викликаною пізнавальною потребою або інтересом, але може виконувати її і з примусу, зі страху перед поганою оцінкою або якимось іншими неприємностями. І в тому, і в іншому випадках, очевидно, маємо справу з варіантами мотивацій у пізнавальній діяльності студентів. Іноді перший варіант пізнава-

 

льної діяльності ототожнюють з поняттям „самостійність”, тоді як ідеться лише про активність та ініціативу. Відомо, що студент може виконувати свою пізнавальну діяльність за чітко визначеними правилами (алгоритмами), що регламентують виконання кожної операції і контроль її правильності. Ця регламентація або здійснюється самим викладачем, або записується у вигляді спеціально підготовлених дидактичних засобів. В обох випадках студент несамостійний. Його діяльність керована. Якщо студент працює за навчальними книгами, в яких не задані способи пізнавальної діяльності і контролю її якості, він самостійний у виборі. Якщо студент, прослухавши лекцію або постеживши за діяльністю іншої людини, потім сам намагається відтворити її, він несамостійний, його діяльність йому задана, хоча й неявно.

Отже, засвоєння діяльності може здійснюватися студентами самостійно або несамостійно. Що краще? Буденна свідомість найчастіше підтверджує, що краща самостійність.

Творчий підхід викладача до осмислення (інтериоризації) наведеної інформації допоможе створенню оптимальних умов для використання поняття „самостійність” не лише як форми організації навчального процесу, але і як одного з недостатньо розкритих резервів категорії „пізнавальна діяльність” у навчанні. Студент завжди „сам здійснює пізнавальну діяльність” (це основна умова засвоєння взагалі), але не завжди може і повинен бути самостійним.

Реферат як важливий вид творчої самостійної роботи студента. Із словникового джерела [19], реферат (від лат. refera - передаю, повідомляю) – короткий письмовий чи усний виклад змісту першоджерела (книги, статті, доповіді) літератури з теми. Реферована інформація – вторинна інформація, основною метою якої є скорочення часу, який витрачається споживачами на аналіз інформації, забезпечити їм орієнтування в потоці інформації, привернути увагу фахівців до нових проблем, які вимагають вирішення.

У вищій школі реферат становить самостійний виклад студентом у письмовій формі на основі рекомендованої і дібраної ним самим літератури з однієї з ключових проблем дисципліни, що вивчається. При цьому бажано, щоб досить ясно була виявлена пізнавальна позиція самого студента з теми, що викладається.

Якість реферату доцільно оцінювати за його захистом перед академічною групою під час проведення дискусії чи рейтингового оцінювання знань із навчальної (наукової) проблеми, що розглядається.

На основі реферату студенти під керівництвом викладача можуть підготувати статтю в збірник наукових праць конференції з теми, що стосується певної проблеми.

Таким чином, реферат як дидактичний прийом може розглядатися, як вид самостійної пізнавальної діяльності, як форма залучення до наукової діяльності, як метод оцінки якості результатів навчання.

Практика студентів як форма навчання є обов'язковою для вищих професійних навчальних закладів і передбачає отримання студентами професійних умінь і навиків, встановленого кваліфікаційного рівня. Практична підготовка студентів здійснюється на кращих сучасних підприємствах і в організаціях різних галузей виробництва, науки, охорони здоров'я, культури, торгівлі й управління. Практика організовується в умовах професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача ВНЗ і фахівця в цьому напрямі.