Мотивація інноваційної діяльності як найважливіша умова її реалізації

 

Вивчення творчого характеру педагогічної діяльності має велику історію. Багато відомих учених зробили свій внесок у її пізнання, однак цілий ряд причин обумовив серйозне відставання в розробці таких важливих питань, як системогенез, креативність педагогічної професії. До основних факторів, що стримують вирішення цих питань, належить практично ізольований один від одного розвиток психології і педагогіки, розділення галузей кожної з них, консервативний вплив ідеологічних установок на розвиток теорії і практики педагогічної діяльності.

Мотиваційний компонент інноваційної діяльності вважаємо необхідним розглядати у двох напрямах. По-перше, з погляду місця професійної мотивації у загальній структурі мотивів і, по-друге, оцінивши ставлення викладача до змін, тобто потреби в педагогічних нововведеннях, їх прийнятності, що визначає змістовну сторону творчої спрямованості професійної діяльності.

Традиційно мотивацію поділяють на зовнішню і внутрішню, маючи на увазі джерела спонукання: матеріальні стимули; спонукання, пов'язані з самоствердженням; професійні мотиви і мотиви особистісної самореалізації. Сутність кожного з мотивів:

1. Зовнішні стимули, пов'язані з матеріальною винагородою за ті чи інші елементи (а іноді і всю діяльність) з упровадження інновацій. До таких стимулів можна віднести матеріальну винагороду, присвоєння більш високого розряду, зокрема за участь у конкурсі „Викладач року”, задовільні умови праці і режим роботи, послаблення вимог і контролю та ін.

2. Мотиви зовнішнього самоствердження викладача (самоствердження через зовнішню позитивну оцінку оточення). У цьому випадку викладач займається упровадженням інновацій заради позитивного суспільного резонансу на його працю. Цей мотив можна назвати мотивом престижу.

3. Професійний мотив. Психологічна природа двох розглянутих вище мотивів пов'язана, у першому випадку, із задоволенням непрофесійних потреб, а в другому – є метою, пов'язаною з мотивом самоствердження, підвищення самооцінки, що є необхідною умовою комфортного психологічного стану особистості. Професійний мотив у найбільш загальному вигляді є бажанням передавати знання й особистісні якості студенту.

Адекватно професійно мотивовані викладачі найбільш послідовні і наполегливі. Професійні мотиви, поєднані з високим рівнем креативності, забезпечують оптимальний результат педагогічної діяльності. Для таких викладачів характерний пошук інноваційних форм і методів роботи, осмислення своєї діяльності, створення власних концепцій і наукових шкіл.

4. Мотиви особистісної самореалізації полягають в самоактуалізації, що реалізується у прагненні людини „бути тим, чим вона може стати”, потенційно існують у всіх людей, але не в усіх виявляються в професійній діяльності, а тим більше усвідомлено. Самоактуалізація розглядається як безперервний процес, вибір з багатьох можливостей „можливості росту”. Моменти самоактуалізації дають людині вищі переживання, що стають необхідною її частиною за рахунок своєї яскравої специфічності. Викладачі, що прагнуть до самоактуалізації, надають перевагу творчим видам праці, що розкривають можливості такого саморозвитку. Кожне заняття для такого педагога – це привід до реалізації себе як особистості і професіонала. Отже, щораз здійснюється вибір кращого варіанта методу, осмисленого через усвідомлення своїх здібностей і педагогічних завдань. Цей метод може бути не оптимальним об'єктивно, але завжди реалізується з урахуванням інтересів студентів. Осмислюються результати заняття, здійснюються спроби його зміни, модифікації, упровадження нововведень. Така діяльність відрізняється високим рівнем прийнятності нововведень, постійним пошуком себе в цьому новому, потребою у створенні нового бачення різних форм педагогічної дійсності. Викладач, який іде таким шляхом, - це людина з високим рівнем творчого потенціалу, що виявляється у прагненні домогтися результату в своїй діяльності без особистісної прагматичної мотивації, який одержує задоволення в самій інноваційній діяльності, що має для нього глибокий особистісний зміст. Його відрізняє створення нових концептуальних підходів, високий рівень рефлексії і психологічної готовності до сприйняття нововведень.

Формування особистості викладача багато в чому визначається суспільним оточенням, колективом педагогів – педагогічною спільнотою. Особистість кожного викладача відрізняється своєрідністю, що й визначає сприйнятливість до педагогічних інновацій, характер і особливості авторської концепції, рівень її реалізації та ін. Одним з важливих факторів реалізації інноваційної діяльності є креативність викладача, необхідна для створення нового погляду, програми, підручника, а також для модифікації цього нового на рівні впровадження.

Креативний підхід є однією з методологічних основ для побудови моделі інноваційної діяльності. Сутність його в тому, що він дозволяє задіяти механізм загального і професійного саморозвитку особистості і передбачає урахування мотивації, її динаміки в процесі професійного становлення. Основне призначення індивідуально-творчого підходу полягає у створенні умов для самореалізації особистості, діагностики і розвитку творчих можливостей, авторській позиції, неповторній технології педагогічної діяльності. Теоретичні дослідження показали, що педагог ВНЗ, як правило, зорієнтований у своєрідності об'єкта педагогічного впливу, знає методику викладання навчальних дисциплін, але не пізнав самого себе як суб'єкта педагогічного впливу, і тому не в змозі реалізувати себе. Індивідуально-творчий підхід інноваційної діяльності викладача ВНЗ передбачає усвідомлення педагогом себе як творчої індивідуальності, визначення своїх професійно-особистісних якостей, що вимагають удосконалення і корегування. Потреба у самовдосконаленні є основним мотивом і стрижневою якістю викладача-інноватора.

Підсумовуючи розгляд взаємозв'язку мотивації і креативності викладача, слід зазначити, що їх будь-яке співвідношення, маючи різну цінність у забезпеченні ефективності інноваційної діяльності, потребує специфічної корекції в інноваційному педагогічному процесі.

Резюме

Аналітичний огляд вищевикладеної інформації свідчить про те, що інноваційний процес у навчанні являє собою комплекс процедур та засобів, за допомогою яких дидактичне відкриття або методична ідея перетворюються в освітянське нововведення. Адже до основних функцій іннова-

 

ційної діяльності відносяться такі компоненти педагогічного процесу, як смисл, цілі, зміст навчання, форми, методи, технології, засоби навчання, система управління і т. п. При цьому ключова роль належить змісту освіти. Тому, за загальним визначенням, зміст освіти у ХХІ столітті полягає в тому, щоб виховати людину з особистим суверенітетом, вільну і творчу, здатну безупинно самовизначатися не лише і не стільки за метою діяльності, скільки за загальнолюдськими цінностями, „спрямованого бути”, самореалізуватися у повноті своєї людської сутності. Тільки така людина зможе за покликом своєї душі включатися в соціальну співтворчість, сутнісно впливати на суспільне відродження, усвідомлено його прогнозувати і здійснювати. Щоб освіта стала справді людинотворчою, вона повинна за своїм змістом та організацією бути зверненою до „внутрішніх сфер” людини, викликаючи в неї неспокійне самоусвідомлення, „особистісний подив” від власної складності і суперечливості, відповідальне самоперетворення, „переродження самої себе”. Але для цього людині важливо розуміти і приймати себе, визначати перспективи свого самопросування у розвитку, бачити і використовувати власні інтелектуальні, емоційні, духовно-моральні резерви, засоби самоактивізації і самовідновлення. Іншими словами, сьогодні особливо актуалізувалися системні знання в галузі самореалізації, самоперетворення людини.

І на завершення підкреслимо, що, окрім отриманих знань і вмінь, тобто професійного досвіду, педагог сучасної вищої школи повинен володіти певними професійно-особистісними якостями. Будь-яка педагогічна діяльність вимагає від того, хто нею займається, особливої духовно-душевної організації. „ Враховуючи висоту і важливість професії учителя, кожен, хто готується до цього жертовного служіння, перш за все, повинен зрозуміти, чи має він покликання до такого виду діяльності” [71].

Запитання і завдання для самоконтролю

 

1. Розглядаючи генезис креативної педагогіки, що ви берете за точку відліку?

2. Прокоментуйте зміст таблиці 8.2.

3. Назвіть складові категорії „технології навчання” і який елемент у її структурі є основним?

4. Які основні тенденції сучасної світової освітньої системи?

5. Охарактеризуйте модель навчання в сучасній освіті.

6. У чому різниця між традиційним та інноваційним навчанням?

7. Назвіть основні принципи креативної психолого-педагогічної технології.

8. Як ви розумієте розвиток інноваційних процесів освітньої системи вищої школи?

9. У чому сутність проектування інноваційної діяльності викладача вищої школи?

10. Якими ви бачите аспекти мотивації інноваційної діяльності викладача ВНЗ?

11. Яка структура інноваційної діяльності?

12. Назвіть основні механізми становлення індивідуального стилю професійної діяльності.

13. Назвіть і охарактеризуйте ознаки індивідуальності професійної діяльності педагога.

14. Перерахуйте компоненти творчої індивідуальності.

15. Назвіть основні функції реалізації творчої індивідуальності.

16. Яким має бути зміст інноваційної діяльності викладача? Ваша версія.