УЛАШТУВАННЯ ДЕКОРАТИВНИХ ШТУКАТУРОК

 

Декоративною називають високоякiсну штукатурку, що складається з пiдготовчого та накривного (декоративного) шарiв. Такою штукатуркою опоряджують фасади, а також iнтер'єри. Вона нaдaє поверхням закiнче­ного кольорово-фактурного вигляду.

Декоративнi штукатурки можуть також одночасно виконувати й захиснi функцii: - бути гiдрофобними, гiдроiзоляцiйними тощо.

Поверхнi пiд декоративну штукатурку пiдготовляють так само, як i пiд звичайну: очищають вiд пилу, смiття, залишкiв мурувального розчину, в разi потреби насiкають, обтягують сiткою та змочують водою.

Декоративну штукатурку можна наносити також безпосередньо на по­верхнi будiвельних елементiв, якщо цi поверхнi вiдповiдають вимогам щодо їхньої мiцностi, шорсткостi, piвностi та iнших показникiв, що нормуються.

Провiшуючи фасади, особливо ретельно вивiряють i в разi потреби виправляють взаємне розмiщення вiконних луток за вертикаллю та гори­зонталлю.

Пiдготовчuй шар - один шар набризку i один або кiлька шарiв грунту ­виконують зi звичайних штукатурних розчинiв (див. табл. 3.4) з таким роз­рахунком, щоб мiцнiсть пiдготовчого шару була вищою за мiцнiсть накрив­ного.

Склад i послiдовнiсть виконання технологiчних операцiй, а також тех­нологiя нанесення набризку та гpyнтy пiдготовчого шару тaкi caмi, як i для звичайної високоякiсної штукатурки (див. табл. 3.5).

Щоб полiпшити зчеплення накривного декоративного шару з грунтом пiдготовчого, на останньому свiжевирiвняному шарi грунту додатково на­рiзують хвилястi борозни 5 мм завглибшки через 30...40 мм одна вiд одної.

Пiдготовчий шар у початковий перiод його твердiння витримують у зволоженому cтaнi, оберiгають вiд ударiв, струшувань, а також вiд зневод­нення (у спекотну i суху погоду захищають вiд прямих сонячних променiв i вітру). Потiм пiдготовчий шар висушують, а перед нанесенням на­кривного декоративного шару (за 1,0... 1,5 год) ретельно змочують водою.

Перед нанесенням накривного декоративного шару на фасади влаш­товують карнизи, пояски, а також опоряджують віконнi та двернi лутки, наличники та iншi apxiтeктypнi елементи.

Декоратuвнuй накрuвнuй шар наносять на поверхню в один (одношаровi декоративнi штукатурки), два-три прийоми, а iнколи i в три-чотири (ба­гатошаровi), залежно вiд виду штукатурки та загальної товщини накрив­ного шару.

Фактури декоративним штукатуркам можна надавати пiд час їх нане­сення або шляхом оброблення у пластичному, напiвпластичному чи за­твердiлому станах. При цьому утворюють рельєфну, гладеньку, комбіно­вану та iншi види фактур.

Уci види декоративних штукатурок наносять на поверхнi 6езперервно в межах захваток, розчленованих архiтектурними елементами (рис. 3.16; 3.17), що6 стики декоративного шару на поверхнi 6ули непомiтними.

Увесь цикл нанесення декоративного покриття виконують безперерв­но протягом yciєї робочої змiни з таким розрахунком, щоб робочий шов збiгався з iснуючими краями поверхнi - пiлястрами, ремiнцями, пояска­ми тощо.

Залежно вiд наявностi тих чи iнших елементiв вертикального та гори­зонтального розчленування поверхнi фасаду (пiлястри, мiжповерховi кар­низи чи пояски, ремiнцi) вибирають технологiю опоряджання: якщо є apxiтектурнi елементi тiльки горизонтального розчленування (мiжповер­xовi карнизи, пояски), то поверхню фасаду розбивають на горизонтальнi захватки в межах кожного поверху (рис. 3.16), а якщо тiльки вертикально­го розчленування (пiлястри, ремiнцi), то поверхню фасаду розбивають на вертикальнi поповерховi захватки (рис. 3.17). Захватки за висотою розби­вають на карти близько 1,8 м заввишки.

Площини фасаду оштукатурюють пiсля витягування карнизiв, опоряд­жання вiконних луток та дверних прорiзiв у межах вciєї захватки.

Сандрики, ремiнцi, наличники у виглядi тяг можна витягувати пiсля опоряджання вciєї поверхнi захватки, а пiлястри - до або пiсля оштукату­рювання двох сумiжних захваток.

Накривний декоративний шар витримують у зволоженому cтaнi, обepi­гають вiд ударiв, струшувань та зневоднення. У спеку поверхнi, на якi на­носять декоративний накривний шар, захищають вiд сонячних променiв i вітру.

Тонкошаровi декоративнi штукатурки найчастiше застосовують у сучас­ному будiвництвi для внутрiшнього та зовнiшнього опорядження. Вони вiдрiзняються вiд декоративних штукатурок на мiнеральних в'яжучих не­великою товщиною (найчастiше 2,5... 4,0 мм), високими показниками дов­говiчностi, адгезiйного зв'язку з основою, еластичностi (спроможнi спри­ймати деформацiї розтягу при вигинаннi) та водовiдштовхувальними влас­тивостями (гiдрофобнiстю).

Найчастiше використовують штукатурку на основi полiмернuх та це­ментно-полiмернuх розчинiв, приготовлених на 6удiвельному майданчику з сухих сумiшей у розчинозмiшувачах примусової дiї.

Тонкошаровi штукатурки можна виконувати одношаровими, вiд 1,5...... 3,5 до 5... 7 мм завтовшки (товщину зазвичай встановлюють за крупнiс­тю зерен заповнювача), та багатошаровими, що складаються з кiлькох шарiв-накидей, загальна товщина яких становить 7... 12 мм.

На поверхню розчин наносять за допомогою пневматичних форсунок або вручну при незначних обсягах опорядження. Товщина накидi залежить від виду суміші, розмірів зерен заповньювача та

Рис. 3.16. Оштукатурювання фасаду горизонтальними захватками: (I-I) - (IIІ-IIІ) – розnодiльнi лiнiї; 1-3 - карти (дiлянки) оштукатурю­вання

 

способу оброблення накиді.

Фактури тонкошаровим декоративним штукатуркам надають пiд час нанесення та оброблення у пластичному, напiвпластичному станах, а та­кож комбiнованою обробкою - послiдовним комбiнуванням процесiв нанесення та оброблення у пластичному cтaнi, у затвердiлому тощо.

Вид фактури штукатурного покриття залежить також вiд розмiрiв зе­рен заповнювача, гранулометричного складу та процентного вмicтy в роз­чинi.

Найпоширенiшими фактурами декоративних штукатурок на полiмер­них та цементно-полiмерних в'яжучих є тaкi:

Фактуру «короїд» отримують обробленням у пластичному cтaнi (зати­рання пластмасовими пiвтерками) нанесеного i розрiвняного шару на­кривки з цементно-полiмерного розчину. Для цiєї фактури застосовують розчини, що мають дискретний гранулометричний склад заповнювачiв: крупна

Рис. 3.17. Оштукатурювання фасаду вертикальними поповерховими захватками:

1-8 - карти (дiлянки) оштукатурювання

 

фракцiя, за якою i визначають вид сумiшi за крупнiстю зерен (на­приклад, зерно 2; 3; 3,5 мм тощо) разом з дрiбнодисперсною (борошном). При цьому крупна фракцiя мaє штучно зменшений питомий вміст у за­гальному об'ємi заповнювачiв. При такому складi заповнювачiв крупнi зер­на, обертаючись пiд час затирання та рухаючись за теркою, розкреслюють шар накривки. Вибираючи певнi напрямки руху терки пiд час затирання (коловi, прямi у вертикальному чи горизонтальному напрямках), утворю­ють рiзнi «кopoїднi» фактури (рис. 3.18, а). Крупнi зерна заповнювача (3,0 3,5 мм) дають змогу отримати рельєфнiшу фактуру, зерна крупнiстю 1,5 2,0 мм - дрiбнорельєфну.

Камiнцеву фактуру отримують щiльним затиранням пластиковими тер­ками цементно- полiмерного розчину, який також мaє дискретний грану­лометричний склад заповнювачiв, але зi штучно збiльшеною питомою ва­гою крупної фракцiї. Затирання (оброблення у пластичному чи напiвпла­стичному стaнi) таких шарiв нaдaє накривцi фактуру у виглядi щiльно укла­дених камiнцiв (рис. 3.18, 6).

Структурні фактурu iмiтують найрiзноманiтнiшi рельєфнi фактури («пiд шубу», «цегляна кладка», «пiд гальку», «нiздрюватий камінь тощо).

Рис, 3.18. Фактури тонкошарових декоративних штукату­рок, влаштованих 3 використанням сухих цементно-по­лiмерних i полiмерних сумiшей:

а - фактури «короїд», отриманi затиранням в одному напрям­ку (1) та коловим затиранням (2) теркою; б - камiнцевi факту­ри, отриманi щiльним затиранням розчину, що мaє пiдвище­ний вміст крупної фракцiї заповнювача; в - cтруктурнi фак­тури, отриманi торцюванням штукатурною лопаткою (1), об­робленням теркою з пористої гy6ки (2) та гyмовим валиком (3); г - фактури мозаiчного типу, отриманi щiльним затираниям розчину на прозорих полiмерних в'яжучих та з заповнювачами рiзного кольору

 

Фактури отримують у процесi нанесения їx на поверхнi за допомогою фор­сунок, ручним накиданням, намазуванням, оброблення у пластичному cтaнi - прокачуванням рельєфними, губчастими, гумовими валиками, торцюванням штукатурними лопатками, шпателями, щiтками, пензлями та iншими iнструментами (рис. 3.18, в). Для структурної штукатурки ви­користовують цементно- полiмернi розчини, що мають змiшаний (piвно­мiрний) гранулометричний склад заповнювачiв i добавки, якi пiдвищу­ють в'язкопластичнi властивостi розчину, надають йому здатностi нали­пати на iнструменти, за допомогою яких його обробляють. В'язкоплас­тичнi властивостi, тобто здатнicть легко змiнювати форму пiд механiчним впливом i зберiгати її пicля закiнчення такого впливу, - це основна вимо­га до подiбних розчинiв (розчинiв для моделювання, iмiтацiї рельефних фактур).

Фактура мозаiчного типу отримують щiльним затиранням полiмерно­го розчину, виготовленого на прозорих полiмерних в'яжучих (полiакри­латнi, полicтирольнi) та iз заповнювачами рiзного кольору - штучними чи природними (кришка кам'яних порiд рiзного кольору чи штучно по-фарбований кварцовий пiсок тощо). Пiсля затвердiння така штукатурка мaє склоподiбну багатокольорову фактуру (рис. 3.18, г).

Багатокольоровi фактурu - тонкошаровi цементно-полiмернi штука­турки для художнього розписування iнтep'єpiв i фасадiв, якi отримують комбiнованим обробленням нанесених шарiв цементно- полiмерного роз­чину з дрiбнодисперсним наповнювачем. Taкi штукатурки виконують од­ношаровими або багатошаровими, з рифленою, гладенькою та полipова­ною фактурами (рис. 3.19). Накидi розчину утворюють напиленням фор­сунками, ручним намазуванням чи набризкуванням або наносять маляр­ним способом - пензлями. Нанесення розчину може комбiнуватися з на­несенням сухих пiгментiв, торцюванням чи штампуванням розрiвняних шарiв, абразивною обробкою з оголенням нижчих шарiв, полiруванням з додаванням лакiв i т. iн. Наприклад, штукатурку пiд штучний мармур, так звану венецiанку, виконують так: наносять тонкий (2... 3 мм) шар полi­мерцементного розчину, пiсля твердiння його протягом 24 год поверхню шлiфують наждаковим папером, очищають вiд пилу i наносятьдругий шар розчину iншого кольору, до 0,5 мм завтовшки, на який вiдразу окремими мазками пензлем наносять концентрований водний розчин пiгменту по­трiбного кольору i втирають його металевими терками у другий шар на­кривки. Через 20... 30 хв поверхню загладжують. Пiсля затвердiння накрив­ку покривають лаковими свiтлопрозорими речовинами.

Декоративнi штукатурки на мiнеральних в'яжучих. Це багатошаровi ви­сокоякiснi штукатурки, якi наносять на пiдготовчi шари у два- три прийо­ми, а iнколи i в три-чотири, залежно вiд виду штукатурки та загальної тов­щини накривного шару.

Розчини для накривних шарiв декоративної штукатурки готують на об'єктіi будiвництва з сухих сумiшей у розчинозмiшувачах примусової дії.

Рис. 3.19. Фактури 6агатокольорових цементно-полiмерних штукатурок для художнього розпису iнтер'єpiв i фасадiв:

а - отримана малярним способом пiд час нанесения на кольоровий грунт мазкiв розчину iнших кольорiв; б - отримана у напiвпластичному станi обробленням поверхнi кольорового грунту щiткою з м'яким ворсом; в - отримана у пластичному cтaнi обробленням nовepxнi кольорового грунту зубчастою теркою

 

 

Oсновнi види декоративних штукатурок на мiнеральних в'яжучих:

1) пiщанi кольоровi, фактуру яким надають пiд час їх нанесення або обробленням у пластичному чи напiвпластичному cтaнi;

2) теразитовi, якi отримують обробленням у напiвпластичному стaнi та застосовують переважно для оздоблення фасадiв;

3) кам' янi, якi iмiтують облицювання природним декоративним каме­нем (мармуром, вапняком, доломiтом, гpaнiтoм); застосовують їх для оз­доблення стiн, колон, цоколiв, поверхонь зi щiльного бетону, цегли та iнших матерiалiв, якi мають марку, не нижчу нiж МI00; обробляють їх у затвердiлому cтaнi;

4) штукатурка сграфiто, яку отримують обробленням у напiвпластично­му cтaнi, застосовуютьдля багатокольорового розпису фасадiв та iнтер’єрів;

5) фреска - живопис водяними фарбами на свiжiй вогкiй штукатурцi. Пiщанi кольоровi та теразитовi накривнi шари наносять на вапняно­цементнi чи цементно- вапнянi грунти пiдготовчого шару, а кам'янi - на цементнi. Теразитовi та кам'янi накривнi шари можна наносити i безпо­середньо на piвнi бетоннi поверхнi.

Пiщанi кольоровi штукатурки. Цементно-вапнянi пiщанi штукатурки застосовують для опоряджання пiлястр, пояскiв, а також поверхонь зi щiльного бетону та цегли марки, не нижчої нiж М50.

Найчастiше застосовують вапняно-пiщанi та вапняно-цементнi шту­катурки. Їх використовують для обштукатурювання рiвних поверхонь стiн, виконаних з легкого бетону, цегли чи штучних каменів або черепашнику.

Пiщанi кольоровi штукатурки складаються з набризку, гpyнтy та накрив­ки, якi послiдовно наносять на пiдготовлений шар без маякiв. Товщина кожного шару залежить вiд величини заповнювача та характеру оздоблен­ня i коливається в межах 4... 7 мм.

Насамперед наносять набризк, накидаючи його лопаткою з сокола, потiм, як тiльки набризк затужавiє (через 1... 2 год), наносять грунт тон­кими шарами i ретельно вирiвнюють пiвтерками. Через 1,0... 1,5 год нано­сять накривний шар. Якщо передбачається отримати фактуру накривно­го шару в пластичному чи напiвпластичному cтaнi, то цей шар ущiльню­ють терками i грубо затирають. Накривний шар, який набризкують, не пiдлягає розрiвнюванню та ущiльненню.

Н а б р и з к у в а н н я м н а к р и в к и отримують тaкi фактури пiща­них кольорових штукатурок.

Набрuзк з використанням стисненого повiтря виконують форсункою на щойно вирiвняний грунт. Отримують найрiзноманiтнiшу фактуру на­бризку.

Набрuзк крiзь ciткy з отворами вiд 2,5 х 2,5 до 10 х 10 мм виконують штукатурною лопаткою з сокола, намагаючись piвномірно нанести роз­чин на поверхню, щоб отримати piвномірну фактуру. Розчин на поверх­ню накидають кiлька разiв на однiй дiлянцi. Проходячи крiзь сітку, він розподiляється по поверхнi горбками, утворюючи, залежно вiд розмiру сiтки, дрiбну чи грубошорстку поверхню.

Набрuзк «снiгавuмu пластiвцямu» виконують у кілька прийомiв. На грунт наносять накривний шар темного кольору, який розрiвнюють i ущiльню­ють пiвтерком. Поверх незатвердiлого темного накривного шару пензлем накидають oкpeмi плями накривки бiлого кольору (зазвичай вапняний розчин з мармуровим пiском) i злегка загладжують металевою гладилкою.

Італiйське оздоблення виконують аналогiчно набризку «снiговими пла­стiвцями», тiльки перший накривний шар роблять свiтло-зеленого кольору i розрiвнюють його металевою гладилкою, а другий шар - жовтого ко­льору, який трохи загладжують металевою гладилкою.

О б р о б л е н н я м у п л а с т и ч н о м у с т а н i отримують тaкi фак­тури кольорових пiщаних штукатурок.

«Травертино» (рис. 3.20, а) виконують торцюванням свiжонанесеного шару свiтло-жовтої накривки (загладженої металевою гладилкою) жорст­кою волосяною щiткою з наступним загладжуванням металевою теркою.

Пiд дрiбну нiздрювату фактуру торцюють свiжонанесений та загладже­ний шар накривки за допомогою змоченої у мильнiй водi гyмoвої губки.

Пiд черепашнuк свiжонанесений i вирiвняний накривний шар обробля­ютьжорсткою металевою щiткою (дротинки до 1 мм завтовшки, довжина 8... 10 см), вибираючи поглиблення-раковини (чарунки).

Штрuховку-начiс виконують за допомогою м'якої сталевої щiтки (дротики 0,1 мм завтошки,

довжина 10... 12 см) по свiжонанесеному та вирiвняному накривному шару. Обробляють поверхню великими штрихами. На другий день тампо­ном знiмають часточки розчину, що нещiльно прилягли до основи.

Штамповку-накатку здiйсню­ють валиком по свiжому шару на­кривки (рис. 3.20, 6). Поверхню валика (дiаметром 12 см) роблять рифленою чи обтягують сталевою сiткою, глибина рельєфу малюнка не повинна перевищувати 5 мм. Рифлену фактуру можна утворити обробленням поверхнi штампами з малюнком, виготовленими з де­рева, гуми, листової гофрованої сталi, вiдлитими зi свинцю, бабiту.

Рис. 3.20. Утворення фактур пiщаних де­коративних штукатурок:

а - торцювання щiткою; б - накатування валиком; в - циклювання сталевою цик­лею; г - оброблення цвяховою щiткою

 

Комбінованіi фактурu отримують послiдовним обробленням нанесених декоративних шарiв: нарiзуванням їх у рiзних напрямках лопаткою, нака­туванням валиком чи штампуванням штампом i ручним набризкуванням, напилюванням форсунками тощо.

О б р о б л е н н я м у н а п i в з а т в е р д i л о м у c т a н i пiщаних на­кривних шарiв циклями (сталевi пластини iз зубцями 2... 3 мм) отримують цикльовану фактуру (рис. 3.20, в). Перед початком робiт накривний шар ущiльнюють i грубо затирають терками, поверхню розбивають на камiння рустами. Витримавши накривку до часткового затвердiння (3...4 год), по­верхню циклюють: сумiжнi камiння - у рiзних напрямках, що створює ефект рiзних відтінків. Зубцi циклi занурюють у поверхню, при цьому пicок i верхнiй шар розчину осипаються. Так утворюють шорстку поверхню «пiд шубу».

Залежно вiд розмiрiв зерен пiску отримують дрiбнозернисту (пiсок роз­мipом до 0,6 мм, товщина накривки 5... 8 мм), крупнозернисту (пicок до 1,2 мм, накривка - 8... 10 мм) та грубозернисту (пicокдо 3 мм, накривка­10... 12 мм) фактури. Грубозернисту фактуру можна утворити, обробляю­чи поверхню накривки циклею або цвяховою щiткою (рис. 3.20, г).

Теразитову штукатурку влаштовують, як правило, iз сухих теразитових сумiшей, якi на будiвельному майданчику готують у розчинозмiшувачах примусової дiї в об'ємi, достатньому для оштукатурювання всього фасаду або його частини в певних межах (захватках), що дaє можливiсть викону­вати роздiльне опорядження, не залишаючи видимих стикiв на фасадi.

Шари теразитового розчину наносять на пiдготовлену поверхню, як правило, у три прийоми. Накидають перший шар (набризк 2... 3 мм зав­товшки), потiм, як тiльки вiн почне тужавiти, наносять другий шар - грунт 5... 7 мм завтовшки, який розрiвнюють правилом або пiвтерком, затира­ють терками вiдразу пiсля нанесення розчину i нарiзають хвилястими бо­рознами через кожнi 30...40 см для кращого зчеплення з накривним ша­ром. Влiтку його треба поливати водою тричi на день.

За годину до нанесення накривного (декоративного) шару влiтку грунт ретельно змочують водою. Товщина декоративного шару мaє бути в ме­жах 7... 10 мм. Наносять його у два прийоми. Перший шар 2... 3 мм завтов­шки накидають (цей шар вiдiгpaє роль буфера мiж грунтом i другим, гycтi­шим шаром покриття 5... 7 мм завтовшки).

Весь цикл нанесення покриття мaє бути безперервним упродовж yciєї робочої змiни з таким розрахунком, щоб робочий шов збiгався з icнуючи­ми краями поверхнi фасаду.

Пiсля того як декоративний шар штукатурки затвердiє (зазвичай через 3... 6 год), його обробляють циклями або бучардами, утворюючи фактури «пiд шубу», «пiд тесаний пiщанник», «пiд рваний камінь.

Ознакою достатнього витримування накривки є характер випадання зерен заповнювача в процесi циклювання: вони мають вiдриватися вiд маси розчину, не руйнуючи його.

Циклюванням поверхнi теразиту циклями отримують рiзну зернисту фактуру залежно вiд фракцiї заповнювача та тривалостi витримування накривного шару.

Oстаннім часом циклювання та бучардування поверхонь у будiвництвi використовують лише пiд час реставрування поверхонь.

«Кам'янi» штукатурки iмiтують твердi кам'янi породи (рис. 3.21). Деко­ративний розчин готують на об'єктi iз сухих сумiшей у розчинозмiшува­чах в об'ємi, достатньому для оштукатурювання фасаду чи його частини. Зерна кришки займають переважну частину поверхнi штукатурки i пiсля оброблення утворюють колiр i фактуру декоративної штукатурки. Дода­ний пiгмент лише доповнює колiр кришки.

Наносять тaкi штукатурки в 3-4 прийоми безперервно в межах apxi­тектурних елементiв фасаду. Приблизно через добу декоративний шар про­мивають водою з фарбопульта доти, доки не почне стiкати чиста вода без домiшок цементного молока.

Поверхню «кам'яної» штукатурки витримують до повного затвердiння (10-12 днiв, зволожуючи й водою 3-4 рази на день протягом 5-7 днiв та 5-6 разiв надень протягом останнixднiв) i обробляють для утворення фак­тури. Останню добу штукатурку просушують.

«Кам'яну» штукатурку обробляють бучардою, троянкою, зубилом та iншими iнструментами, шлiфують карборундовим або наждачним камін­ням, а також травлять соляною кислотою.

«Пiд шубу» «кам'яну» штукатурку найчастiше обробляють за допомо­гою бучарди. Таке оброблення полягає у piвномірному наковуваннi по­вepxнi бучардою. Зубцi бучарди сколюють шматочки, руйнуючи шар роз­чину та оголюючи слюду. Фактура може бути дрiбно- таднiв) i обробляють для утворення фак­тури. Останню добу штукатурку просушують.

«Кам'яну» штукатурку обробляють бучардою, троянкою, зубилом та iншими iнструментами, шлiфують карборундовим або наждачним камін­ням, а також травлять соляною кислотою.

«Пiд шубу» «кам'яну» штукатурку найчастiше обробляють за допомо­гою бучарди. Таке оброблення полягає у piвномірному наковуваннi по­вepxнi бучардою. Зубцi бучарди сколюють шматочки, руйнуючи шар роз­чину та оголюючи слюду. Фактура може бути дрiбно- та крупнозернис­тою, залежно вiд виду бучарди.

Борознuсту фактуру отримують, обробляючи «кам'яну» штукатурку троянкою. Застосовують троянки з трикутними i заокругленими зубцями рiзної висоти та ширини, що дaє змо­ry утворювати дрiбно- та крупнобо­рознисту фактуру.

«Пiд рванuй камінь» та пiщанuк по­вepxнi обробляють зубилом. Щоб от­римати фактуру «пiд рваний камiнь», у рiзних мicцях у штукатурний шар (40... 50 мм завтовшки) забивають зу­било, потiм ударом молотка збоку по кiнцю зубила виривають шматки за­твердiлого розчину. На поверхнi ут­ворюються величезнi виїмки.

Рис. 3.21. Фактури «кам'яних» штукатурок: а - пiд шебiнку; б - у завиток; е - пiд хвилi; г - пiд нiздрюватий камiнь

 

Фактуру під пiщанuк утворюють сколюванням зубилом маленьких шма­точкiв штукатурки.

Терацо - фактура, утворена шлiфуванням. Поверхню затвердiлого роз­чину шлiфують наждачним або карборундовим кругом, видаляють пил i покривають її лаком на основi воску.

Травлення застосовують, щоб утворити шорстку фактуру. Для цього за­твердiлу накривку (через 2-3 днi пiсля нанесення) травлять 5 %-м вод­ним розчином соляної кислоти з наступним ретельним промиванням во­дою за допомогою фарбопульта. За цiєю технологiєю не можна застосову­вати мармурову та вапняну кришку.

«Кам'яну» штукатурку можна виконати накиданням декоративної кришки на свiжонанесений вапняно-пiщаний розчин. Така штукатурка не потребує подальшого оброблення, тобто пicля нанесення кам'яної кришки вважається закiнченою. Накидають кришку вручну штукатурною лопаткою або задопомогою кришкометiв.

Pycтoваної фактурu зазвичай надають декоративним штукатуркам ycix видiв. У штукатурних роботах рустами називають стрiчки або шви, що вiдокремлюють камінь вiд каменя. Русти набивають лiнiйкою, прорiзують пилкою чи за допомогою рейок (рис. 3.22).

Рис. 3.22. Улаштування рycтів:

а - набивання сталевою лiнiйкою; б - прорiзування пилкою; в - задопомогою рейок

 

Металевою лiнiйкою русти набивають по свiжонанесеному накривно­му шару, легко ударяючи по нiй молотком. Товщина лiнiйки 8... 10 мм, довжина 500... 800 мм, глибина шва 5... 10 мм.

По змiцнiлому накривному шару прорiзують русти пилкою 200... 300 мм завдовжки iз зубцями 10... 15 мм заввишки. Руст прорiзують, спираючи пилку на лiнiйку-правило, прикладену до стiни по лiнiї розмiтки. Шири­на русту становить 5... 8 мм, глибина - до 10 мм.

Руст можна прорiзувати рустiвкою по напiвпластичному накривному шару.

Дерев'янi рейки для формування pустів застосовують тодi, коли треба отримати широкi, глибокi або складної форми русти. Рейки встановлю­ють на грунт вiдповiдно до розмiтки i прибивають короткими цвяхами до нанесення накривного шару.

Штукатурки сграфiто - це багатокольорова вапняно-пiщана штука­турка, яку створюють нанесенням 3-4 тонких шарiв кольорового розчи­ну з наступним продряпуванням верхнix шарiв до нижнiх, внаслiдок чого отримують декоративний орнаментальний малюнок рiзної складностi (рис. 3.23).

Сграфiто можна отримати не тiльки продряпуванням вepxнix шарiв, а й нанесенням розчину за допомогою шаблонiв-трафаретiв.

Накривнi шари сграфiто наносять накиданням лопаткою або намазу­ванням iз сокола чи пiвтерка. Перший шар має бути не менш як 5 мм зав­товшки, щоб не просвiчувала основа та не було висолiв. Наступнi шари наносять 2... 3 мм завтовшки. Якщо сграфiто виконують малярним спосо­бом, то другий i третiй накривнi шари наносять пензлем, застосовуючи рiдкий розчин на мармуровому борошнi чи вапняну фарбу. Тодi товщина цих шарiв становить 0,5... 1,0 мм.

Малюнок видряпують на вологiй штукатурцi через 2... 3 год пicля її на­несення. Тому поверхню розбивають на захватки, i шари сграфiто нано­сять один за одним, стежачи, щоб розчин не зсувався з поверхнi.

Перед видряпуванням на поверхню переводять контури рисункiв. Для цього виготовляють трафарет, приставляють до поверхнi та припорошу­ють зверху сухим пiгментом за допомогою марлевого тампона. Пiсля на­несення малюнка контур його вирiзують рiзцем, а потiм за допомогою шкрябачки вишкрябують поле малюнка.

Простiшi малюнки можна виконати за допомогою шаблонiв-трафа­peтів, якi виготовляють з картону чи фанери. Шаблони бувають прямими i зворотними. Прямими наносять опуклi рисунки, зворотними - заглибле­нi. Кожний шаблон застосовують для нанесення малюнка одного кольору.

Зазвичай штукатурку сграфiто застосовують для оздоблення apxiтeк­турних елементiв фасадiв споруд у виглядi фриза, пояска, гобелена, панно.

Фреска, або альфреска (Biд iтал. fresco - свiжий), - це багатокольоро­вий живопис по свiжiй (сирiй) штукатурцi.

Живопис, виконаний способом фрески, має чистi та яскравi тони (пiгменти розчиняють лише водою), вiн мiцний i довговiчний завдяки тому, що фарба проникае в yci нерівностi та пори свiжої, вологої штука­турки i хiмiчно закрiплюеться свiжим, активним вапном з утворенням на поверхнi штукатурки (фрески) тонкої плiвки кристалiчного карбонату кальцiю в результатi хiмiчної реакцiї гiдроксиду кальцiю (гашене вапно) з вуглекислим газом. Плiвка карбонату кальцiю утворюеться через 3...4 год пicля нанесення останнього шару фунту. Тому штукатури готують фронт робiт живописцям невеликими захватками - такими, якi вони здатнi роз­писати за 3...4 год.

Вимоги до якicної штукатурки пiд фреску дуже високi. Поверхнi, на якi наноситимуть rрунти, мають бути не тiльки сухими у цей час, а й на­дiйно iзольованi вiд проникнення будь-якої вологи у подальшому.

Розчин застосовують вапняно-пiщаний. Для цього використовують лише вапняне тісто з вапняку, випаленого на деревному вугiллi. Вапно має бути повнiстю погашеним, щоб на поверхнi фрески в майбутньому не ут­ворювалися дутики. Пicок ретельно промивають, щоб не було глинистих та iнших домiшок. Рекомендуеться застосовувати штучний пiсок з бiлого мармуру.

Грунт наносять у 5-6 прийомiв, товщина кожного шару 3...4 мм. Для нижнiх шарiв грунту склад розчину 1: 2, для вepxнix -1,0: 1,5. Крупнiсть пiску зменшують вiд першого до останнього шару грунту.

Кожний шар грунту ретельно ущiльнюють ударами терки або прокачу­ють валиком. Останнiй шар грунту додатково гладенько затирають, а ви­ступаючi пiщинки знiмають пензлем або тампоном.

Художник розпочинає розпис вiдразу, по свiжому грунту; як тiльки з'я­виться на поверхнi плiвка карбонату кальцiю, фарби класт