УЛАШТУВАННЯ СПЕЦIАЛЬНИХ ШТУКАТУРОК
До спецiальних належать водовiдштовхувальнi (гiдрофобнi), водостiйкi (гiдроiзоляцiйнi), теплоiзоляцiйнi та вогнезахиснi, кислотостiйкi, звукоiзоляцiйнi, рентгенозахиснi та iншi штукатурки. Розчини для спецiальних штукатурок готують на будiвельному майданчику з сухих сумiшей у змiшувачах примусовоi дiї. Гідрофобну штукатурку виконують з полiмерно- цементних або цементних, вапняно- цементних, гiпсових, гiпсово- вапняних i вапняних розчинiв, в якi у процесi приготування додають силiцiйорган и вже не можна. силiцiйорганiчну добавку. Пiсля затвердiння розчину поверхню штукатурки обробляють силiцiйорганiчним гiдрофобiзатором. Така штукатурка мaє водовiдштовхувальнi властивостi, але зберiгає паропроникнicть. Гідроiзоляцiйпу штукатурку влаштовують двома основними способами: першuй - з використанням розчинiв на спецiальних в'яжучих речовинах (бiтумнi емульсiї, розширенi цементи, безусадковi цементи) чи цементно- пiщаних розчинiв з ущiльнювальними добавками; другuй - з використанням торкрет-установок, якими наносять цементно-пiщанi розчини з ущiльнювальними добавками. Як ущiльнювальнi добавки використовують алюмiнат натрiю, сульфат алюмiнiю, розчинне скло, епоксидну смолу тощо. Улаштовуючи гiдроiзоляцiйну штукатурку першим способом, розчин наносять на поверхнi за звичайною технологiєю з боку гiдростатичного тиску. Грунт наносять на пiдготовану поверхню у два шари, загальна товщина яких 8... 10 мм; перший шар гунту- 3...4 мм завтовшки, другий - 5... 6 мм. Другий шар гунту наносять вiдразу пicля нанесення й розрiвнювання першого, якщо роботи виконують на вiдкритому повiтрi чи у примiщеннi з вiдносною вологicтю, не вищою нiж 60 %, або з iнтервалом у 10... 30 хв у примiщеннях з високою вологiстю повiтря. Розчини наносять форсунками (пневматичними чи безкомпресорними, зважаючи на консистенцiї сумiшей) або ручним накиданням чи намазуванням з обов'язковим ущiльненням нанесених шарiв гунту гладилками, ударами терки чи прокачуванням валиками. Гiдроiзоляцiйну mоркреm-шmукаmурку влаштовують як з напiрного, так i безнапiрного бокiв. Процес торкретування полягає у нaнeceннi на поверхню пiд тиском повiтря шарiв цементно-пiщаного розчину (торкрету). При цьому розчинова сумiш за допомогою торкрет-пушки зi швидкiстю 60... 80 м/с викидається iз сопла i створює щiльний шар штукатурки. Загальнутовщину штукатурки встановлюють у межах 15... 30 мм, виконуючи її у кiлька шарiв 8... 10 мм завтовшки. Кожний наступний шар наносять на попереднiй пiсля його затвердiння. Теплоiзоляцiйпi та вогпезахuснi штукатурки виконують з використанням сухих сумiшей, якi перед нанесенням замiшують водою до потрiбної консистенцiї. У сумiшах використовують легкi заповнювачi: перлiт, вермикулiт, шлаки, пемзу. Теплоiзоляцiйну штукатурку виконують з цементних, вапняних i гiпсових розчинiв, а вогнезахиснi - з цементних i гiпсових. Taкi штукатурки наносять на поверхнi механiчним набризкуванням або торкретуванням. Методом напiвсухого торкретування можна наносити шар розчину вiдразу на проектну товщину штукатурного покриття. При нaнeceннi методом набризкування (розпилювання форсункою) товщина окремих шарiв не повинна перевищувати 15 мм. Кuслотостiйку штукатурку використовують для захисту поверхонь вiд впливу агресивного середовища. Розчин для такої штукатурки готують на розчинному склi, кислотостiйкому заповнювачi (кварцовий пiсок) та з додаванням силiцiйфториду натрію. Звукоiзоляцiйнi (акустичнi) штукатурки виконують для зниження рiвня шумiв. Як в'яжуче в розчинах використовують портландцемент, глиноземистий цемент, гiпс або каустичний магнезит, заповнювачем є пiсок iз шлакiв, пемзи або пробкова чи поропластова кришка. Шари акустичної штукатурки (зазвичай 10 мм завтовшки) можна наносити або на мокрий, злегка змiцнiлий фунт з цементно- вапняного розчину, або на пiдготовленi кам'янi, бетоннi тадерев'янi поверхнi, а також на звуко- чи теплоiзоляцiйний шар з мiнеральної вати, азбестового волокна, пiноскла, спiнених полiмерних матерiалiв. Розчин наносять механiчним розпиленням чи вручну. Останнiй шар штукатурки розрiвнюють пiвтерком без затирання.
Рис. 3.24. Технологiчна схема виконання штукатурних робiт з використанням сухих штукатурних сумiшей: 1 - мiшки 3 сухою сумiшшю; 2 - штукатурний агрегат; 3 - розчиновiд; 4 - форсунка; 5 - штукатурний шар; 6 - повiтропровiд; 7 - компресор; 8 - водопровiд; 9 - водяний насос; 10посудина для води 3 розчином добавок
Технологiчну схему виконання штукатурних робiт з використанням сухих гiпсових штукатур них сумiшей (для тепло- й звукоiзоляцiйної штукатурок) наведено на рис. 3.24. Рентгенозахuсну штукатурку виконують з використанням у розчинах баритового заповнювача, при цьому барит (важкий шпат) повинен мати не менше нiж 85 % сульфату барiю. Як в'яжуче використовують портландцемент, готуючи розчини у спiввiдношеннi 1: 4 (цемент: барит). Таку штукатурку виконують вручну при температурi, не нижчiй нiж 15 0С, без стикiв. Розчин наносять шарами 4... 6 мм завтовшки. Загальна товщина штукатурного покриття мае бути не меншою нiж 30 мм.
3.8. ОПОРЯДЖЕННЯ ПОВЕРХОНЬ ГІПСОКАРТОННИМИ ЛИСТАМИ
Альтернативним напрямом удосконалення технології штукатурних робiт є влаштування штукатурного покриття з великорозмiрних гiпсокартонних листiв заводського виготовлення. Основне функцiональне призначення такого покриття - це вирiвнювання поверхонь пiд наступне нанесення на них лицьового опоряджувального покриття - обклеювання шпалерами, фарбування малярними розчинами чи облицювання плиткою. Обшиття поверхонь гiпсокартонними листами дає змогу перенести будiвельнi процеси, пов'язанi з обробленням пластичних будiвельних розчинiв, з будiвельного майданчика у заводськi умови i внаслiдок цього скоротити тривалicть i знизити трудомiсткiсть опоряджувальних робiт. Гiпсокартоннiлисти (ГК-листи) складаються з гiпсового осердя, обклеєного з двох бокiв щiльним папером. Товщина листiв Biд 9,5 до 18 мм, ширина 1,2 м iдовжина 2,0... 3,0 м. Залежно Biд призначеннята функцiональних властивостей ГК-листи можуть бути: будiвельними, якi застосовують для опоряджання cтiн, стель, що експлуатуються в нормальних температурно-вологих умовах; водовiдштовхувальними - при пiдвищенiй вологостi повiтря; вогнетривкими - при пiдвищених вимогахдо вогнетривкостi конструкцiй. ГК-Листи ycix типiв комплектують допомiжними виробами та матерiалами - металевими профiлями, крiпильними засобами, шпаклювальними масами i мастиками, армувальними та з'єднувальними стрiчками, сiтками, профiлями тощо. Процес опорядження поверхонь включає: пiдготовку, провiшування та розмiчання поверхонь, влаштування марок (у разi потреби); транспортування, складування та передмонтажне оброблення ГК - лисTiB (нарiзання за розмiром, оброблення стикiв, вирiзання та свердлiння отвopiв тощо); установлення листiв у проектне положення; оброблення стикiв (шпаклюванням, випресовуванням або обклеюванням армувальною смугою - залежно вiд форми кромок гiпсокартонних листiв); оформлення кyтiв i примикань. У проектному положеннi ГК-листи закрiплюють за допомогою гiпсових мастик, клею, на шурупах до каркаса. Закрiплюючи листи на гiпсових мастиках, oстaннi наносять на опоряджувальнi поверхнi у виглядi контурних маякiв (по периметру листа, який наклеюватиметься) 80... 100 мм завширшки, а також у виглядi марок, якi наносять у шаховому порядку через 35...40 см дiаметром 10... 15 см; товщина маякiв i марок залежить вiд характеру поверхнi, яка установлена в процесi її провiщування. Пicля нанесення мастики листи притискують до поверхнi правилом. Якщо листи закрiплюють на клеях, то oстaннi наносять тонким шаром на поверхню стiни та на зворотну поверхню листа; пicля нетривалого витримування листи притискують до поверхнi i закрiплюють притискними пристроями, якi знiмають лише пiсля тужавлення клею. Якщо опоряджують piвну поверхню, то ГК-листи закрiплюють за допомогою клейких смуг (ширина 100 мм), якi попередньо приклеюють по контуру та посерединi листа (за довжиною), пiсля чого лист закрiплюють на поверхнi. Гiпсокартоннi листи прикрiплюють шурупами до каркаса в такiй послiдовностi. Спочатку розмiчають положення каркаса на поверхнi, враховуючи розмiри елементiв та отвopiв у них. Деталi каркаса прикрiплюють до поверхнi крiпильними дюбелями, а листи до каркаса - шурупами -саморiзами (саморiзи для металу чи для дерева - залежно вiд виду каркаса). Hacaмкiнeць армують та обробляють стики мiж листами й остаточно обробляють стики, кути, віконнi та двернi лутки.
3.9. ВИКОНАННЯ ШТУКАТУРНИХ РОБІТ У3ИМКУ
У зимових умовах, коли середньодобова температура зовнiшнього повiтря нижча нiж +5 ОС, а мiнiмальна добова нижча нiж 0 ОС, потрiбно забезпечувати нормальнi температурно-вологi умови твердiння внутрiшньої штукатурки або використовувати штукатурнi розчини, що здатнi тверднути при низьких температурах (для зовнiщньої штукатурки). Внутрiшню штукатурку дозволяється виконувати у примiщеннях iз середньодобовою температурою, не нижчою нiж + 10 оС, яка буває у зовнiшнiй стiнi на висотi 0,5 м вiд пiдлоги. Кращим способом забезпечення цих умов є попереднє просушування примiщень за допомогою центрального опалення. Якщо до початку штукатур них робiт центральне опалення ще не змонтоване, то примiщення просушують за допомогою повiтронагрiвникiв (електрокалориферiв, тепловентиляцiйних установок тощо). Оштукатурювання стін, зведених iз каменю або цегли заморожуванням розпочинають лише тодi, коли розчин кладки з боку нaнeceнoї штукатурки вiдтaнув не менш як на половину товщини стiни, а вологicть кам'яних cтін перед нанесенням розчину не перевищує 8 %. Штукатурнi розчини наносять за звичайною технологiєю. Температура розчину пiд час нанесення його на поверхнi мaє бути не нижчою вiд +8 0С. Щоб скоротити тривалiсть просушування готової штукатурки, штукaтурнi шари роблять якомога тоншими. Режим просушування штукатурки залежить вiд виду використовуваного в'яжучого: вапнянi та вапняно-гiпсовi штукатурки сушать, як правило, 10... 15 дiб зобов'язковим дво-, триразовим повiтрообмiном (провiтрюванням) на годину (цим досягають зниження вологостi повiтря та насичення його вуглекислим газом, що значно полiпшує умови твердiння цих штукатурок); цементнi та цементно-вапнянi штукатурки просушують 6... 7 дiб, пiдтримуючи середовище у примiщеннi вологим, тобто без провiтрювання. Оптимальна температура просушування штукатурок 10... 16 0С, але не вища нiж ЗО 0С у стелi. Просушують штукатурку за допомогою центрального опалення або повiтронагрiвачiв. Оштукатурювати вiконнi лутки, нiшi та iншi елементи, якi швидко нахолоняють, потрiбно з мicцевим прогрiванням за допомогою iнфрачервоних випромiнювачiв. Зовнішні штукатурки, до яких ставлять високi вимоги щодо якостi, довговiчностi, морозостiйкостi та мiцностi, а також тi, якi експлуатуватимуть у складних умовах (пiдвищена вологiсть повiтря та оштукатурених поверхонь, наявнiсть агресивних середовищ тощо), рекомендується виконувати влiтку. Зовнiшню штукатурку у зимових умовах виконують на розчинах, здатних тверднути на морозi. Для цього застосовують розчини з протиморозними добавками або розчини на основi меленого негашеного вапна. Оштукатурювання зовнiшнiх поверхонь з використанням розчинiв iз протиморозними добавками допускається, якщо до штукатурки не ставлять жорстких вимог щодо довговiчностi, структури, а також якщо її експлуатуватимуть у сухих умовах (вiднocнa вологiсть не вища за 60 %) при температурi оштукатурених поверхонь, не вищiй нiж 40 0С, i якщо ця штукатурка не контактуватиме з агресивними реагентами (наприклад, у xiмiчнiй промисловостi). Xiмiчнi протиморознi добавки не повиннi давати висолiв на поверхнi штукатурки i спричинювати корозiї штукатурного покриття, арматури та закладних деталей. Найповнiше цим вимогам вiдповiдають тaкi добавки, як поташ, нiтрит натрiю та амiачна вода. Розчини з такими протиморозними добавками готують на портландцементi як основному в'яжучому. Розчинами на основi поташу оштукатурюють фасади та сiтчасто-армовaнi конструкції. Вони не дають висолiв i не спричинюють корозiї металiв. На водних розчинах поташу готують цементнi, цементно-вапнянi (спiввiдношення цемент: вапно не бiльш як 1,0: 0,2) та цементно-глинянi (l: 0,4) розчини, якi можна застосовувати при температурi повiтря до -зо ОС. Розчин слiд готувати з використанням заповнювачiв, якi не мають активного кремнезему (опал, халцедон, обсидiан тощо), оскiльки вiн вступає в реакцiю з їдкими лугами, що утворюються пiд час тверднення розчинiв з добавками поташу, а це призводить до корозiї штукатурного покриття. Розчин з добавкою поташу швидко гycтie i тужавiє, тому його готують з добавками, якi уповiльнюють тужавлення (технiчнi лiнгосульфонати), i застосовують протягом однiєї години, попередньо пiдiгрiвши до температури 2... 10 0С. Розчин наносять по маяках, виконаних з такого самого розчину. Набризку в зимових умов ах не виконують, а наносять на поверхнi шари Грунту 10... 12 мм завтовшки, якi розрiвнюють i ущiльнюють. Останнiй шар rpyнту додатково нарiзують i, як тiльки вiн загусне, наносять накривний шар 7... 8 мм завтовшки. Його розрiвнюють i вiдразу затирають без змочування водою. Штyкaтурніi розчини з нiтpuтом натрiю застосовують для оштукатурювання поверхонь при температурi повiтря, не нижчiй нiж мiнyc 15 0С. 3 нiтритом натрiю готують лише цементнi, цементно- глинянi та цeцементно- вапнянi розчини. Цi розчини не спричинюють корозiї сталi, але спричинюють корозiю алюмiнiю та цинку. Не утворюють висолiв i штукатурнi розчини на амiачнiй вoдi. Амiачною водою замiшують лише цементнi та цементно-вапнянi розчини, якi застосовують для оштукатурювання зовнiшнix поверхонь при температурi повiтря до -25 0С. У розчини з протиморозними добавками допускаеться вводити лугостiйкi пiгменти. Температура розчину залежить вiд середньодобової температури повiтря, 0С:
Температура повiтря, не нижча за, оС Температура розчину при його нaнeceннi, оС -15 +2…3 -25 +5 -30 +8…10
При вiд'ємних температурах можна застосовувати розчини з меленuм негашенuм вапном. Taкi розчини швидко тужавiють i тверднуть завдяки гiдратацiї негашеного вапна безпосередньо у штукатурному шарi. При цьому видiляеться теплота, яка швидко розiгpiвае штукатурку, що сприяє прискоренню твердiння, зростанню мiцностi штукатурного шару та зниженню її вологостi.
3.l0. ПРИЙМАННЯ РОБІТ
Якiсть штукатурних робiт контролюють, керуючись вимогами Державних будiвельних норм (табл. 3.7). У процесi виконання робiт стежать за: приготуванням штукатурних розчинiв, контролюючи якiсть виxiдних матерiалiв, склад та основіi властивостi розчину; якiстю основи, її вологiстю та мiцнiстю, пам'ятаючи, що мiцнiсть основи має бути не нижчою вiд мiцностi опоряджувального покриття; товщиною вcieї штукатурки й кожного шару та за проектною конфiгурацiєю i чистотою заштукатурених поверхонь та арxiтектурних елементiв. Поверхня монолiтної штукатурки не повинна мати подряпин, горбикiв, чарунок, дутикiв та iнших дефектiв. Вид декоративної штукатурки, її колiр i фактура мають вiдповiдати проекту i зразкам. Таблuця 3.7. OCHOBHi ВИМОГИ ДО елементiв шгукатурного ПОКРИТТЯ
3.11. ОХОРОНА ПРАЦI При виконаннi штукатурних робiт слiд керуватися вимогами СНиП 1114-80*, iнструкцiями з безпечної експлуатацiї штукатурних машин, механiзмiв та обладнання, дотримуватися вимог з електро-, пожежо- та вибухобезпеки, а також вимог з виробничої caнiтapiї та з охорони працi. Бiльшiсть штукатурних робiт штукатури змушенi виконувати, перебуваючи на риштуваннi, помостах, у люльках та iнших пристроях, якi необхiдно правильно встановлювати та експлуатувати. Риштування i помости повиннi мати огородження. Будiвельнi мaтepiали треба piвномipно розмiшувати в межах риштувань i помостiв, що забезпечує їх piвнoмipнe завантаження. Опоряджувальнi електричнi машини, механiзми та механiзо'ваний iнструмент, застосовуваний при влаштуваннi штукатурки у примiщеннях, мають працювати пiд напругою, не бiльшою нiж 36 В. Робiтникiв треба забезпечити засобами iндивiдуального захисту (окулярами, рукавицями, спецодягом та аптечкою).. У примiщеннях, що просушуються, людинi забороняється перебувати довше нiж 3 години на добу. Це пов'язано з негативним впливом на самопочуття людини пiдвищеної температури (25... 30 0С) разом з пiдвищеною вологiстю повiтря.
Kонтpoльні питання 1 Kaтeгopiї штукатурних покриттiв за якiстю. Показники категорїї. 2. Рiзновиди в'яжучих для штукатурних робiт. З. Cyxi штукатурнi сумiшi. Рiзновиди та галузь застосування. 4.Засоби мехаиiзацiї штукатуриих робiт. Мехаиiзацiя приготуваиня i нанесения сухих штукатур них сумiшей. 5.Основнi вимоги до готовиостi попереднiх робiт i конструкцiй. Вибiр виду штукатурного облицювання. 6.Структура технологiчних операцiй пiд час виконання звичайних штукатурок. 7.Методи нанесення i розрiвнювання штукатурних шарiв. Затирания i загладжування накривного шару. 8.Опоряджання колон, витягування тяг. 9.Тонкошаровi декоративнi штукатурки. Бизначення, рiзновиди за видами в'яжучого. 10.Декоративнi штукатурки на мiнеральних в'яжучих. Рiзновиди, призначення, основнi фактури. 11.Спецiальнi штукатурки. Рiзновиди. 12.Улаштування штукатурних робiт в зимових умовах.
4 МАЛЯРНІ ТА ШПАЛЕРНІ РОБОТИ Серед iнших опоряджувальних процесiв малярнi та шпалернi є вирiшальними при визначеннi якостi робiт. Вони вiдрiзняються великою рiзноманiтнiстю матерiалiв i способiв їx використання, а успiшне apxiтeктypнe проектування сьогоднi неможливе без глибоких знань технології виконання процесiв i властивостей матерiалiв. У малярних i шпалерних роботах використовують готовi фарби, лаки, москательнi й шпалери, тобто матерiали промислового виробництва. Kpiм того, значну частину матерiалiв готують або надають їм заданих технологiчних властивостей в умовах будiвельного майданчика.
4.1. МАТЕРIАЛИ ДЛЯ МАЛЯРНИХ РОБІТ
Цi матерiали подiляють на в'яжучi, пiгменти, наповнювачi, готовi фарби та лаки, а також допомiжнi матерiали (розчинники, розрiджувачi, сикативи, rpунтовки, шпаклiвки тощо). В'яжучi речовини забезпечують у фарбах зчеплення мiж собою пiгментних часточок з наповнювачем та готові фарби (лаку) з поверхнею, яку фарбують. Їх подiляють на в'яжучi для водних iбезводних фарб. У водних фарбах використовують мiнеральнi (вапно, цемент, гiпс тощо), органiчнi (клеї тваринного та рослинного походження) та синтетичнi в'яжучi. Вапно - узагальнена назва продуктiв обпалення з наступною переробкою вапняку, крейди та iнших карбонатних порiд. Залежно вiд умов твердiння вапно подiляють на повiтряне (ВП), яке в замiшаному водою cтaнi твердне i зберiгає набрану мiцнiсть у виробах та матерiалах у повiтряно-сухих yмовах, i на гiдравлiчне (ВГ), яке зберiгає такі властивостi як на повiтрi, так i у водi. Повiтряне вапно залежно вiд вмicтy в ньому оксидiв кальцiю i магнiю подiляють на кальцiєве, магнезiальне i доломiтове. Гiдравлiчне вапно подiляють на слабогiдравлiчне i сильногiдравлiчне. Як повiтряне, так i гiдравлiчне вапно може бути негашенuм (вапно-кипiлка СаО) i гашенuм (Са(ОН)2). Biд дiї незначної кiлькостi води на негашене вапно воно розпадається на порошок, який називають пушонкою. Пiд час взаємодiї: вапна - пушонки з водою утворюється вапняне гашене тicтo. Вапняне тicто, розбавлене водою, називають вапнянuм молоком. Гiдравлiчне вапно вiдрiзняється вiд повiтряного бiльшою мiцнicтю у твердому cтaнi, швидким тужавленням i здатнiстю тверднути у водi. За фракцiйним складом вапно подiляють на грудкове, подрiбнене (з розмiрами кусків не бiльш як 20 мм) i порошкоподiбне. Порошкоподiбне вапно, яке отримують помелом або гiдратацiєю грудкового вапна, подiляють на вапно з добавками i без добавок. Залежно вiд складу та якостi вапно подiляють на сорти:
Вапно Сорт Негашене без добавок 1,2 і 3 Негашене порошкоподібне з добавками 1 і 2 Гідратне(гашене) з добавками і без добавок 1 і 2
Умовне позначення вапна складається з лiтер, що означають його вид залежно вiд умов твердiння, iндексу гашення, сорту та позначення стандарту. Наприклад, умовне позначення вапна повiтряного, швидкого гашення, першого сорту: ВП-А-1 ДСТУ Б В.2. 7 -90-99. Повiтряне вапно мaє показники, наведенi у табл. 4.1. Використовують вапно для приготування фарб, шпакльовок, пiдмазок. Цемент - порошок сiро-зеленого кольору, який отримують помелом клiнкеру (карбонату кальцiю) i рiзних добавок. Таблuця 4.1. Показннки повiтряного вапна
При м i т к и: 1. У дужках наведено показники для доломiтовоговапна. 2. Мiнеральнi добавки вводять у вапно в таких кiлькостях, шоб задовольнялись вимоги до вмicтy активних СаО + MgO. З. Для кальцiевого вапна 3-го сорту, яке використовуютьдля технологiчних цiлей, допускаеться BMicT непогашених зерен до 20 %. 4. СО2 У вапнi здобавками визначають газооб'ємним способом.
Залежно вiд виду клiнкеру, мiцностi пiд час твердiння, швидкостi твердiння, тривалостi тужавлення та виду добавок цементи подiляють на типи (табл.4.2). Стандартна мiцнiсть цементiв (мiцнiсть при стиску через 28 дiб), а також мiцнiсть через двi або ciм дiб мають задовольняти певнi вимоги (табл. 4.3). Початок тужавлення цементу вcix типiв марок 300, 400 i 500 має наставати не ранiше нiж через 60 хв, марок 550 i 600 - не ранiше нiж через 45 хв, а кiнeць - не пiзнiше нiж через l0 год вiд початку замiшування. Таблuця 4.2. Тяпи i склад цемеитiв
*Разом здодатковими компонентами, масова частка яких становить 0... 5 %. Таблuця 4.3. Вимоги до мiцностi цементiв
Виробник повинен випробувати цемент на наявнicть ознак хибного тужавлення, вiдбираючи проби piвномipно в мipy вiдвантаження, але не менше нiж у 20 % вiдвантажених партiй. Tонкicть помелу цементу мае бути такою, щоб у разi просiювання його крiзь сито NQ 008 за ГОСТ 6613-86 проходило не менше нiж 85 % маси просiюваної проби. Використовують цемент для приготування цементних i полiмерцементних фарб, а також для шпаклiвок, пiдмазок. Гiпc (Biд грец. gypsos - крейда, вапно) - мiнерал типу сульфатiв (CaSO 4. 2Н2О). Його подiляють на будiвельний, медичний та фосфогiпс. Гiпc будiвельнuй - в'яжуче, яке швидко твердне на повiтрi. Отримують його обпаленням (140... 180 о С) двоводного гiпсу. Залежно вiд границi мiцностi при стиску встановлюють тaкi марки гіпсових в'яжучих: Г-2... Г-I0, Г-В, Г-16, Г-19, Г-22, Г-25. Тривалicть тужавлення гiпсових в' яжучих - вiд 2 до 30 хв. Щоб подовжити цю тривалicть, до гiпсу додають клеї. Використовують будiвельний гiпс у малярних роботах для приготування шпаклiвок, пiдмазок. Клеї.. За походженням їх подiляють на органiчнi, рослиннi та синтетичнi. Клей тваринного походження виготовляють з вiдходiв виробництва м'ясної та рибної промисловостi. Залежно вiд вихiдної сировини його подiляють на кiстковий, мездровий, риб'ячий, казеїновий та желатин технiчний. · Кiстковий клей - це продукт переробки знежирених кiсток тварин. Його випускають подрiбненим, гранульованим, лускоподiбним, у виглядi плиток i галет. Використовують для приготування водних фарб, грунтовок, шпаклiвок. · Клей мездровий отримують з бiлкових вiдходiв шкiряних i шкiряносировинних заводiв розварюванням у водi мездри (пiдшкiрної клiтковини), сухожиль, обрiзкiв шкiри з наступним випарюванням i висушуванням отриманого розчину. Його випускають у виглядi плиток (250 х 90 х 10 мм), подрiбненим, лускоподiбним, гранульованим тощо. Галузь використання така сама, як i кiсткового. · Казеїновий клей - сумiш казеїну (знежирене молоко) з гашеним вапном, мiнеральними солями (фторидом натрiю, кальцинованою содою, мідним купоросом) i гасом. Виготовляють у виглядi порошку ciporo кольору. Використовують для приготування водних фарб. · Желатин технiчний - кiстковий клей особливої якостi, який виготовляють у виглядi дрiбних пластинок, крупинок, гранул або порошку. Використовують для приготування водних фарб. Клей рослuннuй отримують з продуктiв рослинного походження заварюванням у водi борошна чи крохмалю. Використовують для приготування водних фарб i наклеювання простих шпалер. Сuнтетuчнi клеi - це карбоксиметилцелюлоза, метилцелюлоза, полiвiнiлацетатна дисперсiя, латекс синтетичний СКС-65ГП та iH. · Карбоксиметилцелюлоза (КМЦ) - продукт xiмiчної переробки деревинної целюлози. Це пластiвцi кремово-бiлого кольору, якi повнiстю розчиняються у водi (краще у теплiй). Використовують для наклеювання шпалер i приготування водних фарб i шпаклiвок. · Метилцелюлоза - також продукт переробки деревинної целюлози, але вiдрiзняеться бiльшою стiйкiстю до дiї кислот i лугiв. Використовують для приготування латексних фарб, акварельних паст i лакiв. · Полiвiнiлацетатна дисперсiя (ПВА) - продукт полiмеризацiї вiнiлацетату у водному середовищi за наявностi iнiцiатора i захисного колоїду. Являе собою в'язку однорідну рiдину бiлого кольору. Використовують для приготування водоемульсiйних фарб i шпаклiвок. У безводних фарбах використовують в'яжучi, якi подiляють на олiфи, смоли й лаки. Олiфа - масляниста рщина, яка висихаючи створює на поверхнi мiцну еластичну плiвку. Розрiзняють натуральнi, напiвнатуральнi та штучнi олiфи. До натуральнuх належать олiфи з льону та конопель. Їx випускають двох видiв: полiмеризованi та окисненi. Поставляють конопляну олiфу лише в окисненому виглядi. Останнім часом натуральнi олiфи у будiвництвi використовують дуже рідко (як правило, лише під час реставрації). Найчастiше використовують напiвнатуральнi олiфи - оксоль, глiфталеву, рицинову та iн. Штучнi олiфи виготовляють xiмiчною обробкою плiвкоутворювальних органiчних матерiалiв з нагрiванням i додаванням розчинникiв. Цiолiфи мають темний колiр i створюють плiвки нижчої якостi. До них належать сланцевi, сольовi та iншi олiфи. Смоли використовують для приготування водних фарб i лакiв. Розрiзняють натуральнi (канiфоль, шелак, санарак i дамар) та синтетичнi смоли. Канiфоль соснову отримують зi смоли хвойних дерев. З цiєї ж смоли готують скипидар. Використовують канiфоль для приготування лакiв, олiф, фарб. Шелак, санарак i дамар - смоли також рослинного походження. Їx добувають з дерев, що ростуть у тропiках i субтропiках. На їхнiй основi готують спиртовi лаки та полiтури, якi використовують переважно в меблевiй промисловостi. До сuнтетuчнuх смол належать глiфталевi, пентафталевi, полiвiнiлхлориднi, фенолоформальдегiднi, сечовино-формальдегiднi та iн. Пiгменти - cyxi тонкопомеленi порошки, нерозчиннi нi у водi, нi в органiчних розчинниках, але добре змiшуються з ними, створюючи суспензiї чи пасти потрiбного кольору. За походженням пiгменти подiляють на мiнеральнi та органiчнi, за способом отримання - на природнi та штучнi. Прuроднi niгменmu отримують переробкою глинистих порiд, якi мiстять оксиди феруму (залiзний сурик, мумiя, вохра, крейда, вапно тощо). Штучнi niгменmu (бiлила, хром, зелень тощо) отримують xiмiчною переробкою мiнеральної сировини. Органiчнi пiгментu - це синтетичнi барвнi речовини органiчного походження, нерозчиннi або малорозчиннi у водi та розчинниках. Характеризуються високою барвною здатнiстю i чистотою кольору. Фарб-лакu - пiгменти, якi отримують осадженням анiлiнових барвникiв на бiлу основу (крейду, каолiн, тальк, шпат тощо). Наповнювачi - дрiбнодисперснi мiнеральнi (найчастiше) продукти, якi використовують у фарбах, щоб знизити їxню вapтicть i надати їм спецiальних властивостей. Наповнювачi можуть пiдвищувати атмосферостiйкiсть, мiцнicть, адгезiю, водостiйкiсть фарб, надавати їм матовості або глянцю, прискорювати висихання плiвки. До наповнювачiв, якi використовують у малярних матерiалах, належать тальк, дiатомiт, азбест, трепел, слюда, легкий шпат тощо. Допомiжнi матерiали - шпаклiвки, грунтовки, розчинники, розрiджyвачi, змивки, сикативи, пластифiкатори, гiдрофобiзатори. Шпаклiвкu - опоряджувальнi матерiали, якi використовуютьдля вирiвнювання поверхнi, що пiдлягаеєфарбуванню чи обклеюванню шпалерами. Залежно Biд складу розрiзняють шпаклiвки пiд воднi та безводнi фарби. Для пiдготовки поверхонь пiд воднi фарби найчастiше використовують клейову, гiпсо-миловарну, вапняно-гiпсову, полiмерклейову шпаклiвки (табл. 4.4). Для поверхонь пiд безводнi фарби готують клеемасляну, напiвмасляну, масляно-емульсiйну, безолiфну шпаклiвки. Oстаннім часом широко використовують шпаклiвки iноземного виробництва: Бетонiти Пр, кр (для стель i cTiH): Бетонiт ВХ (для cTiH вологостiйка); Бетонiт 1000, 3000 (для пiдлог); Snicrer, Spasker i РА (для столярних виробiв); Lat hend (для бетонних поверхонь); REP and FIX (для фасадних поверхонь); Ceresit СТ 29, СТ 27 (безпiщанка). Грунтовки - сумiшi, до складу яких входять пiгменти, наповнювачi та в'яжучi. Вони вiдрiзняються вiд фарб меншим вмicтом пiгментiв i переважно нижчою в'язкiстю. Ix, як i шпаклiвки, використовують пiд воднi та безводнi фарби. Для пiдготовки поверхонь пiд воднi фарби використовують миловар, Грунт полiвiнiлацетатний, силiкатний, вапно тощо (див. табл. 4.4); пiд безводнi фарби - Грунтовку масляну, на основi олiфи, полiвiнiлацетатнута iн. Таблuця 4.4. Склад водних грунтовок та шпаклiвок і технологiя їx приготування
Грунтовки iноземного виро6ництва (пiд фарби iноземного походження): Rostgrund, Tkagrund, Grundfarg, Vatrumsgrund, Grundolia та iн. Розчинники -рiдкi речовини, якi використовують для доведення фарб i лакiв до робочої в' язкостi, а також для промивання механiзмiв та iнструментів пiсля роботи. До них належать: уайт-спiрит, скипидар, бензин для розбавлення олiйних фарб, а також спецiальнi розчинники для синтетичних фарб, якi надходять у продаж у готовому до використання виглядi. Найширшого використання серед останніх набули розчинники за номерами 645, 646, 698 - для лакофарбових матерiалiв; марок Р-4, Р-4А, Р-5 А, Р-12, Р-24 - для розбавлення перхлорвiнiлових, епоксидних, полiакрилових та iнших фар6. Розрiджувачi - рiдини для розбавлення фарб до робочої консистенцiї. Вiдрiзняються вiд розчинникiв тим, що не розчиняються у фарбах i лаках i не погiршують якостi плiвки. Часто до їх складу входять плiвкоутворювальнi речовини. Деякi розчинники можуть бути розрiджувачами (наприклад, толуол, ксилол). 3мивки - рiдини, якi використовують, щоб зняти стару фарбу. Руйнiвна дiя змивок настає через 15... 20 хв пicля нанесення. Найчастiше використовують змивки марок СД, АФТ -1, СП -7. Сикаmиви - рiдини та порошки, якi додають у грунтовки, лаки та фарби, щоб прискорити їх висихання. Випускають сикативи таких марок: НФ-1, НФ-2, НФ-З. Пласmuфiкаmорu - маслянистi рiдини, якi додають в олiйнi фарби для їх пластифiкацiї (дибутилфталат ДБФ, дiетилфталат ДЕФ, диметилфталат ДМФ та iн.). Гiдрофобiзаmорu - рiдини, якi додають у фар6у, що6 пiдвищити атмосферостiйкiсть та водовiдштовхувальнi властивостi (ГКР -1 О, 11, 94). Готові фарби та лаки залежно вiд виду в'яжучого подiляють на олiйнi, емалi, синтетичнi та тi, що розбавляються водою. Уci фарби та лаки заводського виготовлення мають своє маркування, яке за допомогою лiтер i цифр визначає призначення та основніi властивості фарб. Своє маркування мають також лаки, грунтовки та шпаклiвки. Наприклад, емаль ПФ-115 бiла. У цьому прикладi вид фарби визначає слово «емаль», її колiр - слово «6iла». Тип основного в'яжучого визначають двi початковi лiтери з його назви (ПФ - пентафталева; КО - силiцiйорганiчна (кремнiйорганiчна), ФЛ - фенольна, НЦ - нiтроцелюлозна, ГФ - глiфталева i т. iн.). Друга група знакiв позначає призначення фарби (лаку, шпаклiвки, грунтовки) та їx заводський реєстрацiйний номер: перша цифра О - грунтовки та олiйнi пасти; 1 - атмосферостiйкi фар6и; 2 - для внутрiшнiх poбiт; 3 - для антикорозiйних покритгiв; 4 - водостiйкi; 5 - спецiальнi; 6 - масло6ензостiйкi; 7 - хiмiчно стiйкi; 8 - термостiйкi; 9 - електроiзоляцiйнi. Виняток становить шпаклiвка 00. Наступнi цифри (одна, двi або три) визначають реєстрацiйний номер матерiалу. Пiсля реєстрацiйного номера можуть бути лiтернi позначення. Наприклад, ГС - гарячого сушiння, ХС - холодного сушiння. Олiйнi фарби - сумiш пiгментiв, наповнювачiв та олiфи, старанно перетертих у спецiальних пристроях. Цi фарби виготовляють двох видiв: густотepтi та готові до використання. rycтотерті фарби перед використанням розбавляють олiфою та розчинником до робочої в'язкостi. Олiйнi фарби бажано використовувати для внутрiшнix робiт. Емалi - сумiш лаку, пiгменту, наповнювача з додаванням до них розчинника та сикативу. Їх випускають, як правило, готовими до використання. Фарби заводського виготовлення, що розбавляються водою, - це, як правило, сумiш полiмерної емульсiї (дисперсiї) з пiгментом i наповнювачем з додаванням до них стабiлiзатора. Найчастiше використовують фарби, що розбавляються водою, на основі пластифiкованої полiвiнiлацетатної дисперсiї (Е- ВА-27, Е- ВА-17 та iн.). Лаки - розчини смол i рослинних олiй в органiчних розчинниках. Вони бувають кольоровими та безбарвними. Залежно вiд виду смоли їх подiляють на нiтроцелюлознi, алкiднi, бiтумно-лаковi та iн.
4.2. МАТЕРIАЛИ ДЛЯ ШПАЛЕРНИХ РОБIТ
У шпалерних роботах використовують шпалери, лiнкруст, синтетичнi рулоннi матерiали та клеї. Kpiм того, для пiдготовки поверхонь пiд наклеювання цих рулонних матерiалiв використовують малярнi матерiали (шпаклiвки, rpунтовки тощо). Шпалери залежно вiд матерiалу та експлуатацiйних властивостей подiляють на звичайнi, вологостiйкi та звукопоглинальнi. 3вичайнi шпалери (простi, середньої щiльностi та щiльнi) бувають: неrpунтованими (малюнок наносять на бiлий або кольоровий папiр); фунтованими (малюнок наносять на попередньо пофарбований папiр), фонові (без малюнка, однотоннi, матовi), тисненi (з рельефним малюнком). Вологостiйкi шпалери можуть бути: тисненими, виготовленими на фарбах з домiщками полiмерiв; тисненими iз захисною плiвкою (емульсiя або лак) на лицьовiй поверхнi; з нанесенням тонкої кольорової полiмерної плiвки на паперову основу й наступним тисненням; у виглядi безосновної полiмерної непрозорої плiвки з тисненим малюнком. 3вукопоглuнальнi шпалерu виготовляють на паперовiй основi з лицьовою поверхнею, створеною ворсом рiзних волокнистих матерiалiв (з вiдходiв текстильного виробництва). Oстаннім часом асортимент шпалер значно розширився у зв'язку з появою таких, як флiзелiновi, на корковiй основi, на основi фольги, фасаднi шпалери та ін. Шпалери виготовляють у рулонах по 7; 10,5; 12 i 18 м завдовжки, 500, 560,600 i 750 мм завширшки, а також у бобiнах 750 м завдовжки. Лiнкрусm - опоряджувальний, з рельефним малюнком матерiал, який виготовляють з пластмаси на основi синтетичних смол з добавками жировихречовин.Довжина його неменша нiж 12м, ширина - 500, 600, 750 або 900 мм; товщина лiнкрусту - 0,5 мм на краях i до 1,2 мм по рельефу. Сuнmеmuчнi рулоннi маmерiалu - це найчастiше полiвiнiлхлориднi опоряджувальнi плiвки (безосновнi або на паперовiй, тканiй чи пористiй звукопоглинальнiй основi), до яких належать iзоплен, пiноплен, полiплен, девiлон, вiнicтeн, а також самоклейнi опоряджувально-декоративнi плiвки (ПДСО). Oстаннім часом все частiше для обклеювання поверхонь у примiщеннях з вологими процесами використовують столову клейонку (церату), що являє собою ткану або паперову основу, на один бiк якої нанесено полiвiнiлхлоридне покриття. Ширина її 870... 1480 мм, довжина - не менша нiж 3 м. Iзоплен - двошаровий рулонний матерiал, який виготовляють нанесенням полiвiнiлхлориду, плаетифiкаторiв, наповнювачiв, пiгментiв i рiзних добавок на паперову основу. Поставляють у рулонах, довжина яких 10...48 м, ширина 500... 1200 мм, товщина не бiльше нiж 0,45 мм. Пiноплен - рулонний матерiал, до складу якого входять полiвiнiлхлорид, пластифiкатор, стабiлiзатор, пiноутворювач i пiгменти. Цi складники наносять на папiр i частково термiчно обробляють. Поставляють у рулонах, довжина яких 6... 20 м, ширина 500... 1300 мм, товщина 0,8...4,6 мм. Залежно вiд товщини плiвки розрiзняють пiноплен - 1, пiноплен - 11 та пiноплен-III. Полiплен - двошаровий рулонний матерiал на паперовiй пiдосновi, на яку наносять забарвлену в мaci полiвiнiлхлоридну пасту i термообробляють. Поставляють у рулонах, довжинаяких 6... 25 м, ширина 450... 1640 мм, товщина 0,2... 0,6 мм. Девiлон - рулонний матерiал, рiзновид штучної шкiри. Виготовляють з полiвiнiлхлоридної маси, яку наносять на пiдоснову з паперу, тканини, Таблuця 4.5. Клеi для шпалер
склополотна або спiненої полiмерної пiдкладки. Виготовляють у рулонах, довжина яких вiд 4 до 10м, ширина 450, 600 i900мм, товщина 1,2... 1,4мм. Вінicmeн - безосновний рулонний полiвiнiлхлоридний матерiал з рельефною поверхнею, яка зазвичай імітуєрiзнi цiннi породи дерев. Довжина рулону не менша нiж 12 м, ширина 1200 мм i товщина 0,1... 0,2 мм. Самоклейнi опоряджувально-декоратuвнi плiвкu (ПДСО) - декоративнi плiвки з багатокольоровим друкованим малюнком, гладенькою або тисненою поверхнею та з клеем, що не висихае на зворотнiй поверхнi плiвки. Поставляють у рулонах, довжина яких 8... 15 м, ширина 450,500 i 900 мм, товщина 0,15 мм. Поверхнi, що пiдлягають обклеюванню такими плiвками (стiни, двернi полотна, меблi), ретельно пiдготовляють (шпаклюють, шлiфують та rpунтують безводною грунтовкою). Досить широко використовують шпалери iноземного виробництва: зi Швецiї (Мitех) марок LAG 110, Firstruktur, Latex СР з Нiмеччини, Iталiї, Фiнляндiї. Клеї, якi використовують для наклеювання шпалер та iнших рулонних опоряджувальних матерiалiв, наведено в табл. 4.5. 4.3. OCHOBHI ПОЛОЖЕННЯ
|
