Лекція №1.

 

Підготовка до Вашої доповіді починається з того, що Ви заздалегідь намагаєтеся якомога більше дізнатися про своїх майбутніх слухачів - про рівень їхньої освіти і практичний досвід, фахові інтереси, віковий склад і т.д. Все це дуже важливо, щоб правильно вибрати зміст і рівень Вашої доповіді - так би мовити, визначити її правильну тональність.

По суті, Ваша стратегічна мета полягає в тому, щоб слухачі винесли для себе з Вашої промови максимум корисної інформації. Вашим здобутком при цьому буде пропаганда Ваших результатів, можливість якнайповніше продемонструвати свій фаховий рівень, а тим самим – дістати підтримку Вашій справі і досягти певного особистого успіху.

Отже, треба щиро поважати своїх слухачів. Навіть якщо Ви знаєте про упереджене неприязне ставлення декого з них до Вас і Вашої роботи, треба спокійно, конкретно і аргументовано спробувати переконати їх у Вашій правоті. Поважати аудиторію означає, що Ви повинні ретельно підготуватися і зробити все можливе, щоб якомога краще донести до слухачів Ваші результати, врахувавши рівень і інтереси аудиторії. Навіть при формуванні назви Вашої доповіді необхідно брати до уваги склад слухачів, з врахуванням елементу новизни та можливостей вжитку термінології. Очевидно, що моральним обов’язком учених є взаємне інформування – в дохідливій формі колег з інших напрямів про досягнення “свого” напряму.

Одночасно, щоб не нудьгували присутні на доповіді “тонкі” знавці Вашої тематики, треба розповісти щось цікаве і для них, Ви можете зробити це, наприклад, таким чином:

“А зараз я коротко зупинюся на деяких деталях нашої роботи. Ми суттєво удосконалили методику… Саме це і дозволило виявити нові властивості, про які я розповім далі. На відміну від попередніх робіт, ми застосували…., розглянули…., що дозволило отримати такі результати”.

Потрібно знайти підходи наочного і дохідливого викладання складних речей простою мовою, максимально використовуючи аналогії, знайомі слухачам з їх повсякденного досвіду. Це вимагає, насамперед від Вас особисто, глибокого знання свого предмета. Як дотепно сказав А. Ейнштейн, “Ви не можете вважати, що Ви щось досконало знаєте, доки Ви не можете пояснити це Вашій бабусі”. Дуже важко буває знайти золоту середину у викладі: з одного боку, все має бути дохідливим, а з другого – достатньо строгим, без відразливої вульгаризації.

Повага до аудиторії знаходить прояв і в тому, що доповідач уважно стежить за станом слухачів безпосередньо під час виступу. Неприпустимо проголошувати промову, постійно дивлячись лише в текст доповіді або на екран. Досвідчені лектори радять визначити декілька “опорних точок” в різних місцях залу – слухачів, до яких Ви ніби звертаєтеся особисто. Звичайно, не можна вибрати ці “точки” лише в першому ряду і лише серед найповажніших гостей. Слухачів особливо втомлює нудна, млява і невиразна манера викладання, помітна байдужість лектора до власного матеріалу і відсутність у нього натхнення, що миттєво передається слухачам. Однак Вас напевно сприйматимуть з більшою увагою, якщо Ви не будете залишати “за кадром” труднощі які довелося долати в ході роботи, а емоційно (але, звичайно, стисло!) розповісти про них, зробивши слухачів співучасниками тієї “драматургії”, яка присутня в кожному серйозному і напруженому дослідженні.

Будь-яка доповідь складається і здійснюється за планом. Перш ніж складати план доповіді і далі працювати над її конкретним змістом, чітко сформулюйте для себе основну ідею, яку Ви хочете донести до слухачів своїм виступом. Так чи інакше, але Ви сформулювали для себе, в чому полягає новизна Вашої роботи. Тепер треба скласти план виступу. У ньому повинні бути деякі розділи, без яких не можна обійтися.

1. Вступ (“навіщо?”);

1.1 Про що ця робота?

1.2 Коротке обґрунтування актуальності теми (“кому це потрібно?”)

1.3 Що зроблено до цієї роботи (стан проблеми)?

1.4 Постановка задачі (мета роботи)?

2. Методи дослідження (“як?”)

3. Результати (“що отримано?”)

4. Інтерпретація і обговорення (“що це означає?”)

5. Висновки – коротке резюме зробленого.

6. Подяки.

Починаючи доповідь, Ви повторюєте її назву і повідомляєте, ким і де виконана робота. Можливо, про це вже сказав голова засідання, тоді ці дані можна просто висвітити на екрані і відразу перейти до вступу. Після Вашої короткої розповіді про актуальність теми досліджень у вступній частині доповіді необхідно стисло подати передісторію даної роботи. Цей розділ як підготовка сцени, на якій розгортатиметься наступне дійство Вашої розповіді.

Описавши “крупними мазками” зроблене раніше і визначивши в ньому неясні місця, прогалини, недостатньо обґрунтовані припущення і наближення, необхідно чітко сформулювати постановку задачі у Вашій роботі. Цим і завершується вступна частина доповіді. Вона повинна бути стислою (особливо коли на весь виступ дано 10-15 хв.) і енергійною. Від неї здебільшого залежить, як будуть слухати наступні частини Вашої доповіді.

Назва розділу “Методи дослідження” говорить сама за себе. Для слухача-експерта достатньо назвати методи, а для необізнаних треба коротко пояснити принципи, покладені в їх основу. Говорячи про методи, не забудьте сказати про їхню точність, оскільки від неї залежить оцінка вірогідності результатів роботи.

Далі починається викладення головних результатів роботи (“що зроблено?”). Поширеною помилкою є намагання розповісти слухачам про всі отримані результати. По-людськи, це зрозуміло, адже напевно вони далися Вам нелегко. Однак це вимагатиме дуже багато часу. Тому, прагнучи донести до аудиторії передусім головну ідею роботи, Ви обґрунтовуєте і розкриваєте її на прикладі лише найяскравіших своїх результатів. Решту з них доцільно тільки згадати, сказавши, наприклад, що спостереження були проведені ще й на таких-то об’єктах, дали потрібні результати і свідчать про те, що обговорювані закономірності носять досить загальний характер. Або ж, якщо в інших об’єктах виявлено деякі особливі властивості, то про це можна стисло розповісти, проводячи порівняння з “головним” об’єктом. Існує певна розумна межа кількості матеріалу, яку доцільно включати у виступ. Це визначається не лише часовими обмеженнями, але й кількістю інформації, яку може сприйняти середньостатистичний слухач. У псиголінгвістів відоме так зване магічне число 7±2. Це кількість смислових одиниць, яку людина здатна утримувати в своїй короткочасній (“оперативній”) пам’яті. Отже, керуйтеся мудрим висловом про те, що чим більше Ви скажете, тим менше з того запам’ятають.

Виклавши результати, можна припустити до їх тлумачення і обговорення. Зазвичай пропонується деяка модель або (і) рівняння, що дозволяють пояснити спостереження. При цьому також необхідно підкреслити наявні елементи новизни. Слід чітко усвідомлювати відмінність між фактами і моделлю. Факти, якщо їх встановлено за допомогою надійних методів, з урахуванням усіх можливих зовнішніх впливів, з одержанням необхідної статистики і т. ін., залишаються в арсеналі науки назавжди. Модель же може змінюватися і удосконалюватися з часом.

Нарешті, Ви переходите до висновків. Це надзвичайно важливий розділ доповіді, який, імовірно, уважно вислухає навіть той, хто протягом основної частини виступу був неуважним, відволікався тощо. Тому цю частину виступу необхідно підготувати ретельно і викласти чітко. Важливо врахувати наступне:

1. Слухачі хочуть передусім почути у висновках не перерахування того, що робилося, а підсумок того, що зроблено і виявлено нового.

2. Треба коротко окреслити можливе значення отриманих результатів у Вашій галузі і суміжних галузях знань.

3. Бажано сказати також про нові питання, що постають у результаті Вашої роботи, і перспективи подальших досліджень.

4. Нарешті, дуже важливою є інформація про можливі застосування результатів.

Психологи радять будувати виступ по висхідній лінії і приберегти найефектніші результати на кінець доповіді.

Наприкінці не забудьте подякувати своїм співавторам і тим, хто допоміг Вам виконати роботу, в тому числі і за надання фінансової підтримки. Потрібно пам’ятати, монотонність є ворогом уваги. Тому, закінчуючи черговий розділ виступу, зробіть лаконічні проміжні висновки і виразно позначте перехід до наступного матеріалу-паузою, інтонацією, риторичним запитанням або фразою типу “а тепер перейдемо до…., а зараз я розповім Вам про….”і т.п. У цьому вам можуть допомогти також ілюстрації, на яких доцільно зробити відповідні підзаголовки.

Відоме прислів’я каже що краще один раз побачити, ніж сім раз почути. Через зоровий канал людина сприймає не менше 80% інформації.

Ілюстрація до доповіді висвітлюється на екрані впродовж лише 1-2 хвилин і, як правило, більше не повторюється. За цей час слухач просто неспроможний співставити і проаналізувати. Безумовно необхідно потурбуватись, щоб рисунок і текст були читабельними навіть з найвіддаленішого місця в аудиторії. Досвід показує: для гарантії, що текст можна буде добре бачити з будь-якої точки навіть досить великого залу, розмір усіх літер і цифр на прозірці – чи то написаній від руки, чи надрукований на принтері – повинен бути не менше 8-10 міліметрів (36 кегель). Бажано також, щоб товщина ліній на графіках була не менше 2 міліметрів. Намагайтесь зробити рисунки такими, щоб вони були зрозумілими без пояснень. Кожній ілюстрації бажано дати короткий (не більше одного рядка) заголовок. Це організує увагу слухачів, структурує доповідь і одночасно нагадує Вам, яким є наступний пункт у плані Вашої промови. Використання кольору допомагає привернути увагу до особливо важливих результатів і тверджень. Проте варто проявляти поміркованість: “Барвистість викладу в рукописі й промовах нагадує волошки в житі: тому, хто гуляє – подобаються, а тому, хто домагається користі, - заважають”. На прагніть показати багато ілюстрацій, дійте за принципом розумної достатності і визначте їх максимальну кількість шляхом репетицій. Наявність ілюстрацій свідчить про повагу до аудиторії.

Перед кожним промовцем неодмінно постає питання: як умістити відібраний для доповіді матеріал у відведений час? Ця проблема є непростою навіть для “асів” лекторської справи. Є лише один надійний метод її розв’язання, який може дати гарантований результат. Він полягає в тому, щоб написати повний текст виступу і випробувати його шляхом репетицій. Цілком імовірно, що перша спроба вийде невдалою. Тоді треба змінити текст і знову його випробувати, повторюючи цей цикл доти, аж не зможете сказати за відведені хвилини все, що вам необхідно. Текст варто написати навіть у тому випадку, якщо Ви не маєте наміру його зачитувати, а будете говорити “без папірця”. Одна сторінка тексту через два інтервали (приблизно 1900 знаків з урахуванням інтервалів) відповідає орієнтовно 2,5 хвилинам часу. Стиль тексту доповіді повинен бути максимально наближеним до розмовного. Під час виступу краще обійтися без зачитування тексту. Однак, коли зачитування є необхідним, робіть його з інтонацією, паузами і в середньому темпі, утримуючи зоровий контакт з аудиторією. Не вчіть текст напам’ять, а складіть план доповіді і орієнтуйтеся на нього під час виступу.

Доповідь закінчено, і голова засідання запрошує присутніх ставити запитання. Починається етап, на якому додатково з’ясовується фаховий рівень, ерудиція і вміння доповідача так користуватися своїми знаннями, щоб швидко і лаконічно дати кваліфіковану відповідь. Одночасно з’ясовується і рівень його культури ділового спілкування. Метою наукової дискусії є спільний пошук істини, хоча емоції часто вирують і на наукових суперечках. Основні рекомендації:

1. Вислуховуйте запитання до кінця – не починайте відповідати до того, як воно буде остаточно сформульоване. Між іншим, нерідко трапляється так, що той, хто запитує, практично сам відповідає на своє запитання.

2. У приміщеннях з поганою акустикою рекомендується, щоб доповідач стисло повторив запитання для аудиторії. Коли запитання вимагає відповіді “так” або “ні” прямо відповідайте “так” або “ні”.

3. Якщо Ви не знаєте відповіді на поставлене запитання, не соромтеся це відверто визнати. Можливо, Ви зможете відповісти на нього після додаткових досліджень. У будь-якому разі подякуйте Вашому слухачеві за запитання, яке спонукає до нових роздумів.

4. Коли запитання стосується тонкощів, що можуть бути нецікавими для більшості слухачів, і вимагає багато часу на відповідь, запропонуйте обговорити його після засідання.

5. Слухач може задати Вам відразу кілька запитань. Досить часто трапляється, що доповідач забуває деякі з них, і тоді доводиться їх повторювати. Щоб цього уникнути, варто мати перед собою аркуш паперу, на якому Ви буквально одним – двома словами занотуєте тему поставлених запитань.

6. Можливо, хтось задасть Вам запитання в агресивній, провокаційні формі. Не піддавайтеся на такий тон, відповідайте по суті справи і максимально конкретно. Пам’ятайте, що ввічливість обеззброює, і при врівноваженому тоні відповіді аудиторія буде на Вашому боці.

 

22.10.2008

 

Лекція №1.