Зміст та завдання технологій соціально-педагогічної діяльності

Розвиток соціальної педагогіки відзначається становленням нових понять і категорій, що становлять її фундамент і науковий апарат. Серед таких понять виокремлюється поняття «соціально-педагогічна технологія» [13, С.147]

Соціально-педагогічні технології, як вважають науковці, – це механізм забезпечення мотиваційної, інформаційної й операційної культури людини; інструмент, що стимулює вільний індивідуальний вибір на рівні сучасної культури, за якого змінюється поведінка суб'єктів виховання у процесі освоєння нової цінності або покращення свого стану, спонуки до доброчесності внутрішніми потребами та переконаннями [5].

На сьогоднішній день існують два аспекти розуміння соціально-педагогічних технологій: по-перше, їх можна розуміти як способи застосування теоретичних висновків тієї чи іншої науки у розв’язанні практичних завдань; по-друге, під соціально-педагогічними технологіями розуміють сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовуються для досягнення поставлених цілей в процесі соціального розвитку, для розв’язання тих чи інших соціальних проблем.

Розрізняють дві основні форми застосування соціально-педагогічних технологій:

1) створення програм, які містять засоби і способи діяльності;

2) здійснення діяльності, побудованої на основі таких програм.

Виходячи з сказаного вище, можна дати таке визначення поняття “соціально-педагогічні технології”:

Соціально-педагогічні технології – це способи діяльності соціального педагога на основі раціонального розподілу на прийоми і операції з їх наступною координацією, а також визначенням оптимальних засобів та методів їх виконання [4, С.81].

Іншими словами, соціально-педагогічна технологія – сукупність прийомів, методів та впливів, що використовуються соціальними педагогами з метою досягнення успіху у вирішенні соціальних проблем та забезпечення ефективності надання соціально-педагогічної допомоги населенню.

Термін “соціально-педагогічна технологія” з’явився порівняно недавно. Однак, це зовсім не означає, що соціально-педагогічні технології взагалі в країні не використовувались. В даному випадку можна відмітити той же феномен, що і в соціальній роботі: соціальною роботою, як професійною, так і непрофесійною займались, але називалась вона іншими термінами.

Технології, які застосовуються в соціально-педагогічній роботі, виступають у формі:

– знань (наука);

– знань та умінь (навчання);

– знань, умінь, досвіду і практики (діяльність).

Діяльнісний підхід до трактування соціально-педагогічних технологій передбачає застосування їх у таких видах соціально-педагогічної роботи, як: вплив на процес соціалізації особистості, здійснення соціально-педагогічного контролю, соціально-педагогічна профілактика, терапія, реабілітація, соціально-педагогічне опікунство та посередництво.

Активною формою соціально-педагогічних технологій є створення об'єднань самоврядування — клубів, асоціацій, груп самодопомоги і взаємодопомоги. Зазвичай така організація створюється рішенням зборів ініціаторів, що висувають цілі діяльності, залучають прихильників, розробляють проект статуту клуба, обговорюють його і затверджують на зборах. Але фахівці із соціальної роботи мають знати, що це один із найбільш плідних шляхів поліпшення соціального обслуговування населення і розвитку соціальних навичок і якостей. Тому вони повинні виступати організаторами таких груп або надавати допомогу в їх створенні й діяльності[8, С.36].

Упродовж життя кожен індивід неодноразово зустрічається з необхідністю адаптуватися до якогось соціального середовища. Особливо гостро постає це питання, коли індивід із певних причин виявився поза нормальним суспільним оточенням — у результаті тривалої хвороби, тюремного ув'язнення тощо. Нарешті, у періоди масштабних соціальних перетворень цілі соціальні верстви і групи перебувають в процесі адаптації до умов, що радикально змінилися.

Варто зазначити що, для того щоб технологія соціально-педагогічної підтримки була ефективною, необхідно обрати адекватні форми, методи і засоби соціально-педагогічної діяльності стосовно технологій. «Соціально-педагогічна робота постійно еволюціонує і варто навчитися не лише сприймати, а й передбачати можливі зміни у змісті роботи, бути спроможним їх сприймати і сприяти позитивному результату». Отже, основним моментом реалізації технологій соціально-педагогічної є підбір методів і засобів [16].

 

2.Специфіка технологій соціально-педагогічної діяльності

Розробка та впровадження соціально-педагогічних технологій у роботу соціального педагога ґрунтується на наступних принципах:

· Індивідуально-особистісний підхід до клієнта;

· Опора на позитивні сторони особистості;

· Конфіденційність;

· Командна робота різних фахівців у ході вирішення проблеми[13,С.155].

Соціально-педагогічні технології містять навчання насамперед новим професіям, засобам забезпечення власного існування і життя своєї сім'ї за допомогою засобів, адекватних умовам, що змінилися. Це бізнес-інкубатори, школи лідерів, виборців тощо.

Рядовою функцією соціальної педагогіки є сприяння сім'ям у подоланні шкільних труднощів їхніх дітей. Це здійснюється за допомогою особистісної діагностики й аналізу шкільних труднощів, а також організації груп і класів вирівнювання із застосуваннями інноваційних авторських навчальних методик, що уможливлюють переборювання ускладнення.

Важливі складові такої роботи — супервізорство, професіональне наставництво досвідчених спеціалістів соціальної роботи і соціальної педагогіки над колегами, що тільки починають працювати.

Іншою важливою частиною такої роботи є взаємодія із сім'єю важкої дитини, виявлення її проблем, надання допомоги дитині та її близьким. Можливо, дорослі члени сім'ї не мають потрібної компетенції, щоб зауважити й оцінити негативні процеси, що відбуваються з дитиною, вони не знають, як поводитися в такій ситуації, чим допомогти дитині. Іноді причина кризової ситуації в сімейних стосунках полягає в малозабезпеченності або бідності. Такі сім'ї потребують матеріальної допомоги. Крім того, сім'ї дуже мало поінформовані про свої права у взаємовідносинах із освітньою системою, про джерела соціальних ресурсів, спроможні їх підтримати. Нарешті, члени сім'ї можуть бути асоціальними суб'єктами, які нехтують виконання своїх батьківських обов'язків. Якщо соціально-виховна робота з ними не дає результатів або неможлива, необхідно порушувати питання про вилучення дитини (дітей) із сім'ї і про подальший устрій її долі[14].

Аналіз літератури з теорії і практики соціальної педагогіки дозволяє виділити наступні етапи використання соціальних технологій:

1) теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об’єкту технологічного впливу, виділення складових компонентів соціального процесу та з’ясування зв’язків між ними;

2) методичний, який пов’язаний з підбором методів та засобів впливу, збором та аналізом інформації, визначенням принципів перетворення результатів аналізу у висновки та рекомендації;

3) процедурний, що пов’язаний з практичною діяльністю по апробації розробленого алгоритму використання методів і засобів.

Таким чином, структура будь-якої технології в соціально-педагогічній роботі визначається наявністю:

а) науково-обгрунтованої програми, згідно якої розв’язується дана проблема;

б) заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

в) певного стандарту діяльності як критерію успішності.

Соціально-педагогічні технології є дуже різноманітними, оскільки різноманітним є увесь світ, життя і стосунки між людьми та людиною і її оточенням (навколишнім середовищем) [15, С.423]

Варто зазначити, що технології соціально-педагогічної роботи виконують ряд функцій:

– діагностична, яка полягає в аналізі соціальних проблем, з’ясуванні їх причин, дослідженні проблемного простору соціальної ситуації конкретних клієнтів;

– прогностична, що передбачає виявлення і облік окремих громадян чи спільнот, які відносяться до груп соціального ризику і прогнозування можливих змін;

– системно-моделююча, яка сприяє з’ясуванню об’єму, форм і методів соціально-педагогічної допомоги людям і групам, що опинилися у важкій життєвій ситуації та обґрунтуванню системи надання допомоги на різних рівнях;

– організаційна, що полягає в розробці, ресурсному забезпеченні, реалізації і оцінці соціальних проектів, спрямованих на розв’язання соціально-педагогічних проблем, допомозі певній категорії клієнтів;

– активаційна, що передбачає активізацію потенціалу власних можливостей індивіда, сім’ї, групи а також організацію само- і взаємодопомоги;

– практична, яка полягає у наданні різноманітних видів допомоги в ситуаціях життєвих труднощів, організації консультацій і тренінгів для покращення стосунків між людьми, сприянні в оформленні документів та інше;

– розпорядчо-управлінська, що передбачає координацію діяльності державних і недержавних організацій і закладів соціального спрямування, участь у формуванні соціальної політики, підборі у вихованні кадрів, а також менеджмент органів соціального управління;

– евристична, яка сприяє поглибленню розуміння соціальних проблем, покращенню освітньої і загальнокультурної підготовки соціальних педагогів та підвищенню їх кваліфікації [1,С.22].