ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 7 страница

Юрист не має права цілеспрямовано випробовувати терпіння людей, оскільки вони можуть його втратити. Громадяни відстоюють власну честь і гідність так, як можуть і вміють, часто у нетактовній формі. Однак нетактовність юриста викликає нетактовність у його клієнтів.

Зауважимо, що професійний такт - це спеціальне фахове уміння, за допомогою якого юрист у кожному конкретному випадку застосовує до правопорушників найефективніший засіб виховного впливу. Його можна інакше назвати педагогічним підходом до правопорушників або психологічним доглядом. Це своєрідний паспорт загальної культури юриста.

Вирізняються такі основні принципи педагогічної культури юриста: педагогічні здібності, евристичність, внутрішня зібраність під час вибору лінії поведінки, мовленнєвий етикет, відповідальне ставлення до правового виховання громадян, почуття міри, принциповість, поступливість; почуття гумору.

Нині юридична професія стає дедалі масовішою, навіть модною. Однак не всі майбутні та й теперішні юристи мають нахил до такої діяльності, певні здібності у здійсненні правового виховання громадян. Адже юрист повинен вміти створювати педагогічні технології щодо індивідуальних особливостей громадян так, як це робить шкільний учитель, на що вказує І. Зязюн [114, с. 6].

В. Яловик на основі досліджень інших авторів вказує на основні різновиди педагогічних здібностей [160, с. 245-246]. Вважаємо, що успішну юридичну практику забезпечують дидактичні здібності (готовність юриста виховувати громадян, творчо розвивати юридичне мислення, привчати їх до самостійного опанування елементарними правовими знаннями), комунікативні здібності (уміння легко вступати в контакт з населенням, встановлювати з ним правильні ділові взаємовідносини), конструктивні здібності (здатність передбачати результати своєї роботи, а також помилки і можливі негаразди, проектувати якість юридичних знань громадян), гностичні здібності (уміння пізнавати зміст правового явища, закономірності поведінки громадян, а також власне самопізнання), перцептивні здібності (здатність розуміти психічний стан громадянина, вміти фіксувати деталі його поведінки, а з виразу обличчя судити про винність у кожному конкретному випадку), інтелектуальні здібності (розуміння власного призначення, правових явищ, принципів, законів природи, теорій, проблем тощо), а також деякі організаторські здібності, яких вимагає певна ситуація.

Важливе значення для розвитку педагогічно-юридичної майстерності має соціалізація. Зазначимо, що перерва у педагогічній діяльності негативно позначається на професійному рівні юриста, його педагогічні навички розвиваються у практичному виховному процесі. До речі, усі посадові особи (у тому числі народні депутати, судді Конституційного Суду) мають право займатися педагогічною діяльністю, працювати за сумісництвом.

Такий принцип педагогічної культури юриста, як евристичність, виявляє творчий підхід до правового виховання громадян, спонукає юриста до наповнення традиційного правового впливу новими формами, які відповідають сучасному соціальному й економічному розвиткові держави. Створення проблемної ситуації, залучення співрозмовників до її розв'язання свідчать про високу педагогічну культуру юриста. Тут важливі делікатність і доречність поставлених запитань, реплік, відсутність іронії чи зневаги до інших учасників правової ситуації. Евристичність педагогічної культури найпомітніше виявляється в запитаннях юриста.

Педагогічна культура юриста передбачає його внутрішню зібраність при виборі лінії поведінки. Адже перше враження громадянина про юриста досить часто буває остаточним. З перших хвилин зустрічі юрист активно чи пасивно піддається перевірці на витримку, кмітливість, дотепність, інтелектуальність. Його постава, вираз очей, тон бесіди безпосередньо впливають на зміст висловленого.

Педагогічна культура - це також належне володіння культурою професійної мови, дотримання мовленнєвого етикету. У мовленні застосовуються і несловесні елементи - міміка, жести, поведінка тощо. Вони також виконують комунікативні функції і формують певний мовленнєвий етикет юриста. Таким чином останній можна розглянути як поведінку юриста загалом.

Сутність педагогічної культури становлять: зацікавленість населення у сповідуванні правових норм, вміння визначити якість та обсяг доступного, повчального матеріалу, дотримання службової таємниці, поєднання правових норм з духовними та ін. Головне завдання у педагогічній діяльності юриста - довести людям, чого від них вимагають держава, суспільство, і навчити дотримуватися цих вимог.

Важливим принципом педагогічної культури є почуття міри. При цьому збільшення вимогливості юриста до членів суспільства не обов'язково спричиниться до більшої поваги з боку останніх. Тут необхідне почуття міри, критерії якого встановити доволі важко. Почуття міри виявляється в деяких тактичних діях юриста, які дають змогу юристові умовно зблизитися навіть з правопорушником. Це своєрідний ігровий хід, але без ницості. Почуття міри виявляється також в індивідуальному підході до всього юридичного процесу або окремих його стадій. Не менш важливим є налагодження ділового партнерства, що дає змогу юристові поводитися зі злочинцем як з рівним. Так чи інакше почуття міри досить точно характеризує ступінь педагогічної культури юриста.

Логіка юридичної діяльності вимагає як принциповості, так і поступливості у деяких питаннях. Цей принцип педагогічної культури зумовлений тим, що службова діяльність працівників побудована на справедливій принциповості, на встановленні істини й прийнятті правильних рішень. Важливим для професії юриста є вміння виділити основне й другорядне. Педагогічна майстерність спонукає правника бути принциповим у значному й поступливим у малому. Юрист в окремих випадках може виявляти податливість (особливо тоді, коли його впевненість необгрунтована) або більше орієнтуватися на компроміс. Така поведінка не означає нехтування деякими правопорушеннями чи всепрощення. Просто професійна тактика вимагає відступів задля розв'язання основних правових завдань.

У педагогічному впливі на населення присутня певна експресивність. Юрист не може обійтися без почуття гумору. Це, з одного боку, підкреслює його доступність, емоційний стан, а з іншого - психологічно готує тих, хто ще внутрішньо не налаштувався сприймати юриста як свого захисника чи порадника. Сам повчальний тон мало переконує, і не кожен уміє повчати. Але, жартуючи, розповідаючи навіть застарілі банальні історії, юрист має змогу проводити свою правовиховну лінію.

Сутність педагогічної культури юриста реалізується через низку функцій, головними з яких є такі:

- формування здатності педагогічної спостережливості і передбачливості;

- набуття уміння аргументації юридичних доказів, тактики й етики допиту;

- підвищення культури юридичного діалогу;

- піднесення якості юридичних консультацій;

- досягнення ефективного двостороннього процесу у вихованні;

- застереження від педагогічного свавілля;

- виховання юридичної активності населення, юридичної просвіти.

Одна із основних функцій педагогічної культури юриста - формування здатності педагогічної спостережливості та передбачливості. Йдеться про здатність юриста відчути якісні та кількісні зміни у поведінці громадянина, у конкретному правовому явищі. Зокрема, завдяки спостережливості можна виявити ступінь причетності особи до юридичної справи, тенденції розвитку подій, що відбувалися, зрозуміти психічний стан людини на різних етапах. Взагалі кожний контакт з громадянином юрист розпочинає зі спостереження. Це дає змогу передбачати майбутню поведінку громадянина, прогнозувати перспективу розвитку подій, робити більш обґрунтовані юридичні висновки. Загалом з цією функцією педагогічної культури юриста пов'язане своєрідне педагогічне діагностування поведінки особи в конкретній правовій ситуації.

Важливість такої функції педагогічної культури правника, як набуття уміння аргументувати юридичні докази, тактики й етики допиту, пояснюється тим, що це завдання лише професійними методами не завжди вдається розв'язати. Володіючи фактами, юрист інколи не в змозі «переконати» правопорушника у його неправомірних діях. Потрібно вдаватися до педагогічних прийомів (у тому числі й математичних методів доведення), етики юридичної діяльності, щоб довести громадянинові його неправоту. Ця своєрідна тактика поведінки фахівця права потребує педагогічного осмислення з тим, щоб успішно розв'язати правове завдання, дати правову оцінку,, прийняти правове рішення [67, с. 213-214].

Звичайно, юридична діяльність побудована на правовому спілкуванні. Тому педагогічна культура забезпечує піднесення культури проведення юридичного діалогу. У правовому спілкуванні, як зазначають А. Солодухіна і О. Солодухін, беруться до уваги мотиви, стимули, стратегія, тактика, етика, логіка й прагматика проведення співбесід з учасниками правового процесу [134, с. 65-90]. Звідси важливість формування своєрідної логічної культури у правовому спілкуванні, зміст якої спрямований на запобігання перетворенню конфліктної ситуації у затяжний процес; вибір оптимальних форм інтелектуальної практики ведення юридичного діалогу тощо.

Високий рівень педагогічної культури - необхідна умова становлення юридичної майстерності, досягнення якої пов'язується із введенням у навчальні плани вищих закладів освіти юридичного профілю спецкурсів з проблем методики та педагогіки правового виховання громадян.

3.6. Естетична культура юриста

Вперше у науковий обіг термін «естетика» ввів (1750 р.) німецький філософ О. Г. Баумгартен. Нині існує багато визначень цього поняття, які так чи інакше пов'язані з поняттям почуттєвого сприймання людиною реального світу. Наприклад, як стверджує Ю. Борєв, естетика - це наука про природу й закономірності естетичного освоєння дійсності [46, с. 416]. Загалом йдеться про естетичне пізнання, яке слугує важливим чинником духовності людини.

Між поняттями естетичне пізнання, естетичне сприймання, естетичне почуття, естетичне відчуття існує різниця. Естетичне пізнання відбувається на основі естетичного сприймання через зір, слух, дотик, що є первинним у пізнанні. Естетичне сприймання, естетичне почуття, на думку В. Самохіна,- різні форми відображення навколишньої дійсності [124, с. 14]. Естетичне відчуття формує естетичне почуття як тонку духовну структуру людини. Але пізнання, як і почуття, потребує інтелектуальної діяльності людини, оскільки необхідними є певні розумові процеси: запам'ятовування, аналіз, синтез та ін. Крім цього, для почуття й пізнання необхідний вияв людської душі. Результатом емоційного сприймання є емоції, почуття.

Предметом дослідження естетики вважають мистецтво, яке (за Арістотелем) є однією із п'яти (включно розум, мудрість, науку, розсудливість) властивостей духу. Поширене твердження, що мистецтво - це естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості - особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів [143, с. 511].

Основними естетичними категоріями, як зазначає Л. Левчук, є гармонія і міра, прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне і комічне [64, с. 67], які у процесі історичного розвитку можуть змінюватися. Але однією з універсальних форм буття матеріального світу у людській свідомості є краса, яка розкриває естетичний смисл явищ, їхні зовнішні і (або) внутрішні якості, що викликають насолоду, моральне задоволення [64, с. 162]. Краса, як вказує Б. Еренгрос, має свої закони: діяти відповідно до інтересів, потреб, запитів, зручностей інших [66, с. 49], на основі чого формуються суспільні відносини. Красу потрібно шукати в єдиний великій книжці - Природі. Зрозуміло, що найвищим рівнем краси є прекрасне.

До чинників, які формують рівень естетичної свідомості, традиційно відносять естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. Тобто йдеться про формування певної культури, зокрема естетичної. Посилаючись на спеціальні джерела, можемо констатувати, що естетична культура - це сукупність естетичних цінностей, які існують в суспільстві, способи і засоби їх створення та освоєння [110, с. 28], хоча сама естетика є наукою про становлення чуттєвої культури людини [64, с. 7].

Зауважимо, що поняття «естетична культура» ширше, ніж поняття «чуттєва культура». Зокрема, чуттєва культура стосується лише людини, а естетична - ще й суспільства. Для визначення естетичної культури особи потрібен інтегративний підхід з урахуванням почуттєвого та раціонального.

Зрозуміло, що естетична культура, як і естетика в цілому, має різні види, виходячи з певних ознак. Нас насамперед цікавлять професійні ознаки, тобто естетична культура юриста, яка ґрунтується, як дослідив П. Сорокін, на почуттєвому праві, правовій естетиці [135, с. 497-498].

Специфіка службової діяльності юриста полягає загалом у тому, що відбувається інтеграція почуттєвого та раціонального, тобто виникає своєрідний діалог між ними, на основі якого сприйнята інформація входить у почуття чи залишається на чуттєвому рівні, без дії вищих психічних процесів. Отже, маємо справу з двома аспектами естетичної культури: зовнішнім і внутрішнім. Звичайно, більш цінним для професійної діяльності є внутрішній аспект. Тому виправданим у багатьох випадках є поняття «естетично-почуттєва культура юриста». Саме такий вид культури ми обрали об'єктом дослідження.

Під естетичною культурою юриста розуміється почуттєвий вплив «діалогу мистецтва» і законів краси у правовій естетиці на формування професійної правосвідомості фахівця-юриста та його поведінку з метою пізнання та кваліфікаційного вирішення ним правових ситуацій.

Розглянемо складові елементи естетичної культури юриста та механізм їхньої дії. По-перше, «діалог мистецтва» і закони краси певним чином впливають на формування правосвідомості юристів. Цей вплив відбувається лише у правовій естетиці, тобто в правовому колі, у полі професійної діяльності юриста, де власне потрібна його професійна правосвідомість. Крім цього, він здійснюється на почуттєвому (дуже витонченому) рівні, оскільки естетичне сприймання правових явищ відбувається через органи почуттів.

Ми виходимо з того, що мистецтво є провідним компонентом естетичної культури юриста, адже воно виникло з потреб людини як засіб усвідомлення себе у світі, своїх зв'язків з навколишнім середовищем [110, с. 52]. Воно створює особливий духовний світ людини - світ краси та емоцій [55, с. 109-110].

Естетика, за висловом Г.-В. Гегеля, є філософією мистецтва. Це положення поділяє Л. Левчук [64, с. 21], Інші автори розглядають естетику як морфологію мистецтва [109, с. 341], його методологію. Естетика, за Л. Левчук, вказує шляхи формування досконалої людської чуттєвості [64,

с. 5]. На думку В. Мовчан, дія мистецтва на людину духовно підносить її з одними якостями (в тому числі свідомістю), а опускає з іншими, більш якісними. Мистецтво є своєрідним зором і слухом, а це не може не торкнутися душі юриста. Але найбільша роль мистецтва у формуванні правосвідомості полягає в тому, що воно активізує суспільну комунікацію, ніби примушує розмовляти з людиною. Таким діалогом, зокрема, є естетичне переживання [99, с. 162-164]. Мистецтво не сумісне з шаблоном, копіюванням. Воно є самостійним витвором людського духу, вважає Л. Левчук [64, с. 45].

Наголосимо, що саме мистецтво активно впливає на формування у юриста правового почуття. Тонка духовна сутність сприяє тому, що воно краще пізнається у правовому явищі, вносить у правосвідомість не виражені словом відтінки почуття, а це своєю чергою підвищує ефективність професійного розв'язання складних суспільних і особистих проблем.

Естетичне пізнання правового явища має незавершену форму: передчуття, інтуїція, здогадки, асоціації тощо, їх вплив виявляється насамперед у сфері підсвідомості, яка активізує свідомість, у тому числі правосвідомість (наприклад, музика як вид мистецтва може давати імпульс до інтерпретаційної свободи вибору рішень). Естетична цінність правосвідомості юриста формує творчий дух, забезпечує варіантну (але правомірну) професійну поведінку, не допускає спрощених дій, схематичної чи поверхової «правосвідомості».

Під дією діалогу з мистецтвом у підсвідомості юриста «програмується» зворотний потік почуттів і думок, який позитивно впливає на його професійну діяльність. Юрист більш свідомо оцінює правову ситуацію, яку розглядає. Відбувається переосмислення набутих раніше правових знань, краще засвоюються нові відомості з юриспруденції.

По-друге, складовим елементом естетичної культури юриста можна визнати почуттєвий вплив законів краси у правовій естетиці та формуванні професійної правосвідомості. Насамперед підкреслимо буття краси, адже юристові (як і кожній людині) для духовно-естетичного розвитку потрібно здійснювати професійну діяльність за цими законами, творити за законами краси, яка, як відомо, врятує світ.

Красу треба вміти бачити, чути і до того ж знати, що це поняття змінне. Критеріями відчуття краси може бути реакція зацікавлених осіб та власне сумління. Головним джерелом краси є правосвідомість юриста. Звісно, треба враховувати, що, по-перше, знання юриста про теоретичне існування законів краси у Всесвіті позитивно впливає на формування його правосвідомості, по-друге, намагання здійснювати професійні дії за законами краси залежить від рівня правосвідомості юриста. Іншими словами, у першому випадку первинним є закон краси, а у другому - правосвідомість. Така взаємозалежність краси і правосвідомості сприяє налагодженню суспільних відносин.

Варто зіставити також поняття краси та істини у юридичній практиці. Дослідники доводять, що спорідненість краси та істини в цілісному перетворенні людини і світу спричинюється до просвітлення душі, а значить, до профілактики правопорушень, налагодження цивілізованого правопорядку у суспільстві.

Почуттєвий вплив законів краси на правосвідомість юриста формується також під дією законів, нормативно-правових актів тощо. Але якість правового почуття залежить від джерела краси, яка закладена у правові норми. Так, можна стверджувати, що вагомим джерелом краси професійної правосвідомості юриста є римське приватне право, а також історико-правові пам'ятки, які мають духовну цінність та світове значення. Своєю логічністю, універсальністю, максимальною наближеністю до досконалості ці документи можуть розглядатися як приклад правової естетики, слугувати орієнтиром у формуванні правового почуття.

Однак найдосконалішим джерелом краси є природні закони (закони Всесвіту). Саме вони повинні міцно увійти в норми професійної діяльності юриста, у його службовий етикет. Естетична культура (краса) закладається у зміст службового етикету юриста лише тоді, коли цей етикет відображає природний стиль поведінки, у якій нема нічого зайвого, штучного, несумісного. Саме за зовнішніми діями юриста можна судити про красу його внутрішньої культури (як спеціаліста).

Поряд з красивим існує прекрасне. Ці поняття дещо різні. Прекрасне - це найгарніше. Воно, як зазначає Б. Еренгрос, більш широке поняття [66, с. 53]. Красива чи прекрасна людина - все залежить від рівня духовності, професійної майстерності та природної закономірності її поведінки. Тому доцільно говорити про логіку існування прекрасного у службових діях юриста.

Професійна правосвідомість як елемент естетичної культури юриста випливає з естетичної свідомості. Остання, як правило, стає джерелом правосвідомості. Під естетичною свідомістю особи розуміють особливий духовний стан, який характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Як вважає Л. Левчук, естетична свідомість становить певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей і має такі складові елементи: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичну теорію [64, с. 48-49].

Зупинимося докладніше на значенні естетичного смаку для юридичної діяльності. Аналізуючи погляди І. Канта, Л. Левчук зазначає, що естетика є критикою смаку, а суттєвим естетичним фактором смаку виявляється почуття задоволення, яке супроводжує споглядання прекрасного [64, с. 54, 79]. Естетичний смак юридичної орієнтації формується на практиці, у процесі професійної діяльності, хоча й залежить від характеру правника, рівня його загальної культури та вихованості, певних звичок тощо. Проте у будь-якому випадку смакові оцінки юридичної діяльності мають бути раціонально обґрунтовані. Юрист діє в межах закону та правового почуття, і його професійні смакові якості повинні перебувати у правовому полі, під впливом духу права.

Зрозуміло, що естетично-правовий смак має індивідуальний характер, отже, можлива поява деформованого, спотвореного смаку. Наприклад, юрист може отримувати насолоду від того, що продемонстрував свою владу, застосував силові засоби, які не були адекватними в даній правовій ситуації. У подібних діях відсутня естетична культура, оскільки вони спрямовані на порушення рівноваги або на її невстановлення. Крім цього, юрист, естетично-правовий смак якого спотворений, не в змозі глибоко пізнати правове явище. Його зусилля спрямовуватимуться на несправедливість, неправильне розуміння сутності внутрішнього імперативу службового обов'язку, формування негативної естетичної свідомості.

Діалог мистецтва і закони краси діють на юриста саме у полі правової естетики, яку доцільно розглядати як ужиткову естетику, оскільки будь-яка сфера трудової діяльності має своє естетичне забарвлення. Правова естетика полягає в інтеграції естетики з досягненнями правових наук. Така інтеграція випливає з того, що у праві є естетичні надбання, естетична цінність, естетичні компоненти. Естетична позиція права висвітлює своєрідне естетичне реагування з боку юриста. Адже йому часто доводиться виступати у різних ролях: психолога, педагога, культуролога, філософа, дипломата, актора тощо, які формують окремі види ужиткового професійного мистецтва. А об'єднує ці ролі почуттєва, естетична культура правника. Тобто право систематизує естетичні вимоги до особи юриста, і юридична діяльність вбирає у себе естетичні (почуттєві) відносини права. Тому, виходячи з естетично-правових властивостей юридичної діяльності та естетичної практики юриста, потрібно правильно оцінювати естетичні властивості права.

Отже, у правовій естетиці чільне місце посідає діалог різних видів культур і мистецтва. Щоб ефективно реалізувати правові норми на практиці, всебічно пізнати правове явище, треба цілеспрямовано естетично (почуттєво) впливати на юридичну діяльність, на формування високого рівня професійної правосвідомості фахівця права.

Принципи естетичної культури юриста відображають ті естетичні позиції, без яких немислима юридична діяльність, яких треба дотримуватися на практиці. До основних принципів естетичної культури юриста належать: юридична гармонія, естетична домінанта, феномен творчої волі, юридична алегоричність, професійна мажорність, службовий дизайн.

Принцип юридичної гармонії випливає із загальної гармонії як філософсько-естетичної категорії. Він означає високий рівень відповідності юридичної діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовищем, сягає вічних нетлінних духовних цінностей і краще пізнає правове явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, порушений природний баланс, асиметрію у правовому явищі. Таємничість вічного прагнення, як вважає Л. Левчук, існувала постійно, що стимулювало споглядання [64, с. 229]. І у юриста з'являється бажання досягти краси й гармонії у суспільному розвитку. Така насолода дає поштовх до активного пошуку причин появи негативних правових явищ у громадському житті.

Звідси актуальність такого принципу естетичної культури юриста, як естетична домінанта, що підкреслює досить складний зв'язок естетики з психологією. Цей принцип властивий мистецтву, сфера якого слугує апробацією законів психології. Однак психологічні методи аналізу мистецтва не дають змоги всебічно розкривати його природу і сутність. Це завдання естетики, вважає В. Самохін [122, с. 50-60]. Оскільки професійна майстерність юриста є певним видом мистецької діяльності, то психологічні закони діють і в цьому випадку, створюючи відповідну психотерапію. Так, на основі вчення академіка І. Павлова, у людини може вироблятися безумовно-умовний рефлекс на позитивні дії, який стимулює бажання здійснювати пошук, нейтралізуючи при цьому навіть природні потреби (сон, їжу, відпочинок). Така фізіологічна властивість дістала назву принципу домінанти, прихованої домінанти, прихованого рефлексу [146, с. 92]. Це означає, що високий рівень естетичної культури без такого принципу обійтися не може. Поштовхом до нього є бажання пізнати красу правового явища й отримати естетичну насолоду від професійних дій.

Однак професійну творчість юриста стимулюють й інші чинники. Важливою є, наприклад, за визначенням Д. Крвавича, внутрішня, вроджена, безмежно сильна творча воля [83, с. 337]. Проблему творчої волі Д. Крвавич розглядає на прикладі діяльності митця. Творча воля може розглядатися і як мотивація професійної діяльності юриста. Адже шлях до пізнання правової істини через емоційно-правове почуття, через сильну дію естетичної культури неминуче веде до власної творчості. Особиста гідність, відчуття соціальної значимості власної юридичної діяльності стимулюють правника до пошуків естетичних засобів самореалізації. Власне феномен творчої волі юриста спрямований на досягнення гармонії у правових відносинах, а не на власну вигоду.

Правда, можна говорити і про розумну потребу біологічного існування, але вона не повинна домінувати. У протилежному випадку сприйняття правового явища буде однобічним, у ньому не виявлятимуться естетичні категорії. Підпорядковуючи свої дії постійному творчому пошуку й пізнанню правових явищ, юрист тим самим виявляє власний естетичний потенціал. Проте за відсутності сприятливих естетичних обставин ресурси вольових зусиль можуть вичерпуватися і потенціал творчої волі буде бездіяльним. Звичайно, розраховувати на зовнішні сили, на піклування сторонніх осіб потрібно, але відносно. Найголовніше полягає у феноменальній напруженості власної творчої волі, незважаючи на можливі негативні зовнішні впливи.

Проаналізуємо такий принцип естетичної культури правника, як юридична алегоричність. Відомо, що Феміду - богиню правосуддя, зображають жінкою із зав'язаними очима й шальками терезів як символ безсторонності. Лише ізолювавшись від негативного впливу сторонніх осіб, юрист може встановити природну рівновагу, естетично-правову пропорцію. Алегоричність, мистецькі умови доволі часто трапляються в юридичній діяльності. Досить згадати, вважає Н. Вопленко, систему дорожніх знаків, форму одягу юристів різних спеціальностей, номерні знаки автотранспорту, іншу правову символіку [52, с. 71]. Ця естетично зафіксована інформація загальнодоступна і більш зрозуміла, ніж словесна. Вона легше засвоюється юристом, активізує процес вироблення версій, створюючи тим самим сприятливі умови для пізнання правових явищ, встановлення логічних зв'язків між його мікрочастинами.

З аналогічної причини важливий і принцип професійної мажорності, що забезпечує піднесений настрій юриста, приносить радість від естетичного впливу тощо. Такий психічний стан може виникнути під впливом музики, театрального спектаклю, кінофільму, жартів. І це зрозуміло, адже мистецтво має здатність викликати естетичні переживання, уявлення та спонукати до появи нових версій. Такі естетичні контрасти часто стають підґрунтям для першовідкриття частин незнайомого світу. Професійна мажорність як безкорислива допомога юристові є своєрідною естетичною терапією.

Принцип службового дизайну - своєрідний естетичний феномен духовної культури юриста нині особливо актуальний. Дизайнерська активність пов'язана з прагненням наблизити естетику українського дизайну до рівня світових взірців. З огляду на це набуває значення вміння юриста застосовувати у своїй роботі закони колористики. Про це вміння свідчить насамперед оформлення службового кабінету, в якому юристові доводиться перебувати іноді чи не половину доби. Відомо, що кольори по-різному впливають на людину, позначаються на її самопочутті, емоціях, поведінці, навіть можуть призводити до незрозумілої, на перший погляд, зміни пульсу та кров'яного тиску. А знання законів колористики допомагає уникнути стресових ситуацій. Отже, колір, його гармонійність є чинником, стимулятором духовного здоров'я і взагалі окрасою життя. Тому робоче місце, що враховує особисті риси, темперамент працівника, зокрема юриста, й не порушує природної кольорової гармонії, активізує виконання службового обов'язку.

Багатогранний зміст естетичної культури юриста виявляється в її функціях. Основними є формування естетичних принципів юридичної діяльності, піднесення рівня правового почуття юриста, подолання стандартного юридичного мислення, вплив на виховання суб'єктів права, розвиток ритуально-обрядової культури у юридичній практиці, наповнення і систематизація юридичного досвіду.

Розглядаючи функцію формування естетичних принципів діяльності, наголосимо, що йдеться про розв'язання актуальних правових проблем. Зауважимо, що, цінним є естетичне освоєння службового обов'язку. Тобто насолода від виконаної юридичної дії, від справедливого влаштування долі людини, від кваліфікованої і реально наданої юридичної послуги та ін. Торжество справедливості, її відновлення сприяє створенню природного балансу у суспільних відносинах, повертає попередню красу взаємостосунків. Ця функція спрямована на розв'язання естетичних суперечностей у юридичній діяльності. Буває так, що деколи яскраві романтичні уявлення про професію юриста призводять до розчарування. А естетична культура допомагає початківцю-юристу відновити попередню уявну красу професійної діяльності, але на раціональній і почуттєвій основі з обґрунтуванням естетичних форм юридичних дій.